16.03.2026 Справа №489/1634/25
Провадження №2/489/106/26
16 березня 2026 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Горецькою П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ленінського районного суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив.
Представник позивача звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за Договором про надання послуг з вивезення побутових відходів у розмірі 4253 грн. 43 коп. та судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп. Мотивуючи вимоги тим, що 01.06.2012 відповідачка фактично почала користуватись послугами з вивезення побутових відходів та не зверталася для укладення договору але на відповідачку було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідачка частково здійснювала оплату за надані позивачем послуги з вивезення твердих побутових відходів, однак згідно з розрахунку заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 адреса: АДРЕСА_1 , за період з 01.06.2012 по 31.01.2022 сформувалась заборгованість перед позивачем за фактично надані позивачем та спожиті відповідачкою комунальні послуги з вивезення побутових відходів на загальну суму 4253,43 грн. Відповідно до рішення виконкому ММР № 1919 від 24.10.2008, тариф для мешканців приватного сектору за надання послуги з вивезення побутових відходів при ручному завантаженні складав 39,80 грн./куб.м. та щоразу підвищувався і з 01.03.2020 складає 37,02грн. на одного мешканця. З моменту фактичних договірних відносин та станом на день подачі позовної заяви, норма утворення ТПВ з розрахунку на одного споживача, який мешкає в житловому будинку індивідуальної забудови є незмінною та дорівнює 3,6 куб.м. на рік з розрахунку на одного мешканця. Оскільки відповідачка проживає в житловому будинку індивідуальної забудови, надання послуги з вивезення побутових відходів за адресою проживання: АДРЕСА_1 , здійснюється спеціальними автотранспортними засобами за безконтейнерною схемою при ручному завантаженні. Станом на дату звернення з позовом, плата за послуги з вивезення побутових відходів, зокрема, для відповідачки, починаючи з 01.03.2020 складає 37,02 грн. з розрахунку на одного мешканця. Відповідачка жодного разу не зверталася до позивача з приводу неякісного надання послуг з вивезення побутових відходів, надання їх не в повному обсязі або не надання взагалі. В порушення вимог вищевказаних нормативно-правових актів відповідачка здійснювала часткову оплату за надані позивачем послуги, у зв'язку з чим у відповідача станом на 31.01.2022 утворилася заборгованість.
16 травня 2025 від представника КП «Миколаївкомунтранс» надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за Договором про надання послуг з вивезення побутових відходів за період з 01.03.2017 по 31.01.2022 у розмірі 3571 грн. 46 коп. Посилаючись на те, що 24.04.2025 від відповідачки надійшло клопотання про застосування строків позовної давності.
Від відповідачки надійшов відзив на заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що нею раніше подано заяву про застосування строків позовної давності, який позивачем пропущено, доказів наявності поважних причин його пропуску позивачем не надано. Заява позивача про зменшення позовних вимог не усуває обставини пропуску строків позовної давності та не може поновити вимоги, що втратили юридичну силу. Постанова Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 201/4160/19, на яку посилається позивач, стосується лише процесуальної можливості зміни розміру чи предмета спору. Вона не регулює питання позовної давності і жодним чином не відміняє вимоги ст. 267 ЦК України.
Ухвалою суду від 11.03.2025, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 07.05.2025, заяву позивача про зміну предмета позову повернуто заявнику без розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. На позовних вимогах наполягає. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила. Від неї надійшла заява про застосування строків позовної давності.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Відповідно до Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.08.2011 № 909 «Про визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів у м. Миколаєві», КП «Миколаївкомунтранс» було визнано виконавцем послуг по вивезенню побутових відходів.
Відповідачка, будучи споживачем комунальної послуги з вивезення твердих побутових відходів, з 01.06.2012 року фактично почала користуватися комунальними послугами з вивезення твердих побутових відходів, які надавались її виконавцем - КП «Миколаївкомунтранс», однак у період з 2012 року та станом на дату подання цього позову не зверталась до Відповідача для укладення договору на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів.
На відповідачку з 01.06.2012 року за адресою АДРЕСА_1 був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 та в зв'язку з фактичним наданням позивачем комунальної послуги та її споживанням відповідачем нараховувалась плата на2 (двох) осіб.
Відповідачка частково здійснювала оплату за надані КП «Миколаївкомунтранс» послуги з вивезення твердих побутових відходів, однак згідно із розрахунку заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 адреса АДРЕСА_1 за період з 01.06.2012 року по 31.01.2022 року сформувалась заборгованість перед позивачем за фактично надані позивачем та спожиті відповідачем комунальні послуги з вивезення побутових відходів на загальну суму 4253,43грн.
16 травня 2025 від представника КП «Миколаївкомунтранс» надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за Договором про надання послуг з вивезення побутових відходів за період з 01.03.2017 по 31.01.2022 у розмірі 3571 грн. 46 коп.
Норми права та мотиви їх застосування.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до статей 67, 162 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію тощо) визначається за затвердженими у встановленому порядку тарифами.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до п. 9.8 Правил благоустрою, санітарного утримання територій, забезпечення чистоти і порядку в м. Миколаєві, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 12/21 від 19.04.2007, зі змінами та доповненнями, на території міста Миколаєва впроваджено дві схеми збирання та вивезення відходів: контейнерний збір та ручне завантаження.
Відповідачка проживає в житловому будинку індивідуальної забудови, тому надання послуги з вивезення побутових відходів за адресою її проживання здійснюється спеціальними автотранспортними засобами за безконтейнерною схемою при ручному завантаженні.
Станом на дату подачі позову, плата за послуги з вивезення побутових відходів, зокрема, для відповідача, починаючи з 01.03.2020 складає 37,02 грн. з розрахунку на одного мешканця.
Протягом дії Договору № 1562 від 25.07.2008, розрахунок щомісячної вартості послуги з вивезення твердих побутових відходів на одного мешканця становив:
- з 01.06.2012 по 04.05.2014 - 3,60 куб. м. /рік (норма утворення побутових відходів на одного мешканця на рік, яка затверджена Рішенням ВК ММР від 25.07.2008 № 1562) х 39,80 грн./куб. м. (тариф, встановлений Рішенням № 1919 від 24.10.2008) / 12 міс. = 11,94 грн. / міс.;
- з 05.05.2014 по 14.04.2015 - 14,87 грн./ міс.;
- з 15.04.2015 по 30.06.2018 - 18,30 грн./міс.;
- з 01.07.2018 по 15.04.2019 - 30,11 грн./міс.;
- з 16.04.2019 по 29.02.2020 - 33,85 грн.;
- з 01.03.2020 по дату подання заяви - 37,02 грн.
Згідно з Графіком вивезення побутових відходів з території приватного сектору Інгульського району, що здійснюється за безконтейнерною схемою при ручному завантаженні, вивезення побутових відходів з території житлових будинків, зокрема, по АДРЕСА_1 , здійснюється щовівторка.
Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до статей 67, 162ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію тощо) визначається за затвердженими у встановленому порядку тарифами.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Разом з тим, відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина 1 статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги.
За положеннями статей 319, 322 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог статей 67 і 68 Житлового кодексу України наймач зобов'язаний своєчасно щомісячно вносити квартирну плату й плату за комунальні послуги за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються на рівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги, у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (стаття 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги).
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
З історії фінансового стану послуг абонента за період з 01.03.2017 по 31.01.2022, ОСОБА_1 має заборгованість за надані послуги з вивезення побутових відходів, яка у загальному розмірі становить 3571грн. 46 коп.
Щодо застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Частинами четвертою, п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 Цивільного кодексу України).
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Пункт 12 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №2120-ІХ від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022, визначав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Пункт 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, в редакції Закону України №3450-ІХ від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024, регламентує, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
У постанові від 06 грудня 2023 року у справі №212/10834/21 Верховний Суд вказав, що «постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом №540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257,258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону №540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Враховуючи, що пунктом 12Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину, внесені до прикінцевих та перехідних положень ЦК України зміни набули чинності з 02 квітня 2020 року, відповідно не є пропущеним строк позовної давності щодо платежів, строк сплати яких станом на 02 квітня 2017 року не завершився.
Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон №4434).
Закон №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.
Закон №4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набере чинності з 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року».
З викладеного вбачається, що позивач мав право на стягнення з відповідача комунальних послуг за період з березня 2017 року по 31 січня 2022 року.
З заяви про зменшення позовних вимог, вбачається, що позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за надання послуг з вивезення побутових відходів за період з 01.03.2017 по 31.01.2022 у сумі 3571,46 грн.
Оскільки відповідачка покладені зобов'язання щодо оплати за надані послуги з вивезення побутових відходів належним чином не виконує, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню за період з 01.03.2017 по 31.01.2022 у розмірі 3571,46 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позов Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» борг за надані послуги з вивезення побутових відходів у розмірі 3571грн. 46коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп..
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс», ЄДРПОУ 32459822, юридична адреса: м. Миколаїв, вул. Кузнецька, 199.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст судового рішення складено «16» березня 2026.
Суддя Н.О. Рум'янцева