Справа № 444/4960/25 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.
Провадження № 33/811/210/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.
12 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Гончарук Л.Я., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника адвоката Карпової Оксани Володимирівни, потерпілої ОСОБА_2 , представника адвоката Думич Іванни Іванівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 адвоката Думич Іванни Іванівни на постанову судді Жовківського районного суду Львівської області від 28 січня 2026 року,
встановив:
цієї постановою, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до постанови, згідно з протоколом від 22.11.2025 року серії ВАД № 478889, ОСОБА_1 22.11.2025 року о 13.00 год за адресою АДРЕСА_1 , умисно висловлював погрози, образи та нецензурну лайку в сторону дружини ОСОБА_2 , чим вчиним домашнє насильство психологічного характеру.
На вказану постанову представник адвокат Думич І.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Жовківського районного суду Львівської області від 28.01.2026 та притягнути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В обгрунтування вказує, що потерпілій спричинено шкоду, а саме: фізичне насильство; штовхав та виганяв з приміщення гаража будинковолодіння АДРЕСА_1 , бив її брудним ганчір'ям, знаючи, що газовий котел здійснює обігрів всього будинку, зокрема де проживають неповнолітні внуки, забороняв їй до нього доступ; психологічне насильство: словесно погрожує вигнати з дому її та доньку звнуками, викинути з будинку особисті речі, принижує її гідність, вживаючи в сварки нецензурну лексику.
У поданих запереченнях особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 просить апеляційну скаргупредставника потерпілої ОСОБА_2 адвоката Думич Іванни Іванівни залишити без задоволення, а постанову судді Жовківського районного суду Львівської області від 28 січня 2026 року без змін.
Вказує, що не вчиняв психологічного насильства відносно колишньої дружини ОСОБА_2 , шкоду не завдавав, умислу в нього не було на завдання шкоди, натомість тиск вчиняється відносно нього, оскільки він подав позов на розірвання шлюбу. Зазначає, що між ними постійно виникають конфлікти з приводу майна та реєстрації їхнього сина.
Заслухавши виступ представника адвоката Думич І.І., пояснення потерпілої ОСОБА_2 , які підтримали подану апеляційну скаргу, виступ захисника адвоката Карпової О.В., поясненняособи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , які заперечили проти апеляційних вимог, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити, чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти законне вмотивоване рішення.
Відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Положеннями Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ході апеляційного перегляду справи не встановлено обставин, які б спростовували вказані висновки суду.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 22.11.2025 серії ВАД № 478889, ОСОБА_1 22.11.2025 року о 13.00 год за адресою АДРЕСА_1 , умисно висловлював погрози, образи та нецензурну лайку в сторону дружини ОСОБА_2 , чим вчиним домашнє насильство психологічного характеру, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення має містити в собі належним чином встановлені та підтверджені відомості і факти, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Норма статті 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і, вид насильства, наслідки цих дій по відношенню до особи, щодо якої вони були спричинені.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи фактичне настання фізичної або психологічної шкоди.
Жодним із здобутих доказів у справі не підтверджено вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо ОСОБА_2 , а саме психологічне насильство, зазначене в протоколі про адміністративне правопорушення серії 22.11.2025 серії ВАД № 478889.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відсутні достатні обставини які б вказували, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки не встановлено, що внаслідок його дій була завдана шкода психічному або фізичному здоров'я ОСОБА_2 , тому вказані обставини не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно усталеної судової практики ЄСПЛ (рішення від 30.05.2013 у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v. Russia), заява № 36673/04); рішення від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia), заява № 926/08) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно з вказаною позицією ЄСПЛ «розумним» є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Враховуючи вище викладене, сам лише факт наявності між учасниками справи конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення фізичного чи психологічного насильства в розумінні вимог ст. 173-2 КУпАП та ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду потерпілою та її представником не надано доказів на підтвердження факту наявності в діях ОСОБА_1 ознак домашнього насильства, які б свідчили про вчинення ним відповідного адміністративного правопорушення.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки судді в постанові, при розгляді апеляційної скарги не було здобуто, а обставини на які покликається апелянт, як невраховані судом першої інстанції, були в повній мірі враховані судом першої інстанції при винесенні постанови.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).
При розгляді справи в суді першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права допущено не було.
Суддя відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП повно й всебічно з'ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи. Докази, які лягли в основу судового рішення, були досліджені суддею в ході судового розгляду й отримали належну оцінку.
Апеляційна скарга не містить правових підстав для скасування судового рішення.
З огляду на наведене, оскаржувана постанова судді першої інстанції є законною, обґрунтованою, а отже підстав для її зміни чи скасування та задоволення апеляційних вимог потерпілої немає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 адвоката Думич Іванни Іванівни - залишити без задоволення, а постанову судді Жовківського районного суду Львівської області від 28 січня 2026 року відносно ОСОБА_1 - залишити без змін.
Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.
Суддя Л.Я. Гончарук