ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
(додаткова)
18 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4395/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів:, Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення (вх. 763/26 від 24.02.2026)
в межах розгляду апеляційної скарги Одеської регіональної торгово-промислової палати
на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2025
по справі №916/4395/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак»
до відповідача: Одеської регіональної торгово-промислової палати
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Торгова промислова палата України
про визнання недійсним рішення, -
Описова частина.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Одеської регіональної торгово-промислової палати про визнання недійсним рішення позачергового засідання Президії Одеської регіональної торгово-промислової палати, затверджене протоколом № 12 від 16.07.2024, яким ТОВ «Секо-Пак» було виключено із членів Одеської регіональної торгово-промислової палати з 16.07.2024.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.09.2025 позов задоволено повністю; визнано недійсним рішення позачергового засідання Президії Одеської регіональної торгово-промислової палати, затверджене протоколом № 12 від 16.07.2024, в частині виключення товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» з членів Одеської регіональної торгово-промислової палати; стягнуто з Одеської регіональної торгово-промислової палати на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Одеської регіональної торгово-промислової палати на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2025 по справі №916/4395/24.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 апеляційну скаргу Одеської регіональної торгово-промислової палати на рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2025 по справі №916/4395/24 - залишено без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2025 по справі №916/4395/24 - залишено без змін.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення (вх. 763/26 від 24.02.2026), в якій позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 50 000,00 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення (вх. 763/26 від 24.02.2026) у справі №916/4395/24 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення (вх. 763/26 від 24.02.2026) у справі №916/4395/24 вирішено розглянути у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; встановлено учасникам справи строк для подання заперечень на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення (вх. 763/26 від 24.02.2026) у справі №916/4395/24 до 06.03.2026.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської регіональної торгово-промислової палати надійшли заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення.
Відповідач вказав, що у відзиві на апеляційну скаргу Позивач не навів попереднього розрахунку суми судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи. 14.01.2026 Позивачем подано заяву щодо надання доказів на підтвердження понесених судових витрат, яка містила зазначення лише щодо орієнтовної суми таких витрат. Проте, станом на 14.01.2026 строк подання попереднього розрахунку було пропущено, клопотання про поновлення якого Позивач не заявляв.
Відповідач також зазначив, що при цьому з матеріалів справи вбачається, що Позивач до закінчення судових дебатів не робив заяву про розподіл судових витрат у розмірі 50 000,00 грн. Відтак, Позивач не здійснив вичерпний перелік процесуальних дій для реалізації принципу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України є підставою для відмови у їх відшкодуванні.
Відповідач вказав, що з наданого позивачем акта приймання-передачі неможливо встановити кількість часу, витраченого Представником на надання кожної окремої послуги. Крім того, у матеріалах справи відсутній звіт щодо фактичного обсягу виконаних робіт.
Крім того, відповідач зазначив, що апеляційний розгляд справи відбувався у двох судових засіданнях, загальна тривалість кожного з яких становила менше 60 хвилин. Поданий відзив на апеляційну скаргу викладено на 5 сторінках, що, на переконання Відповідача, за обсягом виконаних робіт не відповідає заявленому розміру витрат.
Керуючись викладеним вище, відповідач просить відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у повному обсязі.
Відповідно до частини третьої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Таким чином, беручи до уваги те, що за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення (вх. 763/26 від 24.02.2026) судом апеляційної інстанції вирішуватиметься лише питання розподілу судових витрат, колегія суддів вважає за можливе розглянути вказану заяву без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 25.02.2026, якою вирішено здійснювати розгляд заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 26.02.2026, відповідачем - 26.02.2026, третьою особою - 26.02.2026.
Тобто учасники справи вважаються повідомленими належним чином про розгляд апеляційним господарським судом заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в письмовому провадженні без виклику сторін.
Мотивувальна частина.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
Зі змісту частини другої статті 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.
З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Такі висновки щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України послідовно викладені у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі №922/3812/19, від 31.03.2021 №916/2087/18, від 22.06.2023 у справі № 912/164/20, від 29.08.2023 у справі № 911/174/22, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 28.11.2023 у справі № 947/21726/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 тощо.
Таким чином, застосування відповідних положень статті 124 ГПК України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи.
У даному випадку, першою заявою позивача по суті справи у суді апеляційної інстанції був відзив на апеляційну скаргу, поданий 14.12.2025. У даному відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» не навело попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.
В той же час, 15.01.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ «Секо-Пак» надійшла заява щодо надання доказів на підтвердження понесених судових витрат, в якій позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат ТОВ «Секо-Пак», пов'язаних з розглядом справи № 916/4395/24 в суді апеляційної інстанції складає 50 000,00 грн.
Крім того, позивач вказав, що докази, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» судових витрат, пов'язаних з розглядом справи № 916/4395/24 в суді апеляційної інстанції, будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У даному випадку, позивач дійсно не подав у першій заяві по суті справи попередній розрахунок витрат на професійну правничу, в той же час, такий розрахунок було подано 15.01.2026. Враховуючи той факт, що дану справу по суті було розглянуто 19.02.2026, а заяву про ухвалення додаткового рішення було подано 24.02.2026, то у відповідача було достатньо часу для висловлення своїх міркувань щодо обґрунтованості витрат позивача та співмірності заявлених до стягнення витрат зі складністю справи.
Дані обставини також підтверджуються тим, що відповідач надав заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення.
Отже, відповідач висловив свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених позивачем до стягнення витрат, відповідно, підстави вважати, що мало місце порушення принципу змагальності при розгляді заяви позивача про розподіл судових витрат, відсутні.
Тому не подання у даному випадку з першою заявою по суті справи попереднього розрахунку витрат на професійну правничу допомогу не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Відповідна заява про подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надійшла до суду від позивача 15.01.2026, тобто до закінчення судових дебатів у справі.
Посилання відповідача на не подання даної заяви у встановлені законом строки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому заява про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, з доказами понесення таких витрат, подана Товариством з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» 24.02.2025, тобто в межах п'ятиденного строку з дня ухвалення постанови суду апеляційної інстанції від 19.02.2026, якою залишено без змін рішення Господарського суду Одеської області від 23.09.2025 по справі №916/4395/24.
Отже, позивач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивач надав:
1) Витяг з договору про надання правничої допомоги №738/03-07 від 03.07.2025, укладеного між Адвокатським об'єднанням «АЛГІЗ» (Адвокатське об'єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» (Клієнт).
Відповідно до п. 1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати Клієнту правничу допомогу, а Клієнт зобов'язується оплатити Адвокатському об'єднанню гонорар за надану правничу допомогу.
Пунктом 5 Договору передбачено, що для виконання даного Договору Клієнту уповноважує Адвокатське об'єднання представляти його інтереси у державних, громадських, господарських, приватних та інших підприємств, установах, організаціях незалежно від їх підпорядкування, форм власності та галузевої належності, в тому числі, але не виключно, в органах державної влади та місцевого самоврядування, в судах України усіх юрисдикцій та всіх інстанцій, органах державної виконавчої служби, відділах примусового виконання рішень, перед приватним виконавцем, управлінні державної реєстрації та інших органах, відділах та управліннях Міністерства юстиції України, архівних установах при вирішенні будь-яких питань, що стосуються захисту його прав та законних інтересів.
Відповідно до п. 7 Договору, адвокати Адвокатського об'єднання також користуються всіма правами наданими Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» без обмежень повноважень.
Відповідно до п. 9 Договору за надання правничої допомоги за даним Договором Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар. Сплачений гонорар поверненню не підлягає. Право адвокатського об'єднання на отримання невнесеного (недовнесеного) гонорару не залежить від результату виконання доручення за даним Договором.
Пунктом 17 Договору передбачено, що договір, додаткові угоди, акти приймання-передачі та рахунки може бути укладено в електронній формі з використання електронного цифрового підпису відповідно до законодавства України шляхом обміну листуванням на електронну пошту, що зазначена у реквізитах.
2) Додаткова угода до Договору про надання правничої допомоги №738/03-07 від 03.07.2025.
Пунктом 1 Додаткової угоди передбачено, що сторони встановили, що гонорар за правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи №916/4395/24 становить 50 000,00 грн, який сплачується Клієнтом Адвокатському об'єднанню шляхом перерахування грошових коштів у безготівковому порядку на рахунок Адвокатського об'єднання протягом 30 днів з дня винесення рішення суду по справі.
3) Акт приймання-передачі правничої допомоги №738 від 20.02.2026 до Договору про надання правничої допомоги №738/03-07 від 03.07.2025, відповідно до якого послуги з надання правничої допомоги були надані якісно та у відповідності до договору. Клієнт не має зауважень до повноти, якості, обсягу, своєчасності, ціни наданої за цим актом правничої допомоги, а також до сум понесених витрат, включених в цей акт.
Згідно з даним Актом, Адвокатське об'єднання надало Клієнту правничу допомогу згідно Договору №738/03-17 про надання правничої допомоги від 03.07.2025 на суму 50 000,00 грн.
4) Рахунок №738 від 20.02.2026 на оплату правничої допомоги згідно Договору №738/03-07 про надання правничої допомоги від 03.07.2025.
5) Ордер серія ВН №1519080 від 12.12.2025, виданий Адвокатським об'єднанням «АЛГІЗ», на надання правничої допомоги ТОВ «Секо-Пак» у Південно-західному апеляційному господарському суді, адвокат Перекрестов С.В.
6) Ордер серія ВН №1646599 від 13.01.2026, виданий Адвокатським об'єднанням «АЛГІЗ», на надання правничої допомоги ТОВ «Секо-Пак» у Південно-західному апеляційному господарському суді, адвокат Стаматова Н.І.
Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За змістом частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно з положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1)договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2)за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3)як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4)адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5)адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6)відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19.
Додатковою угодою до Договору про надання правничої допомоги №738/03-07 від 03.07.2025 погоджено, що гонорар за правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи №916/4395/24 становить 50 000,00 грн.
Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у вигляді фіксованої суми.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
З огляду на викладене Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у контексті цієї справи, що переглядається, фіксований розмір гонорару, погоджений між позивачем та адвокатським об'єднанням в додатковій угоді до договору означає те, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання умов договору та призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у цих конкретних правовідносинах, що склалися між позивачем і його адвокатом у цій справі, як і не має значення витрачений адвокатом позивача час на надання послуг правничої допомоги.
З урахуванням викладеного, вартість послуг з надання правничої допомоги була погоджена між позивачем та адвокатським об'єднанням у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу наданих послуг та витраченого адвокатом часу, а отже, є чітко визначеним.
Щодо критеріїв оцінки розміру витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» на надання адвокатським об'єднанням послуг правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції, оцінюючи обґрунтованість заявленої суми судових витрат зі складністю справи, зазначає, що справа не містить завеликий обсяг матеріалів та не містить складних юридичних конструкцій, а розгляд справи відбувся в два судових засіданнях, загальна тривалість яких не перевищила одну годину.
Південно-західний апеляційний господарський суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.
Суд зауважує увагу на тому, що заявник хоча і посилається на погодження фіксованої суми винагороди адвоката за надані послуги у суді апеляційної інстанції, втім, на переконання колегії суддів, наданий стороною перелік виконаних робіт представником позивача підлягає оцінці на предмет дотримання критеріїв їх співмірності та обґрунтованості.
Проаналізувавши опис наданих адвокатом послуг, а також подані документи, колегія суддів вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) в суді апеляційної інстанції на загальну суму 50 000,00 грн не відповідає критерію розумності та є не співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт та ступеню складності справи.
Як вбачається із рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції і матеріалів справи, правова позиція позивача була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору двома судовими інстанціями.
Колегія суддів зазначає, що із заяв по суті в суді апеляційної інстанції позивачем було подано один документ - відзив на апеляційну скаргу обсягом 5 аркушів.
Зміст відзиву на апеляційну скаргу є аналогічним із змістом позовної заяви та письмових пояснень по суті справи, наданими позивачем в суді першої інстанції, тобто доводи позивача не зумовили збільшення джерел правого регулювання спірних правовідносин, збільшення доказової бази та обставин, які входять до предмету доказування.
У договорі про надання правничої допомоги клієнт та адвокат вправі визначити розмір винагороди адвоката за надання клієнту юридичних послуг на власний розсуд. Проте, ці витрати не повинні бути непомірним тягарем для іншого учасника справи, який не є стороною цього договору.
Колегія суддів зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Отже, за встановлених обставин та норм права, враховуючи, що результат вирішення спору відбувся на користь позивача, керуючись такими критеріями, як складність справи, а також розумну необхідність судових витрат для розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а також з урахуванням наданих заявником доказів в обґрунтування судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, є обґрунтованими, відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, є співрозмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), у зв'язку з чим підлягають відшкодуванню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» за рахунок Одеської регіональної торгово-промислової палати у наведеній сумі.
При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд також керувався тим, що стягнення витрат на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі 50 000,00 грн не відповідає критеріям розумності, співмірності, справедливості. В той же час, відмова у стягненні витрат на професійну правничу допомогу порушуватиме баланс інтересів сторін, а також не ґрунтується ані на фактичних обставинах, встановлених судом, ані на нормах процесуального закону, а також порушує право позивача на правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення слід задовольнити частково, стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, у задоволенні решти заяви - відмовити.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 244, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» про ухвалення додаткового рішення (вх. 763/26 від 24.02.2026) у справі №916/4395/24 - задовольнити частково.
Стягнути з Одеської регіональної торгово-промислової палати (65011, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 47, код ЄДРПОУ 02944722) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Секо-Пак» (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 23, код ЄДРПОУ 31097313) витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 10 000,00 грн.
В іншій частині у задоволенні заяви відмовити.
Зобов'язати Господарський суд Одеської області видати наказ з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документу.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Додаткову постанову складено та підписано 18.03.2026.
Головуючий суддя К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
І.Г. Філінюк