17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 580/11979/23
провадження № К/990/19273/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Кашпур О. В., Радишевської О. Р.
розглянув у письмовому провадженні у суді касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Азот" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасувати постанови, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року, ухваленого у складі головуючого судді Геращенка В. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Голяшкіна О. В., суддів: Заїки М. М., Беспалов О. О.
І. Суть спору
1. У грудні 2023 року Приватне акціонерне товариство "Азот" (далі - ПрАТ "Азот") звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ДВС) про визнання протиправною та скасування постанови Відділу ДВС від 01 грудня 2023 року № НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору.
2. Позов мотивований протиправністю оскаржуваної постанови як такої, що прийнята з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1404-VIII), оскільки відповідачем жодних заходів з примусового стягнення боргу з відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій в розмірі 4801380,50 грн не вчинив, адже борг був самостійно сплачений позивачем.
Позивач стверджує, що виконавче провадження розпочато до 28 серпня 2018 року, тобто до внесення змін Законом № 2475-VІІІ від 03 липня 2018 року, проте сума виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, була визначена державним виконавцем, виходячи з положень Закону № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VІІІ від 03 липня 2018 року.
На переконання позивача, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача, зазначених у виконавчому документі сум або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, та виконавчий збір в редакції Закону № 1404-VIII до 28 серпня 2018 року обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум або вартості переданого майна.
Вважаючи постанову відповідача про стягнення виконавчого збору протиправною, ПрАТ "Азот" звернулось до суду з вимогою про її скасування.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельган О. В. від 27 червня 2018 року ВН № НОМЕР_1 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року № 823/1997/17 про стягнення з ПрАТ "Азот" на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області коштів в сумі 4801380,50 грн.
4. Згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельган О. В. від 19 грудня 2019 року виконавче провадження, а саме виконавчий документ - виконавчий лист Черкаського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року № 823/1997/17 на загальну суму 4801380,50 грн передано на виконання Відділу ДВС, а виконавче провадження № НОМЕР_1 прийнято до виконання старшим державним виконавцем Відділу ДВС Сіренком С. В. відповідно до постанови від 17 січня 2020 року.
5. 01 грудня 2023 року старший державний виконавець Відділу ДВС Величко Р. С. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII у зв'язку із повним фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.
6. Разом з цим 01 грудня 2023 року старшим державним виконавцем Відділу ДВС Величком Р. С. прийнято постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 422 294,20 гривень.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
7. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, позов задоволено.
8. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець під час прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 01 грудня 2023 року № НОМЕР_1 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника, у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню згідно з виконавчим листом, за виключенням раніше стягнутих сум, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що у період з липня 2018 року по грудень 2019 року при здійсненні примусового виконання відбувалось примусове стягнення з боржника заборгованості за виконавчим документом у загальній сумі 578438,59 грн, в тому числі стягнуто виконавчий збір у розмірі 57843,85 грн, тобто у розмірі, визначеному Законом № 1404-VIII у редакції до 28 серпня 2018 року на момент відкриття виконавчого провадження.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що виконавчою службою фактично стягнуто з боржника кошти за виконавчим листом у сумі 578 438,59 грн, у тому числі 57 843,85 грн виконавчого збору, а тому прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 422 294,20 грн із застосуванням Закону № 1404-VIII у редакції Закону України № 2475-VIII від 03 липня 2018 року є протиправним, оскільки зміни, внесені цим Законом погіршили становище боржника, що суперечить статті 58 Конституції України.
9. Зазначена позиція була підтримана і Шостим апеляційним адміністративним судом, який переглянув рішення суду першої інстанції та залишив його без змін.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
10. Представник Відділу ДВС подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
11. У касаційній скарзі автор наголошує на неврахуванні судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування приписів статті 27 Закону № 1404-VIII, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 500/3394/22, від 19 січня 2022 року у справі № 640/7697/21, від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21.
12. За наслідками автоматичного розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Мартинюк Н. М., судді: Єресько Л. О., Мельник-Томенко Ж. М.
Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2024 року відкрив касаційне провадження за скаргою Відділу ДВС на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у цій справі.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Мартинюк Н. М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл цієї справи, за результатами якого ця справа передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Смокович М. І., судді: Кашпур О. В., Радишевська О. Р.
13. Представник ПрАТ "Азот" подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
17. Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
18. За приписами частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII (в редакції, що була чинною на час відкриття виконавчого провадження) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
19. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року (на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 27 червня 2018 року), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
20. За приписами пунктів 1-6 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
у разі виконання рішення приватним виконавцем;
за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Частиною дев'ятою цієї ж статті Закону № 1404-VIII обумовлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
21. Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
22. Так, частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
23. Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
VI. Позиція Верховного Суду
24. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, зводяться до питання щодо правомірності винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору на підставі статей 27 та 42 Закону № 1404-VІІІ у редакції Закону № 1404-VІІІ, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, у виконавчому провадженні, яке відкрито на час дії редакції Закону № 1404-VІІІ, яка була чинна до 28 серпня 2018 року.
25. З аналізу наведених правових норм Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року висновується, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
26. Верховний Суд неодноразово висловлював правові висновки щодо застосування статті 27 Закону № 1404-VIII, в редакції, діючій до 28 серпня 2018 року, зокрема, у постановах 14 травня 2020 року у справі № 640/685/19, від 29 липня 2020 року у справі № 1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19 та від 20 травня 2021 року у справі № 640/32814/20.
27. Водночас Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесені зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, за змістом яких виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
28. Отже, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалася, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що державний виконавець під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору 01 грудня 2023 року № НОМЕР_1 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника у розмірі у розмірі 422 294,20 грн. При цьому виконавчою службою фактично стягнуто з боржника кошти за виконавчим листом у сумі 578 438,59 грн, у тому числі 57 843,85 грн виконавчого збору.
30. Наведене свідчить, що державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.
31. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
32. Конституційний Суд України в рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
33. У постановах від 28 січня 2021 року у справі № 420/769/19, від 22 січня 2021 року у справі № 400/4023/19, від 21 січня 2021 року у справі № 640/3430/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20 Верховний Суд констатував, що положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
34. Посилання автора касаційної скарги на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 липня 2023 року у справі № 500/3394/22, від 19 січня 2022 року у справі № 640/7697/21 та від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21 є помилковими, оскільки у вказаних справах виконавчі провадження були відкриті за правилами Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», в редакції, які діяли на той час. Проаналізувавши положення Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчих проваджень) у зіставленні з положеннями Закону № 1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII, чинній на момент прийняття постанов про стягнення виконавчого збору) в частині бази обрахунку виконавчого збору, яка підлягає стягненню за виконавчим документом на користь державного виконавця, Верховний Суд констатував, що вони не ставлять можливість застосування санкцій у вигляді стягнення виконавчого збору в залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду або іншого виконавчого документу.
З огляду на це Верховний Суд уважав помилковим висновок про те, що виконавчий збір може бути стягнено лише за умов фактичного виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, та про те, що розмір виконавчого збору має обраховуватися з фактично стягнутої суми.
35. Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 липня 2023 року у справі № 500/3394/22, від 19 січня 2022 року у справі № 640/7697/21 та від 11 серпня 2022 року у справі № 640/23271/21, на які посилається автор касаційної скарги, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, а тому не підлягають застосуванню.
36. Таким чином, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваної постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору із застосуванням статті 27 Закону № 1404-VІІІ, в редакції, яка діє після 28 серпня 2018 року, оскільки відповідачем не враховано те, що у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв'язку із прийняттям змін до вказаної правової норми, що суперечить статті 58 Конституції України.
37. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 420/2013/22.
38. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
39. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
40. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
41. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі № 580/11979/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді О. В. Кашпур
О. Р. Радишевська