17.03.26
22-ц/812/664/26
Провадження №22-ц/812/664/26
Іменем України
17 березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №484/6530/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Кірюшиним Артемом Андрійовичем, на рішення, яке постановив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Панькова Дениса Анатолійовича у приміщенні цього суду 30 грудня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 17 квітня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №1561190 (надалі - Договір), за умовами якого ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» зобов'язується надати споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Сума кредиту складає 7000 грн, строк дії - 359 днів з 17 квітня 2024 року по 12 квітня 2025 року, визначена періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту. Також передбачено знижену процентну ставку, яка становить 1,50% в день та застосовується на умовах якщо споживач до 17 травня 2024 р. або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту. Кредит надано у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору. ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов'язання за договором виконало та надало кредит у вищевказаній сумі. Кредитний договір укладено в електронній формі за допомогою ІКС Товариства, доступ до якої забезпечується через Веб-сайт (Мобільний застосунок «SlonCredit»). Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису та відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору. Відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «E766». Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через систему Pay Tech на підставі укладеного договору про організацію переказу грошових коштів №06062022-1 від 06 червня 2022 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ПЕЙТЕК». Відповідно до пункту 5.1. Договору, сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, проте 17 травня 2024 року відповідачка не здійснила оплату процентів згідно графіку платежу та не повернула тіло кредиту 27 червня 2025 року ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» на підставі договору факторингу №27062025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до відповідача, про що ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» повідомило в особистих кабінетах усіх боржників, права вимоги за кредитними договорами до яких передані новому кредитору - ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ». Загальна сума заборгованості за кредитним договором складає 73500 грн., з якої: 7000 грн - заборгованість з тіла кредиту, 63000 грн - заборгованості за процентами, 3500 грн - штрафні санкції.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки вищевказану заборгованість, 2422 грн судового збору та 10000 грн витрат на правову допомогу.
У відзиві на позовну заяву відповідачка позовні вимоги визнала частково, просила стягнути з неї на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7000 грн., у задоволенні інших вимог просила відмовити, посилаючись на те, що нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам закону. Зазначала, що позивач нарахував необґрунтовану пеню, штрафи та відсотки, які багаторазово перевищують фактичну суму кредиту і є надмірно високими, що, на її думку, є незаконним. Також, відповідачка вказувала, що позивач не довів переходу до нього прав вимоги за кредитним та не надав належного розрахунку заборгованості.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 грудня 2025 року позовні вимоги Товариства задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором №1561190 від 17 квітня 2024 року в розмірі 73500 грн, яка складається з: суми заборгованості за кредитом - 7000 грн, процентів, нарахованих первісним кредитором - 63000 грн, штрафних санкцій - 3500 грн., а також сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн., а всього 85922 грн 40 коп.
Рішення суд умотивував тим, що оскільки договори факторингу у встановленому законом порядку відповідачем не визнавалися недійсними, а відповідачка належним чином повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором, а також під час розгляду справи факти наявності непогашеної заборгованості та її розміру не були спростовані нею окремим контррозрахунком, письмовими доказами на підтвердження часткового або повного погашення боргу, позивач, який набув права вимоги за договором факторингу, має право вимагати стягнення вказаної суми заборгованості, а тому задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Кірюшин А.А. просить рішення суду скасувати й ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог, а саме - про стягнення з відповідачки заборгованість у розмірі 8225 грн, яка складається з 7000 грн (тіло кредиту) та 1225 грн (проценти за період з 17 квітня 2024 року по 23 квітня 2024 року).
Апеляційна скарга мотивована тим, що розрахунок боргу за Договором у справі, що надав позивач і з яким погодився суд, не відповідає нормам Закону України «Про споживче кредитування», оскільки максимальний розмір денної процентної ставки має складати за період з 24 грудня 2023 року по 23 квітня 2024 року - 2,5%, з 24 квітня 2024 року по 21 серпня 2024 року - 1,5% та з 22 серпня 2024 року по теперішній час - 1%. Адвокат зауважує, що відсотки за користування кредитом за період з 24 квітня 2024 року по 12 квітня 2025 року в сумі 61775 грн з відповідача не підлягають стягненю, адже додаткові угоди до кредитного договору щодо врегулювання розміру відсотків, які б відповідали нормам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» між ТОВ «Слон кредит» та відповідачкою не укладались, та звертає увагу суду, що у разі укладення таких угод сума відсотків за кредитним договором мала б складати за період з 24 квітня 2024 року по 21 серпня 2024 року з процентною ставкою 1,5% - 12600 грн та у період з 22 серпня 2024 року по 12 квітня 2025 року з процентною ставкою 1% - 16380 грн. Щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій представник ОСОБА_1 вказує, що для цього відсутні підстави, враховуючи положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, які передбачає, що «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Заборгованість за штрафом у цій справі нарахована після 24 лютого 2022 року, тому позовна вимога про стягнення з відповідачки неустойки в розмірі 3500 грн не підлягає задоволенню. Крім того, на думку ОСОБА_2 , сума витрат на професійну правничу допомогу значно завищена та не відповідає складності справи та виходить за розумні межі визначення гонорару. Також представник відповідачки просив стягнути з позивача 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість та стягнути з відповідачки 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи».
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону не повною мірою.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалі справи, 17 квітня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛОН КРЕДИТ» (надалі - ТОВ «СЛОН КРЕДИТ», Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (споживач) уклали договір № 1561190 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфорт» (надалі - Договір) (а.с. 20- 24).
За умовами, встановлених Договором, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» зобов'язується надати споживачу кредит у гривні (далі - кредит), а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору:
Відповідно до пункту 1.3. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 7000 грн.
На підставі умов, викладених в пункті 2.1. Договору, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» надає кредит у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Згідно із пунктом 1.4. Договору строк кредиту становить 359 днів: з 17 квітня 2024 року по 12 квітня 2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Порядок повернення кредиту згідно пунктів 5.1, 5.3 визначений графіком (додаток №1 до Договору), відповідно до якого позичальник зобов'язана повернути 7000 грн. кредиту 12 квітня 2025 року.
Згідно з пункту 3.1. Договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Пунктом 1.5.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4. Договору.
Пунктом 1.5.2. передбачено знижену процентну ставку, яка становить 1,50% в день та застосовується на наступних умовах. Якщо споживач до 17 травня 2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Споживач, як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Споживач за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 7000 грн. шляхом зарахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом платіжного провайдера - ТОВ «ПЕЙТЕК».
Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідачки відбулось через систему Pay Tech, на підставі укладеного договору про організацію переказу грошових коштів № 06062022-1 від 06 червня 2022 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ПЕЙТЕК» (а.с. 33-35).
За інформацією ТОВ «ПЕЙТЕК» відповідно до договору № 1561190 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 7000 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 (а.с. 15).
17 травня 2024 року відповідачка не здійснила оплату процентів згідно графіку платежу та не повернула тіло кредиту та в подальшому оплати за договором не проводила.
Позивач просить про стягнення з відповідачки 73500 грн. заборгованості, з яких: 7000 грн - заборгованість з тіла кредиту, 63000 грн - заборгованості за процентами, 3500 грн - штрафні санкції.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, погодився із розрахунком заборгованості, наведеним позивачем.
Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується та частково приймає аргументи апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що договором № 1561190 від 17 квітня 2024 було укладено між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачкою ОСОБА_1 в електронній формі.
Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, а саме, що договір № 1561190 від 17 квітня 2024 було укладено між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачкою ОСОБА_1 в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», і таке не заперечується відповідачкою та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а також наявності достатніх доказів, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який належить відповідачці, апеляційний суд вважає доведеним факт його укладання. Такого висновку дійшов і суд першої інстанції.
Таке ґрунтується на правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.
Згідно наявних у справі доказів - копій договору-факторингу, акту прийому-передачі реєстру боржників, (а.с. 78-86, 87, 13-14) 27 червня 2025 року ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» на підставі договору факторингу № 27062025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 .
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Враховуючи наведені положення закону та зміст долучених позивачем договорів факторингу, реєстрів боржників, колегія суддів приходить до переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідачки за договором про надання споживчого кредиту №1561190 від 17 квітня 2024 року.
За такого позивач як кредитор у зобов'язанні має право на задоволення вимог до боржника ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до підпункту 4.4. договору про надання споживчого кредиту по продукту «Комфорт» від 17 квітня 2024 року позичальник зобов'язаний у встановлений договором строк повернути кредит та сплатити проценти, штрафи, пені (у разі наявності) та інші платежі, передбачені договором.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Позичальниця ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором не виконувала ні первісному кредитору,ні позивачу, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Згідно долучених позивачем до справи розрахунків заборгованості її загальний розмір складає 73500 грн., яка складається з суми заборгованості за кредитом - 7000 грн., нарахованих процентів - 63000 грн., штрафних санкцій - 3500,00 грн. (а.с. 30).
ОСОБА_1 в суді першої інстанції і в апеляційній скарзі не заперечує проти стягнення з неї суми отриманого кредиту - 7000 грн.
Щодо стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04
Пунктом 1.5.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4. Договору. Пунктом 1.5.2. передбачено знижену процентну ставку, яка становить 1,50% в день та застосовується якщо Споживач до 17 травня 2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.
Згідно розрахунку заборгованості у справі відповідачка оплати в погашення кредиту суми не вносила, тому кредитором застосовано стандартну процентну ставку - 2,5%.
Відповідно до умов Договору отриманий відповідачкою на його підставі кредит є споживчим.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначається Закону України «Про споживче кредитування».
Стаття 8 згаданого закону регулює питання реальної річної процентної ставки, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача
Вищезазначену статтю було доповнено частиною п'ятою згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Цим Законом Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:-протягом перших 120 днів - 2,5 %;-протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
З урахуванням змін до Закону України «Про споживче кредитування», які набрали чинності з 24 грудня 2023 року, розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит з 25 грудня 2023 року по 23 квітня 2024 року (120 днів перехідного періоду) не має бути більше 2,5 %, з 24 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (наступні 120 днів перехідного періоду) - не більше 1,5 %, а з 22 серпня 2024 року - не більше 1%.
Тому умови договору про надання споживчого кредиту №1561190, який укладений 17 квітня 2024 року, мають відповідати вимогам частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження розміру денної процентної ставки з урахуванням приписів пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень цього закону.
У договорі про надання споживчого кредиту №1561190 від 17 квітня 2024 року зазначена денна процентна ставка, що дорівнює 2,5% (підпункт 1.5.1.) без застереження періоду застосування такого розміру денної процентної ставки, тоді як з 24 квітня 2024 року її розмір не може бути більшим за 1,5 %, а з 22 серпня 2024 року її розмір не може бути більшим за 1%. Тобто умови Договору щодо розміру денної процентної ставки з 23 квітня 2024 року суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування», тоді як ці умови за період з 17 по 23 квітня 2024 року відповідають вимогам цього Закону, але суд першої інстанції безпідставно на це уваги не звернув.
Апеляційний суд з урахуванням наведених положень Закону України «Про споживче кредитування» звертає увагу на неприпустимість ототожнення терміну «денна процентна ставка» та обраного сторонами у Договорі порядку нарахування процентів за користування кредитом, визначеного як проценти «в день».
Згідно із частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За такого умови Договору про визначення денної процентної ставки на рівні 2,50%, починаючи з 23 квітня 2024 року, обмежують права споживачки ОСОБА_1 порівняно з вимогами закону щодо граничного розміру денної процентної ставки, а тому є нікчемними з дня укладання Договору.
Колегія суддів відхиляє доводи відзиву апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості відповідачки за процентами за користування кредитом проведений у відповідності до умов Договору та вимог закону, а також про відсутність доказів визнання договору недійсним (нікчемним).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
Оскільки у частині 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» наявний прямий припис про нікчемність умов договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, то не потребується визнання в судовому порядку таких умов Договору нікчемними.
Натомість відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Суд першої залишив поза увагою наведені вище положення ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування» та не зробив висновок про нікчемність умови Договору щодо денної процентної ставки на рівні 2,50% з 23 квітня 2024 року, яка є недійсною з моменту вчинення Договору.
Так, згідно із частиною 4 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.
Частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
За такого проценти за користування кредитом (їх розмір за весь строк кредитування) є невід'ємною складовою розрахунку денної процентної ставки, тому у разі не визначення сторонами Договору значення денної процентної ставки відсутні підстави для визнання погодженим розмір процентів за користування кредитом, починаючи з 23 квітня 2024 року (у цій справі це проценти за кожен день).
Щодо визначення судом розміру процентної ставки.
Так, виходячи з вище викладеного, у суду були підстави для обрахування процентів за користування кредитом за визначеною у Договорі ставкою -2,50% в день з 17 квітня по 23 квітня 2024 року, що становить 1225 грн. (7000х2,50%х 7днів).
Згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)).
Позивач у справі, яка переглядається, не заявляв вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, виходячи з облікової ставки Національного банку України на підставі частини 1 статті 1048 ЦК України, тому для стягнення судом процентів з розрахунку облікової ставки Національного банку України після 23 квітня 2024 року відсутні підстави.
За такого за встановлених у справі обставин та враховуючи наведені у цій постанові положення закону, що регулюють правовідносини у сфері споживчого кредитування, колегія суддів доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом мають бути задоволені частково - в сумі 1225 грн., а тому приймає в цій часині доводи апеляційної скарги.
Щодо стягнення судом 3500 грн. штрафних санкцій.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Заборгованість за штрафом у цій справі нарахована після 24 лютого 2022 року, тому позовна вимога про стягнення з відповідачки неустойки в розмірі 3500 грн не підлягає задоволенню.
Щодо доводу апеляційної скарги про те, що сума витрат на професійну правничу допомогу, стягнута з відповідачки завищена та не відповідає складності справи та виходить за розумні межі визначення гонорару, апеляційний суд відхиляє такий довід.
Згідно з частинами другою, четвертою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 686/4996/23 (провадження № 61-15625св23).
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Крім того, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 січня 2024 року у справі № 757/555/22-ц, провадження № 61-10724св23, від 14 лютого 2024 року у справі № 161/14183/22, провадження № 61-15443св23, від 18 березня 2024 року у справі № 357/1559/22, провадження № 61-16351св23.
Апеляційний суд виходить з того, що за відсутності клопотання іншої сторони суд не може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Такі висновки відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
З урахуванням того, що подані позивачем докази щодо обсягу та вартості наданих адвокатом послуг в якості правничої допомоги в суді першої інстанції ордер адвоката Столітнього М.М. на представництво інтересів позивача, рахунок на оплату послуг адвоката, акт № 12333 прийому-передачі виконаних адвокатом послуг, договір про надання правової допомоги № 10/12-2024) підтверджують реальність цих послуг, їх вартість та за відсутності заперечень відповідачки у відзиві на позовну заяву щодо співмірності витрат на правничу допомогу, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з останньої 10000 грн. витрат на отриману позивачем професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
За такого оскільки при ухваленні рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та положення процесуального закону при визначенні заборгованості за кредитним договором, його необхідно в силу вимог пункту 4 статті 376 ЦПК України змінити в частині визначення розмір стягнутої з відповідачки заборгованості, стягнувши з неї 8225 грн.
Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, підстави для скасування рішення суду відсутні.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судових витрат: судового збору, витрат на професійну правничу допомог, які поніс позивач та відповідного стягнення судового збору за подання апеляційної скарги.
За подання позовної заяви ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» сплатило 2422 грн. судового збору (а.с.92 ) та 10000 грн. витрат на правничу допомогу (а.с. 29).
До відзиву на апеляційну скаргу, в який представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» просила стягнути 8000 грн. витрат на професійну правову допомогу, долучені ордер адвоката Крюкової М.В., яка підписала відзив, договір на надання правової допомоги № 07-07-2022 від 07 липня 2022 року, звіт про надання правової допомоги від 09 лютого 2026 року, платіжна інструкція № 8221 від 09 лютого 2026 року (а.с. 146-147, 200, 201), які підтверджують реальність надання адвокатом послуг позивачу в апеляційній інстанції та їх обсяг. Заперечення від відповідачки щодо розміру витрат позивачка на правничі послуги не надходило.
Так, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги на 11,2%.
Тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 271 грн. 26 коп. судового збору та 1120 грн. витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачу в суді першої інстанції, та 896 грн. витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачу в суді апеляційної інстанції, а всього - 2287 грн. 26 коп. судових витрат.
За подання апеляційної скарги відповідачка сплатила 3633 грн. 60 коп. (а.с. 126, зворот), то вона має право на стягнення з позивача 88,8% цієї суми (100%-11,2%), що становить 3226 грн. 64 коп.
Також в апеляційній скарзі заявлено про стягнення з позивача на користь відповідачки 10000 витрат на професійну правничу допомогу.
Так, на підтвердження вимог про компенсації витрат на правову допомогу до апеляційної скарги долучені договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 (замовник) та Адвокатським бюро «Артема Кірюшина» (виконавець) 29 січня 2026 року, пунктом 2.1. якого визначено, що виконавець бере на себе правове та процесуальне представництво замовника в частині представлення його інтересів як відповідача у цивільній справі № 484/6530/25 шляхом, зокрема апеляційної скарги (а.с. 123-124).
Згідно пункту 5.3. цього договору вартість послуг за ним визначено в сумі 7000 грн.
29 січня 2026 року ОСОБА_1 та Адвокатське бюро «Артема Кірюшина» склали акт виконаних робіт, відповідно до якого загальна вартість послуг з надання професійної правової допомоги становить 7000 грн. (а.с. 125).
Відповідачка сплатила на користь Адвокатського бюро «Артема Кірюшина» 29 січня 2026 року 7000 грн, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру від 29 січня 2026 року № 21 (а.с. 125, зворот).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач не виклав заперечень щодо співмірності заявленого відповідачкою до стягнення розмір витрат на професійну допомогу обсягу виконаних робіт та складності справи.
Тому з урахуванням наданих доказів щодо визначеного ОСОБА_1 та її представником обсягу правничої допомоги, який підтверджений наявними доказами, вартості цих робіт - 7000 грн., яка не є очевидно не співмірною з обсягом виконаних адвокатом робіт, відповідає складності справи з огляду на зміст заперечень відповідачки та змісту апеляційної скарги, доведеним є вартість правничої допомоги, яку отримала ОСОБА_1 у розмірі 7000 грн. Отже з урахуванням часткового задоволення позовних вимог вона має право на стягнення з позивача 6174 грн. витрат, понесених на правову допомогу.
За такого усього на користь відповідачки з позивача слід стягнути 9400 грн. 64 коп. (3226 грн. 64 коп.+ 6174 грн.).
З урахуванням норми, викладеної у частині 10 статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат з позивача підлягає стягненню на користь відповідачки 7113 грн. 38 коп. (9400 грн. 64 коп.- 2287 грн. 26 коп.) судових витрат.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Кірюшиним Артемом Андрійовичем, задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 грудня 2025 року змінити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 44559822, 8225 грн. заборгованості за договором про надання споживчого кредиту по продукту «Комфорт» № 1561190 від 17 квітня 2024 року, яка складається із заборгованості за кредитом - 7000 грн. та 1225 грн. процентів за користування кредитом.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», вул. Загородня, 15, офіс 118/2, м. Київ, код ЄДРПОУ 44559822, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , 7113 грн. 38 коп. грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 17 березня 2026 року