Справа № 127/32006/25
Провадження № 22-ц/801/547/2026
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Оніщук В. В.
17 березня 2026 рокуСправа № 127/32006/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О. С. в залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до постанови Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2025 року відносно ОСОБА_1 було закрито адміністративне провадження за ч. 3 ст. 184 КУпАП, а за ч. 1 ст. 184 - накладено на позивачку адміністративне стягнення у виді попередження.
Вказане покарання позивачка понесла на підставі протоколів, складених посадовими особами ювенальної поліції Могилів-Подільського відділення НП України у Вінницькій області серії ВАД за № 306879 та № 679666 від 9 квітня 2025 року.
Постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду від 27 травня 2025 року позивачка оскаржила до апеляційного суду.
Постановою апеляційного суду від 08 липня 2025 року її апеляційну скаргу задоволено, постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду від 27 травня 2025 року скасовано, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 184 КУпАП закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу вказаного правопорушення.
У зв'язку із вказаними обставинами ОСОБА_1 понесла матеріальні витрати, а також це спричинено моральну шкоду.
Так, ОСОБА_1 сплатила 605,60 грн згідно із постановою Могилів-Подільського міськрайонного суду як судовий збір, 908,40 грн - судовий збір за подання апеляційної скарги, 10 000 грн - за надання правничих послуг. А також 506 грн ОСОБА_1 витартила на квитки для проїзду до апеляційного суду у м. Вінниця.
Також у зв'язку із вказаними обставинами позивачці було нанесено моральну шкоду, яка полягає у негативних явищах, заподіяних їй та її сім'ї діями посадових осіб національної поліції та суду, було принижено честь та гідність позивачки, також були присутні моральні переживання через порушення звичайних зв'язків з оточуючими, так як ОСОБА_1 є опікуном неповнолітнього ОСОБА_2 , 2010 року народження, у якого є психічні проблеми. Через дані обставини у позивачки постійно виникала нервова напруга, тривога, погіршився сон, страх осуду зі сторони близьких та знайомих, виникли проблеми із здоров'ям. Моральну шкоду ОСОБА_1 оцінила у розмірі 10 000 грн.
Таким чином, вважаючи свої права порушеними, позивачка у заявленому позові просила суд стягнути з держави України в особі Головного управління поліції України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України матеріальну шкоду у розмірі 12 020 грн та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн, а також стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивачкою не надано доказів про невідповідність дій працівників поліції вимогам закону при складанні протоколів відносно неї. Також позивачкою не надано доказів про очевидну невідповідність протоколів вимогам закону або інших протиправних дій працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 12 січня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Голота Л. О.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2026 року суддю Копаничук С. Г. замінено на суддю Рибчинського В. П.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.
Постановою апеляційного суду було встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення, складений за ознаками правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП, не містить відомостей щодо дій чи бездіяльності, якими, на думку органу, було порушено вимоги ст. 150 СК України. Таким чином, у протоколі відсутнє належне обґрунтування складу адміністративного правопорушення, що унеможливлює встановлення факту порушення та притягнення особи до відповідальності.
Таким чином, з огляду на вищенаведені висновки апеляційного суду, посадові особи не мали права звертатися до суду з метою притягнення позивачки до адміністративної відповідальності, оскільки в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, що передбачено статтею 184 КУпАП.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу представник ГУНП у Вінницькій області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №679666 від 09 квітня 2025 року ОСОБА_1 07 квітня 2025 року ухилилась від покладених на неї ст. 150 Сімейного кодексу України обов'язків по вихованню свого неповнолітнього підопічного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній 07 квітня 2025 року о 00 год 38 хв розсилав відео дитячого порнографічного характеру в групу «8-В клас. Зарубіжна література» (а. с. 49).
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №306879 від 09 квітня 2025 року ОСОБА_1 ухилилася від покладених на неї ст. 150 Сімейного кодексу України обов'язків по вихованню свого підопічного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого останній 07 квітня 2025 року о 00 год 38 хв розсилав фашистську символіку в групу «8-В клас. Зарубіжна література», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-3 КУпАП, однак не досяг віку адміністративної відповідальності (а. с. 50).
Постановою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2025 року (справа №138/1064/25) закрито провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 184 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення; визнано ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, накладено на неї адміністративне стягнення у виді попередження (а. с. 8-9).
27 травня 2025 року ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 605,60 грн, що підтверджується відповідною квитанцією (а. с. 14).
02 червня 2025 року ОСОБА_1 оплатила юридичні послуги у розмірі 10 000 грн, що підтверджується відповідною квитанцією (а. с. 14).
05 червня 2025 року ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 605,60 грн за подання апеляційної скарги, що підтверджується відповідною квитанцією (а. с. 15).
Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2025 року (справа №138/1064/25) апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2025 року скасовано в частині визнання ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накладення на неї адміністративного стягнення у виді попередження та прийнято нову постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в її діях складу вказаного правопорушення (а. с. 11-13).
08 липня 2025 року ОСОБА_1 оплатила проїзд з м. Могилів-Подільського до м. Вінниці та назад у загальному розмірі 506 грн, що підтверджується відповідними чеками (а. с. 16).
Позиція суду апеляційної інстанції
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Ст. 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Частинами першою та другою ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні ст. 1167, 1174 ЦК України.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19).
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дій посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України (близькі за змістом висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано що, застосовуючи ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання. Під час складання протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюють її права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до ст. 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Також Верховний Суд у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19 сформував висновок про те, що протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Як зазначалося, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом ст. 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту.
Як зазначалося вище, процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до ст. 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, показаннями технічних приладів, засобів фото- та/або відеоспостереження, висновком експертизи тощо, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до ст. 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяв патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.
Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема ст. 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 дійшла висновку, що «у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності».
Невідповідність вимогам закону дій працівників поліції, які склали протокол про наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1, 2 ст. 184 КУпАП, в цій справі судом не встановлена.
Як свідчить зміст позову та апеляційної скарги, позивач обґрунтовує свої вимоги виключно самим фактом складення працівниками поліції протоколу та закриттям провадження у справі про адміністративні правопорушення.
Водночас ані постанова Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2025 року, ані постанова Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2025 року у справі №138/1064/25 не містять висновку про протиправність та свавільність дій працівників поліції при складенні протоколів про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та відмову у їх задоволенні.
Водночас апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення із заявою про повернення сплачених нею сум судового збору (605,60 грн та 908,40 грн) відповідно до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03 вересня 2013 року.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку із апеляційним переглядом справи, слід залишити за нею.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2025 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді Л. О. Голота
В. П. Рибчинський