Справа № 135/130/26
Провадження № 2/135/253/26
Іменем України
17.03.2026 Ладижинський міський суд Вінницької області в складі: судді Корнієнка О.М.,
з участю секретаря судових засідань Кузьміних О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ладижин Вінницької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , Ладижинська міська рада Гайсинського району Вінницької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням. В позовній заяві зазначив, що відповідно до рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 15.06.1994 року №154 йому було видано ордер №2449 на жилу площу в квартирі від 19 січня 2995 року та було надано право займати житлове приміщення, а саме, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з 1 кімнати, загальною жилою площею 21 кв.м. На той час ордер було видано лише на ім'я ОСОБА_1 , оскільки позивач був не одружений, але пізніше до складу його сім'ї ввійшли: дружина ОСОБА_4 , донька ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) та донька ОСОБА_3 . На даний час в квартирі зареєстровані позивач, його дружина, їх доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Донька ОСОБА_2 фактично не проживає у квартирі після одруження, а донька ОСОБА_3 уже близько п'яти років, їх речі у квартирі відсутні. Будь-яких перешкод у проживанні за місцем реєстрації їм ніхто не чинить, місцезнаходження останніх йому не відомо, добровільно з реєстрації не знімаються. Реєстрація відповідачів у вказаній квартирі не дає можливості реалізувати позивачу реалізувати його право на отримання субсидії у відповідному розмірі, створює проблеми у нарахування плати за комунальні платежі та порушує його право на вільне користування житлом. Відповідачі фактично не проживають у квартирі, що підтверджується актом, їх речі у квартирі відсутні, житлом не користуються, комунальні платежі не здійснюють, не зберігають належне їм майно. Тому він звернувся в суд та просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. Представник позивача ОСОБА_6 подав до суду заяву, у якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи шляхом направлення кореспонденції за зареєстрованою адресою місця проживання. Згідно поданого представником відповідачів ОСОБА_7 клопотання відповідачі позов визнали, просили провести розгляд справи в їх відсутність.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи. Згідно поданої заяви просила позов задовольнити, справу розглянути в її відсутність.
Представник Ладижинської міської ради подав заяву, в якій просив розглянути справи без їх участі, при вирішенні спору покладаються на розсуд суду.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, визначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ст.33 ЗУ «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного ним приміщення або обмежений у праві користуватись жилим приміщенням інакше ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ст.34 ЗУ «Про основні засади житлової політики» держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом.
Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону.
Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством.
Згідно із ч.1 ст.40 ЗУ «Про основні засади житлової політики» спори, пов'язані із захистом права на житло незалежно від форми власності, вирішуються в судовому порядку відповідно до закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є наймачем у квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується ордером №2449 від 19.01.1995, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради народних депутатів №154 від 15.06.1994.
Згідно акту обстеження житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , від 26.01.2026 встановлено, що у даній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_4 , та їх дочки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У вищевказаній квартирі фактично проживають ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_8 , а діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уже більше п'яти років у квартирі не проживають, їх речі у квартирі відсутні, житловим приміщенням не користуються, комунальні платежі не здійснюють.
У квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що вбачається із відповіді на запит суду наданої Відділом ведення реєстру Ладижинської територіальної громади №23-17-123 та №23-17-128 від 28.01.2026.
Згідно ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тому суд вважає, що ОСОБА_1 , як наймач майна, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування майном шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Такий висновок суду повністю узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 16.01.2012 року по справі № 6-57цс11.
Відповідно до вказаної постанови Верховного Суду України зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов визнали.
Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будучи зареєстрованими в належній позивачу на праві найму квартирі, тривалий час не проживають в ній, а тому обмежують право позивача на користування даною квартирою. При цьому судом не встановлено жодних поважних причин, які б перешкоджали відповідачам користуватись квартирою, в разі наявності в них такого права.
Виходячи із наведеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 16, ст. 319, 321, 391 ЦК України, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. ст. 12, 81, 89, 258-259, 280-282 ЦПК суд,
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.
Суддя