вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" березня 2026 р. Справа № 911/474/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
секретар Місюк О.П.
за участю
представників: позивача - не з'явилися;
відповідача - Лишиленко Л.М., Гунченко І.Ю.
розглянувши апеляційну скаргу Красятицького споживчого товариства
на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2025
у справі №911/474/25 (суддя - Заєць Д.Г.)
за позовом Красятицького споживчого товариства
до Фізичної особи-підприємця Лишиленко Людмили Михайлівни
про виселення.
У січні 2025 року Красятицьке споживче товариство звернулося з позовом Фізичної особи-підприємця Лишиленко Людмили Михайлівни про зобов'язання звільнити та передати (повернути) позивачу шляхом виселення нежитлове приміщення загальною площею 97,7 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Центральна, 71, с. Радинка, Київська обл., 07024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на адресу відповідачки направлено лист-вимогу №40 від 14.11.2024 про звільнення та повернення у строк, визначений договором, приміщення та майна, а також повідомлено, що строк дії договору оренди не буде продовжено, а новий договір оренди з відповідачкою укладено не буде. У відповідь на вказаний лист-вимогу відповідачкою листом №27 від 03.12.2024 повідомлено позивача про необхідність укладення між сторонами нового договору оренди. Оскільки відповідачка не передала позивачу орендоване нею майно, зазначене стало підставою для звернення Красятицького споживчого товариства до суду з даним позовом про звільнення нежитлового приміщення шляхом виселення.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2025 відкрито провадження у справі №911/474/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.11.2025 у справі №911/474/25 у задоволенні позову Красятицького споживчого товариства відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Красятицьке споживче товариство подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвали нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, визнано встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Ключові аргументи позивача зводяться до наступного:
- позивачу та його представнику було відмовлено у доступі до правосуддя, оскільки представником позивача 28.10.2025 до суду було подано клопотання про участь у судовому засіданні 04.11.2025 в режимі відеоконференції, а 03.11.2025 було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Водночас, судом безпідставно ухвалено рішення за відсутності позивача та його представника;
- суд першої інстанції помилково встановив відсутність повноважень загальних зборів членів Красятицького споживчого товариства, проведених у формі дільничних зборів, на яких було прийнято рішення щодо не продовження правовідносин з відповідачкою;
- відповідачкою не надано жодного доказу на підтвердження здійснення поточного та капітального ремонту орендованого майна.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2025 апеляційну скаргу у справі №911/474/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 апеляційну скаргу у справі №911/474/25 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
До суду 25.12.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №911/474/25, призначено її до розгляду на 27.01.2026, а також встановлено відповідачці строк на подання відзиву.
29.12.2025 до суду Фізичною особою-підприємцем Лишиленко Людмилою Михайлівною подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідачка просить відмовити у її задоволенні в повному обсязі. До відзиву також додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідачка понесла та очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що становить 35000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідачка зазначила, що докази на підтвердження розміру витрат будуть надані суду впродовж п'яти днів після ухвалення рішення.
21.01.2026 представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та долучення до матеріалів справи письмових доказів. Так, позивач просив долучити до матеріалів справи:
- відеозапис від 29.12.2025 про невиконання відповідачкою капітального та поточного ремонту у спірному приміщенні;
- копію скріншоту на підтвердження дати створення відеозапису від 29.12.2025;
- копію дефектного акту від 29.12.2025 по спірному приміщенню;
- копію дефектного акту від 03.02.2025 по спірному приміщенню.
Ухвалою суду від 21.01.2026 задоволено клопотання представника позивача Кульбача С.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
23.01.2026 представником відповідачки подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме:
- накладних чеків від 09.01.2026 щодо купівлі будівельних товарів;
- фотозображення ремонту стелі (даху) магазину, який перебуває в оренді відповідачки.
Також, 27.01.2026 представником позивача подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказу, а саме копії відповіді відповідачки від 06.12.2021 (вхідний №28 від 07.12.2021) на претензію №32 від 24.11.2021.
У призначене судове засідання 27.01.2026 з'явилися представники позивача та відповідачки, а також особисто відповідачка.
Судом оголошено зміст поданих сторонами клопотань про долучення до матеріалів справи доказів. При цьому, представник позивача вказав на те, що він не отримував клопотання Фізичної особи-підприємця Лишиленко Людмили Михайлівни від 23.01.2026 про долучення доказів.
За вказаних обставин судом оголошено перерву в судовому засіданні до 17.02.2026 з метою сприяння учасникам справи у здійсненні їх процесуальних прав.
17.02.2026 на електронну пошту суду від представника Красятицького споживчого товариства Кульбача С.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою та високою температурою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 клопотання задоволено та відкладено розгляд справи до 10.03.2026.
У призначене судове засідання 10.03.2026 з'явилися відповідачка та її представник.
Натомість, представник позивача у призначене засідання суду ані через відеоконференцзв'язок, ані в приміщення суду не з'явився, хоча Красятицьке споживче товариство належним чином повідомлене про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до електронного кабінету від 18.02.2026.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
З протоколу та технічного запису судового засіданні від 10.03.2026 вбачається, що секретар судового засідання неодноразово запрошувала представника позивача Кульбача С.О. до конференції. Водночас, вказаний представник на зв'язок з судом не вийшов, хоча в електронному кабінеті його профіль був активний. Також, секретарем об 11:26 год. було здійснено телефонний дзвінок на номер телефону НОМЕР_1 , проте виклик було відхилено.
З урахуванням викладеного, оскільки у суду була наявна технічна можливість забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції, однак представник позивача з невідомих причин не вийшов на зв'язок з судом, неявка у судове засідання представника Красятицького споживчого товариства не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Надалі судом поставлено на обговорення подані сторонами клопотання про долучення до матеріалів справи доказів. Присутня в судовому засіданні представник відповідачки підтримала подане нею клопотання про долучення доказів та просила його задовольнити, а вирішення питань щодо долучення доказів за клопотаннями позивача залишила на розсуд суду.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 10.03.2026, судом відмовлено у задоволенні клопотань про долучення до матеріалів справи доказів з огляду на наступне.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частинами 4 та 5 ст. 80 ГПК України встановлено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.
У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).
Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).
Разом з цим, долучена позивачем до клопотання від 21.01.2026 копія дефектного акту від 29.12.2025 по спірному приміщенню, долучені відповідачкою до клопотання від 23.01.2026 копії накладних чеків від 09.01.2026 щодо купівлі будівельних товарів та фотозображення ремонту стелі (даху) магазину, який перебуває в оренді відповідачки, як докази, виникли, тобто створені, вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду. Відтак, суд апеляційної інстанції не вправі надавати оцінку вказаним доказам під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, так як наведені у них обставини не були відомі суду на момент розгляду справи в суді першої інстанції, а отже не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості рішення.
Також, колегія суддів звертає увагу на положення ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України та зазначає, що інша частина доказів, а саме надані позивачем копія дефектного акту від 03.02.2025 по спірному приміщенню та копія відповіді відповідачки від 06.12.2021 (вхідний №28 від 07.12.2021) на претензію №32 від 24.11.2021 існували станом на час розгляду справи у суді першої інстанції та ухвалення рішення. Натомість, позивач не повідомляв суд першої інстанції про неможливість подання таких доказів у встановлений законом строк з об'єктивних причин для існування можливості встановлення судом додаткового строку для подання доказів. Надані докази існували станом на час подання позову та розгляду справи і могли бути надані позивачем, однак не подавалися останнім до суду першої інстанції разом з позовною заявою, а тому вказане виключає можливість їх прийняття судом апеляційної інстанції у порядку ст. 269 ГПК України.
Насамкінець, суд вказує на те, що відеозапис від 29.12.2025 про невиконання відповідачкою капітального та поточного ремонту у спірному приміщенні, а також копія скріншоту на підтвердження дати створення такого відеозапису взагалі не додані позивачем до клопотання від 21.01.2026 та, фактично, не завантажені до електронного кабінету.
Як наслідок, апеляційний суд у зв'язку з порушення позивачем та відповідачкою положень процесуального закону позбавлений можливості долучити до матеріалів справи докази, додані ними до клопотань від 21.01.2026, 23.01.2026 та 27.01.2026.
Після розгляду клопотань учасників справи судом розпочато розгляд апеляційної скарги по суті, досліджено докази та заслухано виступи відповідачки і її представника в судових дебатах.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідачки та її представника, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 02.11.2020 між Красятицьким споживчим товариством (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Лишиленко Людмилою Михайлівною (орендар) укладений договір оренди №12, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 121,0 кв. м та обладнання, що в подальшому іменується «майно», розташоване за адресою: с. Радинка, вул. Центральна, 71 Поліського району Київської області та належить орендодавцеві на праві власності.
Орендар вступає у строкове платне користування майном після підписання даного договору та акту приймання-передачі майна (додаток №1), що є невід'ємною частиною договору (п. 2.1 договору).
Згідно з п. 3.1 договору орендна плата в місяць складає 2500,00 грн щомісячно. Розрахунок орендної плати додається (додаток №2).
Орендна плата та індексація перераховується щомісяця на поточний рахунок орендодавця до 07 числа кожного календарного місяця, в якому здійснюється користування майном (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 4.4 договору орендар зобов'язується:
- своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату з індексацією та здійснювати відшкодування вартості комунальних та інших послуг (підп. 4.4.1);
- забезпечувати належне збереження, експлуатацію і санітарне утримання майна, його обладнання, інвентарю, прибудинкових територій та запобігати його пошкодженню і псуванню. Забезпечувати дотримання санітарних норм, правил, стандартів, а також, виконувати вимоги приписів і постанов органів державного санітарного контролю. Дотримуватись правил експлуатації та ремонту інженерних комунікацій та вимог по зберіганню і складуванню матеріальних цінностей (підп. 4.4.2);
- забезпечувати додержання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду. Забезпечити об'єкт оренди протипожежною сигналізацією та засобами пожежогасіння (підп. 4.4.3);
- своєчасно за власний рахунок проводити поточний ремонт орендованих приміщень двічі на рік (весна, січень), у тому числі на письмову вимогу орендодавця. Капітальний ремонт здійснювати за домовленістю сторін згідно письмової додаткової угоди. У разі, коли необхідність капітального ремонту виникла з вини орендаря, в тому числі і як результат його господарської діяльності, орендар зобов'язаний за власні кошти у термін, погоджений з орендодавцем, виконати капітальний ремонт орендованих основних засобів (підп. 4.4.4);
- протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня підписання акту прийому-передачі майна застрахувати за власний рахунок орендоване майно, виходячи із вартості, визначеної п. 1.2 договору, та укласти зі страховою компанією договір страхування, в якому передбачити відшкодування можливого завданого збитку у межах страхової суми на користь орендодавця. Дія договору страхування має охоплювати весь період дії цього договору. До моменту страхування відповідальність щодо збитків, завданих у зв'язку з будь-яким пошкодженням або знищенням об'єкта оренди, покладається на орендаря (підп. 4.4.5);
- після припинення дії даного договору, або після його дострокового розірвання, в т. ч. на вимогу однієї сторони - на протязі 10 днів повернути орендодавцю орендоване майно у стані, в якому воно було одержане, та відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (підп. 4.4.6);
- орендар несе матеріальну відповідальність перед орендодавцем за збитки, заподіяні об'єкту оренди, та/або нежитловому приміщенню, в якому розташований об'єкт оренди, що стались з вини орендаря, або збитки, завдані орендодавцеві невиконанням (неналежним виконанням) умов цього договору (підп. 4.4.7).
У п. 6.1 договору сторони погодили, що даний договір набирає чинності з 02.01.2020 та діє до 31.12.2020.
Достроково договір може бути припинений за взаємною згодою сторін, крім випадків, передбачених чинним законодавством України та даним договором (п. 6.2 договору).
Відповідно до п. 6.3 договору в односторонньому порядку договір може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін внаслідок порушення однією зі сторін умов договору, а саме:
- використання орендованого майна не за призначенням (підп. 6.3.1);
- невнесення орендної плати більше 30 днів з дня закінчення строку платежу (підп. 6.3.2);
- у випадку навмисного погіршення стану орендованого майна, або погіршення його стану внаслідок недбалого ставленням орендаря (суборендаря) до орендованого майна (підп. 6.3.3);
- проведення без письмової згоди орендодавця реконструкції, перепланувань приміщень, добудови та в інших випадках (підп. 6.3.4);
- у випадку порушення орендарем умов, передбачених п. 4.4.5 договору щодо страхування орендованого майна (підп. 6.3.5).
Як зазначено позивачем, строк дії договору оренди було автоматично продовжено, не дивлячись на систематичне порушення відповідачкою умов підп. 4.4.1-4.4.7 договору. Тому, враховуючи положення ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач вважає, що строк дії договору міг бути подовжений на строк 1 рік, як передбачено договором, - до 31.12.2024.
Згідно з п. 7.1 статуту Красятицького споживчого товариства загальні збори членів СТ є вищим органом управління. Відповідно до п. 7.5 статуту у СТ, де налічується більше 200 членів-пайовиків, для вирішення питань, що відносяться до компетенції загальних зборів, можуть скликатись збори уповноважених. Зборами уповноважених від 19.03.2024 вирішено не продовжувати строк дії договору, новий договір оренди з відповідачем не укладати, голові правління подати відповідну позовну заяву до суду у разі створення перешкод у вільному користуванні та володінні майном з боку відповідачки.
Тому позивачем на адресу відповідачки направлено лист-вимогу №40 від 14.11.2024 про звільнення та повернення у строк, визначений договором, приміщення та майна, а також повідомлено, що строк дії договору оренди не буде продовжено, а новий договір оренди з відповідачкою укладено не буде. У відповідь на вказаний лист-вимогу відповідачкою листом №27 від 03.12.2024 повідомлено позивача про необхідність укладення між сторонами нового договору оренди. Позивачем також зазначено, що на особисту вимогу голови правління Прянішнікова П.Г. відповідачка відмовилася добровільно звільнити приміщення, що стало підставою для звернення до Національної поліції України, на яке отримано лист Відділення поліції №1 Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області №СЕД-14323-2025 від 23.01.2025, в якому позивачу запропоновано звернутися до суду для вирішення спору щодо оренди приміщення.
Оскільки відповідачка не передала позивачу орендоване нею майно, вказані обставини у їх сукупності стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про звільнення відповідачкою вказаного нежитлового приміщення шляхом виселення.
Заперечуючи проти позову, відповідачка навела наступні аргументи:
- орендар протягом тривалого часу на підставі договору оренди використовує нежитлове приміщення для торгівлі соціальними товарами для пенсіонерів та малозабезпечених осіб, постійно проводить ремонт приміщення, а також висловлює готовність провести і капітальний ремонт орендованого приміщення;
- у відповідачки наявне переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору;
- у відповідачки відсутня заборгованість з орендної плати за договором, що підтверджується доданими до відзиву копіями платіжних інструкцій та актами звірки з орендної плати;
- рішення щодо не продовження договору, прийняте на засіданні уповноважених Красятицького споживчого товариства, не підтверджується належними доказами, оскільки позивачем не надано підтверджуючих даних про осіб, які виступали уповноваженими, та підтвердження делегованих їм повноважень.
Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, дійшов наступних висновків:
- з наявних матеріалів справи вбачається, що відповідачкою сплачувалася орендна плата за користування приміщенням згідно договору, що підтверджується актами звірки з орендної плати, підписаними між сторонами, за період 2020-2024 роки, платіжними інструкціями та квитанціями, і доказів, які б підтверджували протилежне, позивачем до суду не надано;
- позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту систематичної несплати орендної плати, передбаченої договором, в той час як відповідачкою доведено факт сплати орендної плати та надано обґрунтовані пояснення з приводу цього;
- позивачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження повідомлення відповідачки протягом одного місяця після закінчення строку дії договору про своє небажання продовжувати дію договору оренди після 31.12.2024;
- отже, оскільки позивач в порядку, передбаченому ст. 764 ЦК України, не відмовився від пролонгації договору, суд дійшов висновку, що договір оренди №12 від 02.01.2020 був пролонгований 31.12.2024 на новий строк і на тих самих умовах до 31.12.2025;
- як убачається з п. п. 5.2, 5.3, підп. 4 п. 6.3 статуту позивача, рішення щодо розпорядження майном (будівлями), передача їх в оренду належить до виключної компетенції загальних зборів членів СТ, а не зборів уповноважених;
- позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що відповідачка передавала орендоване майно в суборенду, зокрема, матеріали справи не містять копії укладеного договору суборенди та доказів отримання відповідачкою коштів від здачі майна в суборенду.
З наведеними висновками Господарського суду Київської області погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Частиною 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Згідно зі ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
Таким чином, підписавши договір, сторони погодились на умови, їх права та обов'язки, як орендаря так і орендодавця, вказані в договорі оренди.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з п. 6.1 договору останній набирає чинності з 02.01.2020 та діє до 31.12.2020.
Пунктом п. 6.5 договору передбачено, що договір оренди припиняється також у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Як стверджує позивач, враховуючи положення ст. 764 ЦК України, у зв'язку з продовженням користування відповідачкою орендованим майном, дія договору автоматично продовжувалася на строк, який був раніше встановлений договором, та договір фактично продовжений до 31.12.2024.
Водночас, позивач стверджував, що відповідачка не виконувала належним чином умови договору, а саме систематично не сплачувала орендну плату своєчасно та в повному обсязі, чим порушила його права, як власника орендованого приміщення.
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Статтею 651 ЦК України визначено загальні підстави зміни та розірвання договорів.
Так, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 викладено правовий висновок щодо застосування положень ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно з яким йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України). Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, з наявних матеріалів справи вбачається, що відповідачкою сплачувалася орендна плата за користування приміщенням згідно договору, що підтверджується актами звірки з орендної плати, підписаними між позивачем в особі голови правління Красятицького споживчого товариства та Фізичною особою-підприємцем Лишиленко Людмилою Михайлівною, за період 2020-2024 роки, платіжними інструкціями від 19.01.2025, 19.02.2025, 21.04.2025 та 21.05.2025, а також квитанціями від 16.06.2025. Доказів, які б підтверджували протилежне, позивачем до суду не надано. Крім того, позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту саме систематичної несплати орендної плати, передбаченої договором, в той час як відповідачкою доведено факт сплати орендної плати та надано обґрунтовані пояснення з приводу цього.
Також судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ст. 764 ЦК України дію догову оренди поновлено та він діяв до 31.12.2024.
Водночас, 19.03.2024 зборами уповноважених Красятицького споживчого товариства вирішено не продовжувати строк дії договору, новий договір оренди з відповідачкою не укладати, голові правління подати відповідну позовну заяву до суду у разі створення перешкод у вільному користуванні та володінні майном з боку відповідачки.
Надалі, позивачем на адресу відповідачки направлено лист-вимогу №40 від 14.11.2024 про звільнення та повернення у строк, визначений договором, приміщення та майна, а також повідомлено, що строк дії договору оренди не буде продовжено, а новий договір оренди з відповідачкою укладено не буде.
У відповідь на вказаний лист-вимогу відповідачка листом №27 від 03.12.2024 повідомила позивача про необхідність укладення між Красятицьким споживчим товариством та Фізичною особою-підприємцем Лишиленко Людмилою Михайлівною нового договору оренди.
Водночас, як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту систематичної несплати орендної плати, передбаченої договором, в той час як відповідачкою доведено факт сплати орендної плати, що виключає застосування підп. 6.3.2 п. 6.2 договору, як підстави для його дострокового розірвання.
Відповідно до ч. 3 ст. 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Мовчання слід вважати вираженням волі сторони правочину, коли воно при конкретній ситуації може бути підданим оцінці як прояв волі, направленої на вчинення правочину. Законодавець передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки у разі, якщо це встановлено договором або законом. Прикладом такого випадку є конструкція поновлення договору найму, що регулюється ст. 764 ЦК України.
Сутність поновлення договору найму полягає в тому, що договір найму автоматично поновлюється на той же самий строк за умови, що: (а) наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму; (б) відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
При поновленні договору відбувається продовження договірних зв'язків після закінчення строку договору найму, коли наймач продовжує користуватися майном і відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. Цей договір поновлюється на той же строк та з умовами, що були передбачені у договорі.
Стаття 764 ЦК України вказує на правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму, зазначаючи, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
У статті 764 ЦК України законодавець вдався до такого правового регулювання, за яким для настання наслідків у вигляді поновлення договору оренди сторони мають утриматися від дій, які б спричиняли закінчення дії такого договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення, зокрема укладення правочину про продовження договору, не вимагається.
Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 у справі №910/9949/20 сформував правову позицію, за змістом якої норма ст. 764 ЦК України визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді» і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями діючого законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Таким чином, в ході розгляду спору у справі позивачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження повідомлення ним відповідачки протягом одного місяця після закінчення строку дії договору про своє небажання продовжувати дію договору оренди після 31.12.2024.
Отже, з урахуванням викладеного, оскільки позивач у порядку, передбаченому ст. 764 ЦК України, не відмовився від пролонгації договору, то договір оренди №12 від 02.01.2020 був пролонгований 31.12.2024 на новий строк і на тих самих умовах до 31.12.2025.
В цьому контексті з приводу обставин прийняття зборами уповноважених Красятицького споживчого товариства рішення від 19.03.2024 про не продовження договору оренди з відповідачкою, судом встановлено, що відповідно до п. п. 5.2 та 5.3 статуту позивача вищим органом управління товариства є загальні збори членів СТ, які при потребі проводяться у формі дільничних зборів пайовиків. Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів членів СТ (крім питань прийняття статуту, внесення змін і доповнень до нього, ліквідації, реорганізації, виходу зі спілки, розпорядження майном групи 1 (будівлі, споруди)) можуть скликатися збори уповноважених.
Згідно з п. 7.1 статуту загальні збори членів СТ є вищим органом управління СТ і правомочні вирішувати будь-які питання його діяльності.
Зокрема, загальні збори членів СТ вирішують питання ліквідації та реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) СТ, входження його у спілку споживчих товариств або інші об'єднання і організації та виходу з них. Вирішення питань, передбачених підп. 1, 2, 17 в частині розпорядження майном групи 1 (будівлі, споруди) та підп. 18 в питаннях ліквідації, реорганізації, виходу із спілки споживчих товариств - є виключно компетенцією загальних зборів членів СТ (підп. 18 п. 7.1 статуту).
Як зазначено позивачем, збори, на яких було прийнято рішення про не продовження договору з відповідачкою, були проведені у формі дільничних зборів згідно п. 6.3 статуту, що також підтверджується протоколами загальних зборів, проведених у формі дільничних зборів пайовиків (10 дільниць).
Водночас, згідно з п. 6.3 статуту позивача дільничні збори:
- розглядають питання діяльності СТ та кооперативної дільниці;
- обирають на 5 років та при необхідності звільняють до закінчення строку повноважень уповноважених СТ, органи самоврядування і контролю СТ на кооперативній дільниці (дільничній кооперативний комітет, комісії кооперативного контролю та інші), заслуховують їх звіти;
- затверджують накази пайовиків уповноваженим, членам рад, делегатам конференції та з'їзду спілок, до складу яких входить СТ;
- надають повноваження зборам уповноважених правлінню СТ, крім питань, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів (п. 5.3 статуту);
- розглядають питання про створення спілки, вступу до спілки та виходу з неї;
- розглядають питання про реорганізацію СТ в іншу організаційно-правову форму та ліквідацію СТ;
- заслуховують звіти про роботу керівників підприємств або структурних підрозділів товариства, обслуговуючих пайовиків кооперативної дільниці;
- вносять пропозиції до органів управління СТ про розірвання трудових договорів з працівниками підприємств товариства та його підрозділів, закріплених за даною дільницею, які допустили суттєві порушення в роботі;
- вносять до правління пропозиції по заохоченню найбільш активних членів та працівників СТ;
- розглядають інші питання, що зачіпають інтереси пайовиків дільниці та направлені на удосконалення діяльності всієї кооперативної дільниці;
- заслуховують звіти уповноважених даної кооперативної дільниці.
Уповноважений споживчого товариства - пайовик, обраний на дільничних зборах пайовиків та наділений повноваженнями вирішувати питання на зборах уповноважених споживчого товариства. Він організовує діяльність споживчого товариства на кооперативній дільниці, постійно інформує пайовиків своєї дільниці про роботу правління РайСТ, виконує їх накази.
Таким чином, як убачається з п. п. 5.2, 5.3, підп. 4 п. 6.3 статуту позивача, рішення щодо розпорядження майном (будівлями), передача їх в оренду належить до виключної компетенції загальних зборів членів СТ, а не зборів уповноважених.
Наведеним спростовуються доводи скаржника з приводу того, що судом першої інстанції помилково встановлено відсутність повноважень загальних зборів членів Красятицького споживчого товариства, проведених у формі дільничних зборів, на яких було прийнято рішення щодо не продовження правовідносин з відповідачкою.
Судом також враховано, що відповідачою до матеріалів справи надано заяву пайовиків Красятицького споживчого товариства від 12.06.2025, які заперечують проти розірвання договору оренди №12 від 02.01.2020 з відповідачкою та виселення її з орендованого приміщення.
Також судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання позивача на те, що відповідачка надає орендоване приміщення в суборенду третій особі.
Так, відповідно до п. 7.8 договору оренди орендар може передавати в суборенду нерухоме майно (частину цілісного майнового комплексу) та інше індивідуально визначене майно за попередньою письмовою згодою.
Проте, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що відповідачка без згоди орендодавця передавала орендоване майно в суборенду. Зокрема, матеріали справи не містять копії укладеного договору суборенди, доказів отримання відповідачкою коштів від здачі майна в суборенду. При цьому, наданий позивачем скріншот з офіційного сайту ТОВ «Нова Пошта», який містить інформацію про відділення «Нової пошти», не є належним доказом на підтвердження вказаних обставин, як і договірні відносини між ТОВ «Нова пошта» та ФОП Старосельською Т.С., про які зазначено у відповіді на адвокатський запит позивача.
Як наслідок, оскільки позивачем не надано суду доказів вчинення орендодавцем протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору відмови від його продовження, а отже договір оренди вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, правомірними є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для виселення відповідачки із займаного приміщення та про відмову в задоволенні заявленого позову.
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи скаржника з приводу того, що відповідачкою не надано жодного доказу на підтвердження здійснення поточного та капітального ремонту орендованого майна.
Так, відповідно до підп. 6.3.3 п. 6.3 договору в односторонньому порядку договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін у випадку навмисного погіршення стану орендованого майна, або погіршення його стану внаслідок недбалого ставленням орендаря (суборендаря) до орендованого майна.
Водночас, позивачем не надано суду доказів навмисного погіршення відповідачкою стану орендованого майна або ж погіршення його стану внаслідок недбалого ставленням відповідачки до орендованого майна.
При цьому, суд також звертає увагу на положення підп. 4.4.4 п. 4 договору, відповідно до якого одним з обов'язків орендаря є своєчасна за власний рахунок проведення поточного ремонту орендованих приміщень двічі на рік (весна, січень), у тому числі на письмову вимогу орендодавця. Капітальний ремонт здійснювати за домовленістю сторін згідно письмової додаткової угоди. У разі, коли необхідність капітального ремонту виникла з вини орендаря, в тому числі і як результат його господарської діяльності, орендар зобов'язаний за власні кошти у термін, погоджений з орендодавцем, виконати капітальний ремонт орендованих основних засобів.
Проте, знову ж таки, позивач не довів той факт, що відповідачка не виконувала вимоги підп. 4.4.4 договору в частині здійснення поточного ремонту. При цьому, щодо здійснення капітального ремонту, то в цьому випадку між сторонами має бути укладена додаткова угода, яка також в матеріалах справи відсутня.
Таким чином, позивачем не доведено наявності підстав для розірвання договору відповідно до підп. 6.3.3 п. 6.3 та, як наслідок, виселення відповідачки з орендованого майна.
В апеляційній скарзі скаржник також посилається на те, що позивачу та його представнику було відмовлено у доступі до правосуддя, оскільки представником позивача 28.10.2025 до суду було подано клопотання про участь у судовому засіданні 04.11.2025 в режимі відеоконференції, а 03.11.2025 було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Водночас, судом безпідставно ухвалено рішення за відсутності позивача та його представника.
З цього приводу суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Київської області від 09.09.2025 постановлено відкласти підготовче засідання до 14.10.2025 та зобов'язано позивача надати письмові пояснення і докази. Представник позивача Кульбач С.О. був присутній у вказаному підготовчому засіданні безпосередньо в залі суду.
08.10.2025 Кульбач С.О. подав до суду заяву про участь у судовому засіданні 14.10.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яку ухвалою від 09.10.2025 задоволено.
Водночас, Кульбач С.О. в судове засідання 14.10.2025 в режимі відеоконференції не з'явився та не повідомив суд про причини свої неявки.
Ухвалою від 14.10.2025 закрито підготовче провадження у даній справі, призначено до розгляду по суті на 04.11.2025 та повторно зобов'язано позивача надати пояснення і докази.
03.11.2025 представником позивача подано пояснення на виконання вимог ухвали, а також викладено клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з незадовільним станом здоров'я.
Тобто, твердження про те, що представник позивача 28.10.2025 подав до суду клопотання про участь у судовому засіданні 04.11.2025 в режимі відеоконференції, не відповідає дійсності, оскільки відповідне клопотання в матеріалах справи відсутнє.
При цьому, з протоколу судового засідання від 04.11.2025 вбачається, що секретар судового засідання запрошувала представника позивача долучитися до судового засідання в режимі відеоконференції, однак останній на зв'язок не вийшов.
Відмовляючи у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначив, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є саме неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні, а не наявність відповідного клопотання учасника судового процесу. Проте, позивачем не додано належних доказів на підтвердження обставин необхідності відкладення розгляду справи, не доведено суду неможливість заміни представника у даній справі, а також неможливість розгляду справи без участі позивача на підставі письмових доказів, що містяться у справі. На переконання суду, наявних у матеріалах справи доказів було достатньо для вирішення спору у даному судовому засіданні.
Окремо суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що до клопотання представником позивача не додано доказів на підтвердження причин відсутності в судовому засіданні 04.11.2025.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції жодним чином не було відмовлено позивачу та його представнику у доступі до правосуддя, а тому відповідні доводи скаржника є необґрунтованими.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2025 у справі №911/474/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Красятицького споживчого товариства не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Красятицького споживчого товариства залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2025 у справі №911/474/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Красятицьке споживче товариство.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 17.03.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко