ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.03.2026Справа № 910/13956/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Маестро Групп" до Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" про стягнення 599 825,43 грн,
за участю представників:
позивача: Текут'єва Є.Ю.;
відповідача: Лизогубенко І.Г.;
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Маестро Групп" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" (далі - Компанія) 599 825,43 грн, з яких: 504 108,20 грн - основний борг, 3 520,67 грн - інфляційні втрати, 7 002,27 грн - три проценти річних, 85 194,29 грн - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов'язань за договором поставки від 17 червня 2024 року № 170624 у частині повної та своєчасної оплати переданого позивачем товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2025 року відкрито провадження у справі № 910/13956/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 11 грудня 2025 року.
26 листопада 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від вказаної дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував, оскільки порушення визначеного строку розрахунків зумовлене наслідками воєнного стану в Україні та неодноразовими масованими ракетними обстрілами об'єктів, які розміщені в місці ведення господарської діяльності Компанії. Відповідач неодноразово повідомляв позивача про вказані обставини, а також про наміри погасити спірну заборгованість напочатку 2026 року. Крім того, відповідач є підприємством оборонно-промислового комплексу та виконує важливі завдання із забезпечення обороноздатності країни у військовий час. Компанія знаходиться у тяжкому фінансовому становищі внаслідок руйнування її виробничих потужностей у результаті масованих ракетних ударів на території міста Києва. У зв'язку з цим відповідач просив суд зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат до 10%.
2 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній вказав, що відповідач не навів підстав для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а також не довів у встановленому законом порядку існування обставин, на які Компанія посилалась у відзиві та клопотанні. Разом із цим, заявлені до стягнення з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а тому не підлягають зменшенню судом.
4 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 8 грудня 2025 року задоволено.
5 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній зазначав про те, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшені розміру неустойки. У свою чергу, на думку Компанії, наведені в її клопотанні факти й обставини свідчать про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення сум пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
10 грудня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі від цієї ж дати, у яких останній навів додаткові заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
У підготовчому засіданні 11 грудня 2025 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 5 лютого 2026 року.
26 січня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від 25 січня 2026 року про його участь у призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 26 січня 2026 року задоволено.
2 лютого 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від цієї ж дати про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів (копії платіжного документа про сплату спірної суми основної заборгованості).
У призначене судове засідання позивач явку свого повноважного представника не забезпечив.
Разом із цим, 5 лютого 2026 року під час розгляду справи № 910/13956/25 стався технічний збій у роботі підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua/), що унеможливило забезпечення участі представника позивача у призначеному засіданні в режимі відеоконференції. Вказані обставини підтверджуються відповідним актом від 5 лютого 2026 року, копія якого міститься в матеріалах справи.
У зв'язку з цим у судовому засіданні 5 лютого 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення засідання на 19 лютого 2026 року.
У судовому засіданні 19 лютого 2026 року судом було оголошено перерву в засіданні до 5 березня 2026 року.
23 лютого 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли письмові пояснення у справі від цієї ж дати, у яких останній зазначив, що внаслідок технічної описки в позовній заяві було помилково зазначено суму основного боргу - 504 108,20 грн. У зв'язку з цим позивач просив суд вважати вірною суму заявленої до стягнення з відповідача основної заборгованості - 504 108,02 грн, яка й була оплачена останнім у повному обсязі в процесі розгляду судом даної справи.
У судовому засіданні 5 березня 2026 року судом було оголошено перерву в засіданні до 12 березня 2026 року.
6 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника Товариства надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 9 березня 2026 року задоволено.
У судовому засіданні 12 березня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві (з урахуванням його письмових пояснень щодо вірної ціни позову), наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення з Компанії суми основної заборгованості в розмірі 504 108,02 грн. Крім того, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову Товариства про стягнення спірних компенсаційних виплат та пені, а також підтримав клопотання про зменшення розміру вказаних сум.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17 червня 2024 року між Компанією та Товариством було укладено договір поставки № 170624, за умовами якого останнє зобов'язалось передати, а Компанія - прийняти й оплатити товар, визначений у специфікаціях, на умовах, передбачених цим правочином.
Вказана угода підписана повноважними представниками сторін і скріплена їх печатками.
Відповідно до пунктів 2.1., 2.3. договору поставка товару здійснюється за цінами та на умовах, вказаних у специфікації. Загальна ціна договору визначається шляхом додавання всіх вартісних показників, зазначених у специфікації.
За пунктами 2.4.-2.7. зазначеного правочину оплата товару здійснюється на умовах і в строки, визначені в специфікації. Датою оплати вартості товару вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець має право здійсниш оплату товару до визначених строків.
Постачальник зобов'язується поставити товар у строки й на умовах, зазначених у специфікації. Покупець зобов'язаний прийняти товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, зазначених у специфікації. Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем у момент його поставки на умовах, вказаних у специфікації. Дата передачі товару в розпорядження покупця та перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару визначається на умовах поста вки, вказаних у специфікації (пункти 4.1., 4.2., 4.6. та 4.9. зазначеного правочину).
Відповідно до пунктів 9.1.-9.4. договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками. При укладенні договору сторони допу скають використання факсимільного відтворення підпису особи, уповноваженої підписувати даний договір, а також додатків та додаткових угод до договору, актів прийому-передачі й інших документів, складених на виконання зобов'язань за договором. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 9.1 цього правочину, та закінчується 31 грудня 2025 року. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цієї угоди, та не звільняє їх від виконання своїх зобов'язань.
У специфікації № 1 сторони погодили найменування, кількість і вартість товару, загальною вартістю 21 299 940,00 грн з ПДВ. У цій же специфікації сторони погодили, що поставка здійснюється партіями на умовах EXW згідно правил "Інкотермс", упродовж 4-х місяців з моменту отримання попередньої оплати. Датою поставки товару є: у випадку доставки товару автотранспортом постачальника - дата отримання товару на склад покупця з відміткою відповідальної особи, зазначення її прізвища, посади та дати у видатковій накладній; у випадку доставки товару автотранспортом покупця - дата відвантаження товару зі складу постачальника з відміткою відповідальної особи, зазначення її прізвища, посади та дати у видатковій накладній. Умови оплати: 50% - попередня оплата, 50% - вподовж 30 днів з моменту отримання товару.
Судом встановлено, що на виконання умов вказаного правочину Товариство поставило, а Компанія - без жодних заперечень і зауважень прийняла обумовлений товар на загальну суму 7 099 996,04 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: підписаних сторонами у визначеному договором порядку видаткових накладних: від 11 грудня 2024 року № 77 на суму 1 405 796,04 грн з ПДВ, від 23 грудня 2024 року № 78 на суму 2 385 600,00 грн з ПДВ, від 1 березня 2025 року № 1 на суму 2 300 400,00 грн з ПДВ, від 15 травня 2025 року № 41 на суму 1 008 200,00 грн з ПДВ; товарно-транспортних накладних, підписаних повноважними представниками вантажовідправника та вантажоодержувача, а також скріплених їх печатками: від 11 грудня 2024 року № 77, від 1 березня 2025 року № 0103-1.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за наведеним договором також свідчить відсутність з боку Компанії претензій і повідомлень про порушення позивачем умов цього правочину.
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство зазначало про порушення Компанією своїх зобов'язань за договором у частині повної та своєчасної оплати поставленого товару. З урахуванням пояснень Товариства щодо допущеної в прохальній частині позовної заяви арифметичної описки, загальний розмір заборгованості Компанії за вищенаведеним правочином на момент звернення з цим позовом становив 504 108,02 грн.
Разом із цим, пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі в разі відсутності предмету спору.
Під час розгляду даної справи відповідачем у добровільному порядку була сплачена на рахунок позивача сума зазначеної основної заборгованості в загальному розмірі 504 108,02 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжної інструкції від 30 січня 2026 року № 689714100 на вищевказану суму.
Оскільки судом встановлено, що Компанія під час розгляду даної справи повністю погасила основну заборгованість в розмірі 504 108,02 грн, що свідчить про відсутність предмету спору в частині зазначеної суми, провадження у справі в частині цієї вимоги підлягає закриттю на підставі вищевказаної норми.
У зв'язку з порушенням Компанією умов договору в частині своєчасної оплати товару, Товариство заявило до стягнення з відповідача 3 520,67 грн інфляційних втрат та 7 002,27 грн трьох процентів річних, нарахованих на вищезазначену суму основної заборгованості за період з 26 травня 2025 року по 10 листопада 2025 року згідно наданого позивачем розрахунку.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факт несвоєчасної оплати поставленого позивачем товару в передбачений договором строк.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що спірні суми трьох процентів річних та інфляційних втрат були нараховані позивачем на суму основної заборгованості в розмірі 504 108,20 грн, тоді як обґрунтованою сумою (базою) нарахування вказаних компенсаційних виплат за спірний період є 504 108,02 грн. У зв'язку з цим судом здійснено власний розрахунок заявлених до стягнення компенсаційних виплат з урахуванням належної бази їх нарахування.
Оскільки заявлені Товариством до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат не перевищують обрахованих судом сум, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних компенсаційних виплат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих компенсаційних виплат не підлягає задоволенню, оскільки інфляційні втрати та проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.
З огляду на зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення статті 551 ЦК України, на які посилався відповідач у своєму клопотанні та відзиві на позовну заяву.
Правовий висновок щодо неможливості зменшення мінімального розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року в справі № 903/602/24.
Таким чином суд відмовляє в задоволенні клопотання Компанії про зменшення суми нарахованих позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв'язку з його необґрунтованістю.
Крім того, у зв'язку з порушенням Компанією строку оплати за поставлений товар, Товариство нарахувало пеню в розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за період з 26 травня 2025 року по 10 листопада 2025 року на суму основної заборгованості в розмірі 504 108,20 грн. Згідно наданого позивачем розрахунку сума пені складає 85 194,29 грн.
Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 6.6. договору, в разі порушення термінів оплати за договором, покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення виконання зобов'язання, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Судом встановлено, що при здійсненні розрахунку пені позивачем було невірно визначено базу її нарахування (суму вартості неоплаченого товару), яка, як встановлено судом, у спірний період склала 504 108,02 грн. Крім того, нарахована позивачем сума пені за ставкою 0,1% від вартості неоплаченого товару значно перевищує встановлену договором граничну суму такої штрафної санкції.
За розрахунком суду, обґрунтований розмір пені, нарахованої виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 26 травня 2025 року по 10 листопада 2025 року на суму основної заборгованості в розмірі 504 108,02 грн складає 72 356,76 грн.
У своєму клопотанні відповідач також просив суд зменшити заявлену до стягнення суму неустойки.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом норм чинного законодавства зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 26 серпня 2021 року в справі № 911/378/17.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2026 року в справі № 911/969/24.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач, зокрема, посилався: на відсутність прямої вини Компанії в несвоєчасному виконанні спірних зобов'язань, оскільки причиною його прострочення стали наслідки масованих ракетних обстрілів міста Києва, внаслідок яких були пошкоджені об'єкти та виробничі потужності відповідача; на відсутність збитків Товариства внаслідок прострочення Компанією оплати поставленого товару, а також належне повідомлення позивача про обставини затримки здійснення розрахунків за договором; на статус Компанії як підприємства оборонно-промислового комплексу, що здійснює виробництво зброї та боєприпасів для постачання Збройним Силам України.
Аналізуючи наведені доводи заявника в сукупності з особливостями сфери господарської діяльності Компанії, судом враховано, що під час розгляду даної справи відповідач свої зобов'язання за договором у частині оплати поставленого товару виконав у повному обсязі. При цьому, стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для господарської діяльності Компанії, яка є постачальником і виробником необхідної військової продукції.
Судом прийнято до уваги також відсутність доказів на підтвердження завдання позивачу збитків порушенням відповідачем умов вказаного контракту в частині своєчасної оплати поставленого товару, причини та наслідки невиконання спірного зобов'язання, розмір нарахованих штрафних санкцій, а також факт добровільної сплати відповідачем у процесі розгляду даної справи судом спірної основної заборгованості. У свою чергу, неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання додаткових прибутків.
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про існування виняткових обставин, з якими законодавець пов'язує можливість зменшення неустойки за порушення спірного зобов'язання. У зв'язку з цим суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 7 235,68 грн.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин позов Товариства підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом частини 4 статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі суд, зокрема, вирішує питання про повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Разом із тим, за приписами частини 1 статті 7 наведеного Закону сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду лише за клопотанням особи, яка його сплатила
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому сплаченої суми судового збору в зв'язку з закриттям провадження в даній справі в частині суми основної заборгованості, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
З урахуванням висновку суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 3 520,67 грн інфляційних втрат, 7 002,27 грн трьох процентів річних та 72 356,76 грн пені, відшкодуванню за рахунок Компанії підлягає сплачений Товариством судовий збір у розмірі 994,56 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 2/10; ідентифікаційний код 14307699) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Маестро Групп" (49021, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Лісопильна, будинок 8, офіс 3; ідентифікаційний код 39931069) 3 520 (три тисячі п'ятсот двадцять грн) 67 коп. інфляційних втрат, 7 002 (сім тисяч дві) грн 27 коп. трьох процентів річних, 7 235 (сім тисяч двісті тридцять п'ять) грн 68 коп. пені та 994 (дев'ятсот дев'яносто чотири) грн 56 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Провадження у справі в частині стягнення з Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Маестро Групп" 504 108 (п'ятсот чотири тисячі сто вісім) грн 02 коп. основного боргу закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18 березня 2026 року.
Суддя Є.В. Павленко