17.03.2026
Справа № 489/10407/24
Провадження №2/489/57/26
17 березня 2026 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Рум'янцевої Н.О.,
із секретарем судових засідань - Горецькою П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитпромінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» про визнання недійсним договору позики
встановив.
Позивачка, через свою представницю - адвокатку Гриненко Т.В., звернулася до суду з позовом, яким просила суд: визнати недійсним договір № 2209807402-3770806 про надання позики від 24 жовтня 2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші» та ОСОБА_1 ; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Мотивуючи вимоги тим, що 21 жовтня 2024 в період часу з 19:01 год. невстановлена особа, шахрайським шляхом, зателефонувала позивачці та представившись представником «Лайселл», повідомила, що відбувся технічний збій та попросила придумати новий пароль та нікому його не повідомляти. На її номер телефону надійшло смс-повідомлення з кодом для авторизації. Позивачка вчинила відповідні дії, після чого отримала смс-повідомлення, що нібито «Авторизація у сервісах Lifecell» за допомогою Єдиного пароля доступу пройшла успішно». Якщо ви не здійснювали вхід, змініть пароль або зверніться на гарячу лінію». 24 жовтня 2024 біля 07:00 год., позивачка намагалася зателефонувати своєму чоловіку та не могла додзвонитися з сім-карти Lifecell через повну відсутність звязку. Додзвонившись з сім-карти Київстар до чоловіка, після розмови, зателефонувала на гарячу лінію Lifecell. Оператор повідомив, що дійсно сім-карта з її номером не активна та порекомендував перевірити банківські картки. Почавши перевіряти у телефоні банківські за стосунки, з'ясувала, що до них неможливо зайти. Через за стосунок «Дія» їй стало відомо про погодження надання кредитів на її ім'я, які вона не отримувала. 24 жовтня 2024 вона зателефонувала на гарячу лінію ТОВ «ФК «Є гроші» та повідомила про шахрайські дії. Після чого звернулася до відділення поліції де подала відповідну заяву про вчинення відносно неї шахрайських дій. Вказані відомості внесено до ЄРДР та її визнано потерпілою у кримінальному провадженні. Договір позики № 2209807402-3770806 від 24.10.2024 за допомогою електронного підпису, позивачкою не підписувався. Не якого листування з метою отримання кредиту зі сторони позивачки не було. ТОВ «ФК «Є гроші» повідомило, що нібито після підписання договору позики, компанією успішно надіслано грошові кошти на верифіковану банківську картку, за реквізитами, вказаними у договорі.
Від представника ТОВ «Кредитпромінвест» надійшли заперечення на позовну заяву, відповідно до яких просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що 24.10.2024 позивачка добровільно звернулася до первісного кредитора з метою отримання споживчого кредиту, у результаті чого між нею та компанією укладено договір позики. Спірний договір позики був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації позивача в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті компанії в мережі інтернет та підписання договору зі сторони позивачки електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. Одноразовий ідентифікатор було надіслано на номер телефону позивачки, який самостійно зазначений нею у якості фінансового номеру. Зарахування грошей здійснилось позикодавцем через платіжну систему, що відповідає приписам ст.. 36, 41 Закону України «Про платіжні послуги». Оскільки укладений договір позики є дійсним, то зобов'язання по ньому підлягають до виконання. Наявність кримінального провадження не може свідчити, в силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно позивачки до винесення вироку, яким такі обставини можуть встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання умов договору позики.
Ухвалою суду від 27.12.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 27.01.2025, залучено співвідповідача та витребувано доказів.
Ухвалою суду від 10.02.2025, заяву представниці позивачки про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 16.06.2025, залучено співвідповідача, призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 27.10.2025, замінено неналежного відповідача на належного та відкладено розгляд справи.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Позивачка вказує, що 21 жовтня 2024 в період часу з 19:01 год. невстановлена особа, шахрайським шляхом, зателефонувала позивачці та представившись представником «Лайселл», повідомила, що відбувся технічний збій та попросила придумати новий пароль та нікому його не повідомляти. На її номер телефону надійшло смс-повідомлення з кодом для авторизації. Позивачка вчинила відповідні дії, після чого отримала смс-повідомлення, що нібито «Авторизація у сервісах Lifecell» за допомогою Єдиного пароля доступу пройшла успішно». 24 жовтня 2024 їй стало відомо, що, зокрема, на її ім'я укладено Договір позики № 2209807402-3770806 від 24.10.2024 за допомогою електронного підпису, з ТОВ «ФК «Є гроші», який вона не укладала. 24 жовтня 2024 вона зателефонувала на гарячу лінію ТОВ «ФК «Є гроші» та повідомила про шахрайські дії. Після чого звернулася до відділення поліції де подала відповідну заяву про вчинення відносно неї шахрайських дій. Вказані відомості внесено до ЄРДР та її визнано потерпілою у кримінальному провадженні.
Норми права та мотиви їх застосування.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Відповідно до п.56 ч.1 ст.1 Закону України «Про платіжні послуги» від 30червня 2021 року платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.
Положеннями ч.6 ст.64 Закону України «Про платіжні послуги» порядок відкриття рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування зазначаються в договорі, укладеному між надавачем платіжних послуг з обслуговування рахунку та користувачем - власником рахунку.
Відповідно до п.136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №164 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень;
Відповідно до п.140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №164 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачає обов'язок користувача не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Згідно з п.146 розділу VII вказаного Положення власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідно до п.147 розділу VII вказаного Положення власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.
Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину сторони як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки сторони спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:
«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що:
«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
24 жовтня 2024 між ТОВ «ФК «Є ГРОШІ» та ОСОБА_1 , що має номер телефону НОМЕР_1 , укладено договір позики «Бездоганний» № 2209807402-3770806, відповідно до якого позикодавець надає позичальнику на умовах, що передбачені даним договором грошові кошти в позику в розмірі 10958,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності шляхом перерахування на рахунок позичальника, з використанням реквізитів електронного платіжного засобу НОМЕР_2 , а позичальник зобов'язується повернути позику, сплатити проценти та комісії, строк кредитування - 540 днів, до 16.04.2026.
Згідно з п. 1.1. цього Договору, його укладено дистанційно шляхом добровільного заповнення та підписання позичальником в особистому кабінеті позичальника, розташованому на сайті, через визначену позикодавцем форму формуляра цього договору позики, що одночасно є акцептом електронного правочину.
Відповідно до п. 1.2. Договору, його підписано зі сторони позичальника електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором, який автоматично згенеровано в інформаційно-комунікаційній системі позикодавця у вигляді алфавітно-цифрової послідовності (коду) та/або надіслано позичальнику шляхом смс-повідомлення на номер телефону, зазначений позичальником при реєстрації особистого кабінету.
До матеріалів справи долучено скриншоти з смс-повідомлень, з яких вбачається, що 21 жовтня 2024 о 19:01 надійшло повідомлення від Lifecell з кодом для активації. Після чого надійшло повідомлення про успішну авторизацію. Також попереджено про не передавання пароля та зміни його, у разі не здійснення входу.
24 жовтня 2024 ОСОБА_1 звернулася до Відділення поліції № 2 Миколаївське районне управління поліції Головного управління Національної поліції з заявою, якою повідомила, що 24.10.2024 в період часу з 01:26 по 06:29 год., невстановлена особа, шахрайським шляхом, з використанням електронно-обчислювальної техніки, зателефонувавши з номеру 0939613859 та представившись працівником «Лайселл», заволоділа грошовими коштами ОСОБА_1 з банківських карток АТ КБ «ПриватБанк» та карткових рахунків АТ «Райффайзен банк» та оформила на ім'я останньої кредити у фінансових установах «Швидко гроші», «Є гроші» на суму 10958 грн., «ТОП1», чим заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 165383,42 грн.
Вказані відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024152040001350 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Постановою слідчого СВ відділення поліції № 2 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області М. Лотарєва від 25.10.2024, визнано потерпілою у кримінальному провадженні №12024152040001350 від 25.10.2024 фізичну особу - ОСОБА_1 .
Факт внесення відомостей до Реєстру є задокументованим актом фіксації певних обставин, які не мають наперед визначеної оцінки. Так, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, як і заява до правоохоронних органів про вчинення кримінального правопорушення, не є судовим рішенням, яке набрало законної сили, а обставини, встановлені у ньому, не є преюдиційним фактом, в розумінні положень ст. 82 ЦПК України.
ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «ФК «Є гроші» в якому повідомила про вчинення шахрайства відносно неї.
27 листопада 2024 за вих. № 1960/24-вих, ТОВ «ФК «Є гроші» надано відповідь, в якій зазначено, що наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення від обов'язку неналежного виконання умов договору позики.
Як вбачається з Кредитного звіту Українського бюро кредитних історій, станом на 22.11.2024, ОСОБА_1 24 жовтня 2024 укладено кредитні договори на інші споживчі цілі, у розмірі 10958,00 грн., зокрема, з ТОВ «ФК «Є гроші» строком до 16.04.2026.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
В розділі 10 Договору позики, в графі позичальник зазначені паспортні дані ОСОБА_1 та РНОКПП.
Відповідач не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк не довів, що отримання кредитних коштів та перекази коштів з рахунків ОСОБА_1 відбулися за її розпорядженням. Виявивши безпідставні платіжні операції, проведені 24.10.2024, котрі позивачка не ініціювала, позивачка повідомила про цей факт банк 24.10.2024 та звернулася 25.10.2024 до правоохоронних органів.
Оспорюваний Договір позики № 2209807402-3770806 від 24.10.2024 було укладено, оскільки були підписані за допомогою простого електронного підпису, проте такі правочини було укладено від імені позивачки ОСОБА_1 іншою особою, за відсутності волевиявлення позивачки на їх укладання.
Волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного кредитного договору не було, спірні платіжні операції ОСОБА_1 не ініціювала, обставини у справі вказують на те, що невстановлені особи, використавши персональні дані, шахрайським шляхом оформили кредитні договори 24.10.2024, перерахували кошти на інші карткові рахунки, здійснивши дії, спрямовані на настання юридичних прав та обов'язків, тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат.
Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За такого, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп..
Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В силу частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співвмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 20 травня 2020 року у справі № 154/1435/18-ц та від 17 березня 2021 року у справі № 712/1720/19.
На підтвердження сплати послуг адвоката позивачкою надано Акт виконаних робіт та квитанцію до прибуткового касового ордеру.
З огляду на вищевикладене, розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу позивачем, суд, бере до уваги співмірність витрат зі складністю справи та із наданим адвокатом позивача обсягом послуг під час розгляду справи в суді, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги, виконані роботи, відсутність заперечень відповідача з приводу витрат на професійну правничу допомогу, відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитпромінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» про визнання недійсним договору позики - задовольнити.
Визнати недійсним договір № 2209807402-3770806 про надання позики від 24 жовтня 2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші» та ОСОБА_1 .
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитпромінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Стягнути в солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші», Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитпромінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Технофінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідачі:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші», юридична адреса: м. Дніпро, вул. Шевченка, 51-Д, ЄДРПОУ 43509084.
Товариство з обмеженою відповідальність «Кредитпромінвест», юридична адреса: м. Дніпро, вул. Стартова, 7, ЄДРПОУ 43305861.
Товариство з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Технофінанс», юридична адреса: м. Дніпро, вул. Глобинська, 2, оф. 207/2, ЄДРПОУ 43868852.
Повний текст судового рішення складено «17» березня 2026.
Суддя Н.О. Рум'янцева