Постанова від 24.02.2026 по справі 927/561/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2026 р. Справа№ 927/561/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковалик В.В.;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Єлманова В.А.;

від відповідача 3: ОСОБА_3;

від відповідача 4: Кобиш Г.А.;

від відповідача 5: не з'явився;

від відповідача 6: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 (повний текст складено 14.02.2022)

у справі №927/561/21 (суддя Моцьор В.В.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

4. ОСОБА_4

5. ОСОБА_5

6. ОСОБА_6

про стягання шкоди в розмірі 434 526 950,08 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про солідарне стягнення 434 526 950,08 грн шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що під час здійснення ліквідаційної процедури ПАТ "БАНК "ДЕМАРК", Фондом гарантування було виявлено факти прийняття пов'язаними особами банку необґрунтованих рішень з кредитування юридичних - осіб, без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, за результатом яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій, які прямо протирічили інтересам Банку та його кредиторам, тим самим було завдано збитків на суму 434 526 950,08 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів було не дотримано норм чинного законодавства, індивідуальні приписи НБУ, нормативи діяльності самого банку або допущено інші порушення. Усі доводи позивача зводяться до суб'єктивної оцінки дій відповідачів.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не доведено суму збитків, оскільки відхилив звіти про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу ПАТ "Банк "Демарк", так як зазначених звітів складені рецензії ТОВ Агенство нерухомості" "Експертус", згідно з якими вказані звіти не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісними та непрофесійними і не можуть бути використані.

Також, судом не встановлено наявності протиправної поведінки відповідачів, а позивачем не доведено які саме дії відповідачів завдали шкоди банку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- керівництвом Банку не було відстежено цільове використання позичальниками кредитних коштів, оскільки кошти витрачені позичальниками не на обслуговування власної заборгованості по кредиту, а на погашення кредитної заборгованості інших юридичних осіб у даному банку;

- збитки від викладених у позові кредитних операцій не охоплюються звичайним кредитним ризиком, а є результатом недобросовісних дій керівників банку (відповідачів), порушення останніми своїх фідуціарних обов'язків та основних принципів кредитування;

- видача кредитів зазначеним у позові компаніям відбулась без мети повернення кредитів і не відповідає принципам та ознакам кредитування (відсутня очевидна законна мета кредитування - отримання прибутку);

- жоден з відповідачів не зміг пояснити мотиви своїх рішень щодо видачу кредитів;

- є невірним висновок суду першої інстанції, що згідно із редакцією ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» станом на 28.05.2021 законом не було передбачено право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатись до суду після завершення процедури ліквідації банку та його припинення як юридичної особи;

- висновок суду, що ліквідатором банку не було виявлено кредитні договори як нікчемні, в тому числі відсутнє звернення до відповідних судів з позовами про визнання таких договорів недійсними, оскільки вказані дії не вплинули б на факт непогашення таких боргів за кредитними договорами;

- ціна позову була обґрунтована різницею між балансовою вартістю кредиту та сумою його продажу на торгах.

Хід розгляду справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою суду від 05.09.2022 колегією суддів у складі головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 та призначено справу до розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі №927/561/21 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2023 (з окремою думкою судді Вронської Г.О.) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 у справі №927/561/21 скасовано та справу №927/561/21 передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.12.2023

Верховний Суд, направляючи справу № 927/561/21 на новий розгляд, вказав наступне:

- в матеріалах справи відсутні будь-які докази визначення позивачем балансової вартості кредитів на день їх продажу (відповідного розрахунку), нормативне обґрунтування підстав визначення такої вартості;

- оскаржувана постанова не містить будь-яких посилань на дослідження обставин щодо балансової вартості активів (за кредитними договорами) на дату початку виведення банку з ринку;

- судом апеляційної інстанції взагалі не надано оцінки вартості активів за договорами застави, у тому числі на дату початку виведення банку з ринку. Судом апеляційної інстанції не досліджено долю прав вимоги за такими договорами (чи право вимоги за договорами застави було продано, чи залишилось у Банку тощо);

- оскаржувана постанова не містить спростування висновків суду першої інстанції про відхилення звітів про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу банку, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Північно-східна консалтингова група», оскільки щодо зазначених звітів складені рецензії Товариством з обмеженою відповідальністю Агентство нерухомості" "Експертус", згідно з якими вказані звіти не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісними та непрофесійними і не можуть бути використані;

- оскаржувана постанова свідчить про те, що судом апеляційної інстанції не встановлювалась оціночна вартість активів (кредитні договори та договори застави), визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації;

- судом апеляційної інстанції не досліджувались відповідні рішення господарських судів (справи № 910/23152/15, № 910/22685/15, № 913/757/15), та не встановлювалось: розміру грошових коштів стягнутих за такими рішеннями; які обставини встановлено такими рішеннями (сплати, несплати позичальниками заборгованості, відсотків тощо); чи фактично стягнуто грошові кошти за такими рішеннями (постанови державних виконавців про відкриття виконавчих проваджень, про повернення виконавчих листів, виписки по рахунках щодо перерахування коштів та ін.) і чи включені вони до ліквідаційної маси банку тощо;

- судом апеляційної інстанції не досліджувались доводи відповідачів щодо відсутності їх вини, доводи про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності, зокрема, що надані забезпечення за кредитними договорами відповідали чинним на той час вимогам щодо забезпечення активної банківської діяльності;

- постанова суду апеляційної інстанції не містить доводів, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що банк мав право на видачу бланкових (незабезпечених) кредитів, і факт укладення банком бланкових кредитів не є порушенням чинного законодавства, оскільки позивач не довів, що відповідні кредити було видано з порушенням економічних нормативів, або видача бланкових кредитів була заборонена Національним банком України;

- постанова суду апеляційної інстанції не містить доводів, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів і визначеною Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заподіяною відповідачами банку шкодою.

Окрема думка

В окремій думці Судді Верховного Суду ОСОБА_7 зазначено, що позивачем було доведено повний склад цивільного правопорушення Відповідачів, а саме неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вину заподіювача шкоди, яка відповідно до усталеної практики Верховного Суду та викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 23.01.2018 у справі №686/20040/2012, від 06.02.2018 у справі №334/9899/14-ц презюмується.

За вказаних обставин, суддя Вронська Г.О. вважала, що судом апеляційної інстанції надано оцінку доводів сторін, яка ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів, та з'ясовано обставин, які є предметом доказування, тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги відповідача-2, скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 у справі №927/561/21 та передачі справи №927/561/21 на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті під час нового розгляду справи

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №927/561/21 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 29.01.2024 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 05.03.2024.

На адресу суду від ОСОБА_3 , через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою суду від 04.03.2024 в задоволенні клопотання про участь в судовому засіданні 05.03.2024 о 14:40 год. у справі №927/561/21 в режимі відео конференції відмовлено.

Ухвалою суду від 05.03.2024 відкладено розгляд справи на 09.04.2024.

Ухвалою суду від 11.03.2024 задоволено заяву ОСОБА_3 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

03.04.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача 2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що існує об'єктивна необхідність зупинення справи №927/561/21 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/3724/21

Засідання суду, призначене на 09.04.2024, не відбулося у зв'язку з перебуванням головуючої судді Барсук М.А. на лікарняному.

Ухвалою суду від 15.04.2024 призначено розгляд справи на 30.04.2024.

Ухвалою суду від 30.04.2024 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 до закінчення розгляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №916/3724/21 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Ухвалою суду від 02.09.2025 поновлено провадження та призначено справу до розгляду на 23.09.2025.

04.09.2025 на адресу суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 08.09.2025 задоволено заяву представника ОСОБА_2 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

08.09.2025 на адресу суду від ОСОБА_4 надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 10.09.2025 задоволено заяву ОСОБА_4 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

11.09.2025 на адресу суду від ОСОБА_3 надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 15.09.2025 задоволено заяву ОСОБА_3 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 23.09.2025 відкладено розгляд справи на 30.09.2025.

Ухвалою суду від 30.09.2025 відкладено розгляд справи на 27.10.2025.

Ухвалою суду від 27.10.2025 відкладено розгляд справи на 25.11.2025.

Ухвалою суду від 25.11.2025 оголошено перерву в судовому засіданні на 16.12.2025.

Ухвалою суду від 16.12.2025 оголошено перерву в судовому засіданні на 27.01.2026.

Ухвалою суду від 27.01.2026 оголошено перерву в судовому засіданні на 04.02.2026.

Ухвалою суду від 04.02.2026 оголошено перерву в судовому засіданні на 11.02.2026.

Ухвалою суду від 11.02.2026 оголошено перерву в судовому засіданні на 24.02.2026.

Позиції учасників справи

23.09.2022 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

04.03.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли пояснення з урахуванням висновків, вказаних у постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 927/561/21.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

27.02.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 2 надійшло клопотання, в якому останній просить визнати поважними причини неподання доказів та приєднати до матеріалів справи висновок експерта № СЕ-19/121-24/2676-ЕК від 15.02.2024.

В обґрунтування даного клопотання заявник посилається на те, що долучення даного доказу виникло лише після ухвалення постанови касаційною інстанцією у даній справі, якою остання встановила необхідність перевірки обґрунтованості, у тому числі, розміру суми стягнення та її документальне підтвердження.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Згідно частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Згідно з статтею 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року).

Оскільки відповідний доказ був поданий відповідачем 2 саме з урахуванням вказівок Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.12.2023 у даній справі та які є обов'язковими для врахування судом апеляційної інстанції, колегія суддів у судовому засіданні 27.10.2025 дійшла до висновку про доцільність прийняття до розгляду поданого відповідачем 2 висновку експерта № СЕ-19/121-24/2676-ЕК від 15.02.2024.

Також 17.09.2025 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 927/561/21 до завершення перегляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справа № 910/680/20.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що висновки у справі № 910/680/20 можуть безпосередньо вплинути на розгляд справи № 927/561/21.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Так, згідно з ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2025 року справа № 910/680/20 була передана на розгляд судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав необхідності відступу від висновків, які містяться у постанові Корпоративної палати від 05 лютого 2024 року у cправі № 910/4149/21 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 червня 2025 року у справі № 910/686/20 щодо початку перебігу позовної давності у справах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, поданими до припинення банку, про стягнення з пов'язаних з банком осіб (керівників банку) шкоди, заподіяної окремими діями (рішеннями щодо укладення кредитних договорів) таких осіб.

Разом з тим, судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 12.11.2025 справу № 910/680/25 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Таким чином, наразі на розгляді судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не перебуває справа №910/680/20.

За таких умов колегія суддів не вбачає підстав для зупинення провадження у справі № 927/561/21 до завершення перегляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/680/20.

Явка представників сторін

Представники відповідачів 1, 5, 6 судове засідання 24.02.2026 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС та засобами поштового зв'язку.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), враховуючи рекомендації, викладені у пункті 2.2. Правил організації ефективного господарського судочинства, затверджених рішенням загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду № 5 від 29.05.2024, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 24.02.2026 за відсутності представників відповідачів 1, 5, 6.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 600 від 25.09.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", у якій зазначено, зокрема, що за результатами аналізу даних статистичної звітності, що подається Банком "Демарк" до Національного банку України, установлено, що в Банку "Демарк" недостатньо коштів для виконання своїх зобов'язань перед вкладниками і кредиторами та його діяльність не відповідає вимогам банківського законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України.

На підставі вищезазначеної постанови Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 26.09.2014 прийнято рішення № 102 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Демарк", згідно з яким з 29.09.2014 в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Відповідно до постанови правління Національного банку України № 66 від 30.01.2015 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30.01.2015 № 18 було розпочато ліквідаційну процедуру та призначено уповноважену особу на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 088/15 від 16.04.2015 було затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", з подальшими змінами, на суму 1 171 771 994,81 грн.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 118/15 від 02.06.2015 затверджено ліквідаційну масу Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", що з урахуванням змін становить: балансова вартість (з урахуванням позабалансових рахунків) в сумі 1 963 356 422,44 грн; ринкова вартість в сумі 236 362 652,91 грн.

Звіти про оцінку активів складено Товариством з обмеженою відповідальністю "Стоун Брідж" (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 16307/14 від 16.04.2014).

В процедурі ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", за рахунок майна банку, частково було задоволено вимоги кредиторів на суму 123 502 465,28 грн, та залишились незадоволеними у зв'язку із недостатністю майна для їх задоволення - 1 048 269 529,53 грн.

23.01.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10641110033001921 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" як юридичної особи.

Протягом 2013-2014 років ОСОБА_1 займала посаду голови правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"; ОСОБА_19 - заступника голови правління банку; ОСОБА_3 - начальника юридичного управління; ОСОБА_4 - головного бухгалтера; ОСОБА_5 - начальника відділу безпеки; ОСОБА_6. - начальника управління по роботі з корпоративними клієнтами.

25 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ" укладено кредитний договір № 1173 на суму 38 000 000,00 грн строком по 27.10.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1, ОСОБА_6., ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 (протокол № 123 від 25.09.2013) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_8,ОСОБА_3 (протокол № 43 від 25.09.2013).

В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору купівлі-продажу цінних паперів від 27.08.2013 № БВ2/76/13, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФВП ГРУП" в частковій сумі 38 000 000,00 грн, предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "НЬЮ ЕССЕТ" ПВНЗІФ "УКРНАДРА", а розрахунки проводяться до 27.11.2014.

29 серпня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ" укладено кредитний договір № 1073 на суму 38 000 000,00 грн, строком по 29.07.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_9 (протокол № 108 від 29.08.2013) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_14 (протокол № 40 від 29.08.2013).

В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів в частковій сумі 40 000 000,00 грн по договору купівлі-продажу цінних паперів від 20.12.2012 № БВ26/158/12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська група консалтингу та розвитку", предметом якого є простий вексель Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАВР ГРУП", а розрахунки проводяться до 18.12.2014.

В наступному було продовжено строк користування кредитом по 22.06.2015, переоформлено кредитну лінію в кредит, перенесено строк сплати відсотків за липень-серпень 2014 року по 30.09.2014 (протоколи засідання кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 94 від 29.07.2014, № 95 від 31.07.2014, та протоколи засідання правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 41 від 29.07.2014, № 42 від 31.07.2014).

23 серпня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-ПРИНТ" укладено кредитний договір № 1048 на суму 38 000 000,00 грн, строком по 24.07.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 (протокол № 106 від 23.08.2013) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_8, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 (протокол № 39 від 23.08.2013).

В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів в частковій сумі 40 000 000,00 грн по договору купівлі-продажу цінних паперів від 21.06.2013 № БВ2/55/13, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-ПРИНТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФВП ГРУП", предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "ФІНАНСОВИЙ АКТИВ" ЗДПІФ "РОЗУМНИЙ КАПІТАЛ", а розрахунки проводяться до 21.06.2015.

В наступному було продовжено строк користування кредитом по 20.03.2015, перенесено строк сплати відсотків за липень-серпень 2014 року по 30.09.2014 (протоколи засідання кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 91 від 24.07.2014, № 95 від 31.07.2014, та протоколи засідання правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 38 від 24.07.2014, № 42 від 31.07.2014).

30 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД" укладено кредитний договір № 108 на суму 37 950 000,00 грн, строком по 28.08.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_5 (протокол № 12 від 30.01.2014) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_14 (протокол № 40 від 29.08.2013).

В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору купівлі-продажу цінних паперів від 28.12.2012 №БВ20/164/12, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська група консалтингу та розвитку" в частковій сумі 40 000 000,00 грн, предметом якого є простий вексель Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАВР ГРУП", а розрахунки проводяться до 30.09.2014.

28 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Демарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" укладено кредитний договір № 1586 на суму 37 800 000,00 грн, строком по 28.08.2014.

Рішення про надання кредиту приймалось кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_6, ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (протокол № 150 від 28.11.2013) та правлінням Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" у складі: ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (протокол №40 від 29.08.2013).

В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту оформлено майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору купівлі-продажу цінних паперів від 06.11.2013 № БВ2/100/13, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФВП ГРУП" в частковій сумі 40 000 000,00 грн, предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "НЬЮ ЕССЕТ" ПВНЗІФ "УКРНАДРА", а розрахунки проводяться до 06.11.2015.

В наступному було перенесено строк сплати відсотків за червень-липень 2014 року на 28.08.2014 (протокол засідання кредитного комітету Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 82 від 27.06.2014 та протокол засідання правління Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" № 35 від 27.06.2014).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачами у складі органів управління ПАТ «Банк "Демарк" (Правління та Кредитного комітету), відповідно до прийнятих у 2013-2014 рішень Правління та Рішень Кредитного комітету, шляхом проставлення особистого підпису на протоколах цих органів погоджено отримання ТОВ "СВ-ПРОФІТ", ТОВ "СВ ІМПОРТ", ТОВ "Ю-ПРІНТ" ТОВ "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД", ТОВ "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" кредитних коштів від Банк "Демарк" у порушення вимог, як банківського законодавства, так внутрішніх положень банку.

Позивач зазначає, що спільні рішення членів Правління та Кредитного комітету ПАТ "БАНК ДЕМАРК" про кредитування зазначених вище юридичних осіб прийняті без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, явно протирічили інтересам Банку, тим самим банку було завдано збитків на суму 434 526 950,08 грн.

Позивач стверджує, що під час ухвалення рішень про кредитування таких позичальників, з наявних документів вбачалось, що група пов'язаних контрагентів-позичальників була неплатоспроможною, у групи пов'язаних контрагентів наявні збитки, мінімальний або від'ємний власний капітал, відсутність грошових потоків окрім операцій з цінними паперами та дебіторської заборгованості, відсутній операційний прибуток, підприємства-позичальники не здійснювали статутної господарської діяльності, та не мали ніяких засобів/джерел для її ведення - в компаній були відсутні основні фонди (офісні та виробничі приміщення, склади, транспорт), підприємства вели збиткову діяльність.

Враховуючи вищезазначене та керуючись положеннями ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" 12.03.2021 Фонд гарантування звернувся до пов'язаних з банком осіб з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов до висновку, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів було не дотримано чинне законодавство, індивідуальні приписи НБУ, нормативи діяльності самого банку або допущено інші порушення. Усі доводи позивача зводяться до суб'єктивної оцінки дій відповідачів.

Суд першої інстанції також вказав, що позивачем не доведено суму збитків, оскільки відхилив звіти про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу ПАТ "Банк "Демарк", так як зазначених звітів складені рецензії ТОВ Агенство нерухомості" "Експертус", згідно з якими вказані звіти не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісними та непрофесійними і не можуть бути використані.

Однак колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, які слугували для відмови у задоволенні позову, з наступних мотивів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Предметом позову в цій справі є відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам протиправними діями / бездіяльністю пов'язаних з банком осіб.

При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди.

Висновок щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.

Тому спростування цієї вини є процесуальним обов'язком її заподіювача, тобто відповідача у спорі про відшкодування шкоди.

Враховуючи зазначені правила доказування у господарському процесі, у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій / бездіяльності відповідачів, у чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов'язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

Відповідачі у межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов'язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також, у свою чергу, навести обставини й доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності.

Аналіз норм Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов'язку вживати своєчасні заходи для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 25.07.2022 у справі №922/2860/18, від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, від 27.09.2022 у справі №904/3864/21, від 25.07.2023 у справі №910/13325/21, від 04.06.2024 у справі № 916/3724/21 (на які посилався Верховний Суд, направляючи дану справу на новий розгляд) предметом доказування у цій справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:

1) персональний склад органів управління банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов'язаної з банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики банку, відсутність в банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов'язків, дії відповідачів усупереч інтересам банку тощо);

6) збитки банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду (у разі звернення до суду) та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків банку та шкоди, завданої кредиторам банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації банку).

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо редакцій норм статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", які мають бути застосовані до спірних правовідносин.

Вищевказані статті за своєю правовою природою містять як норми матеріального, так і норми процесуального права, про що зокрема зазначено у практиці Верховного Суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 та від 28.10.2021 у справі № 910/9851/20).

До норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов'язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою.

Відповідно, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов'язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов'язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст. 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій.

Фонд звернувся до суду з цим позовом 28.05.2021.

Відповідно стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 28.05.2021.

Водночас, норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (ст. 58 Конституції України).

Приписи ст. 58 Конституції України передбачають, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття цими законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997).

Відтак, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

У цій справі спірні правовідносини (прийняття рішень Кредитного комітету, Правління та Спостереженої ради Банку) виникли у 2013-2014 роках. Відповідно стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 2013-2014 роках.

Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постанові від 16.12.2025 у справі № 910/10354/21.

Щодо встановлення належності відповідачів до осіб, визначених у частині 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо належності відповідачів до кола осіб, які передбачені ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. А тому доводи скаржника в цій частині як підстава для скасування рішення суду першої інстанції - відхиляються через необґрунтованість.

Частина перша ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, що для цілей цього Закону пов'язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, належними відповідачами по цій справі можуть бути особи, які станом на 2013-2014 роки були власниками істотної участі банку, контролерами та керівниками банку.

Частина перша статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (тут і далі в редакції чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних угод - 2013-2014 роки) до керівників банку відносить голову, його заступників та членів ради банку, голову, його заступників та членів правління (ради директорів), головного бухгалтера, його заступника, керівників відокремлених підрозділів банку.

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про банки і банківську діяльність" органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

За змістом статті 40 Закону України "Про банки і банківську діяльність" правління банку здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку; правління несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку. Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення

Відповідно до п. 11.1, 11.26 Статуту Банк "Демарк", затвердженого Загальними зборами акціонерів від 29.09.2009 (з подальшими змінами) органами управління Банку є Загальні збори акціонерів, Спостережна Рада та Правління Банку.

Постійно діючим виконавчим органом Банку є Правління у кількості не менш як 4-х осіб, яке здійснює управління поточною діяльністю Банку і несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з цим Статутом та положенням про Правління.

Членами Правління Банку можуть бути тільки працівники Банку.

До складу Правління входять Голова, заступники голови та інші члени Правління. Голова та члени Правління призначається на посаду та звільняється з посади Спостережною Радою Банку.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом 2013-2014 років ОСОБА_1 займала посаду Голови правління ПАТ "Банк "Демарк"; ОСОБА_2 - заступника Голови Правління; ОСОБА_3 - начальника юридичного управління; ОСОБА_4 - головного бухгалтера; ОСОБА_5 - начальник відділу безпеки; ОСОБА_6 - начальника управління по роботі з корпоративними клієнтами.

Стаття 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк створює постійно діючий структурний підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

- кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

- комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

- тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Відповідно до Положення про Кредитний комітет "БАНК "ДЕМАРК", затвердженого рішенням Правління Банку "Демарк", оформленого протоколом №54 від 16.12.2013, Кредитний комітет є органом банку, що створюється з метою забезпечення застосування кредитної політики при прийнятті рішень про надання кредитів, гарантій, поручительств, здійснення інших ризикових операцій, що носять кредитний характер, підготовки пропозицій щодо формування та використання резервів на покриття можливих збитків за кредитними операціями Банку та вирішення інших питань, що стосуються кредитної діяльності Банку.

До функціональних задач Кредитного комітету Банку, зокрема, належать:

- розгляд питань надання кредитів, гарантій, поручительств, та прийняття рішень про здійснення інших ризикових операцій, які носять кредитний характер та затвердження умов відповідних договорів;

- розгляд питань зміни умов договорів про надання кредитів, гарантій, поручительств, тощо;

- оцінка якості активів та затвердження розміру страхового резерву під можливі ризики за кредитними операціями.

- аналіз стану проблемної заборгованості за кредитами, гарантіями, поручительствами, іншими кредитними операціями та розробка заходів по погашенню цієї заборгованості;

- вирішення інших питань кредитної діяльності Банку.

Крім того, відповідно до змісту Положення про кредитний комітет Банку "Демарк" всі члени комітету мають бути ознайомлені з пакетом документів, який має відношення до порядку денного. Документальним підтвердженням цього є підписаний кожним членом лист-ознайомлення. Лист ознайомлення має містити висновок Служби безпеки банку про економічну безпеку стосунків з зазначеними в документах контрагентами банку. Документи, що за порядком денним засідання кредитного комітету містять питання розгляду строковості активних операцій мають мати погодження строковості активних операцій Відділом аналізу та контролю ризиками. Відповідно до чого, лист-ознайомлення має містити відповідне погодження.

Протоколом № 1 Розширеного засідання Правління ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" від 21.01.2013 затверджено кредитний комітет у складі 7 чоловік. Членами кредитного комітету призначено: Голову правління ОСОБА_1 , начальника юридичного управління - ОСОБА_3 , начальника відділу безпеки - ОСОБА_5 , заступника Голови Правління - ОСОБА_22, заступника Голови Правління - начальника відділу грошового обігу - ОСОБА_20, заступника Голови Правління - ОСОБА_21 та у разі прийняття рішень за кредитними проектами суб'єктів господарювання - начальника управління по роботі з корпоративними клієнтами - ОСОБА_6 , у разі прийняття рішень за кредитними проектами фізичних осіб - начальника відділу кредитування ОСОБА_11 , у разі прийняття рішень з питань придбання облігацій внутрішньої державної позики - заступника Голови Правління ОСОБА_12 .

Згідно з п.1.3. Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 до управлінського персоналу банку належать голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку; головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.

Слід зауважити, що у постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 Верховний Суд зазначив, що навіть відсутність у відповідача статусу керівника банку чи посадової особи акціонерного товариства не виключає застосування статей 92, 1166 ЦК як правової підстави для відшкодування шкоди.

Зазначена правова позиція також підтримана Верховним Судом у постанові від 09.01.2024 у справі №910/7305/21.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є належними відповідачами по цій справі, оскільки відповідають критеріям, встановленим у частині 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції чинній на час прийняття відповідачами рішень щодо укладення кредитних угод - 2013-2014 роки).

А тому доводи відповідачів в цій частині колегія суддів відхиляє.

Дослідження обставин ухвалення рішень органом управління банку сумнівних правочинів та факту протиправної поведінки відповідачів під час їх ухвалення

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Стаття 43 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає, що при виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов'язані:

1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків;

2) приймати рішення в межах наданих повноважень;

3) не використовувати службове становище у власних інтересах;

4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність.

На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Наведеними вище положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, при вирішенні питання про притягнення до відповідальності посадових осіб банку, суд також має встановити чи дотримались такі посадові особи своїх фідуціарних обов'язків, а саме: чи діяли вони добросовісно, розумно та чи не перевищували своїх повноважень.

Визначення терміну "фідуціарний обов'язок" міститься у Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалені постановою Правління Національного банку України № 98 від 28 березня 2007 року, що були чинними у спірний період.

Відповідно до пункту 1.12. Глави 1 Розділу І цих Методичних рекомендацій фідуціарний обов'язок - обов'язок діяти якнайкраще в інтересах іншої особи. Керівник банку (фідуціар) зобов'язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів та клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно. Фідуціар повинен бути чесним і не повинен вести справи в такий спосіб, що надає йому необумовлені вигоди або завдає шкоди інтересам клієнтів або акціонерів.

Зазначені Методичні рекомендації дійсно носять рекомендаційний характер, але разом з тим закріплюють певний стандарт належної поведінки керівників банку, який характеризується підвищеними вимогами до добросовісності та розумності, виваженості дій та прийняття рішень при веденні господарської діяльності, з урахуванням інтересів юридичної особи, яку він представляє.

У доктрині господарського та корпоративного права зазначається, що тлумачення фідуціарних обов'язків здійснюється через призму дублюючого контролю: 1) регулювання ex-ante - шляхом надання вказівок щодо дій посадових осіб у гнучко визначених фідуціарних обов'язках; 2) регулювання ex-post - дозволяє судам надавати справедливу оцінку щоразу, коли обов'язки потенційно не були виконані належним чином.

У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду указав таке.

Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічні висновки зроблені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, а також у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 08.02.2022 у справі № 910/15260/18.

Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов'язки директорів підприємства, як обов'язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов'язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов'язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов'язків може призвести до збитків підприємству й зобов'язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов'язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов'язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов'язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди.

Таким чином, наведені вище положення законодавства, зокрема статті 92, 1166 Цивільного кодексу України, стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частина п'ята статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у відповідних редакціях цих законів, чинних протягом спірного періоду), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов'язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

Отже неплатоспроможність банку може бути наслідком як активних дій учасників, органів управління банку (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної їх бездіяльності.

Про правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків йдеться в Законі України "Про банки і банківську діяльність".

У статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) закріплено, що Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368 (далі - Інструкція № 368). Метою регулювання діяльності банків в Інструкції № 368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності. Інструкція встановлює нормативи ліквідності, кредитного ризику та інвестування, яких мають дотримуватися банки протягом всього періоду своєї діяльності (розд. І).

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Розділ VI Інструкції № 368 встановлює нормативи кредитного ризику. До кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Так, кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти (п.1.1. Розділу VІ Інструкції №368).

Згідно із положень Інструкції вбачається, що банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 № 23 (яка була чинна на момент спірних правовідносин), банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов'язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов'язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (п.1.7 гл.1 розд. І).

У відповідності до п.1.8 гл.1 розд. І Постанови № 23 Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях. Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п'яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

Банк оцінює ризик за цінними паперами за результатами аналізу фінансового стану емітента, поточної вартості цінних паперів, грошових потоків і доходів за цінними паперами, а також усієї наявної в банку інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку. Банк формує резерви за цінними паперами, які класифіковані до портфеля на продаж і портфеля до погашення.

Кредитна історія - сукупність інформації про виконання юридичною або фізичною особою боргових зобов'язань, що включає наявну в банку інформацію щодо дисципліни виконання боржником своїх зобов'язань у минулому за раніше наданими та діючими кредитами, а також отриману банком інформацію з бюро кредитних історій.

Кредитоспроможність - наявність у боржника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки; платоспроможність - здатність боржника (контрагента) банку своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань; показник ризику активу - кількісний показник ризику невиконання боржником (контрагентом) своїх зобов'язань перед банком (п.1.10 гл.1. розд.І Постанови №23).

У додатку 2 Постанови № 23 визначено вимоги до кредитної документації (справи) боржника та наведено перелік відомостей та документів, які має містити кредитна справа.

У відповідності до п.2.1, 2.2. гл.2 розділу ІІ Постанови № 23 банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи не рідше ніж один раз на три місяці. Банк здійснює оцінку фінансового стану юридичної особи (крім банку), якій надано кредит (далі - боржник - юридична особа), шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника - юридичної особи (далі - інтегральний показник).

У Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України схвалених правлінням НБУ постановою від 28.03.2007 №98 зазначено, що обов'язок сумлінності вимагає від керівників приймати рішення на підставі всієї необхідної інформації, відповідальність за моніторинг дотримання банком законодавства України, а також за діяльністю банку як такою. Під час прийняття рішень керівники можуть покладатися на інформацію, що надається працівниками банку, однак ця можливість не звільняє їх від персональної відповідальності за прийняття незалежних рішень (пункт 2.4).

Отже, до обов'язків органів банку віднесено додержання основних принципів кредитування, оцінки ризиків, формування резервів та оптимальної структури активів. Основні (мінімальні) критерії щодо визначення вимог до кредитних операцій закріплюються у внутрішніх нормативних документах банку, а контроль за їх дотриманням покладається на кредитний комітет, правління банку та спостережну раду.

При цьому, приймаючи рішення щодо забезпечення кредитування шляхом отримання права вимоги на цінні папери, відповідачі зобов'язані були перевірити та проаналізувати інформацію щодо емітентів цінних паперів та його активів, яка знаходилась в загальному доступі, перевірити доцільність укладення відповідного договору та можливість настання для Банку негативних наслідків від придбання цінних паперів.

Відповідно до Положення про Кредитний комітет "БАНКУ "ДЕМАРК", затвердженого рішенням Правління Банку "Демарк", оформленого протоколом №54 від 16.12.2013, до функціональних задач Кредитного комітету Банку, зокрема, належать:

- розгляд питань зміни умов договорів про надання кредитів, гарантій, поручительств, тощо;

- вирішення інших питань кредитної діяльності Банку.

Виходячи з предмету доказування у цій справі, з метою встановлення обставин ухвалення відповідачами рішення, на підставі яких документів ухвалювалося рішення, для встановлення того, чи прийняття спірного рішення відповідачами та укладання на його підставі кредитного договору відповідало/або не відповідало обґрунтованому рівню ризику та/або загрожувало інтересам банку або кредиторів банку, слід досліджувати кредитну документацію (справу) позичальника.

Так, 25.09.2013 між ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" та ТОВ "СВ-ПРОФІТ" (код ЄДРПОУ 38149112) укладено кредитний договір №1173 на суму 38 000 000,00 грн строком по 27.10.2014.

Пунктом 3.2. Кредитного договору визначено, що кредит надається позичальнику для забезпечення поточної діяльності.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту укладено договір застави, а саме: право вимоги коштів по договору №БВ2/76/13 купівлі-продажу цінних паперів від 27.08.2013, укладеного між ТОВ "СВ-ПРОФІТ" та ТОВ "ФВП ГРУП" (код ЄДРПОУ 36273386) в частковій сумі 38 000 000,00грн, предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати ТОВ "КУА "НЬЮ ЕССЕТ" ПВНЗІФ "УКРНАДРА" (код ЄДРПОУ 35253505, код ЄДРІСІ 2331717), а розрахунки проводяться до 27.11.2014.

Рішення про надання кредиту із забезпеченням кредитування шляхом отримання права вимоги на цінні папери приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (протокол №123 від 25.09.2013) та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 (Протокол №43 від 25.09.2013).

Водночас, як вбачається із змісту протоколу кредитного комітету, він не містить даних щодо аналізу річної фінансової звітності позичальника та емітента; відомостей про перегляд усієї доступної інформації про цінний папір та його емітента з метою виявлення ризику прийняття його в якості забезпечення вимог за кредитом; інформації, на підставі якої кредитний комітет прийняв рішення про доцільність видачу кредиту під забезпечення права вимоги на цінні папери.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме наданих позивачем банківських виписок, фактично кредитні кошти за вказаним вище кредитним договором було використано через ряд операцій з цінними паперами для погашення заборгованості ТОВ "ТЕРРА Н" перед ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" за кредитним договором №1789 від 31.10.2012 в сумі 38 000 000,00 грн.

Так, Господарським судом Луганської області розглядалась справа № 910/23152/15 про стягнення з ТОВ "СВ-ПРОФІТ" на користь ПАТ «БАНК "ДЕМАРК" заборгованості за кредитним договором в сумі 38 000 000,00 грн та заборгованості за відсотками в сумі 1 107 700,02 грн, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 20.10.2015 про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У рішенні суду в справі № 910/23152/15 було встановлено порушення умов кредитного договору позичальником в частині взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту у встановлені строки.

Як вбачається із листа Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України при примусовому виконанні виконавчого документа у справі № 910/23152/15 державним виконавцем було накладено арешт на рахунки боржника в банках, однак кошти були відсутні. Відсутні у боржника також зареєстровані об'єкти нерухомого майна та інше майно на яке можливо звернути стягнення, а тому 18.11.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з вимогами Закону України "Про виконавче провадження".

29.08.2013 між ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" та ТОВ "СВ ІМПОРТ" (код ЄДРПОУ 36601900) укладено кредитний договір№1073 на суму 38 000 000,00 грн строком по 29.07.2014.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір застави на майнові права, а саме: право вимоги коштів в частковій сумі 40 000 000,00 грн по договору №БВ26/158/12 купівлі-продажу цінних паперів від 20.12.2012, укладеного між ТОВ "СВ ІМПОРТ" та ТОВ "Українська група консалтингу та розвитку" (код ЄДРПОУ 34297721), предметом якого є простий вексель ТОВ "СТАВР ГРУП" (код ЄДРПОУ 35779742), а розрахунки проводяться до 18.12.2014.

Рішення про надання кредиту із забезпеченням кредитування шляхом отримання права вимоги на купівлю цінних паперів приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9(протокол № 108 від 29.08.2013) та Правлінням у складі ОСОБА_1, ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 (Протокол №40 від 29.08.2013).

В наступному було продовжено строк користування кредитом по 22.06.2015, переоформлено кредитну лінію в кредит, перенесено строк сплати відсотків за липень-серпень 2014 року по 30.09.2014 (Протоколи засідання КК №94 від 29.07.2014, №95 від 31.07.2014, та Протоколи засідання Правління №41 від 29.07.2014, №42 від 31.07.2014).

Разом із тим, із змісту протоколів кредитного комітету вбачається, що вони не містять належного обґрунтування як необхідності продовження строку користування кредитом по 22.06.2015, так і перенесення строку оплати відсотків; інформації, на підставі якої кредитний комітет прийняв відповідні рішення.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/22685/15 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ" на користь ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" 38 000 000,00 грн заборгованості за кредитом, 8 471 888,89 грн процентів за користування кредитом, 747 369,95 грн пені за несвоєчасне погашення відсотків, 11 215 726,03 грн пені за несвоєчасне погашення кредиту.

Рішенням у справі № 910/22685/15 встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту у сумі 38 000 000,00 грн та сплати відсотків у розмірі 8 471 888,89 грн.

Як вбачається із листа Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження з виконання наказу № 910/22685/15 було завершене державним виконавцем, а виконавчий документ направлено на адресу стягувача в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю у боржника майна.

23.08.2013 між ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" та ТОВ "Ю-ПРИНТ" (код ЄДРПОУ 33936187) укладено кредитний договір №1048 на суму 38 000 000,00 грн строком по 24.07.2014.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту укладено договір застави майнових прав, а саме: право вимоги коштів в частковій сумі 40 000 000,00 грн по договору №БВ2/55/13 купівлі-продажу цінних паперів від 21.06.2013, укладеного між ТОВ "Ю-ПРИНТ" та ТОВ "ФВП ГРУП" (код ЄДРПОУ 36273386), предметом якого є іменні інвестиційні сертифікати ТОВ "КУА "ФІНАНСОВИЙ АКТИВ" ЗДПІФ "РОЗУМНИЙ КАПІТАЛ" (код ЄДРПОУ 35253259, код ЄДРІСІ 2311249), а розрахунки проводяться до 21.06.2015.

Рішення про надання кредиту із забезпеченням кредитування шляхом отримання права вимоги на цінні папери приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 (протокол № 106 від 23.08.2013) та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 (Протокол №39 від 23.08.2013).

В наступному було продовжено строк користування кредитом по 20.03.2015, перенесено строк сплати відсотків за липень-серпень 2014 року по 30.09.2014. (Протоколи засідання КК №91 від 24.07.2014, №95 від 31.07.2014, та Протоколи засідання Правління №38 від 24.07.2014, №42 від 31.07.2014).

Разом із тим, із змісту протоколів кредитного комітету вбачається, що вони не містять належного обґрунтування як необхідності продовження строку користування кредитом по 20.03.2015, так і перенесення строку оплати відсотків; інформації, на підставі якої кредитний комітет прийняв відповідні рішення.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, фактично кредитні кошти було використано через ряд операцій з цінними паперами для погашення заборгованості ТОВ "СВ ІСПОРТ" перед ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" за кредитним договором №1777 від 29.10.2012 в сумі 36 000 000,00 грн по кредиту та 396 000,00 грн по відсоткам, а також для погашення заборгованості по відсоткам перед ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" - ТОВ "ДЕЛЬКРЕДЕ", ТОВ "ТРК "Українське кабельне телебачення", ТОВ "БРАМА ЛТД", ТОВ "ІНТЕРОПТСЕРВІС", ТОВ "ІКАР ТРЕЙД", ТОВ "ВИДАВТОРОПТРЕСУРС".

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/22691/25 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю-Прінт» на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" 38 000 000 грн. 00 коп. - заборгованості за кредитом, 9 151 666 грн. 68 коп. - за відсотками за період з 01.07.2014 по 25.08.2015, 851 583 грн.. 64 коп. - пені за несвоєчасне погашення відсотків за період з 25.02.2015 по 25.08.2015, 11 215 726 грн.. 03 коп. - пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 25.02.2015 по 25.08.2015.

Рішенням у справі № 910/22691/25 встановлено, що у відповідача наявна заборгованість у сумі 38 000 000 грн. - за кредитом; 9 151 666, 68 грн. - за відсотками за період з 01.07.2014 по 25.08.2015.

Як вбачається із листа Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження з виконання наказу № 910/22691/25 було завершене державним виконавцем, а виконавчий документ направлено на адресу стягувача в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю у боржника майна.

30.01.2014 між ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" та ТОВ "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 33994563) укладено кредитний договір №108 на суму 37 950 000,00 грн строком по 28.08.2014.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредиту укладено договір застави № 108/1 на право вимоги коштів по договору №БВ20/164/12 купівлі-продажу цінних паперів від 28.12.2012, укладеного між ТОВ "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД" та ТОВ "Українська група консалтингу та розвитку" (код ЄДРПОУ 34297721) в частковій сумі 40 000 000,00грн, предметом якого є простий вексель ТОВ "СТАВР ГРУП" (код ЄДРПОУ 35779742), а розрахунки проводяться до 30.09.2014.

Рішення про надання кредиту із забезпеченням кредитування шляхом отримання права вимоги на цінні папери приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , (протокол № 12 від 30.01.2014) та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 (Протокол №40 від 29.08.2013).

Як вбачається з матеріалів справи, фактично кредитні кошти було використано через ряд операцій з цінними паперами для погашення заборгованості ТОВ "ГРІН ТАЙМ" перед ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" за кредитним договором №661 від 31.05.2013 в сумі 37 950 000,00 грн по кредиту.

Доказів вчинення претензійно-позовної роботи стосовно стягнення з "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД" вказаної вище кредитної заборгованості матеріали справи не містять.

28.11.2013 між ПАТ "БАНК "ДЕМАРК" та ТОВ "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 38451593) укладено кредитний договір №1586 на суму 37 800 000,00 грн строком по 28.08.2014.

В забезпеченням виконання зобов'язань по кредиту укладено договір застави на майнові права, а саме: право вимоги коштів по договору №БВ2/100/13 купівлі-продажу цінних паперів від 06.11.2013, укладеного між ТОВ "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" та ТОВ "ФВП ГРУП" (код ЄДРПОУ 36273386) в частковій сумі 40000000,00грн, предметом якого іменні інвестиційні сертифікати ТОВ "КУА "НЬЮ ЕССЕТ" ПВНЗІФ "УКРНАДРА" (код ЄДРПОУ 35253505, код ЄДРІСІ 2331717), а розрахунки проводяться до 06.11.2015.

Рішення про надання кредиту із забезпеченням кредитування шляхом отримання права вимоги на цінні папери приймалось Кредитним комітетом у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (протокол № 150 від 28.11.2013) та Правлінням у складі ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 (Протокол №40 від 29.08.2013).

В наступному було перенесено строк сплати відсотків за червень-липень 2014 року на 28.08.2014. (Протокол засідання КК №82 від 27.06.2014 та Протокол засідання Правління №35 від 27.06.2014).

Разом із тим, із змісту протоколів кредитного комітету вбачається, що вони не містять належного обґрунтування необхідності перенесення строку оплати відсотків; інформації, на підставі якої кредитний комітет прийняв відповідні рішення.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 02.11.2015 у справі № 913/757/15 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" на користь банку заборгованість за кредитом в сумі 37 800 000,00 грн, відсотки за користування кредитом в сумі 10 922 281,16 грн.

Так, рішенням у справі № 913/757/15 встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а відповідач у встановлений договором строк 28.08.2014 кредит не повернув. До 31.05.2014 відповідачем сплачувались проценти річних за користування кредитом.

Як вбачається з матеріалів справи, вказане виконавче провадження з виконання наказу у справі № 913/757/15 було завершене державним виконавцем, а виконавчий документ направлено на адресу стягувача в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" у зв'язку із відсутністю у боржника майна.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були виконані вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 12.12.2023, щодо необхідності дослідження рішень господарських судів, якими була стягнута заборгованість за вказаними вище кредитними договорами; обставин, які цими рішеннями встановлені (сплати, несплати позичальниками заборгованості тощо) та чи фактично стягнуто грошові кошти за такими рішеннями.

Також, досліджуючи умови кредитних договорів, колегія суддів зазначає, що пунктом 1.2. Кредитних договорів визначено, що цільове використання коштів - поповнення обігових коштів. В свою чергу, у Кредитних договорах визначено, що грошові кошти надаються Позичальнику, зокрема, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, цільового характеру використання.

В той же час, як вбачається з наявного в матеріалах справи висновку за результатами перевірки БАНК "ДЕМАРК" від 01.10.2018 з додатком - Інформацією про використання кредитних коштів, кредитні кошти витрачені позичальниками не на обслуговування власної заборгованості по кредиту, а на погашення кредитної заборгованості інших юридичних осіб, у тому ж самому банку.

Крім того, судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не надано належної правової оцінки даним фінансової звітності позичальників, з яких вбачається, що на момент видачі кредитів фінансовий стан позичальників був незадовільним, і відповідно до отриманих даних фінансової звітності активів та коштів було недостатньо для висновку про можливість погасити борги перед банком.

Так, у фінансовому звіті щодо ТОВ "ОМЕГАБУД-СЕРВІС" за січень - квітень 2013 міститься виключно один показник - розмір статутного капіталу у обсязі 1,2 тис. грн. Тобто єдиним активом яке є у підприємства є його статутний капітал.

Зазначена інформація підтверджує документально економічну недоцільність видавати даному Товариству кредит у розмірі 37.8 млн. грн.

Щодо ТОВ "Ю-Прінт" - у фінансовій звітності підприємства за 2013 рік основні засоби - 0,035 млн грн, що складають 0,09 % активів товариства. Інша поточна дебіторська заборгованість - 39,98 млн грн, що складають 99,91 % активів. Валюта балансу - 40,017 млн грн., нерозподілений прибуток - 0,004 млн грн, короткострокові кредити банків - 38,0 млн грн, що складає 94,96 % капіталу.

Тобто, вказаний фінансовий звіт підтверджує, що активність господарської діяльності даного підприємства на дуже низькому рівні.

Зазначені фінансові показники вказують, що товариство однозначно не мало жодної можливості розрахуватись за кредитом, який значно перевищує наявні у ТОВ "Ю-ПРИНТ" кошти, активи, і зобов'язання.

Щодо ТОВ "СВ Імпорт" - у фінансовій звітності підприємства за 2011 рік зареєстровано розмір вартості Балансу (валюта балансу) на рівні 0,033 млн.

Активи складаються на 97,88% із залишкової вартості основних засобів (0,029 млн. грн.), Власний капітал - 0,033 млн. грн., а саме - статутний капітал 0,063 млн. грн та неоплачений капітал - 0,03 грн. тобто 100 % від усіх активів.

У фінансовій звітності підприємства за півріччя 2013 рік зареєстровано основні засоби - 0,063 млн. грн.. Інша дебіторська заборгованість - 55,52 млн.грн, що складають 99,89 % активів. Грошові кошти та їх еквіваленти - відсутні. Статутний капітал - 0,063 млн грн. Нерозподілений прибуток - 0,008 млн.

Довгострокові кредити банків - 36,0 млн грн, що складає 64,76 % капіталу.

Тобто, наявні в матеріалах справи фінансові звіти підтверджують, що активність господарської діяльності даного підприємства була на дуже низькому рівні, а ТОВ "СВ Імпорт" однозначно не мало жодної можливості розрахуватись за кредитом.

Щодо ТОВ "АЛЬФАТРЕЙД" - у 2011 році господарська діяльність майже відсутня, валюта балансу складала 800,0 тис. грн.

З 2012 року у боржника головним джерелом формування активів були кредитні кошти, які у 970 рази перевищують власний капітал. Іншим джерелом для формування активів з 2012 до півріччя 2014 були поточні зобов'язання (які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу). З 2012 року весь капітал спрямовано на іншу дебіторську заборгованість (інші розрахунки з юридичними та фізичними особами, які не виникають у ході нормального операційного циклу та будуть погашені після 12 місяців дати балансу).

За перше півріччя 2023 року основні засоби становили 0,037 млн грн. Інша поточна дебіторська заборгованість 55,7 млн грн, що складає 99,93 % активів підприємства.

Матеріали справи не містять доказів, що відповідачами при прийнятті рішень щодо кредитування вказаних вище Товариств здійснювався аналіз фінансового стану позичальників в частині спроможності повернути кошти за отриманим кредитом.

Відповідачі зі свого боку, жодним чином не спростували вказані вище обставини та не надали жодних доказів, які б свідчили про економічну обґрунтованість прийнятих ними рішень. Поряд з цим у матеріалах справи відсутні докази та відповідачами протилежного не доведено, що під час прийняття рішень про кредитування позичальників було проведено їх фінансовий моніторинг.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідачами також порушено принцип забезпеченості, через прийняття в заставу низьколіквідного забезпечення, за завищеною заставною вартістю - майнові права за договорами купівлі-продажу цінних паперів.

Статтею 1 Закону України «Про заставу» визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно зі статтею 19 зазначеного Закону, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

За приписами частини 1 статті 20 вказаного Закону, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Так, відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.5 глави 4 розділу ІІІ Постанови №23 зазначено, що визначення показника ризику цінного папера здійснюється банком за результатами комплексного аналізу фінансового стану емітента, виду цінного папера та його поточної вартості, а також усієї наявної в банку достовірної інформації про обіг відповідних цінних паперів на фондовому ринку. Джерелами інформації щодо фінансового стану емітента є, зокрема, його установчі документи, фінансова, податкова та статистична звітність, інша інформація, що може свідчити про наявність ризику цінного папера. Джерелами інформації щодо обігу відповідного цінного папера на фондовому ринку можуть бути оприлюднені котирування цінних паперів, які внесено до біржового реєстру фондових бірж, дані щодо перебування цінного папера в біржовому реєстрі.

Відповідно до Положення про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 22.12.2010 №1942, цінні папери та деривативи, що знаходяться в обігу, вважаються такими, що мають ознаки фіктивності, у разі відповідності таким критеріям, як: факт відсутності емітента цінних паперів та/або деривативів за місцезнаходженням, встановлений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; нерозкриття емітентом цінних паперів та/або деривативів регулярної інформації відповідно до законодавства; відсутність чистих доходів відповідно до звіту про фінансові результати, поданого до Комісії станом на кінець звітного періоду; переважна частка активів емітента складається з фінансових інвестицій та/або дебіторської заборгованості відповідно до балансу емітента, поданого до Комісії станом на кінець звітного періоду; кількість працівників емітента цінних паперів та/або деривативів станом на кінець звітного періоду становить менше двох осіб та/або середньомісячні витрати емітента на оплату праці менше двократного мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством; відсутність бухгалтера або бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером станом на кінець звітного періоду.

Водночас, відповідачам не здійснювався аналіз фінансового стану ні заставодавця (позичальника), ні емітентів цінних паперів, в частині їх спроможності миттєво здійснити викуп власних емітованих та наданих у заставу паперів, не проведено аналізу фінансового стану покупця за договорами купівлі-продажу цінних паперів та його можливість розрахуватись за придбання цінних паперів.

Згідно з листом Української асоціації інвестиційного бізнесу від 01.12.2020 № 122 повідомлено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про те, що ТОВ "КУА "НЬЮ ЕССЕТ" (код ЄДРПОУ 35253505) виключено зі складу Членів Асоціації рішенням Ради УАІБ від 17.11.2016 на підставі закінчення строку дії ліцензії у означеної компанії.

При цьому, аналіз фінансової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «КУА «Нью Ессет» за період з 2012 по 2015 рік свідчить про наявність непокритого збитку, а в подальшому з 2014 по 2015 вказане товариство є збитковим.

Зазначені фінансові показники свідчать про те, що збитки попередніх років наростаючим підсумком призвели до збільшення видатків над доходами. Однак саме майнові права на такі завідомо збиткові цінні папери оформлено заставу.

Також, відповідно до Рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.10.2016 №1010 зупинено з 13.10.2016 внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів, випущених Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Нью Ессет» ПВНЗІФ «Укрнадра» (код ЄДРІСІ 2331717) та зобов'язано компанію прийняти рішення про ліквідацію вказаного вище пайового інвестиційного фонду протягом 70 днів з дня прийняття цього рішення.

Аналізуючи діяльність векселедавця - ТОВ "Ставр Груп", за звітністю за 2013-2014 роки колегія суддів дійшла до висновку, що у Товариства відсутні будь-які необоротні активи/основні засоби. Тобто емітент не мав жодного майна, за рахунок якого можливо було б розрахуватись зі своїми боргами у вигляді простого векселя.

Єдиною статтею балансу є дебіторська заборгованість за товарами у розмірі 22000 грн, яка є незмінною впродовж року. Чистий прибуток задекларовано у розмірі 100 грн, а збиток у 3000 грн. Статутний капітал векселедавця становив 51000 грн, з якого 25000 так і не було внесено.

При цьому кожний з виданих векселів має номінал у розмірі 50 000 000 грн.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видача векселя свідчить про те, що оплата за поставлений товар (роботи, послуги) вже відбулась. При цьому частина 3 статті 4 вказаного Закону визначає, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Тобто у випадку, якщо емітент видав вексель, це свідчить про те, що у нього мало відбутись збільшення розміру активів чи майна чи взагалі будь-яких зобов'язань.

Однак в балансі підприємства (форма №1) у розділі IV «Поточні зобов'язання» відсутні будь-які записи стосовно грошових зобов'язань щодо платежу за векселем, на яке підприємство видало вексель в розрахунок за постачання/придбання будь-чого.

Не містить розмежування витрат і доходів фінансової та інвестиційної діяльності і звіт про фінансові результати (форма №2), у якому відсутнє відображення фінансового результату від операційної та всієї звичайної діяльності.

Таким чином, у фінансовій звітності відсутня інформація стосовно надання довгострокових векселів, а вартість навіть одного векселя, права на які є предметом застави у цьому позові більш ніж у 2000 разів перевищує валюту балансу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ставр груп».

Щодо покупця цінних паперів - Товариства з обмеженою відповідальністю «ФВП Груп», апеляційним судом враховано, що згідно з його фінансовою звітністю за 2013-2014 роки товариство обліковувало незавершені капітальні інвестиції у розмірі 90 000 грн.

Товариство зазначає у звітності у складі іншої поточної дебіторської заборгованості (заборгованість, яка належить до оборотних, але не може бути віднесена до інших статей дебіторської заборгованості, а саме може включати: розрахунки з підзвітними особами, за претензіями, за відшкодуванням завданих збитків, з іншими дебіторами, за обов'язковими платежами, страхування) - 34 990 0000 грн, і такий борг складає 99,97% активів підприємства. У 2014 році така заборгованість збільшилась майже у 2 рази і склала 767 670 000 грн (приріст за півроку у 2,2 рази, складає 88,88% активів).

Підприємство обліковує інші доходи (включають доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов'язані з операційної та фінансовою діяльністю підприємства) - 199970000 грн, а інші витрати (витрати (крім фінансових), які виникають під час фінансово-господарської діяльності підприємства, але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукції) - 999960000 грн. Прибуток до оподаткування - 4000 грн.

Вказане свідчить, що підприємству вкрай не вистачало доходів від проведення господарської діяльності для якісної можливості обслуговування заборгованості. Відсутня господарська діяльність, що пов'язана із реалізацією продукції та призводить до отримання прибутку від реалізації.

Сукупність таких фактів свідчить про неможливість розрахуватись за купівлю цінних паперів, що у свою чергу свідчить про неможливість боржника розрахуватись за кредитами.

Крім того, відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу ПАТ «Банк «Демарк», складеним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Північно-Східна Консалтингова Група» (оцінка цінних паперів проведена на дату їх передачі в заставу), ринкова вартість іменних інвестиційних сертифікатів ПВНЗІФ «Укрнадра», створеного ТОВ «КУА «НЬЮ ЕССЕТ», дорівнювала 0,00 грн. За висновком оцінювача: ризик дефолту позичальників - 100%; ризик дефолту за договорами купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів - 100%; перспективи задоволення прав вимог за рахунок активів покупця відсутні, оскільки в нього майже немає активів.

За вказаним звітом про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу ПАТ «Банк «Демарк», складеним суб'єктом оціночної діяльності (СОД) ТОВ «Північно-Східна Консалтингова Група» (оцінка цінних паперів проведена на дату їх передачі в заставу), ринкова вартість простих векселів ТОВ «Ставр Груп» дорівнювала 0,00 грн. За висновком оцінювача: ризик дефолту позичальників - 100%; ризик дефолту за векселями - 100%.

Разом з тим, суд першої інстанції не прийняв до уваги та відхилив звіти про незалежну оцінку вартості прав вимог, що були передані в заставу Публічному акціонерному товариству «Банк «Демарк», проведену суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Північно-Східна консалтингова група».

Таких висновків суд першої інстанції дійшов у зв'язку із наявністю щодо зазначених звітів рецензій Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Експертус» (проведених рецензентом Лесею Мухіною), згідно з якими вказані звіти не відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісними та непрофесійними і не можуть бути використані.

Водночас, судом першої інстанції безпідставно були враховані вказані рецензії на звіти про незалежну оцінку прав вимог, переданих у заставу ПАТ «Банк «Демарк», складених СОД ТОВ «Агенство нерухомості «Експертус», оскільки повноваження рецензента ОСОБА_15 на проведення оцінки не підтверджені належними доказами. Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача ЦМК № 10 від 01.10.2015 та посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача ЦМК № 3568-ПК від 13.08.2019 видані на іншу особу - ОСОБА_16 , яка в ході перевірки ФДМ України (ініційованої позивачем) заперечувала факт складання зазначених рецензій.

При цьому, з протоколу екзаменаційної комісії Фонду державного майна від 15.12.2022 №138 вбачається, що ОСОБА_17 не мала трудових відносин Товариством з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Експертус» та не складала рецензій на звіти про оцінку. Також екзаменаційною комісією зазначено, що звіти про оцінку, проведені Товариством з обмеженою відповідальністю «Північно-східна консалтингова група» за ознакою абзацу 3 пункту 67 Національного стандарту №1 класифікуються як такі, що відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але мають незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Таким чином колегія суддів дійшла до висновку, що забезпечення кредитів у вигляді майнових прав не забезпечувало можливість задовольнити вимоги банку у випадку неповернення кредитів.

Неврахування цієї інформації при видачі кредитних коштів свідчить про свідомі дії керівництва банку, спрямовані на видачу кредитів, які не були забезпечені будь-яким ліквідним майном.

Також, на виконання вказівок Верховного Суду судом апеляційної інстанції був досліджений звіт про оцінку активів банку - прав вимоги боргових зобов'язань по кредитним договорам станом на 01.04.2015, виконаних ТОВ «Стоун Брідж», відповідно до якого:

ринкова вартість заборгованості у загальному розмірі 44 580 333,33 грн. за кредитним договором, виданим ТОВ «СВ-Профіт», становить 3 043 026,00 грн;

ринкова вартість заборгованості у загальному розмірі 43 206 000,00 грн. за кредитним договором, виданим ТОВ «СВ Імпорт», становить 4 125 758,00 грн;

ринкова вартість заборгованості у загальному розмірі 45 280 675,00 грн. за кредитним договором, виданим ТОВ «ВП «Альфатрейд», становить 3 090 831,00 грн;

ринкова вартість заборгованості у загальному розмірі 43 272 500,00 грн. за кредитним договором, виданим ТОВ «Ю-Прінт», становить 2 953 754,00 грн;

ринкова вартість заборгованості у загальному розмірі 44 994 781,54 грн. за кредитним договором, виданим ТОВ «Омегабуд-Сервіс», становить 3 071 316,00 грн.

Таким чином, вказаний звіт підтверджує неліквідність виданих кредитів станом на 01.04.2015, що додатково підтверджує економічну необґрунтованість укладення спірних кредитних договорів.

Інші звіти про оцінку активів банку, виконаних ТОВ «Стоун Брідж» станом на 01.04.2015 не стосуються предмету спору у даній справі, оскільки виконані стосовно заборгованості по розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів ПАТ «Банк «Демарк»; корпоративних прав у розмірі 8,67 % статутного капіталу товарної біржи «Чернігівська обласна товарна агропромислова біржа»; стосовно прав вимоги за кредитними договорами, які не стосуються предмету спору; стосовно дебіторської заборгованості ТОВ «Арктика плюс», КП «Черкаське тролейбусне управління», ТОВ «Чернігівмобілтелеком», ОСОБА_18 , ФОП Провозін С.В.

Також в матеріалах справи міститься звіт про незалежну оцінку майнових прав за дебіторською заборгованістю ПАТ «Банк «Демарк», складений ЗАТ «Консалтингюрсервіс», який також не стосується вимог за кредитними договорами, що є предметом спору у даній справі.

Висновки суду першої інстанції, що банк мав право на видачу бланкових (незабезпечених) кредитів, і факт укладення банком бланкових кредитів не є порушенням чинного законодавства, оскільки позивач не довів, що відповідні кредити було видано з порушенням економічних нормативів, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Так, відповідно до частини 6 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

У цьому контексті колегія суддів враховує пояснення позивача, що бланковий кредит відноситься до категорії кредитів із підвищеним кредитним ризиком, а банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів.

При цьому із рішень кредитних комітетів вбачається, що у них відсутні відповідні обґрунтування та аналіз економічних нормативів при видачі таких кредитів, як це передбачено ч. 6 ст. 49 Закону. В той же час, враховуючи строк кредитування та якість забезпечення відповідні кредитні договори не відповідають критеріям, які б свідчили про видачу кредитних коштів на умовах бланкових.

Крім того суд першої інстанції, проаналізувавши постанови правління Національного банку України №504/БТ від 19.08.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії проблемних", № 500 від 25.09.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", дійшов до висновку, що спірні кредитні угоди не були підставою для початку процедури тимчасової адміністрації банку.

Однак колегія суддів не погоджується із відповідним висновком суду із наступних мотивів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначила, що будь-які порушення з боку регулятора (призначеного ним куратора як представника НБУ), неналежне виконання куратором банку своїх посадових обов'язків не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності посадових осіб банку. Адже саме вони, а не регулятор, ухвалювали відповідні рішення і несли відповідальність за роботу банку.

Той факт, що НБУ не зазначило обставину укладення спірних кредитних договорів як підставу для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних не свідчить про те, що дії, пов'язані з прийняттям рішень щодо безпосередньо укладення цих договорів та додаткових угод до них були вчинені відповідачами з дотриманням вимог закону та не призвели до заподіяння Банку шкоди.

Також, згідно ч.1 ст.34 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент початку процедури виведення Банку з ринку) Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до ч.2 ст.38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 цієї статті.

Частина 6 ст.38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що Фонд вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Фонд зобов'язаний забезпечити проведення інвентаризації банківських активів і зобов'язань. Під час інвентаризації перевіряється наявність і відповідність балансової вартості фактичній вартості таких активів та зобов'язань неплатоспроможного банку заборгованості за кредитами перед банком, у тому числі наявності забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами (п.2 ч.7 ст.38 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Тобто перевірка правочинів банку здійснюється після прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

У цьому контексті колегія суддів враховує, що про значний кредитний ризик відповідачі були обізнані до проведення спірних операцій кредитування, що підтверджується Звітом НБУ про інспектування ПАТ «Банк «Демарк» за період з 2011 - 2012 років в якому було зазначено, що вплив кредитного ризику на капітал є великим. Активам Банку притаманний високий рівень ризику, такий, що несе загрозу значних збитків. Якість активів має тенденцію до погіршення, в зв'язку зі зростанням обсягу негативно-класифікованих кредитів та нарахованих несплачених доходів. Управління кредитною діяльністю потребує вдосконалення. Факторами, які підвищують кількість кредитного ризику є: тенденція до збільшення рівня негативно-класифікованих активів, постійна пролонгація строків повернення кредитних коштів та нарахованих за ними відсотків, що свідчить про те, що їх повернення потребує значного часу, втрати за активними операціями можуть серйозно вичерпати існуючі резерви або вимагати значних додаткових резервів.

З метою запобігання збільшенню рівня негативно-класифікованих активів протягом періоду інспектування Банк продовжував перенесення строку сплати нарахованих відсотків, перенесення (пролонгацію) строків погашення основного боргу за кредитними операціями.

Також, під час інспектування встановлені факти, що підвищують кредитний ризик, а саме практика надання кредитів позичальникам київського регіону, в балансі яких основну частку займають дебіторська та кредиторська заборгованість, в структурі якої значну питому вагу (майже 100%) займають вимоги / зобов'язання за договорами купівлі-продажу цінних паперів (векселів).

Залишок заборгованості зазначених позичальників за кредитом за станом на 01.10.2012 складав 884,18 млн. грн або 73,15% кредитного портфеля СГД. Заборгованість за нарахованими доходами - 24,65 млн. грн або 35,57% загальної суми нарахованих доходів. Майже всі кредитні угоди були неодноразово пролонговані, а сплата відсотків, як правило, відтерміновувалась (переносилась).

Забезпеченням за кредитними договорами, укладеними з указаними позичальниками, виступали майнові права на отримання коштів за договорами купівлі-продажу цінних паперів. Якість управління ризиком ліквідності така, що потребує вдосконалення. Сукупний ризик ліквідності - високий. Очікуваний напрямок зміни - такий, що зростає. Сукупний ризик може нести загрозу для капіталу та надходжень Банку. Найбільш негативний вплив на ризик ліквідності та висновки щодо його якості має кредитний ризик.

Негативно на ризик ліквідності впливає ризикова кредитна політика, яка привела до залежності ліквідності банку від фінансового стану обмеженого кола позичальників, яким належить 61,73% загальних активів.

Таким чином, результати інспектування вказували на недостатність надходжень банку для формування резервів під активні операції, підтримання капталу на необхідному рівні. Окремі ділянки системи внутрішнього контролю потребують особливої уваги з боку керівництва Банку в частині посилення контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів НБУ та внутрішніх положень Банку, а саме: в супроводженні кредитних операцій та формуванні статистичної звітності.

При цьому, за наслідком інспекційної перевірки Банку регулятором (НБУ) було рекомендовано: посилити контроль за рівнем ризику, який притаманний активам Банку, а також їх якістю (особливо щодо кредитного портфеля та нарахованих доходів); при здійсненні кредитування звертати увагу на виявлені під час перевірки фактори, які підвищують кредитний ризик, та уникати появи нових та аналогічних факторів; посилити контроль за наявністю, станом та ліквідністю забезпечення отриманого від позичальників; здійснювати реальні заходи щодо зменшення концентрацій та покращення якості кредитного портфеля та активів в цілому; заміни застави в вигляді майнових прав на кошти за договорами купівлі-продажу векселів, отриманої за кредитними операціями на більш ліквідну.

Отже, не зважаючи на вимоги НБУ щодо зменшення ризикового кредитування, отримання реального забезпечення по кредитам, їх не було виконано, а навпаки продовжувались дії щодо аналогічного кредитування під неліквідне забезпечення (майнові права за договорами купівлі-продажу цінних паперів). Такі активні операції створювали надмірну концентрацію ризику та наражали Банк на ризик виникнення проблем із ліквідністю.

Також, як вбачається з матеріалів справи, за Аудиторським звітом ТОВ «АФ «Актив-Аудит», складеним за результатами перевірки річної фінансової звітності ПАТ «Банк «Демарк» за 2013 фінансовий рік, структура забезпечення кредитних операцій потребує вдосконалення, оскільки на звітну дату із загальної заборгованості клієнтів за кредитами 63,7% забезпечені іншими майновими правами (на отримання грошових коштів, товарів за договорами). Нерухомим майном забезпечено 20,5% заборгованості клієнтів (у тому числі 1% - нерухомістю житлового призначення, майновими правами на депозитні кошти, що розміщені в Банку - 6%). Якість моніторингу забезпечення потребує вдосконалення, зокрема в частині обмеження прийняття в забезпечення майнових прав на отримання грошових коштів за договорами купівлі-продажу цінних паперів, посилення контролю за відповідністю забезпечення критеріям, визначеним нормативно-правовими актами НБУ. Якість управління кредитним ризиком потребує вдосконалення, так само як і методика оцінки фінансового стану позичальників Банку, показника ризику та формування резервів за кредитними операціями. Принципи формування резервів за кредитними операціями станом на звітну дату потребують приведення до нормативно-правових актів НБУ та Міжнародних стандартів фінансової звітності в частині правильного визначення теперішньої вартості попередньо оцінених майбутніх грошових потоків за кредитними інструментами.

Водночас, ані в суд першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції відповідачами не спростовано та не доведено належними доказами в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 86, 269 ГПК України вчинення будь-яких дій посадовими особами банку з метою покращення фінансових показників банку, або ж проведення додаткових перевірок з метою перевірки економічної обґрунтованості укладення спірних кредитних договорів.

Отже, відсутність посилання на кредитні договори у постанові НБУ про визнання банку неплатоспроможним не свідчить про правомірність проведених банківських операцій.

Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2024 у справі № 910/12955/20.

Відтак, із встановлених вище обставин колегія суддів дійшла до висновку, що Публічним акціонерним товариством «Банк «Денмарк» були проведені операції, які не сприяли створенню умов для ефективного розміщення залучених коштів, не забезпечували стійкий ріст прибутку банку, мінімізації кредитних ризиків, і були направлені лише для збільшення об'єму виданих кредитів та «штучного» збільшення активів Банку, без фактичного їх обслуговування.

Згідно зі статтею 63 Закону України «Про акціонерні товариства» посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Згідно з приписами статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Таким чином, здійснення кредитування групи пов'язаних неплатоспроможних позичальників без належного забезпечення є порушенням основних принципів кредитування і суперечить вимогам статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того, Банк є суб'єктом первинного фінансового моніторингу (гл. 11 Закону України "Про банки і банківську діяльність") і зобов'язаний проводити ідентифікацію своїх клієнтів, відстежувати і блокувати сумнівні фінансові операції, інформувати про них Держфінмоніторинг відповідно до Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" від 28.11.2002 № 249-IV (який діяв у 2013-2014 році).

Так, згідно зі статтею 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", яка має назву "Управління ризиками", суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму з урахуванням результатів ідентифікації та вивчення фінансової діяльності клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

Для зменшення виявлених ризиків суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен вживати заходів, що, зокрема, включають: здійснення поглибленої ідентифікації клієнта та перевірку особи клієнта протягом певного періоду, включаючи його власників; додаткові вимоги до клієнта при відкритті рахунка чи встановленні відносин з ним; збільшення частоти проведення перевірок особи клієнта, включаючи його власників; збір інформації з метою формування уявлення про діяльність клієнта, природу та рівень операцій, що проводяться ним; посилений моніторинг операцій, що проводяться клієнтом.

З огляду на наведене відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як посадові особи банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку без належного забезпечення, що відповідно впливало на ліквідність банку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає доведеним той факт, що відповідачі (члени правління та кредитного комітету банку) протягом 2013 - 2014 років, здійснювали економічно невиправдану ризикову діяльність із проведення активних операцій щодо кредитування неплатоспроможних позичальників - юридичних осіб, приймали необґрунтовані рішення про погодження операцій з кредитування без додержання основних принципів кредитування, в тому числі без перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, чим завдана шкода Банку та його вкладникам і кредиторам. Вказане, в свою чергу підтверджує недотримання основних принципів кредитування (визначені статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), у тому числі відсутність перевірки кредитоспроможності позичальників, які відповідно до фінансової звітності не мали можливості повернути запозичені кошти.

Відтермінування сплати нарахованих відсотків за користування кредитними коштами до закінчення терміну дії договору спричинило накопичення заборгованості, а кредитування під заставу майнових прав, строк яких не міг наступити до моменту настання строку виконання основного зобов'язання, унеможливило погашення заборгованості за рахунок застави.

Норми Закону України "Про банки і банківську діяльність", Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, Положення про Кредитний комітет, Положення про кредитну політику, Положення про кредитування фізичних осіб та суб'єктів господарювання, презюмують те, що керівники, посадові особи банку є особами, які володіють спеціальними знаннями та досвідом, мають розуміти значення своїх дій, вчинених при виконанні своїх повноважень на посадах, та / або своєї допущеної бездіяльності, а також наслідки таких дій / бездіяльності.

Отже, виникнення такого розміру простроченої заборгованості перед ПАТ «Банк «Демарк» стало наслідком невиваженої кредитної політики з боку керівників та зловживання своїми повноваженнями при здійсненні активних операцій, що не були адекватними існуючому кредитному ризику та прямо протирічили інтересам банку, вкладників та інших його кредиторів.

Проведення керівниками банку ризикової діяльності (кредитування) призвело до відсутності у банку коштів для виконання своїх зобов'язань перед вкладниками і кредиторами, порушення нормативів НБУ, віднесення ПАТ «Банк «Демарк» до категорії неплатоспроможних та його ліквідації, відповідно до завдання шкоди банку, вкладникам та іншим його кредиторам.

Рішення відповідачів про видачу позичальникам кредитів на значні суми та без належного забезпечення, а також приховування проблемної заборгованості таких позичальників, були недобросовісними та призвели до завдання банку та його кредиторам збитків, прямо протирічили вищевикладеним нормам закону та інтересам банку, а отже були протиправними.

Висновки суду першої інстанції, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідачами під час прийняття рішень про намір укласти спірні кредитні договори або під час укладення таких договорів було не дотримано чинне законодавство, індивідуальні приписи НБУ, нормативи діяльності самого банку або допущено інші порушення, тоді як усі доводи Позивача зводяться до суб'єктивної оцінки дій відповідачів, колегія суддів відхиляє, оскільки виявлення нікчемних правочинів відповідно до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, може як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами Банку вимог кредиторів.

Водночас, якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, це призвело б лише до додаткових витрат Банку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 вказала, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності.

Також є помилковими висновки суду першої інстанції з приводу відсутності вини відповідачів з огляду на відсутність вироків у кримінальному провадженні, оскільки питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та заподіювача шкоди, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постанові Верховного Суду від у справі №904/3867/21 від 07.09.2022).

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, саме відповідачі, а не позивач мають доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівників Банку.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач не повинен доводити фіктивність кредитних операцій чи фіктивність емітента/контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов'язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про видачу кредитів було невиправдано ризикованим, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам банку, його вкладників та кредиторів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.09.2021 у справі № 910/11371/18 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі).

Відповідачами не надано доказів щодо вчинення ними дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" обов'язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.

А тому доводи відповідачів 3, 4, викладені в письмових поясненнях, поданих до суду апеляційної інстанції в частині недоведення їхньої вини є безпідставними.

З цих підстав колегія суддів дійшла до висновку, що шкода банку та його кредиторам була завдана, зокрема, внаслідок проведення відповідачами як членами органів управління банку невиваженої та ризикованої кредитної політики (дії всупереч інтересам банку та його кредиторів) протягом 2013-2014 років, що призвело до збільшення обсягу проблемної заборгованості банку, яка у сукупності з невиконанням інших нормативів ліквідності і призвела до віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, фактичними обставинами справи підтверджується прямий причинно-наслідковий зв'язок між рішенням відповідачів та збитками, нанесеними як самому банку, так і його кредиторам. При цьому, відповідачами не доведено відсутність своєї вини та не підтверджено жодними належними доказами обґрунтованої необхідності та доцільності прийняття ними рішення щодо кредитування ТОВ "СВ-ПРОФІТ", ТОВ "СВ ІМПОРТ", ТОВ "Ю-ПРІНТ" ТОВ "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД", ТОВ "ОМЕГАБУД-СЕРВІС".

Визначення розміру недостатності майна банку для розрахунків з кредиторами та розміру збитків від укладених правочинів

Так, Верховний Суд, направляючи дану справу на новий розгляд, вказав, що в матеріалах справи відсутні докази визначення балансової вартості кредитів на день їх продажу, нормативне обґрунтування підстав визначення такої вартості, а постанова суду не містила посилань на дослідження обставин щодо балансової вартості активів на дату виведення банку з ринку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначено, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо.

Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди.

Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуженням майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавча дирекція Фонду рішенням №088/15 від 16.04.2015 затвердила перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ "Банк "Демарк" (з подальшими змінами від 03.06.2019 №1411) на суму 1 171 771 994,81 грн.

Рішенням №118/15 від 02.06.2015 виконавча дирекція Фонду затвердила ліквідаційну масу ПАТ "Банк "Демарк" (з урахуванням змін від 10.05.2018 №1300), за якою балансова вартість (з урахуванням позабалансових рахунків) становить 1 963 356 422,44 грн, ринкова вартість - 236 362 652,91 грн; рішенням №1505 від 13.06.2019 затвердила ліквідаційний баланс; недостатність майна ПАТ "Банк "Демарк" для покриття вимог кредиторів Банку становить 935 409 341,90 грн (1 171 771 994,81 грн - 236 362 652,91 грн).

Як вбачається зі звіту уповноваженої особи Фонду у процедурі ліквідації ПАТ "Банк "Демарк", за рахунок майна Банку частково задоволені вимоги кредиторів на суму 123 502 465,28 грн. Залишились незадоволеними у зв'язку із недостатністю майна для їх задоволення - 1 048 269 529,53 грн.

Як вбачається з підстав позову, позивач просить стягнути солідарно з Відповідачів 434 526 950,08 грн шкоди, яка є різницею від суми балансової вартості прав вимоги за низкою кредитних договорів на дату їх продажу та сумою від продажу цих кредитів на торгах.

Так, з акту про формування ліквідаційної маси банку станом на 01.04.2015 вбачається, що балансова вартість активів (за кредитними договорами) на дату початку виведення банку з ринку у загальному розмірі становила 221 334 289,87 грн, а саме: за кредитним договором за кредитним договором № 1173 від 25.09.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ-ПРОФІТ", балансова заборгованість становила 44 580 333,33 грн (38 000 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 6 580 333,33 грн - залишок заборгованості по відсотках); за кредитним договором № 1073 від 29.08.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ ІМПОРТ", балансова заборгованість становила 43 206 000,00 грн (38 000 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 5 206 000,00 грн - залишок заборгованості по відсотках); за кредитним договором № 1048 від 23.08.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ю-ПРИНТ", балансова заборгованість становила 43 272 500,00 грн (38 000 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 5 272 500,00 грн - залишок заборгованості по відсотках); за кредитним договором № 108 від 30.01.2014, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "АЛЬФАТРЕЙД", балансова заборгованість становила 45 280 675,00 грн (37 950 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 7 330 675,00 грн - залишок заборгованості по відсотках); за кредитним договором № 1586 від 28.11.2013, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЕГАБУД-СЕРВІС", балансова заборгованість становила 44 994 781,54 грн (37 800 000,00 грн - залишок заборгованості по тілу + 7 194 781,54 грн - залишок заборгованості по відсотках).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, вибуття активів відбулось у травні 2019 шляхом реалізації прав вимоги за кредитами на торгах, проведених під час процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Демарк» шляхом укладення договору №40-072 відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 14.05.2019, який укладено за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону №UA-EA-2019 04-02-000005-Ь від 11.04.2019.

Пунктом 7 розділу 1 Інструкції Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України, затвердженої постановою НБУ №14 від 21.02.2018, визначено, що банк здійснює класифікацію та оцінку фінансових активів, виходячи з бізнес-моделі, яку він використовує для управління цими активами, та характеристик грошових потоків, передбачених договором.

Згідно п . 32 розділу II Інструкції №14 визначено, що Банк після первісного визнання оцінює борговий фінансовий актив на основі бізнес-моделі та характеристик грошових потоків, передбачених договором, за:

1) амортизованою собівартістю;

2) справедливою вартістю з визнанням переоцінки в іншому сукупному доході;

3) справедливою вартістю з визнанням переоцінки через прибутки/збитки.

Банк визначає бізнес-модель не для кожного активу, а на рівні груп фінансових активів, якими управляє в сукупності для досягнення певної бізнес-цілі.

Відповідно до п. 27 розділу І Інструкції № 14 зазначено, що Банк визнає оціночний резерв під очікувані кредитні збитки за:

1) фінансовим активом, що оцінюється за амортизованою собівартістю;

2) фінансовим активом, що оцінюється за справедливою вартістю з визнанням переоцінки в іншому сукупному доході;

3) зобов'язаннями з кредитування та фінансовими гарантіями;

4) фінансовою дебіторською заборгованістю.

Розділ VII Інструкції №14 визначає порядок обліку продажу фінансових активів, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням переоцінки прибутки/збитки, за датою операції.

Відповідно до Інструкції № 14 (п. 14, п. 16, п. 17, п. 19) Банк припиняє визначення фінансового активу внаслідок передачі прав за цим активом і в залежності від фінансової моделі обліку відображає за наслідком таких дій у балансі результат вигляді доходу чи витрат (збитків).

Документально розмір збитку підтверджується довідками від 28.09.2020 за кожним кредитним договором та випискою по рахунку №373910700 за 29.05.2019, з яких вбачається, що:

за кредитним договором, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ-ПРОФІТ», балансова заборгованість становила 92 302 000 грн, а сума отримана від продажу становила 141 664,20 грн;

за кредитним договором, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю «СВ Імпорт», балансова заборгованість становила 82 360 777,78 грн, а сума отримана від продажу становила 126 815,32 грн;

за кредитним договором, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ю-Принт», балансова заборгованість становила 83 040 555,56 грн, а сума отримана від продажу становила 127 909,70 грн;

за кредитним договором, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Альфатрейд», балансова заборгованість становила 92 939 550 грн, а сума отримана від продажу становила 142 699,72 грн;

за кредитним договором, укладеним банком з Товариством з обмеженою відповідальністю «Омегабуд-сервіс», балансова заборгованість становила 84 553 531,54 грн, а сума отримана від продажу становила 130 375,86 грн.

Тобто, збиток у сумі 434 526 950,16 грн був розрахований на дату продажу активу (14.05.2019 року), що відповідає наведеним вище інструкціям, моделі оцінки таких активів у банках, які перебувають в ліквідації.

Доводи відповідачів щодо невірного формування обсягу ліквідаційної маси Фондом гарантування вкладів фізичних осіб колегія суддів відхиляє, оскільки питання щодо оцінки дій Фонду/уповноваженої особи при здійсненні процедури виведення банку з ринку не входить у предмету доказування у цьому спорі, так як недостатність майна Банку у сумі, яка значно перевищує розмір заподіяної останньому шкоди, презюмується станом на 13.06.2019, а саме на момент затвердження ліквідаційного балансу та звіту про завершення процедури ліквідації банку.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 05.02.2024 у справі №910/4149/21 зазначив, що з огляду на вказаний предмет доказування у цій категорії спорів, у справі №910/4149/21 заперечення відповідачів повинні спрямовуватись на спростування наведених позивачем в інтересах неплатоспроможного Банку обставин у позові та спростування доказів, якими підтверджуються ці обставини. Водночас, посилання відповідачів на порушення Фондом законодавства, яким унормовано його діяльність у процедурі виведення несплатоспроможних банків з ринку, не повинні враховуватися при вирішенні цього спору, адже вказані обставини не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із порушенням відповідачами їх фідуціарних обов'язків та завданих унаслідок саме цього порушення збитків Банку.

Тобто підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, що виникають у спірних правовідносинах щодо стягнення з відповідачів шкоди на користь саме Банку, а не Фонду, може бути доведення відповідачами обставин відповідності їх діяльності (у 2013-2014 роках) інтересам Банку та відсутності підстав для їх відповідальності за конкретне стверджуване порушення чи недобросовісні дії/бездіяльність. Однак обставини щодо того чи мали дії/бездіяльність Фонду негативні наслідки щодо обсягу формування ліквідаційної маси неплатоспроможного Банку, не входять до предмета доказування у цьому спорі.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у справі №910/15260/18 зазначив, що Фонд не може виконувати повноцінно функції органів управління банку і не наділений фідуціарними обов'язками щодо нього. Його завданням є швидко сформувати ліквідаційну масу, продати майно та інші активи банку, розрахуватися з вкладниками та кредиторами. Відтак законодавство не покладає на Фонд обов'язок, зокрема, щодо вчинення дій, спрямованих на стягнення коштів з відповідачів за рішеннями судів, які набрали законної сили.

Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, зокрема, викладені у постанові від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, обставини щодо того, чи мали дії/бездіяльність Фонду негативні наслідки щодо обсягу формування ліквідаційної маси неплатоспроможного Банку, не входять до предмета доказування.

При цьому, колегією суддів був досліджений наданий відповідачем 2 висновок судово-економічної експертизи № СЕ-19/121-24/2676-ЕК від 30.03.2023, в якому зазначено, що відповідно до наданих документів балансова вартість кредиту (фінансового активу), яка визначена як формуюча складова в розрахунку суми збитків, що наведений в позовній заяві Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, визначена не у відповідності положенням Інструкції №481 та Інструкції №14 та не враховує суми оціночного резерву під очікувані кредитні збитки, а враховує лише суму основного боргу та нарахованих процентів.

Також експерт доходить до висновків, що сума збитків, визначена Фондом не відповідає сумам заборгованості, що наведені в судових рішеннях про стягнення заборгованості.

Крім того, експерт вказує, що згідно з вимогами законодавчих актів, що регламентують банківську діяльність, безнадійну заборгованість банк має право списувати за рахунок спеціальних резервів, однак чому право кредитора стало обов'язком експерт не наводить.

Водночас, відповідні висновки експерта ґрунтуються на ряді нормативно-правових актів, зокрема постанови Правління НБУ «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку з бухгалтерського обліку» від 11.09.2017 № 89, положення «Про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями» (затвердженого Правлінням НБУ від 25.01.2012 № 23), положення «Про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями» (затвердженого постановою Правління НБУ від 30.06.2016 № 351), інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України (затвердженою постановою Правління НБУ від 27.12.2007 № 481), інструкцією з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України (затвердженою постановою Правління НБУ від 21.02.2018 № 14), що є обов'язковими для застосування банками України. Натомість, з дати відкликання банківської ліцензії, ПАТ «Банк «Демарк» не підпадає під визначення цього терміну.

Більше того, при оцінці розміру збитків у сумі 434 526 950,08 грн. наведено вимоги щодо оцінки фінансових активів, щодо яких застосовується модель оцінки за амортизаційною собівартістю, в той час як Фондом прийнята модель оцінки активів за справедливою вартістю через прибуток або збиток (про що також заначено у рішенні №493).

Більше того, як вже було зазначено вище, збиток у сумі 434 526 950,08 грн. розрахований на дату продажу активу (29.05.2019), як різниця між балансовою заборгованістю на дату продажу та сумою, отриманою від продажу, що повністю відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.

При цьому, експерт, зазначаючи, що сума збитків у розмірі 341 730 099,80 грн не відповідає сумам заборгованості в наданих для дослідження судових рішеннях про стягнення сум за кредитами, не враховує правової природи відшкодування майнової шкоди, завданої у зв'язку із вчиненням такими особами цивільного правопорушення (позадоговірними правовідносинами) та стягнення з боржника заборгованості, у зв'язку із невиконанням ним своїх кредитних зобов'язань (кредитним договором, як договірним правовідношенням).

Тобто, визначення суми шкоди (збитків), що спричинена неправомірними діями посадових осіб Банку на підставі рішень судів про стягнення заборгованості (прийняті в 2015 році) не відповідає як правовій природі правовідносин так і економічному поняттю збитки, що мають дорівнювати вартості втрачених активів внаслідок вчинення цивільного правопорушення.

Висновки експерта щодо недоведення проведення списання з обліку банку до 20.05.2019 сум заборгованості за рахунок резервів непогашеної заборгованості згідно вимог законодавства, що регламентує банківську діяльність, є необґрунтованими, оскільки Положення №23 та Положення №351 не містять обов'язкових вимог щодо списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву. У висновку експерта також не наведено конкретних норм законодавчих та нормативно - правових актів щодо обов'язку списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву.

При цьому, Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 року за № 705/3145 зі змінами та доповненнями (р. III Додатку Науково - методичних рекомендацій з підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень), визначено, що вирішення питань щодо визнання поточної дебіторської заборгованості безнадійною не належить до завдань економічної експертизи.

А тому, з наведених вище мотивів колегія суддів відхиляє поданий відповідачем 2 висновок експерта, який був наданий на підтвердження неправомірності визначення розміру збитку, заявленого до стягнення.

Доводи відповідача 2, що обґрунтованою у даному випадку сумою шкоди є заборгованість по кредитним договорам саме за відповідними судовими рішеннями стосовно ТОВ «СВ-ПРОФІТ», ТОВ «СВ ІМПОРТ», ТОВ «ЮПРИНТ», ТОВ «ОМЕГАБУД-СЕРВІС» та на період кредитування (до 28.08.2014) в частині ТОВ «ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО «АЛЬФАТРЕЙД», а нараховані після закінчення строку кредитування проценти у сумі 245 446 414,88 грн на підставі ст.1048 ЦК України є безпідставними колегія суддів відхиляє з наступних мотивів.

Як вже було зазначено вище, у відповідній категорії справ дослідженню підлягають порушення відповідачами своїх фідуціарних обов'язків та завдання унаслідок саме цього порушення збитків банку і ці обставини перебувають у причинно-наслідковому зв'язку між собою. Тобто правовідношення у даних спорах є деліктними.

Натомість стягнення з боржника заборгованості у зв'язку із невиконанням ним своїх кредитних зобов'язань є способом захисту інтересів кредитора внаслідок порушення боржником своїх зобов'язань, і які визначені правочином (тобто договірним правовідношенням).

Колегія суддів зазначає, що суми, які зазначені у рішеннях суддів, не відображають ні суму, ні розмір завданої шкоди на момент подачі позову, а виключно підтверджують факт наявності заборгованості за кредитними договорами станом на дату ухвалення судового рішення.

При цьому, правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Доводи відповідача 2 про неправомірність нарахування процентів на підставі ст.1048 ЦК України після закінчення строку кредитування з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, колегія суддів відхиляє на ступних підстав.

У згаданій вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 наголосила, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, відповідно до умов п. 3.5.1 Розділу 3.5 «Відсотки» статті 3 «КРЕДИТ ТА ВІДСОТКИ» всіх кредитних договорів встановлено, що Позичальник за користування Кредитом сплачуватиме Банку відсотки у розмірі 18% річних.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи банківських виписок, відсотки у розмірі 18% згідно з умовами Кредитних договорів було встановлено для ТОВ «СВ-ПРОФІТ» (Кредитний договір № 1173 від 25.09.2013р.), ТОВ «СВ ІМПОРТ» (Кредитний договір № 1073 від 29.08.2013р.), ТОВ «Ю-ПРІНТ» (Кредитний договір № 1048 від 23.08.2013), ТОВ «АЛЬФАТРЕЙД» (Кредитний договір № 108 від 30.01.2014), ТОВ «ОМЕГАБУД-СЕРВІС» (Кредитний договір № від 1586 від 28.11.2013 ).

Відповідно до умов п. 7.3. Статті 7 «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПОЗИЧАЛЬНИКА» усіх кредитних договорів у разі порушення кінцевого строку погашення Кредиту, зазначеного в п. 3.4.1 цього Договору, Банк переносить заборгованість за кредитом на рахунок прострочених кредитів.

У цьому разі Позичальник сплачує Банку за користування кредитом підвищену проценту ставку - 30% річних (або 25 % річних).

Так, 30 % розмір міри відповідальності за прострочення виконання зобов'язань визначений згідно з умовами Кредитних договорів встановлено для ТОВ «СВ- ПРОФІТ» (Кредитний договір № 1173 від 25.09.2013р.), ТОВ ВП «АЛЬФАТРЕЙД» (Кредитний договір № 108 від 30.01.2014).

25 % розмір міри відповідальності за прострочення виконання зобов'язань встановлено для ТОВ «СВ ІМПОРТ» (Кредитний договір № 1073 від 29.08.2013р.), ТОВ «Ю-ПРІНТ» (Кредитний договір № 1048 від 23.08.2013), ТОВ «ОМЕГАБУД-СЕРВІС» (Кредитний договір № від 1586 від 28.11.2013 ).

Тобто, п. 7.3. кредитних договорів було погоджено нарахування процентів у збільшеному розмірі як міри відповідальності за період після закінчення строку кредитування, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.

А тому доводи в частині неправомірного нарахування процентів колегія суддів відхиляє.

З цих підстав, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що загальний розмір збитків, що спричинені діями керівництва та членами комітетів правління Банку, становить 434 526 950,08 грн, який визначений як різниця від загальної балансової вартості прав вимоги за кредитними договорами на дату їх продажу (435 196 414,88 грн) та сумою від продажу цих кредитів на торгах (669 464,80 грн.)

Таким чином, оскільки позивачем було доведено повний склад цивільного правопорушення відповідачів, а саме неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вину заподіювача шкоди, яка відповідно до усталеної практики Верховного Суду та викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 23.01.2018 у справі №686/20040/2012, від 06.02.2018 у справі №334/9899/14-ц презюмується, колегія судів дійшла до висновку, що заявлений позов є вмотивованим та обґрунтованим.

Стосовно строку позовної давності

Відповідачем 2 у суді першої інстанції було заявлено про застосування позовної давності у цій справі.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Слід зазначити, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (частина перша статті 3).

Відповідно до статті 29 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд, зокрема, набуває прав кредитора банку на всю (загальну) суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом/уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у відповідній черговості (стаття 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Тобто одним з головних завдань Фонду під час виведення неплатоспроможного банку з ринку та його ліквідації є задоволення вимог кредиторів у відповідності до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 було вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, Велика Палата вказала, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.

Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту, коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

Також, у постанові від 04.06.2024 у справі №916/3724/21 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду навів правові висновки щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", поданими після припинення банку.

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у вказаній постанові зазначив, що перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків.

Тобто палата визначила, з якого моменту в цьому випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме - з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

Враховуючи, що відповідно до ст.29 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд та вкладники банку набувають статусу кредитора банку на день початку процедури виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку, палата вказала, що розмір шкоди (збитків), завданий кредиторам банку (зокрема і Фонду) визначається на підставі затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку, а відтак, Фонд та інші кредитори банку мають змогу оцінити розмір заподіяної їм шкоди (збитків) внаслідок неправомірних дій пов'язаних із банком осіб саме з моменту затвердження останнього з двох зазначених вище документів.

Зазначене узгоджується з мотивами, викладеними в ухвалі від 11.04.2025, якою Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду повернув справу №910/18526/21 колегії суддів для подальшого розгляду.

Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли Фонду стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів.

Як вбачається з матеріалів справи, реєстр акцептованих вимог кредиторів банку затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16.04.2015 №088/15 (зміни були внесені рішенням Фонду від 03.06.2019 №1411), оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.06.2015 №118/15 (зміни внесені рішенням Фонду від 10.05.2018 №1300).

Тобто, можливість виявлення недостатності майна Банку виникла у Фонду від 02.06.2015, за таких обставин, перебіг трирічного строку позовної давності розпочався 03.06.2015 та закінчився 03.06.2018.

Із відповідним позовом у даній справі Фонд звернувся 31.05.2021, тобто із пропуском строку позовної давності.

Вказані обставини в частині пропуску строку позовної давності також були підтверджені Верховним Судом у постанові від 09.07.2025 у справі № 927/252/21, в якій розглядались схожі вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення збитків з тих самих відповідачів, як членів правління та кредитного комітету ПАТ «Банк «Демарк».

Пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2021 позивачем було подано відповідь на відзив, в якому позивачем були викладені обставини поважності причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності на звернення із даним позовом позивач посилається на те, що ним 01.06.2018 (тобто в межах трирічного строку позовної давності) був поданий позов до Оболонського районного суду міста Києва до пов'язаних із ПАТ «Банк «Демарк» осіб про відшкодування шкоди.

Однак, за результатами розгляду позову Оболонський районний суд міста Києва ухвалою від 08.11.2018 закрив провадження у справі № 756/7158/18 як таку, що не підлягала розгляду порядку цивільного судочинства з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 757/75149/17-ц.

У постановах Верховного Суду у справах № 922/1467/19, № 904/1080/19, № 902/326/16, № 922/1151/18 зазначено, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову) не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі об'єднаної палати в постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 виснував, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо.

За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах (див. висновки Верховного Суду у постановах від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17, від 27.08.2020 у справі № 922/1948/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19).

Водночас, за обставинами справи № 922/1467/19, після закриття провадження в іншій справі ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 13.05.2019 позивач вже 17.05.2019 звернувся до суду з позовом в межах справи № 922/1467/19, тобто через кілька днів після того, як позивач дізнався, що даний спір підвідомчий Господарському суду Харківської області (ухвала від 13.05.2019).

Натомість у справі, що розглядається, позивач, після закриття Оболонським районним судом міста Києва ухвалою від 08.11.2018 провадження у справі № 756/7158/18, майже 2,5 роки не вчиняв ніяких дій на подачу позову до господарського суду, після того як дізнався, що відповідний спір відноситься до господарської юрисдикції, а даний позов подав лише 31.05.2021.

Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтовану мету зволікання з поданням позову у цій справі майже через 2,5 роки після закриття провадження у справі № 756/7158/18.

А тому, колегія суддів вважає недоведеними обставини щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, про яке зазначав позивач.

З викладених вище мотивів, оскільки строк позовної давності сплинув 03.06.2018, з даним позовом Фонд звернувся лише у 31.05.2021, тобто після сплину строку позовної давності, належних обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності позивач не навів, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск строку позовної давності.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог його апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не має.

В той же час, оскільки колегія суддів дійшла до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск строку позовної давності, а тому мотивувальна частина рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 підлягає зміні шляхом її викладення в редакції даної постанови, тоді як резолютивна частина рішення залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.02.2022 у справі № 927/561/21 залишити без змін.

4. Матеріали справи № 927/561/21 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 17.03.2026

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко

Попередній документ

134918883

Наступний документ

134918885

Інформація про рішення:

№ рішення:	134918884
№ справи:	927/561/21
Дата рішення:	24.02.2026
Дата публікації:	20.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Інші справи

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	(14.08.2023)
Результат розгляду:	Приєднано до провадження
Дата надходження:	27.07.2023
Предмет позову:	про стягнення шкоди в сумі 434 526 950,08 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (31)

09.08.2021 09:30	Господарський суд Чернігівської області
19.08.2021 10:00	Господарський суд Чернігівської області
21.09.2021 10:00	Господарський суд Чернігівської області
12.10.2021 10:00	Господарський суд Чернігівської області
10.11.2021 10:30	Господарський суд Чернігівської області
23.11.2021 11:00	Господарський суд Чернігівської області
21.12.2021 10:30	Господарський суд Чернігівської області
14.01.2022 11:00	Господарський суд Чернігівської області
23.02.2022 11:00	Господарський суд Чернігівської області
13.10.2022 10:00	Північний апеляційний господарський суд
22.11.2022 13:00	Північний апеляційний господарський суд
20.12.2022 11:20	Північний апеляційний господарський суд
25.04.2023 11:50	Касаційний господарський суд
09.05.2023 12:30	Касаційний господарський суд
13.06.2023 12:25	Касаційний господарський суд
26.09.2023 12:30	Касаційний господарський суд
17.10.2023 11:30	Касаційний господарський суд
31.10.2023 12:45	Касаційний господарський суд
14.11.2023 12:45	Касаційний господарський суд
21.11.2023 11:50	Касаційний господарський суд
12.12.2023 12:30	Касаційний господарський суд
05.03.2024 14:40	Північний апеляційний господарський суд
09.04.2024 15:00	Північний апеляційний господарський суд
30.04.2024 15:00	Північний апеляційний господарський суд
23.09.2025 15:30	Північний апеляційний господарський суд
30.09.2025 15:30	Північний апеляційний господарський суд
27.10.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
25.11.2025 14:30	Північний апеляційний господарський суд
16.12.2025 15:00	Північний апеляційний господарський суд
27.01.2026 16:00	Північний апеляційний господарський суд
11.02.2026 13:30	Північний апеляційний господарський суд