17 березня 2026 року
м. Київ
справа №280/6969/22
адміністративне провадження № К/990/9363/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року
у справі № 280/6969/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року по 23 листопада 2022 року у розмірі 100318,70 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 43362,06 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за порушення строків розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року по 23 листопада 2022 року в розмірі 136787,14 грн.
Постановою Верховного Суду від 19 червня 2025 року задоволено частково касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року скасовано.
Справу направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 22.11.2022 у розмірі 113091,94 грн (сто тринадцять тисяч дев'яносто одна гривня 94 копійки), з відрахуванням з зазначеної суми загальнообов'язкових податків та зборів.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року змінено рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року в справі №280/6969/22 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В абзаці другому резолютивної частини рішення слова цифри « 113091,94 грн (сто тринадцять тисяч дев'яносто одна гривня 94 копійки)» замінено словами та цифрами « 124052 (сто двадцять чотири тисячі п'ятдесят дві) грн 20 коп.)».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Суд відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Водночас, скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження та зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 щодо застосування статті 117 КЗпП України.
Однак зазначене не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки суд апеляційної інстанції, вирішуючи даний спір, застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23, на які посилається скаржник.
Так суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року; від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 щодо застосування принципу співмірності при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року.
Зміст касаційної скарги зводиться до незгоди з нарахованою сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі №280/6969/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
М. І. Смокович