Номер провадження: 22-ц/813/1989/26
Справа № 522/12340/23
Головуючий у першій інстанції Павлик І. А.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
17.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2025 року у складі судді Павлік І.А.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому позивач просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором № 4343122 від 20.06.2021 у сумі 65 970,95 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн та 9 000,00 грн витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позову позивач вказує, що 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило ТОВ «Коллект центр» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту від 20.06.2021 №4343122. (т. 1, а.с. 1 - 6)
Короткий зміст заочного рішення та заяви про перегляд заочного рішення
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2023 року позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» 65970,95 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 20 червня 2021 року № 4343122. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» 2 684,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 3000,00грн витрат на правову допомогу. (т. 1, а.с. 121 - 123)
Не погодившись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення. (т. 1, а.с. 132 - 136)
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2024 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2023 року. Вирішено здійснити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. (т. 1, а.с. 153 - 154)
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Після скасування заочного рішення ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву. В якому просив відмовити у задоволенні позову.
Відзив обґрунтовував тим, що позивачем не було надано доказів сплати по договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 від ТОВ «Вердикт-Капітал» до ТОВ «Коллект центр».
Крім того, відповідач зазначав, що ТОВ «Авентус Україна» безпідставно було нараховано відсотки поза межами строку кредитування, оскільки строк кредитування за договором складає 30 днів, а первісним кредитором було нараховано відсотки поза межами вказаного строку.
Також, відповідач заперечував факт перерахування кредитних коштів, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 20 000 грн. від ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» саме на картку відповідача. Надана довідка ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин кредитування та отримання відповідачем кредитних коштів. Крім того, матеріали справи не містять доказів наявності зобов'язальних правовідносин між ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» та ТОВ «Авентус Україна», згідно яких остання доручала ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» здійснити перерахування коштів за договором №4343122.
Також ОСОБА_1 посилався на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є внутрішнім документи фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит (т. 1, а.с. 164 - 174).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2025 року позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» 65970,95 грн заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 20 червня 2021 року № 4343122.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору та 3000,00грн витрат на правову допомогу.
Рішення суду мотивовано тим, що у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 4343122, відповідач станом на 06.06.2023 має заборгованість у сумі 65 970,95 грн, яка складається з: 20 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 45 600,00 грн заборгованість за процентами; 50,95 грн 3 % річних; 320,00 грн інфляційні втрати. (т. 1, а.с. 213 - 218)
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м.Одеси від 13 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позовних вимогах ТОВ «Коллект центр» в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, щосуд першої інстанції не з'ясував належним чином обсяг і зміст прав, які перейшли до ТОВ «Коллект Центр», як нового кредитора, від ТОВ «ВЕРДІКТ КАПІТАЛ», а до ТОВ «ВЕРДІКТ КАПІТАЛ» від ТОВ «АВЕНТУС Україна», та чи існували ці права на момент їх переходу. Так, позивач ТОВ "Коллект Центр" звертаючись з даним позовом до суду, повинен був отримати від ТОВ «Вердикт Капітал», яке в свою чергу повинно було отримати від ТОВ «АВЕНТУС Україна» первинні документи на підтвердження перерахування суми кредиту на вказані в кредитному договорі реквізити. Разом з тим, договір №087/20-П від 08.07.2020 не додано до матеріалів справи, відтак суд позбавлений можливості оцінити його зміст. Надана Довідка ТОВ «ФК «Контрактовий дім» жодним чином не підтверджує здійснення ТОВ «АВЕНТУС України» перерахування коштів відповідачу, оскільки містить лише інформацію про номера транзакцій, суми, валюту, дату прийняття, номера замовлень, номера карток, які відображені не повністю, а також статус замовлення. Не містить дана довідка посилання на Договір про надання споживчого кредиту №4343122 від 20.06.2021. З вказаної довідки неможливо встановити ні власника рахунку / картки, ні даних по здійсненій операції, а також, даних, стосовно кредитного договору, за яким здійснювались перекази. Матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у тексті Договору, саме відповідачу. 3 огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.
Також у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн. від ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» саме на картку відповідача. Матеріали справи не містять доказів щодо наявності зобов'язальних правовідносин між ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» та ТОВ «АВЕНТУС Україна» згідно яких остання доручила ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» здійснити перерахування коштів за договором №4343122. Також відсутні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи на підтвердження перерахування кредитних коштів на банківський картковий рахунок позичальника у розмірі зазначеному у вказаних кредитних договорах, зокрема позивачем не надано суду копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку тощо. У зв'язку із чим немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також сума відсотків, зазначена в позовній заяві, є правильними.
Доводи скарги також мотивовані тим, що стягуючи проценти за користування кредитом в сумі 45600 грн., суд першої інстанції помилково не звернув уваги на те, що вказані проценти були нараховані позивачем на дату відступлення права вимоги. При цьому строк дії договору становив 30 днів, тобто до 20.07.2021. Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять, тому висновки суду про доведеність позову в цій частині є помилковими.
Позиція позивача в апеляційній інстанції
ТОВ «Коллект центр» у відзиві на апеляційну скаргу просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказував, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам по справі та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Зазначав, що в розрахунку заборгованості чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та який період вона була нарахована. Крім того, зазначав, що сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням договору відповідач погодився на зазначені умови. Таким чином, ОСОБА_1 було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.
Посилання апелянта на ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» не підлягає застосування у даному випадку, оскільки остання стосується щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема неустойки, а не відсотків за користування кредитом.
Щодо посилання апелянта на перерахування кредитних коштів, позивач вказував, що первісний кредитор не є банком, відповідна операція була здійснена оператором платіжних послуг на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства Дана обставина підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім», відповідно до якого 20.06.2021 року було перераховано грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. на картковий рахунок НОМЕР_1 .
Щодо надання виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку, то позивач об'єктивно позбавлений можливості їх надати, оскільки не є банком в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії". Звертав увагу, що ні первісний кредитор, ні Позивач не є банками та на них не розповсюджується дія ЗУ «Про банки та банківську діяльність».
Твердження Відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, тощо не заслуговують на увагу. Вбачається, що Відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов'язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні призначеному на 05.03.2026 адвокат Сердійчук О.Л., діючий від імені ТОВ «Коллект Центр» заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив в її задоволенні відмовити.
16.03.2026 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Учасники справи в судове засідання призначене на 17.03.2026 не з'явились. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
20.06.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 4343122 на суму 20 000,00 грн.
Згідно п. 1.4 договору споживчого кредиту № 4343122 строк кредиту 30 днів. Стандартна процентна ставка 1,90 % в день (п. 1.5.1 договору).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов'язання.
24.01.2022 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт капітал» було укладено Договір факторингу № 24-01/2022, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право грошової вимоги до Боржника за договором № 4343122.
10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило ТОВ «Коллект центр» право грошової вимоги до Боржника за договором № 4343122.
Таким чином, ТОВ «Коллект центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач вказував, що у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 4343122, відповідач станом на 06.06.2023 має заборгованість у сумі 65 970,95 грн, яка складається з: 20 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 45 600,00 грн заборгованість за процентами; 50,95 грн 3 % річних; 320,00 грн інфляційні втрати.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття доводів відзиву на апеляційну скаргу
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205,207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресові на пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.
Відповідно до положень статті 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо посилань відповідача про недоведеність надання кредитних коштів, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено матеріалами справи 20.06.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладений договір № 4921574 про надання споживчого кредиту. Пунктом 1.1. даного договору визначено, що укладення договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства (інформаційно-телекомунікаційної системи), доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. Електронна ідентифікація здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію», в тому числі й шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення паролю входу до особистого кабінету.
Відповідно до п. 10.6 договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі сторони товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, що відтворену засобами копіювання, в особистий кабінет споживача для ознайомлення та підписання.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом споживача, що відтворений шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направляється споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству в ІТС товариства/зазначений в договорі. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов договору.
Зі змісту вказаного договору № 4343122 про надання споживчого кредиту вбачається, що такий підписаний споживачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А537661 20.06.2021 о 17 год 14 хв, про що відповідно міститься відмітка на договорі. Окрім того, міститься зазначення РНОКПП споживача, місце реєстрації та додаткові дані, а саме особистий кабінет і контактні номери телефонів, в тому числі й адресу електронної пошти для зв'язку згідно умов договору (т. 1, а.с. 15.). Крім того, ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором підписав і паспорт споживчого кредиту (т. 1, а.с. 21).
Тобто, з вищевикладеного вбачається, що сторонами укладено електронний договір про надання споживчого кредиту, підписаний у відповідності до положень ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора.
Спірний договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які виникають із кредитного договору.
Дійсність даного договору у встановленому законом порядку споживачем ОСОБА_1 не оскаржується.
Відповідно до п.2.1 Договору, сторонами погоджено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.
Пунктом 2.2. встановлено, що сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього договору. У випадку, якщо Товариство здійснює перерахування коштів не у день укладення Договору, а у наступні календарні дні, Графік платежів підлягає коригуванню шляхом зміщення дати повернення кредиту, враховуючи строк кредиту (кількість днів), зазначений в п.1.4 Договору, відлік якого в даному випадку починається з моменту надання коштів. Новий Графік платежів розміщується Товариством в Особистому кабінеті.
Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. Договору. (п. 2.4)
Кредит вважається погашеним в день отримання Товариством коштів в погашення заборгованості за кредитом. (п. 2.5)
Відповідно, умовами довгому передбачено здійснення перерахування кредиту у визначеному сторонами розмірі на вже наявний відкритий рахунок споживача, оскільки ТОВ «Авентус Україна» не є банківською установою.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказує, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів наявності заборгованості, серед іншого перерахування першочергово кредитних коштів ОСОБА_1 . Вказані доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання апелянта на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.
Вказані висновки узгоджуються з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 12.06.2023 у справі №263/3470/20.
Колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження своїх позовних вимог, як на підтвердження надання кредитних коштів позивачем було надано довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім» вих. № 2478 від 21.03.2023, адресовану ТОВ «Авентус Україна» про те, що ТОВ «ФК «Контрактовий дім» повідомляє про успішність наступної операції, згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» № 087/20-П від 08.07.2020, серед якої зазначено: № транзакції - 957827622; сума - 20000 грн; дата прийняття - 20.06.2021 17:15; номер замовлення - 19835030; номер карти - НОМЕР_1 ; статус - прийнято. (т. 1, а.с. 22 - 23). Зазначені обставини не спростовані. Номер карти зазначений в договорі, який підписаний ОСОБА_1 , доказів його звернення до компетентних установ про невідповідність викладеного в договорі дійсності не надано, як і не надано його звернень на адресу кредитора про невиконання умов договору про надання коштів.
З огляду на що, враховуючи вищенаведені встановлені та досліджені судом обставини справи, надавши їм належної оцінки в розумінні положень ст. 89 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що надані позивачем докази в своїй сукупності підтверджують факт укладення між сторонами договору про надання кредиту в електронній формі та подальше перерахування грошових коштів у визначеному договором розмірі.
Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
У відповідності до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не заперечувався факт належності йому карткового рахунку зазначеного в кредитному договорі та відповідно на який було перераховано кредитні кошти.
ОСОБА_1 не було надано суду виписку з карткового рахунку на спростування обставин щодо видачі кредитних коштів.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов'язання перед відповідачем за договором про надання споживчого кредиту виконало та надало йому кредит в сумі 20000 грн, що підтверджується дослідженими доказами, які наявні в матеріалах справи.
Крім того, апеляційний суд зазначає, що відповідачем по суті не спростовується та не заперечується підписання кредитного договору, таким чином твердження апелянта про не підтвердження надання кредитних коштів, колегія суддів вважає суперечливою поведінкою.
Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне нарахування відсотків поза межами строку кредитування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ «Коллект Центр» звертаючись до суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості посилався на те, що між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4343122 від 20.06.2021 про надання споживчого кредиту, згідно якого відповідачу було надано кредит у розмірі 20 000 грн.
Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 20000,00 гривень (п. 1.3. Кредитного договору), зі сплатою стандартної процентної ставка становить 1,90 % (п. 1.5.1 Кредитного договору). Строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту 20.07.2021 вказується в Графіку платежів, що є Додатком № 1 до цього договору. Крім того, сторонами було погоджено, що строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених у Розділі 4 Договору.
Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується:
- у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 договору;
- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п. 4.2 договору;
- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 договору.
Відповідно до п. 1.5.2 кредитного договору знижена процентна ставка 0,95% в день та застосовується відповідно до наступних умов. Якщо споживач в межах строку, визначеного в п. 1.4 договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк. Споживач як учасник програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту (до дати пролонгації (не включно), але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п. 1.4 договору, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
У випадку невиконання Споживачем умов для отримання індивідуальної знижки від товариства, користування кредитом для Споживача здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних умовах).
Згідно п.п. 4.3.1 договору сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до п.п. 4.2.2-4.2.4. договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
Згідно п. 4.3.2 споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп. 4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у Споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою Споживача, у порядку передбаченому п. 4.2 Договору.
Вказаний в цьому розділі порядок внесення змін до Договору щодо продовження строку кредиту Сторони вважають таким, що вчинений в письмовій формі, оскільки воля Сторін передбачена в п. 4.2 договору виражена за допомогою технічного засобу зв'язку, а в п. 4.3 договору - письмово цим Договором, що відповідає вимогам, встановленим статтею 207 ЦК України до письмової форми правочину. (п. 4.4 Договору)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зазначила: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благоможливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України»(п.п 81-85, 91).
Проте заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про поширення на вказані правовідносини вимоги ЗУ «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини 7 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції чинній на час укладення договору), зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.
24.12.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 2 наступного змісту: «У договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін».
Згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія п. 5 р. І цього Закону, яким доповнено ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 2, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Як було зазначено вище, договір було укладено 20.06.2021 строком на 30 днів, тобто до 20.07.2021, на підставі п.4.3.1 з можливістю автопролонгації не більше ніж на 90 днів (тобто у даному випадку до 18.10.2021).
Відповідно до п.10.2 Договору, він вважається укладеним з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання Споживачем зобов'язань за ним.
Оскільки станом на дату набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (24.12.2023) зобов'язання за Договором N4343122 про надання споживчого кредиту не виконане, а отже положення п. 2 ч. 7 ст. 12 ЗУ «Споживче кредитування» застосовується до спірних правовідносин.
Окрім того, відповідно до ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру (п. 9 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»).
З урахуванням викладеного, встановивши, що позичальником включені до умов кредитного договору несправедливі умови, які полягають у тому, що фінансова установа в незалежності від того, чи споживач здійснить погашення заборгованості за кредитним договором, може в односторонньому порядку, без повідомлення споживача продовжити дію такого договору для подальшого нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором, що вносить істотний дисбаланс до договірних правовідносин та ставить споживача в несправедливе становище по відношенню до кредитної установи.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відсотків в розмірі 45600,00 грн., які нараховані позивачем на період часу після закінчення строку дії кредитування є необґрунтованими.
Враховуючи, що сторонами було погоджено строк кредитування 30 днів зі сплатою відсотків 1,90% в день, таким чином відсотки в період кредитування з 20.06.2021 по 20.07.2021 становлять 11400 грн. = (20000*1,90%)*30днів.
У зв'язку із чим вимоги позивача про стягнення з відповідача суми відсотків у розмірі 45600,00 грн., які нараховані позивачем на період часу після закінчення строку дії кредитування (тобто після 20.07.2021) є необґрунтованими.
Отже, відповідач станом на 20.07.2021 повинен був сплатити основну суму заборгованості у розмірі 20 000,00 грн. та 11400,00 грн. відсотків за користування кредитними коштами, та вказана сума підлягає до стягнення.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що він є арифметично правильним, в зв'язку з чим вимоги ро стягнення 50,95грн - 3 % річних та 320,00 грн - інфляційних втрат, та які підлягають задоволенню.
З огляду на викладене в своїй сукупності, враховуючи обумовлення сторонами всіх істотних умов кредитування щодо розміру кредиту та процентів за користування кредитними коштами, зважаючи на відсутність в матеріалах справи підтвердження виконання споживачем своїх обов'язків щодо повернення кредиту, колегія суддів вважає за необхідне зауважити щодо наявності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 31770,95 грн (яка складається з 20000,00 грн. - тіло кредиту, 11400,00 грн. - проценти за користування кредитом, 50,95 грн. - 3% річних, 320,00 грн. - інфляційні втрати).
Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, що відповідає п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України.
Представником позивача на виконання ч. 8 ст. 141, ч. 1 ст. 134 ЦПК України заявлено в позовній заяві вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 9000 грн., та надано у позові відповідні докази.
На підтвердження понесення витрат представником позивача в суді першої інстанції надано: копія договору про надання професійної правничої допомоги від 02.01.2023 № 02-01/2023, укладеного між ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс», а також копія заявки № 18 від 01.05.2023 про надання юридичної допомоги, згідно якої ТОВ «Коллект Центр» звертається до АО «Лігал Ассістанс» для погодження надання правових (юридичних) послуг з приводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а саме: надання письмової поглибленої консультації з посиланням на нормативні акти в розмірі 3000,00 грн та складання позовної заяви про стягнення боргу, підготовка та друк необхідних документів в розмірі 6000,00 грн, а також витяг з акту № 2 про надання юридичної допомоги від 16.06.2021 на суму 9000,00 грн.
На підтвердження оплати юридичних послуг позивачем надано платіжну інструкцію №0370700000 від 12.05.2023 згідно якої ТОВ «Коллект Центр» перерахувало АО «Лігал Ассістанс» 29 000,00 грн за призначенням платежу: надання правової допомоги згідно договору № 02-01/2023 від 02.01.2023 про надання правової допомоги.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
При цьому, за результатами перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 31770,95 грн, тобто на 48,16% від розміру заявлених позивачем позовних вимог про стягнення заборгованості (65970,95 грн).
Суд акцентує увагу на тому, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Зважаючи на викладене, при вирішенні питання про розподіл судових витрат для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи, чи вони були (мали бути) фактично понесені, а також оцінювати їх необхідність.
Європейський суд з прав людини також підкреслює, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв: реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Така думка, зокрема, проілюстрована в рішенні ЄСПЛ у справі East/west Alliance Limited проти України).
Судом першої інстанції було встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов'язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
З огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Проте, колегія суддів дослідивши заяву про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу та додані до неї документи, колегія суддів вважає, що розмір заявлених витрат на правову допомогу про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та задоволений судом першої інстанції у розмірі 3000,0 грн не відповідає критерію необхідності, дійсності та розумності адвокатських витрат, їх розмір не має характеру співмірності зі складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг. Відповідно, розмір витрат на правничу допомогу, який відповідатиме критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, з урахуванням часткового задоволення позову, та підлягає стягненню з відповідача за результати перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції становить 2000,0 грн за понесені витрати у суді першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового судового рішення в зазначеній частині за вищевказаного обґрунтування.
Розподіл судових витрат
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пп. «б,в» п.4 ч.1 ст..382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції у випадку скасування або зміні судового рішення зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За подання позовної заяви ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» сплачений судовий збір у розмірі 2684 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0375910008 від 09.06.2023.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.09.2025 ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 4026 грн.
Відповідно, з урахуванням розміру задоволених позовних вимог (48,16 % від заявлених), судовий збір за звернення до суду з позовом, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 становить 1292,61 грн.
Оскільки ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до ухвали суду від 18.09.2025, то вказаний судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги (51,84%) у розмірі 2087,07 грн.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 лютого 2025 року в частині вимог про стягнення процентів за користування коштами скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Коллект Центр» (м. Київ, вул. Мечникова, 3, ЄДРПОУ: 44276926) заборгованість за процентами за договором про надання споживчого кредиту від 20 червня 2021 року № 4343122 у розмірі 11400,00 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «Коллект Центр» (м. Київ, вул. Мечникова, 3, ЄДРПОУ: 44276926) 1292 (тисячу двісті дев'яносто дві) грн. 61 коп. витрат на сплату судового збору та 2 000 (дві тисячі) грн витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь держави судовий збір у розмірі 2084 (дві тисячі вісімдесят чотири) грн. 07 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: С.О. Погорєлова
О.М. Таварткіладзе