ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2026Справа № 910/282/26
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестпроперті" (01103, місто Київ, вулиця Німанська, будинок 10, ідентифікаційний код 41951545)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" (вул. Бориса Гмирі, 9, м. Київ, 02140; ідентифікаційний код 37856467)
про стягнення 85 886,14 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестпроперті" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» про стягнення заборгованості за договором № 216 від 25.09.2024 про постачання електричної енергії споживачу у розмірі 85 886,14 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
25.09.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестпроперті» (далі - споживач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір постачання електричної енергії споживачу №216.
Відповідно до п. 1.1 договору даний договір постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами шляхом приєднання споживача до умов цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 3.3. договору постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком №2 до цього договору.
Відповідно до п. 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.
Відповідно до Комерційної пропозиції, що є додатком №2 до договору, оплата електричної енергії здійснюється споживачем плановими платежами за наступним графіком:
- до 28-го числа місяця що передує розрахунковому місяцю, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
- до 8-го числа розрахункового місяця, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
- до 18-го числа розрахункового місяця, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.
Відповідно до розділу «Оплата послуг з передачі/розподілу» комерційної пропозиції (додаток №2 до договору) послуги з передачі/розподілу сплачуються споживачем через постачальника до 28-го числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі 100% від заявленого обсягу.
Позивач у позовній заяві зазначає, що враховуючи умови укладеного договору та взятих на себе зобов'язань ТОВ «Інвестпроперті» в період дії договорів здійснювало перерахунок коштів на рахунок ТОВ «Енергетичне партнерство» в рахунок оплати послуг з енергопостачання та розподілу електроенергії.
Разом з тим, відповідно до відомостей розміщених на сайті Національної енергетичної компанії «Укренерго» за посиланням в мережі Інтернет https://wservice.ua.energy/entsoe/getdefault ТОВ «Енергетичне партнерство» починаючи з 15.09.2025 року присвоєно статус «Дефолтний» відповідно до положень п. 1.7.1. та п. 1.7.4. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 14.03.2018 року №307 (далі - Правила ринку).
Відповідно до п.п. 5) п. 1.7.5. Правил ринку, якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу «Дефолтний» постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку з 00:00 дня, наступного за днем набуття ним статусу «Дефолтний».
Враховуючи неможливість постачання електричної енергії з боку ТОВ «Енергетичне партнерство» та переведення споживачів вказаного постачальника до постачальника «останньої надії», 16.09.2025 року між ТОВ «Інвестпроперті» та ТОВ «ЯСНО+» було укладено договір постачання електричної енергії споживачу №77720200860ПВ.
Відповідно до Повідомлення (заяви-приєднання), що є додатком 1 до Договору 2 початок постачання електричної енергії з 16.09.2025 року.
Таким чином, позивач зазначає, що ТОВ «Інвестпроперті» уклавши договір змінило постачальника електричної енергії. Відтак враховуючи положення п. 13.5. договору такий договір з 16.09.2025 року є припиненим.
Звертаючись до суду за даним позовом, позивач стверджує, що на рахунку постачальника знаходиться здійснена споживачем передоплата послуг на суму 85 886,14 грн, проте послуги з електропостачання на вказану суму передоплати постачальником не надано, при цьому вказаний договір припинив свою дію.
У зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить суд стягнути з відповідача 85 886,14 грн передплати на підставі ст. 1212 ЦК України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 6 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
Пунктом 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (Правила, ПРРЕЕ) передбачено, що електрична енергія (активна) - енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.
За приписами статті 655 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1.2.7 ПРРЕЕ передбачено, що постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими правилами порядку.
За пунктом 3.1.8 ПРРЕЕ договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником і споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Між сторонами у справі виникли правовідносини щодо поставки електричної енергії.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 4.12 ПРРЕЕ передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються за даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку.
Відповідно до Комерційної пропозиції, що є додатком №2 до договору, оплата електричної енергії здійснюється споживачем плановими платежами за наступним графіком:
- до 28-го числа місяця що передує розрахунковому місяцю, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
- до 8-го числа розрахункового місяця, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
- до 18-го числа розрахункового місяця, 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;
з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.
Відповідно до розділу «Оплата послуг з передачі/розподілу» комерційної пропозиції (додаток №2 до договору) послуги з передачі/розподілу сплачуються споживачем через постачальника до 28-го числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі 100% від заявленого обсягу.
Відповідно до абзацу 2, 3 пункту 6.1.21 глави 6.1 розділу VI Правил роздрібного ринку електричної енергії якщо споживачем здійснена переплата за прогнозними даними споживання, попередній електропостачальник має протягом 3 робочих днів з дня отримання заяви повернути споживачу надлишок коштів за реквізитами рахунка, вказаного споживачем у заяві. Зазначені платежі мають бути здійснені сторонами протягом 10 днів після зміни електропостачальника.
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2021 у справі № 910/10233/20 зазначав наступне:
8.6. Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
8.7. Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
Відповідно до п. 13.5 договорів дія цього договору також припиняється у наступних випадках:
анулювання постачальнику ліцензії на постачання;
банкрутства або припинення господарської діяльності постачальником;
у разі зміни власника об'єкта споживача;
у разі зміни електропостачальника.
Відповідно до умов договору та взятих на себе зобов'язань позивач в період дії договорів здійснював перерахунок коштів на рахунок відповідача в рахунок оплати послуг з енергопостачання.
Разом з тим, відповідно до відомостей розміщених на сайті Національної енергетичної компанії «Укренерго» за посиланням в мережі Інтернет https://wservice.ua.energy/entsoe/getdefault ТОВ «Енергетичне партнерство» починаючи з 15.09.2025 року присвоєно статус «Дефолтний» відповідно до положень п. 1.7.1. та п. 1.7.4. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 307 від 14.03.2018 (далі - Правила ринку).
Відповідно до п.п. 5) п. 1.7.5. Правил ринку, якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу «Дефолтний» постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку з 00:00 дня, наступного за днем набуття ним статусу «Дефолтний».
Враховуючи неможливість постачання електричної енергії з боку ТОВ «Енергетичне партнерство» та переведення споживачів вказаного постачальника до постачальника «останньої надії», 16.09.2025 року між ТОВ «Інвестпроперті» та ТОВ «ЯСНО+» було укладено договір постачання електричної енергії споживачу №77720200860ПВ.
Відповідно до повідомлення (заяви-приєднання), що є додатком 1 до договору 2 початок постачання електричної енергії з 16.09.2025 року.
Отже, ТОВ «Інвестпроперті» уклавши договір змінило постачальника електричної енергії. Відтак враховуючи положення п. 13.5. договору цей договір з 16.09.2025 року є припиненим.
Судом встановлено, що на рахунку постачальника знаходиться здійснена споживачем передоплата послуг на суму 85 886,14 грн. Проте послуги з електропостачання на вказану суму передоплати постачальником (відповідачем) не було надано.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто, в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.
Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що дія договору № 216 припинилась, що свідчить про припинення в установленому законом порядку існування підстави для збереження відповідачем у себе грошових коштів, сплачених на його користь позивачем за поставку електричної енергії, що не відбулася.
Господарський суд зауважує, що доказів, які б свідчили про виконання свого зобов'язання відповідачем та повернення грошових коштів у повному обсязі матеріали справи не містять.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача грошові кошти у розмірі 85 886,14 грн.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" (вул. Бориса Гмирі, 9, м. Київ, 02140; ідентифікаційний код 37856467) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестпроперті" (01103, місто Київ, вулиця Німанська, будинок 10, ідентифікаційний код 41951545) 85 886 (вісімдесят п'ять тисяч вісімсот вісімдесят шість) грн 14 коп. безпідставно збережених коштів та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.03.2026
Суддя І.О. Андреїшина