17 березня 2026 року м. Чернівці справа № 726/3266/25
провадження №22-ц/822/220/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.,
за участю секретаря Черновської А.К.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 листопада 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
встановив :
У вересні 2025 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки.
Вказувала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому було розірвано на підставі рішення суду. Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_3 .
Наголошує, що з 15 березня 2022 року вона з дочкою безперервно проживають разом в м. Флоренція Республіка Італія.
Посилалася на те, що позбавлена можливості здійснити запити й надати інформацію щодо майнового стану відповідача через перебування за кордоном, проте зазначила, що відповідач є військовослужбовцем, має фінансову можливість сплачувати аліменти, в добровільному порядку не надає матеріальної допомоги на дитину, а тому з метою забезпечення належного рівня життєдіяльності, необхідного для фізичного, розумового, духовного розвитку дитини просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання доньки у розмірі частки усіх видів його заробітку до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 листопада 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 вересня 2025 року і до повноліття дитини. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач у своїй апеляційній скарзі просить вказане рішення суду змінити, визначивши до стягнення на користь доньки аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 3500 грн.
Вказує, що розуміє наявність обов'язку сплачувати аліменти на утримання доньки, однак вважає, що суд однобічно підійшов до розгляду справи, не врахував стан його здоров'я, періодичні стаціонарні лікування та неможливість у зв'язку із наведеним влаштуватися на роботу й отримувати гідну заробітну плату.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 заперечує стосовно доводів ОСОБА_1 в поданій скарзі, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про задоволення вимог позивача суд першої інстанції вказав, що бере до уваги те, що відповідач, є інвалідом ІІІ групи та має обмежену працездатність, що дозволяє йому працювати на полегшених умовах та те, що відповідач не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, а тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, прийшов до висновку, щодо стягнення аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно.
Суд вважав, що саме такий розмір аліментів надасть можливість забезпечити інтереси дитини, не ставитиме відповідача у скрутне матеріальне становище, відповідатиме загальним засадам сімейних відносин справедливості, розумності та моральності.
Колегія суддів вважає, зазначене рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає в повній мірі, виходячи з наступного.
Обставини справи щодо перебування сторін спору у шлюбі, його розірвання на підставі рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 квітня 2025 року, народження у ньому 29 жовтня 2015 року доньки ОСОБА_3 , проживання останньої разом із позивачкою, - сторонами визнається та не заперечується.
Згідно заяви посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Кашул Н.Д., встановлено, що ОСОБА_1 надав згоду на тимчасовий виїзд за кордон України та тимчасове проживання у Республіці Італії з 18.03.2023 року до 18.03.2024 року у зв'язку з воєнними діями на території України його дочці ОСОБА_3 у супроводі її матері ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.09.2023 року.
Із поданих відповідачем письмових доказів вбачається, що згідно довідки військово-лікарської комісії №468/130 від 23.04.2025 року солдат ОСОБА_1 у зв'язку із захистом Батьківщини отримав ряд травм, через які останній непридатний до військової служби та потребує звільнення від виконання службових обов'язків на строк. Дана обставина підтверджується також свідоцтвом про хворобу №468/130.
Згідно копій виписок із медичної картки амбулаторного хворого №505, №6234, №4633, №4861 відповідач у справі періодично перебував на стаціонарному лікуванні в ОКНП Чернівецька обласна психіатрична лікарня у зв'язку із погіршенням психічного стану.
У письмових поясненнях ОСОБА_1 , крім іншого, зазначав, що на час розгляду справи його єдиним доходом є військова пенсія у розмірі 14000 грн. на місяць.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі №562/1686/18 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява №31111/04, §54). Частиною 2 ст.51 Конституції України та ст.180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
В силу положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, законодавець чітко визначив, по-перше, що аліменти стягуються або у частці, або у твердій грошовій сумі. По-друге, правом вибору виду аліментів (частка чи грошова сума) наділений той з батьків, з ким проживає дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що вирішуючи питання стосовно розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Статтями 183, 184 СК України встановлено, що за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
СК України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Позивач запрошуючи до стягнення частки усіх видів заробітку відповідача вказувала на те, що дитина проживає разом з нею за кордоном і вона як мати не в змозі самостійно забезпечити спільній доньці належні умови для проживання, розвитку, тощо.
Суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд оскаржуваного рішення звертає увагу на те, що апеляційна скарга не містять доводів з приводу невідповідності стягнутих аліментів у розмірі частки усіх видів заробітку відповідача стосовно необхідності чи не співмірності з умовами проживання, навчання, харчування дитини, тощо, а доводи з приводу призначення до стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 3500 грн. є безпідставними, оскільки в силу приписів ст.181 СК України аліменти в частці від доходу чи в твердій грошовій сумі присуджуються за вибором того з батьків з ким проживає дитина, а позивач скористалася своїм правом і просила стягнути з відповідача аліменти саме в частці від доходу.
Крім того, відповідач в силу приписів ст.81 ЦПК України свій процесуальний обов'язок не виконав та не надав доказів, які б спростовували неможливість виконання його обов'язку утримувати доньку, та те що постановлений до стягнення розмір аліментів становитиме для нього надмірний тягар, як платника аліментів.
Колегія суддів враховує доводи апелянта з приводу того, що останній в силу отриманих травм під час проходження військової служби тимчасово не працює через стан свого здоров'я, проте наголошує, що згідно наданих виписок останньому не протипоказано працевлаштування з урахуванням режиму праці та відпочинку, крім того, відповідач є молодим за віком, працездатним чоловіком.
Колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №344/10971/16-ц дійшов висновку, що факт відсутності у батька чи матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
При цьому, колегія суддів наголошує, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, та саме на батьків покладено відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України та забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов'язку забезпечувати дитину/дітей, надавати їй/їм можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати захист і піклування, які необхідні для її/їх благополуччя. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку не заборонено законом та буде відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Суд апеляційної інстанції також відмічає, що виховання дитини/дітей одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини/дітей, у зв'язку з чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини/дітей, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного з батьків - у цьому випадку на матір, що є підставою для відступу від рівності мінімального розміру половини прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку в бік збільшення розміру стягнення розміру аліментів з батька дитини (відповідача у справі).
Стягнення аліментів має ціль - найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала би при сумісному проживанні з обома батьками.
Колегія суддів вважає, що визначений судом до стягнення розмір аліментів у виді частки з усіх видів заробітку (доходу) є обґрунтованим та таким, що відповідатиме інтересам дитини, забезпечить виконання обов'язку відповідача щодо дотримання прав дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, покриватиме частину витрат на її утримання і не порушуватиме як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача, а також забезпечить реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпеченні потреб дитини.
За таких обставин у колегії суддів відсутні підстави вважати, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів в розмірі частці доходу відповідача є надмірним для забезпечення утримання та гармонійного розвитку неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .
Разом із тим, апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (стаття 192 СК України).
Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Судді І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.Н. Лисак