17.03.2026 року м.Дніпро Справа № 904/6044/20 (904/476/25)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2025 (суддя Соловйова А.Є.)
у справі № 904/6044/20 (904/476/25)
За позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни
до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АРЧ АРТУР"
про стягнення заборгованості у розмірі 200 000,00 грн
Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 20 14" арбітражний керуючий Огулькова Анна Миколаївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "АРЧ АРТУР" про стягнення заборгованості у розмірі 200 000,00 грн.
В обґрунтування вказаної заяви позивач посилається на те, що в результаті аналізу податкового кабінету ТОВ “НИВА 2014» було встановлено, що ТОВ “НИВА 2014» були надані послуги, а також поставлено на адресу ПП “АРЧ АРТУР» товар на суму 21 496 254,86 грн. Однак, у зв'язку із тим, що ліквідатор ТОВ “НИВА 2014» обмежений у коштах для сплати судового збору за стягнення всієї суми заборгованості, останній просить суд стягнути 200 000,00 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2025 у справі № 904/6044/20 (904/476/25) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражним керуючим Огульковою Анною Миколаївною подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2025 по справі 904/6044/20 (904/476/25) та задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що предметом позову у цій справі є стягнення коштів за поставлений товар. Тобто докази які повинен був надати Позивач, це докази які підтверджують поставку товару. В зв'язку з тим, що у Позивача були відсутні докази про оплату товару, то він не мав можливості надати доказів про не існуючі факти. Незважаючи на те, що дії Позивача відповідали вимогам закону, суд першої інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на Позивача. Позивач направив на адресу Відповідача вимогу, якою повідомив про наявність боргу. Незважаючи на наявність вимоги, останній не надав ані доказів сплати, ані зробив оплату. Враховуючи, що не надано доказів сплати за поставку товару на стадії досудового розгляду, відповідно відсутні правові підстави робити висновки, що позивач повинен був надати докази не сплати. Заява ліквідатора у позові про відсутність оплати за товару, є не просто заявою, а є заявою особи, яка володіє інформацією на підставі досліджених документів боржника (аналог довідки бухгалтера). На підставі викладеного, суд повинен був прийняти заяву ліквідатора зазначену у позові, як доказ по справі, який виходить від посадової особи, яке несе відповідальність за її достовірність.
Окрім того апелянтом подано клопотання про поновлення строку для подання до суду виписки по рахунках ТОВ «Нива 2014» за період з 18.05.2018 по 09.02.2022 та за період з 09.02.2022 по 04.02.2025 та відповіді ГУДПС у Дніпропетровський області від 06.04.2021. В обґрунтування вказаного клопотання зазначив, що позивач при поданні позову мав сукупність доказів, які беззаперечно підтверджують поставку товару відповідачу і був впевнений, що для підтвердження позовних вимог не потребуються інші докази. Позивачем в суді першої інстанції не була подана інформація про кількість рахунків позивача і рух коштів по ним з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Тому зараз позивач вимушений просити суд для забезпечення повноти встановлення обставин справи прийняти такі докази.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2025 у справі № 904/6044/20 (904/476/25) у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, зазначає наступне.
Як зазначає позивач та встановлено господарським судом в результаті аналізу податкового кабінету ТОВ “НИВА 2014» ліквідатором було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю “НИВА 2014» були надані послуги, а також поставлено на адресу Приватного підприємства “АРЧ АРТУР» товар на суму 21 496 254,86 грн, що підтверджується податковими накладними, а саме:
1. Податковою накладною №1 від 02.05.2018 про надання послуг “боронування по посіву» на суму 38 881,50 грн.
2. Податковою накладною №2 від 07.05.2018 про надання послуг “перша культивація» на суму 132 197,10 грн.
3. Податковою накладною №3 від 11.05.2018 про надання послуг “друга культивація» на суму 108 868,20 грн.
4. Податковою накладною №6 від 18.05.2018 про надання послуг “сівба соняшника» на суму 1 399 734 грн.
5. Податковою накладною №7 від 18.05.2018 про поставку товару “Євро-лайтінг Плюс» на суму 2 257 558,08 грн.
6. Податковою накладною №8 від 18.05.2018 про поставку товару “Пакет для вирощування соняшника» на суму 1 800 804,78 грн.
7. Податковою накладною №9 від 21.05.2018 про поставку товару “Круїзер насіння соняшника» на суму 451 836 грн.
8. Податковою накладною №10 від 21.05.2018 про поставку товару “Пакет для вирощування соняшника» на суму 5 626 512,58 грн.
9. Податковою накладною №11 від 21.05.2018 про поставку товару “КЛП насіння соняшника» на суму 1 848 455,21 грн.
10. Податковою накладною №12 від 21.05.2018 про поставку товару “КЛП насіння соняшника» на суму 1 185 052,57 грн.
11. Податковою накладною №13 від 21.05.2018 про поставку товару “КЛП насіння соняшника» на суму 1 060 310,20 грн.
12. Податковою накладною №14 від 21.05.20218 про поставку товару “КЛП насіння соняшника» на суму 453608,64 грн.
13. Податковою накладною №15 від 21.05.2018 про поставку товару “соняшника» на суму 769 692 грн.
14. Податковою накладною №16 від 28.05.2018 про поставку товару “соняшника» на суму 1 906 380 грн.
15. Податковою накладною №17 від 29.05.2018 про поставку товару “соняшника» на суму 1 132 404 грн.
16. Податковою накладною №18 від 30.05.2018 про поставку товару “соняшника» на суму 1 323 960 грн.
При цьому позивач зазначає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю “НИВА 2014» відкритий банківський рахунок в АТ “РАЙФФАЙЗЕН БАНК» № НОМЕР_1 , через який здійснювалися платежі в межах господарської діяльності.
Аналіз вказаного рахунку показав, що Відповідач будь-яких коштів ні за послуги, ні за товар не перераховував, що на думку ліквідатора вказує на наявність боргу ПП “АРЧ АРТУР» перед ТОВ “НИВА 2014» на суму 21 496 254,86 грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю “НИВА 2014» 11.12.2024 було направлено Відповідачу ПП “АРЧ АРТУР» вимогу вих.№ 10-12-24/1/02-02 від 10 грудня 2024 про сплату боргу, в якій зазначалося про наявність заборгованості у розмірі 21 496 254,86 грн та встановлено останньому строк сім днів для погашення вказаної заборгованості.
Проте, станом на дату звернення з позовом до суду, відповідь на вимогу на адресу ліквідатора ТОВ “НИВА 2014» не надходила, заборгованість у розмірі 21 496 254,86 грн не погашена.
Несплата відповідачем суми заборгованості у розмірі 21 496 254,86 грн. і стала причиною виникнення спору.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, первинний документ має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №916/2492/21 зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т.ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Окрім того, у справах №905/49/15, №910/14900/19 та №916/922/19, від 30.01.2025 у справі №903/811/23 Верховний Суд відзначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
В постанові Верховного суду від 16.03.2021 у справі №580/2490/19 зазначалося, що однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Отже первісною обставиною для складання податкової накладної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 зазначала, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Отже суд має оцінити податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, та враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
В матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження реальності господарських операцій (відсутні договори, видаткові, рахунки, платіжні доручення та/або виписки банку, товарно-транспортні накладні, тощо).
Судом першої інстанції було витребувано у Державної податкової служби України інформацію, чи відображено ПП “АРЧ АРТУР» (ЄДРПОУ 33109390) (покупець) у податкових деклараціях з податку на додану вартість (Додаток № 5), за період з 02.05.2018 по дату витребування документів, поставки сільськогосподарської продукції або послуг від ТОВ “НИВА 2014» (ЄДРПОУ 39121721) (постачальник), на які ТОВ “НИВА 2014» (ЄДРПОУ 39121721) були виписані податкові накладні: №1 від 02.05.2018; №2 від 07.05.2018; №3 від 11.05.2018; №6 від 18.05.2018; №7 від 18.05.2018; №8 від 18.05.2018; №9 від 21.05.2018; №10 від 21.05.2018; № 11 від 21.05.2018; №12 від 21.05.2018; №13 від 21.05.2018; №14 від 21.05.2018; № 15 від 21.05.2018; № 16 від 28.05.2018; № 17 від 29.05.2018; № 18 від 30.05.2018. Вказану інформацію надати із зазначенням кожної суми та в якому місяці (періоді) відображена у податковій декларації ПП “АРЧ АРТУР» (код ЄДРПОУ 33109390). Окрім того витребувано копії податкових декларацій з податку на додану вартість (Додатків № 5 до них), в яких ПП “АРЧ АРТУР» (код ЄДРПОУ 33109390) відобразило поставки товару (послуг) від ТОВ “НИВА 2014» (код ЄДРПОУ 39121721) за період з 02.05.2018 по дату витребування документів.
Від Державної податкової служби України надійшла відповідь вих №2722/5/99-00-04-02-01-05 від 27.02.2025 в якій зазначено, що згідно з даними інформаційних баз даних ДПС, відповідно до додатків 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» до Податкової декларації з ПДВ (в редакції чинній у періоді декларування) поданого ПП «АРЧ АРТУР» (код ЄДРПОУ 33109390) задекларовано суми податкового кредиту від постачальника ТОВ «НИВА 2014» (код ЄДРПОУ 39121721), а саме: за червень 2018 обсяг постачання (без ПДВ) 786 938,45 грн., податок на додану вартість за основною ставкою 157 387,69 грн.; липень 2018 обсяг постачання (без ПДВ) 883 591,83 грн., податок на додану вартість за основною ставкою 176 718,37 грн.; вересень 2018 обсяг постачання (без ПДВ) 4 970 619,00 грн., податок на додану вартість за основною ставкою 994 123,00 грн.
Таким чином задекларована сума поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА 2014" на користь ПП "АРЧ АРТУР" складає 6 641 149,28 грн,
Разом з тим позивач стверджує, що відповідачу було поставлено товар та надано послуги на загальну суму 21 496 254,86 грн.
Верховний Суд у справі №520/1284/19 висловив правову позицію відносно того, що інформація, яка міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не може бути самостійним та належним доказом в розумінні процесуального закону щодо наявності порушень податкового законодавства. При цьому Верховним Судом постійно наголошується про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Із врахуванням принципу змагальності і такого стандарту доказування як "вірогідність доказів", кредитор не був позбавлений можливості доводити факт поставки товару та надання послуг боржнику іншими доказами, що включало б факти його фізичної наявності в кредитора у спірний період та фактичного руху.
Враховуючи, що податкова накладна не є первинним бухгалтерським документом, який доводить факт здійснення господарської операції, а підтверджує лише порядок оподаткування господарської операції, при цьому сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції, колегія суддів не може дійти до беззаперечного висновку, що сума поставки та надання послуг у даній справі складає 21 496 254,86 грн.
Окрім того судом прийнято до уваги, інформацію, надану Державною податковою службою України, щодо задекларованої відповідачем суми податкового кредиту на загальну суму поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА 2014" на користь ПП "АРЧ АРТУР" у розмірі 6 641 149,28 грн, що доводить суперечливість висновків позивача про розмір наявної заборгованості.
При цьому апеляційний суд зазначає, що при заявленій позивачем сумі наданих послуг та поставлених товарів у розмірі 21 496 254,86 грн. останній просить стягнути лише 200 000,00 грн., не зазначаючи та не конкретизуючи за якою саме накладною чи за порушення якого зобов'язання необхідно стягнути вказану суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Верховний Суд постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21 зазначав, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
У постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 912/1725/22 викладено висновок, згідно з яким принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Імперативною нормою частини 2 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Вихід суду першої інстанції за межі заявлених позивачем предмету та підстав позову, не узгоджується з принципом диспозитивності господарського судочинства та свідчить про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог.
До аналогічних за своїм змістом висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 19.07.2018 у справі № 910/17827/17, від 09.07.2019 у справі № 911/1414/18, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16.
Отже позивач скористався наданим йому правом на самостійне визначення як предмета та підстав позову, а відтак останній має бути розглянутий судом у межах визначених позовних вимог.
Наведене, у свою чергу, виключає можливість застосування судом принципу jura novit curia ("суд знає закони"), адже розгляд справи за самостійного визначення судом замість позивача предмету позову, може буде виходом за межі предмету та підстав позову, а також порушить принципи диспозитивності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Щодо поданого заявником клопотання про поновлення строку для подання до суду апеляційної інстанції додаткових доказів колегія зазначає наступне.
Учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
Згідно ч. 5 ст. 80 ГПК України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
За ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Апеляційний суд зауважує, що згідно ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як “винятковість випадку» та “причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).
Отже, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб'єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи, повідомляти про їх відсутність, неможливість надання, вживати всіх заходів щодо їх отримання, в тому числі через суд.
Прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи та недобросовісне здійснення нею своїх процесуальних прав та обов'язків, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.
До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У даній справі заявником не обґрунтовано належним чином неможливість надання згаданих в клопотанні доказів, про які було відомо позивачу та які були наявні у останнього з 2021 року. Скаржник мав всі передбачені процесуальним законодавством можливості для подання всього обсягу необхідних доказів на підтвердження своїх позовних вимог в суді першої інстанції в межах процесуальних строків, що свідчить про відсутність об'єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі та винятковість такого випадку.
Зважаючи на викладене, колегією суддів відхиляється клопотання про поновлення строку для долучення додаткових доказів, а саме виписки по рахунках ТОВ «Нива 2014» за період з 18.05.2018 по 09.02.2022 та за період з 09.02.2022 по 04.02.2025 та відповіді ГУДПС у Дніпропетровський області від 06.04.2021.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору та оплати правничої допомоги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2025 у справі № 904/6044/20 (904/476/25) залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2025 у справі № 904/6044/20 (904/476/25) залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива 2014" арбітражного керуючого Огулькової Анни Миколаївни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.Ф.Мороз
Суддя А.Є.Чередко
Суддя Т.А.Верхогляд