ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2026Справа № 910/13484/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13484/25
За позовом Приватного підприємства «Пожзабезпечення Л»
до Акціонерного товариства «Укрнафта»
про стягнення 236243,49 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне підприємство «Пожзабезпечення Л» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач) про стягнення 236243,49 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення умов договору про надання послуг №13/3665-р/25 від 16.07.2025, не розрахувався за отримані послуги з вогнезахисту будівельних конструкцій об'єктів ПАТ «Укрнафта» в Полтавській та Дніпропетровській областях, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 223939,10 грн, пеню у розмірі 10749,08 грн, 3% річних у розмірі 883,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 671,82 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13484/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору.
02.12.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Укрнафта» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив, з підстав того, що 27.11.2025 року ним було сплачено на користь позивача суму основного боргу у розмірі 223939,10 грн, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. Також відповідач вказав на невірний обрахунок розрахованих та заявлених до стягнення штрафних санкцій та компенсаційних втрат, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду заборгованості, без урахування положень додаткової угоди №1 від 08.10.2025 до договору про надання послуг №13/3665-р/25 від 16.07.2025 та застосування ставки пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості замість облікової ставки НБУ, як це визначено договором. Крім того, відповідач просив суд у разі якщо останній дійде висновку про обґрунтованість позову, зменшити розмір штрафних санкцій та компенсаційних втрат в порядку статті 551 Цивільного кодексу України на 99%.
11.12.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Приватного підприємства «Пожзабезпечення Л» надійшли письмові пояснення, які за свою суттю та змістом є відповіддю на відзив та у яких позивач проти доводів відповідача, викладених у відзиві, заперечив та вказав, що сплата боргу після пред'явлення позову не звільняє боржника від обов'язку сплатити заявлені до стягнення штрафні санкції та компенсаційні втрати, а заявлене (викладене) у відзиві клопотання про зменшення штрафних санкцій на 99% є необґрунтованим, враховуючи, що заявлений позивачем розмірі пені становить 5% від суми боргу, а тому не є надмірним.
Своїм правом на подання заперечень, як то передбачено статтею 167 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не скористався.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
16.07.2025 року між Приватним підприємством «Пожзабезпечення Л» (далі - виконавець) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (далі - замовник) було укладено договір про надання послуг №13/3665-р/25 (далі - договір), предметом якого за умовами пункту 1.1 є обов'язок виконавця за завданням замовника, та у встановлені цим договором строки надати Послуги з вогнезахисту будівельних конструкцій об'єктів ПАТ «Укрнафта» в Полтавській та Дніпропетровській областях (далі - послуги), а замовника - прийняти та оплатити надані виконавцем послуги.
Відповідно до пункту 1.2 договору обсяг, вимоги до послуг визначаються за взаємною згодою сторін та вказуються у Технічній специфікації (Додаток №1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Згідно пункту 2.1 договору ціна договору визначається у протоколі погодження договірної ціни (Додаток №2), що є невід'ємною частиною цього договору та не може бути збільшена протягом строку дії цього договору, окрім випадків передбачених п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 р. №1178 (зі змінами).
Розрахунки за даним договором проводяться в національній валюті України - гривні (пункт 2.2 договору).
За умовами пункту 2.3 договору ціна договору становить 269998,64 грн (двісті шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім гривень 64 копійки), без ПДВ.
Пунктом 2.4 договору встановлено, що платежі за даним договором здійснюються замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акту (-ів) приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до пункту 3.1 договору строки надання послуг, передбачених п. 1.1 цього договору, згідно з умовами Технічної специфікації (Додаток №1).
Датою закінчення наданих послуг виконавцем вважається дата їхнього прийняття замовником, в порядку, передбаченому розділом 4 цього договору. Надання послуг може бути закінчено виконавцем достроково, за умови письмової згоди замовника (пункт 3.2 договору).
Згідно пункту 4.1 договору приймання послуг наданих виконавцем, оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, підписаним уповноваженими представниками сторін.
За умовами пункту 4.2 договору після завершення надання послуг, протягом 5 (п'яти) робочих днів, виконавець готує акт приймання-передачі наданих послуг і надає його замовнику. Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів перевіряє достовірність акта в частині фактично наданих послуг, підписує його в рамках цього ж строку, або направляє мотивоване заперечення проти такого підписання.
Пунктом 7.3 договору визначено, що за несвоєчасне проведення розрахунків замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми боргу, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін (шляхом проставлення власноручного підпису або накладання електронних підписів, у залежності від форми складання договору: паперовій чи у формі електронного документу відповідно) та діє до 31.12.2025 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє жодну зі сторін договору від виконання своїх зобов'язань по договору та від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежне виконання), яке мало місце під час дії цього договору (пункти 10.1, 10.2 договору).
Додатком №1 до договору про надання послуг №13/3665-р/25 від 16.07.2025, сторонами було погоджено технічну специфікацію (Послуги з вогнезахисту будівельних конструкцій об'єктів ПАТ «Укрнафта» в Полтавській та Дніпропетровській областях, код ДК 021:2015:77220000-8 (Послуги з просочування деревини).
У якості додатків №2 та №2.1 до договору про надання послуг №13/3665-р/25 від 16.07.2025, сторонами було підписано протокол погодження договірної ціни та розрахунок договірної ціни, розрахунок вартості послуг.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем було надано відповідачу послуги з вогнезахисту будівельних конструкцій об'єктів ПАТ «Укрнафта» в Полтавській та Дніпропетровській областях на загальну суму 223939,10 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-приймання наданих послуг №б/н від 01.08.2025 на суму 12669,00 грн, №1 від 01.08.2025 на суму 33501,78 грн, №б/н від 04.08.2025 на суму 3399,00 грн, №б/н від 08.08.2025 на суму 25024,68 грн, №2 від 12.08.2025 на суму 145732,43 грн та №3 від 12.08.2025 на суму 3612,21 грн, які підписані сторонами без будь-яких зауважень та заперечень.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить і відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.
Втім, відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих послуг не виконав, у зв'язку з чим виник борг в сумі 223939,10 грн.
У подальшому, з огляду на обсяг наданих позивачем послуг, з метою приведення умов договору у відповідність, 08.10.2025 року між Приватним підприємством «Пожзабезпечення Л», як виконавцем, та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта», як замовником, було підписано додаткову угоду №1 до договору про надання послуг №13/3665-р/25 від 16.07.2025 (далі - додаткова угода №1), за умовами пунктів 1 та 2 якого сторони вирішили внести зміни в 2.3 договору, а саме: ціна договору становить 223939,10 грн (двісті двадцять три тисячі дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 10 копійки), без ПДВ. Викласти в новій редакції додаток №1, додаток №2 та додаток №2.1 договору.
З метою досудового врегулювання спору, 08.10.2025 року позивач звернувся до відповідача із претензією №07.10-1 від 07.10.2025 року, що підтверджується копією фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 08.10.2025 та накладною № R580020001697. У вказаній претензії позивач просив відповідача сплатити наявну заборгованість по договору про надання послуг №13/3665-р/25 від 16.07.2025 в сумі 223939,10 грн, однак відповідач вимоги претензії не задовольнив, як і не надав відповіді на неї, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
При цьому, зобов'язання в силу вимог статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Відтак, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Положенням статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 2.4 договору встановлено, що платежі за даним договором здійснюються замовником шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з дати підписання сторонами акту (-ів) приймання-передачі наданих послуг.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 2.4 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг за на момент розгляду справи настав.
Втім, відповідач свого обов'язку щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг за договором не виконав.
Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відтак, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині оплати отриманих послуг підтверджений матеріалами справи, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 223939,10 грн.
Разом з тим, судом встановлено, що після подання позову до суду, відповідач здійснив оплату основного боргу в розмірі 223939,10 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №111727УГ25 від 27.11.2025 на суму 3612,21 грн, №111725УГ25 від 27.11.2025 на суму 25024,68 грн, №111722УГ25 від 27.11.2025 на суму 33501,78 грн, №111726УГ25 від 27.11.2025 на суму 145732,43 грн, №111724УГ25 від 27.11.2025 на суму 12669,00 грн та №111723УГ25 від 27.11.2025 на суму 3399,00 грн.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.
У даному випадку, предметом спору є, зокрема, стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг №13/3665-р/25 від 16.07.2025 у загальному розмірі 223939,10 грн.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи, що предмет спору (в частині стягнення основного боргу у розмірі 223939,10 грн) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду (позов поданий до Господарського суду міста Києва 30.10.2025 (згідно відомостей підсистеми ЄСІТС «Електронний суд»), а заборгованість сплачена лише 27.11.2025), суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 223939,10 грн.
Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Пунктом 7.3 договору визначено, що за несвоєчасне проведення розрахунків замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми боргу, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення сплати отриманих від позивача послуг, на підставі наведених вище норм законодавства та умов договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 10749,08 грн за період з 12.09.2025 по 29.10.2025.
За змістом статей 509, 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно частини першої статті 546 Цивільного кодексу України пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідно до статі 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного судочинства є, зокерма свобода договору.
Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
При цьому, умови пункту 627 Цивільного кодексу України визначають, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Зі змісту умов пункту 7.3 договору вбачається, що сторони передбачили відповідальність у формі пені, за несвоєчасне проведення розрахунків за надані послуги, що становить 0,1% за кожний день прострочення від суми боргу, втім такий розмір пені не може бути більше облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
З огляду на вищевикладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не було враховано умови пункту 7.3 договору, що призвело до надмірного нарахування пені, а тому здійснивши власний розрахунок, з урахуванням допущених позивачем помилок, за заявлений період, судом встановлено, що належною до стягнення є пеня у розмірі 4564,68 грн, а в решті вимог в цій частині слід відмовити.
Окрім того, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 883,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 671,82 грн за період з 12.09.2025 по 29.10.2025.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.
Разом з тим, відповідач у відзиві просив суд зменшити розмір штрафних санкцій та компенсаційних втрат в порядку статті 551 Цивільного кодексу України на 99%.
За умовами статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
При цьому, частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України (постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).
Мотивуючи клопотання про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, відповідач посилається, зокрема на те, що на день подання відзиву ним було виконано у повній мірі зобов?язання по договору в частині сплати основного боргу та відповідачем не вчинялись недобросовісні дії з метою ухилення від виконання зобов?язань по спірному договору і матеріали справи не містять доказів протилежного, як і не містять доказів понесення позивачем збитків, пов?язаних з діями чи бездіяльністю відповідача в рамках виконання укладеного між ними правочину.
Крім того, відповідач зауважив, що він є підприємством паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК) та має статус оборонно-промислового комплексу, яке безпосередньо підпорядковане Міністерству оборони України, а також є критично важливим та таким, що має стратегічне значення для економіки та безпеки України і в рамках виконання державних контрактів забезпечує Збройні Сили України пальним.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Дослідивши подане відповідачем клопотання, з урахуванням інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність юридично значущих обставин для задоволення клопотання про зменшення розміру пені.
Водночас посилання відповідача на відсутність у позивача збитків за несвоєчасну оплату послуг не може покладатися в основу зменшення розміру штрафних санкцій як самостійна підстава для їх зменшення, оскільки такий критерій не є визначальним під час оцінки наявності підстав для зменшення неустойки і підлягає оцінці в поєднанні з іншими обставинами, які мають істотне значення в розумінні приписів статті 551 Цивільного кодексу України.
Посилання на сплату основного боргу під час розгляду справи, як підставу для зменшення нарахованої та заявленої до стягнення пені є неспроможними, оскільки сплата боргу не звільняє відповідача, як боржника, від відповідальності, у тому числі, за неналежне (несвоєчасне) виконання зобов?язань покладених договором.
Відхиляє суд і посилання відповідача на те, що він є підприємством паливно-енергетичного комплексу, має статус оборонно-промислового комплексу, яке безпосередньо підпорядковане Міністерству оборони України, а також є критично важливим та таким, що має стратегічне значення для економіки та безпеки України і в рамках виконання державних контрактів забезпечує Збройні Сили України пальним, оскільки приналежність відповідача, як підприємства до перелічених статусів, не звільняє його від відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов?язань.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що суд під час розгляду вимог позивача по суті, дійшов висновку про обмеження заявленого до стягнення розміру пені (часткове задоволення вимог в цій частині) до 4564,68 грн, що становить менше 3% від суми основного боргу, то відсутні підстави вважати, що такий розмір пені є надмірним тягарем, враховуючи розмір основого зобов?язання.
При цьому, відповідач просить, у викладеному у відзиві клопотанні, зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яносто календарних днів.
Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3%.
Тоді як, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено і відповідачем не доведено.
Водночас, суд зазначає, що за своєю суттю заявлені до стягнення інфляційні втрати є способом захисту майнових прав і інтересів кредитора, що полягає у відшкодуванні йому матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів, і гарантують отримання компенсації від боржника за використання утримуваних ним грошових коштів за весь час прострочення в їх сплаті.
Інфляційні втрати не є різновидом штрафних санкцій, оскільки їх нарахування на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, так як виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Схожий за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Віднесення права на отримання суми боргу з урахуванням індексу інфляції до розділу договору "відповідальність сторін", не може зумовлювати зміну правової природи такого виду відповідальності, тим більше, що таке право є абсолютним і не залежить від внесення його до умов договору.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що сплата ним основного боргу є підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на те, що на момент подання позову до суду спір щодо основної заборгованості існував і відпав лише згодом, після сплати його відповідачем, у той же час спір щодо стягнення заявленої пені і компенсаційних втрат продовжив своє існування.
Відхиляє суд і посилання відповідача на те, що сторонами при укладенні додаткової угоди №1 до договору було змінено строк оплати послуг, так як зі змісту укладеного додаткової угоди №1 вбачається, що сторонами було внесено зміни лише до пункту 2.3 договору в частині його ціни та викладено додатки №1, №2, №2.1 у новій редакції та будь-яких змін в умови пункту 2.4 договору сторонами за наслідками укладеної додаткової угоди №1 не вносилось, що спростовує твердження відповідача про зміну строку виконання зобов?язання з оплати отриманих послуг.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
За таких обставин, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в частині вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 223939,10 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
У правовідносинах щодо розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі слід керуватись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за якими сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (Аналогічний висновок викладено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2022 у справі №910/5936/20).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, судовий збір у сумі 2687,19 грн (пропорційно до розміру вимоги, провадження в якій підлягає закриттю) не підлягає розподілу між сторонами за наслідками розгляду спору у справі №910/13484/25 та може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила - Приватному підприємству «Пожзабезпечення Л».
Щодо судового збору у розмірі 147,65 грн, то згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в цій частині покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статями 13, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині позовних вимог Приватного підприємства «Пожзабезпечення Л» до Акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення основного боргу у розмірі 223939 (двісті двадцять три тисячі дев?ятсот тридцять дев?ять) грн 10 коп. закрити.
2. В іншій частині позовні вимоги Приватного підприємства «Пожзабезпечення Л» до Акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково.
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Приватного підприємства «Пожзабезпечення Л» (58000, м. Чернівці, вул. Небесної сотні, буд. 14А, офіс 418, ідентифікаційний код 42441853) пеню у розмірі 4564 (чотири тисячі п?ятсот шістдесят чотири) грн 68 коп., 3% річних у розмірі 883 (вісімсот вісімдесят три) грн 49 коп., інфляційні втрати у розмірі 671 (шістсот сімдесят одна) грн 82 коп. та судовий збір у розмірі 73 (сімдесят три) грн 44 коп.
4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
5. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.03.2026.
СуддяТ.В. Васильченко