17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 260/6408/25
адміністративне провадження № К/990/8565/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семеновича Тіберія Сергійовича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №260/6408/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ГУ ДСНС) у Закарпатській області №304-нк/52 (по особовому складу) від 10 липня 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 з посади водія-електрика відділення життєзабезпечення групи забезпечення рятувальних робіт аварійно-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Закарпатській обл., відповідно до статті 68 Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту, затвердженого Законом України №1068-VІ від 05 березня 2009 року;
- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ ДСНС України у Закарпатській області №305-нк/52 (по особовому складу) від 10 липня 2025 року «Про кадрові питання», яким вирішено звільнити зі служби сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 , водія-електрика відділення життєзабезпечення групи забезпечення рятувальних робіт аварійно-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Закарпатській області, за підпунктом 8 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 593 від 11 липня 2013 року;
- поновити сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 на посаді водія-електрика відділення життєзабезпечення групи забезпечення рятувальних робіт аварійно-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Закарпатській області;
- стягнути з відповідача ГУ ДСНС України у Закарпатській обл. на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі;
- допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах стягнення одного місяця та поновлення на службі в цивільного захисту.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними та скасовано накази ГУ ДСНС України у Закарпатській області №304-нк/52 (по особовому складу) від 10 липня 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», №305-нк/52 (по особовому складу) від 10 липня 2025 року «Про кадрові питання» щодо звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено позивача на посаді водія-електрика відділення життєзабезпечення групи забезпечення рятувальних робіт аварійно-рятувальної частини Аварійно-рятувального загону спеціального призначення ГУ ДСНС України у Закарпатській області з 11 липня 2025 року.
Стягнуто з ГУ ДСНС України у Закарпатській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 86426 грн 88 коп, із утриманням податків та інших обов'язкових платежів; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДСНС України у Закарпатській області витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн.
Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 17955 грн допущено до негайного виконання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
25 лютого 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Семеновича Тіберія Сергійовича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №260/6408/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що підставою касаційного оскарження судового рішення представник позивача зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування:
- пунктів 3, 6, 8, 57, 59, 83, 85-1 Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту, затвердженого Законом України від 05 березня 2009 року №1068-V, пункту 1 частини першої розділу ІІ Наказу МВС від 05 травня 2015 року № 515, оскільки проведення службового розслідування з підстав невиходу на роботу виключає проведення службового розслідування з інших питань ніж визначені в наказі про призначення службового розслідування /аркуш 11 касаційної скарги/;
- пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, яким визначено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них в поєднанні з пунктами 58, 59 Дисциплінарного статуту /аркуш 20 касаційної скарги/;
- пункту 9 статті 58 Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту, затвердженого Законом України № 1068-V від 05 березня 2009 року (надалі - Дисциплінарний статут) (вчинення інших дій чи бездіяльність, що полягає в порушенні службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні службових обов'язків, які підривають авторитет органів та підрозділів цивільного захисту, а також не сумісні з подальшим проходженням служби цивільного захисту в поєднанні з частиною 1 Розділу ІІ Наказу МВС від 05 травня 2015 року № 515 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах і підрозділах цивільного захисту» (підстави призначення службового розслідування) /аркуш 20 касаційної скарги/;
- статті 62 Конституції України, яка закріплює презумпцію невинуватості: особа вважається невинуватою, поки її вину не доведено в законному порядку обвинувальним вироком суду /аркуш 20 касаційної скарги/;
- пункту 1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах і підрозділах цивільного захисту, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 05 травня 2015 року № 515 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 травня 2015 року за № 582/27027 /аркуш 23 касаційної скарги/;
- статті 81 Дисциплінарного статуту - накладенню дисциплінарного стягнення передує отримання від порушника дисципліни письмового пояснення. У разі відмови порушника дати письмове пояснення безпосередній начальник такої особи складає про це акт /аркуш 27 касаційної скарги/.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявником викладено суть спору у вказаній справі, детально обставини справи, наведено норми права. Тобто, фактично висловлено незгоду із прийнятим апеляційним судом рішенням. Проте, заявник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на його думку, а також не обґрунтував необхідність такого висновку у взаємозв'язку з посиланням на обставини цієї справи.
Крім того, Суд зауважує, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку заявника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, Суд щодо пунктів 3, 6, 8, 57, 59, 83, 85-1 Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту, статті 62 Конституції України, пункту 1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах і підрозділах цивільного захисту, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 05 травня 2015 року № 515, зазначає, що ці норми є чіткими за формулюванням, не містить подвійного тлумачення, та самі по собі не потребують формування висновку Верховного Суду.
Щодо відсутності висновку стосовно пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, то скаржник у касаційній скарзі посилається на постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року у справі №990/5/25 та зазначає про наявності висновку щодо цієї норми. Тобто, зазначене спростовує доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначеної норми права.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі посилається на правові висновки Верховного Суду, висловлені у постановах: від 07 лютого 2020 року у справі №260/1118/18, від 26 листопада 2020 року у справі № 580/1415/19, від 22 лютого 2023 року у справі №200/11036/20-а, від 14 березня 2023 року у справі N 320/1206/21, від 31 серпня 2023 року у справі №160/3330/19, у яких зазначено, що притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, не слід ототожнювати із підставами для притягнення до дисциплінарної відповідальності; від 30 серпня 2022 року у справі №120/8381/20-а, у якій зазначено, що реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов'язана із порушенням кримінальної справи та набрання чинності вироком суду, а також те, що рішення у кримінальному провадженні не може свідчити про наявність чи відсутність вини особи у скоєнні дисциплінарного проступку або самого факту скоєння такого проступку, так як у цьому випадку надається правова кваліфікація діям (бездіяльності) особи на підставі Кримінального кодексу України; від 23 вересня 2021 року у справі №824/884/19-а, від 30 серпня 2022 року у справі №120/8381/20-а, від 22 лютого 2023 року у справі №200/11036/20-а, від 14 березня 2023 року у справі №320/1206/21, від 11 липня 2023 року у справі №1.380.2019.002223 від 03 серпня 2023 у справі №160/7157/19, від 31 серпня 2023 року у справі №160/3330/19 з аналогічними висновками; від 17 листопада 2022 року у справі №480/9492/20; у справі №480/9492/20, де Суд зауважував, що з'ясування обставин, які слугували приводом для службового розслідування (реєстрація кримінального провадження за ознаками скоєння кримінального правопорушення), не може обмежуватися лише проміжними офіційними результатами досудового розслідування (письмовому повідомленні про підозру). Аналогічного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 08 травня 2019 року у справі №807/196/17, від 09 жовтня 2019 року у справі №812/1706/15, від 28 листопада 2019 року у справі №802/1969/17-а, від 30 липня 2020 року у справі №802/1767/17-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 814/334/17, від 21 липня 2022 року у справі №160/11795/20, від 09 лютого 2022 року у справі №160/12290/20.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд також зазначає, що, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Проте представник позивача обґрунтовує касаційну скаргу саме неналежним дослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі.
Тобто, як вже зазначалось, доводи касаційної скарги зводяться до детального опису обставин справи, цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судом апеляційної інстанції, і ґрунтуються на незгоді з висновками цього суду щодо їхньої оцінки.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Також Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семеновича Тіберія Сергійовича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі №260/6408/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак