Дата документу 18.03.2026 Справа № 334/8465/25
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний №334/8465/25 Головуючий у 1-й інстанції: Філіпова І. М.
Провадження № 22-ц/807/896/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
18 березня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У жовтні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент Банк» (далі АТ «Акцент-Банк», Банк), яке є правонаступником прав та обов'язків ПАТ «Акцент -Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що відповідач на підставі анкети-заяви отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 40,8% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_1 грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами своєчасно не надала, у зв'язку з чим виникла заборгованість, що утворилася станом на 07 жовтня 2025 року в розмірі 24 047,40 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 20 427,02 грн, заборгованості по відсоткам - 3 620, 38 грн. Існування такої заборгованості Банк пов'язував із неналежним виконанням з боку відповідача зобов'язань взятих на підставі кредитного договору № б/н від 16 грудня 2021 року.
Посилаючись на викладене АТ «Акцент-Банк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором від 16 грудня 2021 року у розмірі 24 047,40 грн з яких: 20 427,02 грн - заборгованість за кредитом, 3 620, 38 грн - заборгованість за відсотками, а також стягнути судові витрати у розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент - Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 16.12.2021 року у розмірі 7133 грн 12 коп станом на 07.10.2025 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент - Банк» судовий збір в розмірі 718 грн 55 коп.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Акцент - Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн 00 коп.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Акціонерне товариство «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2026 року скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимогта прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі, розподілити судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що Банком надані належні та допустимі докази у справі, зокрема відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку викладеними на банківському сайті, складає між позичальником та Банком кредитний договір; та суд не врахував, що відповідач, підписавши Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та ознайомившись і скріпивши своїм підписом Паспорт споживчого кредиту погодився з умовами договору щодо розміру процентної ставки та порядком зміни процентів за користування кредитом. Обставини щодо укладення договору на певних умовах та існування заборгованості по процентах за кредитним договором у визначеному Банком розмірі підтверджено письмовими доказами, які жодним чином не спростовані. Доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів. Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що судом не враховано дійсних обставин з приводу вчинення відповідачем дій направлених на виконання договору та щодо не виконання останнім своїх зобов'язань належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості. Суд не застосував у даній справі судову практику, де присутній Паспорт споживчого кредиту, а саме постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу направлено ОСОБА_1 на адресу місця реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 (а.с.108), а також у електронному вигляді доставлено до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» представнику - адвокату Скользнєвій В.О. - 12.03.2026 року (о 20:39:15), що підтверджується довідкою відповідального працівника Запорізького апеляційного суду (а.с. 109).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 40 000 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Анкета-заява не містить істотних умов кредитного договору, з яких було б можливо встановити умови, на яких він укладався, зокрема, позивачем не надано доказів оформлення та укладення між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи Анкету-заяву, тарифів і пам'ятки клієнта, щоб в совокупності з анкетою-заявою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. Крім того, на думку суду позивачем не підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами, оскільки надана Банком заява позичальника не містить умов щодо розміру процентів, яка була би погоджена позичальником та банк в жодній іншій формі не підтвердив, що було волевиявлення позичальника з приводу наведених в позовній заяві істотних умов договору з приводу процентів та комісії. Однак, враховуючи, що відповідачка отримувала кредитні кошти, користувалася ними, тому є підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 133,12 грн. Крім того, враховуючи обсяг наданої правової допомоги, розрахунку цієї правової допомоги, зважаючи на характер даної категорії справи, загальний обсяг наданих адвокатом правничих послуг, компенсації підлягають кошти в сумі 6000,00 грн, що відповідатиме об'єктивному та співмірному обсягу наданої правової допомоги стороні відповідача.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 16 грудня 2021 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Акцент-Банку (а.с.10)
За умовами вказаного договору позичальник отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms/, складає договір про надання банківських послуг.
Свої зобов'язання за кредитним договором позичальник не виконує.
За розрахунком заборгованості, доданим до позову, ОСОБА_1 станом на 07 жовтня 2025 року має заборгованість у розмірі 2 4047,40 грн, з яких: 20 427,02 грн - заборгованість за кредитом, 3 620,38 грн - заборгованість по відсотками, 0 грн 00 коп - штрафи (а.с.8-зворот-9).
На підтвердження позовних вимог позивачем надано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 16 грудня 2016 року станом на 07 жовтня 2025 року, копію витягу з "Умов та правил надання банківських послуг в АТ "Акцент-Банк", розміщеного на сайті https://a-bank.com/ua/terms в розділі "Умови та правила", Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна Голд», копію паспорта споживчого кредиту за програмою "Кредитна картка", копію документа, що посвідчує особу відповідача, довідку за картами, довідку за лімітами, виписку по картці (а.с.10-77).
Відповідно до довідки за картами, Акцент-Банк ОСОБА_1 відкрив рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: НОМЕР_2 , строком дії до жовтня місяця 2027 року; НОМЕР_3 , строком дії до грудня місяця 3031 року(а.с.17).
При цьому, відповідно до довідки за лімітами Акцент-Банк по кредитному договору № б/н внутрішньобанківський реферанс SAMABWFC10074448182 від 16 грудня 2021 року за період з 16 грудня 2016 року по 07 жовтня 2025 року ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт 16.12.2016 в розмірі 7000 грн, який 17.01.2022 збільшено до 23000 грн, 02.03.2022 зменшено до 5000 грн, 07.04.2023 збільшено до 23 000 грн, 01.03.2025 зменшено до 22 350 грн, 24.06.2025 - зменшено до 21 884 грн (а.с.16).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Для вирішення спору в даній справі обов'язковим є з'ясування обставин щодо виникнення зобов'язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Позовні вимоги щодо стягнення процентів Банк обґрунтовував наявністю домовленостей про процентну ставку за кредитним договором що малася в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» та з огляду на зміст Паспорту споживчого кредиту, в якому умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його особистий підпис.
Розроблені Банком умови договору приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інша сторона договору лише приєднується до тих умов, з якими вона ознайомлена.
Однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів.
За недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг є вірні висновки суду з приводу того, що такі Умови та Правила не були частиною договору.
Зазначення в заяві позичальника про ознайомлення позичальника з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ «Акцент-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023 Х11 про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 ( провадження № 14-131 цс19), у якій відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144 цс14).
Суд першої інстанції правильно встановив, що у Анкеті-заяві позичальника від 16 грудня 2021 року відсутні умови договору про плату за користування кредитними коштами, тобто сторонами кредитного договору процентна ставка за користування кредитом не обумовлена, а доказів на підтвердження зворотного позивачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано. Зокрема, не доведено, що Витяг із Умов та правил надання банківських послуг у А-Банку, тарифи користування кредитною карткою «Зелена», на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними у момент підписання Анкети-заяви.
Отже, за відсутності конкретних запропонованих відповідачу Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів, відсутності у підписаній відповідачем Анкеті-заяві умов про сплату процентів за користування кредитними коштами, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у А-Банку, тарифи користування кредитною карткою «Зелена» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладення з відповідачем кредитного договору.
Апеляційний суд зазначає, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суд у складі Верховного Суду від 23 травня 2922 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20).
За таких обставин Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суд у зазначеній справі вбачає наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573 св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707 св190), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
З огляд на зазначене доводи апеляційної скарги про те, що в даній справі слід використовувати постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року по справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), не заслуговують на увагу.
Оскільки позивачем не надано доказів того, що Умови та Правила надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, відповідач була ознайомлена та нею вони підписані, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що й не доведено правомірність дій банку щодо нарахування відсотків, які були стягнуті позивачем за рахунок коштів, які вносила відповідач на погашення заборгованості за кредитом.
Нарахування позивачем відповідачу відсотків, комісії, штрафу, що відображено у виписці та в рахунок чого здійснено списання коштів внесених відповідачем на погашення заборгованості не грунтуються на вимогах закону та здійснено без домовленості сторін.
Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки статтею 1055 ЦК України визначена обов'язкова письмова форма кредитного договору, що потребує його підписання сторонами.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Фактичне використання кредитної картки позичальником, що свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками, іншими платежами, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судом не ставиться, що й призвело до часткового задоволення позовних вимог у справі в частині стягнення неповернутого відповідачкою боргу.
Отже апеляційний суд погоджується з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо стягнення частини заборгованості за кредитом у розмірі 16 914,28 грн, оскільки суд першої інстанції правильно вважав, що зазначена сума була безпідставно врахована Банком на погашення процентів, різного виду комісії, що не передбачено умовами Анкети-заяви.
Відповідачем на підставі виписки по рахунку було розраховано фактичні суми знятих та повернутих грошових коштів по рахунку відповідача (а.с.51-зворот).
Перевіривши даний розрахунок, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що всього позичальником було знято коштів за період з 16.12.2021 по 01.10.2025 року в сумі 34 207,85 грн, повернуто 27 074, 73 грн.
Таким чином суд правомірно дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в сумі 7 133, 12 грн (34 207, 85-27 074, 73).
З огляду на наведене вбачається, що судом у відповідності до вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлено характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ «Акцент-Банк» щодо заборгованості за тілом кредиту та обґрунтовано визнав позовні вимоги в частині стягнення відсотків недоведеними належними та допустимими доказами, а тому такими, що задоволенню не підлягають. Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи. При встановленні зазначених фактів судом не було допущено порушення норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Щодо вимог відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюються судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Заперечуючи проти позовних вимог та подаючи відзив на позовну заяву до суду, адвокатом було заявлено стягнення з позивача на користь відповідача судові витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн, які складаються з юридичних послуг у розмірі 6000 грн (ознайомлення матеріалів справи витрачено часу - 1.5 год., загальний розмір гонорару - 2000 грн з розрахунку розмір гонорару за годину 1500 грн; відзив на позовну заяву - витрачено часу 2 год.,загальний розмір гонорару - 4000 грн з розрахунку розмір гонорару за годину 2000 грн.
Отже, представником відповідача по справі ОСОБА_1 - адвокатом Скользнєвою В.В. у відзиві на позовну заяву було заявлено вимогу про стягнення з позивача АТ «Акцент-Банк» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн (а.с.49-57).
На підтвердження таких витрат, стороною позивача було надано копію Ордеру на надання правничої допомоги серії АР №1290557 від 21.01.2026 року; договір про надання правничої допомоги від 29.10.2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Скользневою В. В., копію акту здачі - прийняття наданих послуг від 04.11.2025 року (ознайомлення з матеріалами справи, 1,5 години, загальний розмір гонорару 2000,00 грн; складання відзиву, 2 години, загальний розмір гонорару 4000,00 грн); копію квитанції до прибуткового касового ордеру №б/н від 04.11.2025 року на суму 6000 грн.
Таким чином факт надання правової допомоги підтверджується долученими до позову письмовими доказами, з яких вбачається, що загальна вартість наданих послуг адвокатом клієнту складає 6000 грн.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Така правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15 (провадження N 14-382цс19) зазначено, що загальні заперечення щодо заяви про розподіл витрат на правничу допомогу не можуть бути правовою підставою для зменшення розміру цих витрат, так як принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Верховний Суд у постанові від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, зазначив, що проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу, витраченому адвокатом на виконання робіт.
Крім того, Верховний Суд в додатковій постанові від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19 зазначив, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, Відзив на позовну заяву разом з доданими документами стороною відповідача було направлено позивачу по справі АТ «Акцент-Банк» в електронному вигляді та доставлено до електронного кабінету 05 листопада 2025 року, що підтверджується відповідною квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету (а.с.56).
Проте, АТ «Акцент-Банк» своїм правом на подання заперечень в частині заявлених стороною відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн в разі незгоди в їх стягненні з позивача або їх зменшення не скористалося і такого клопотання до винесення рішення Дніпровським районним судом. Запоріжжя АТ «Акцент-Банк» заявлено не було. Такі заперечення ним також не зазначено в апеляційній скарзі.
Отже, обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, позивачем у справі, подано не було.
Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та виконаних адвокатом робіт, ціну позову, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, за відсутності заперечення сторони позивача, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 6000 грн.
Визначена судом сума підтверджена належними та допустимими доказами та є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2026 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 18 березня 2026 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.