17 березня 2026 року
м. Київ
справа №120/3244/24
адміністративне провадження № К/990/7230/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №120/3244/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025, задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.12.2023 №860558-24/02-27 на суму 579.614,41 грн. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.
До Верховного Суду 17.02.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №120/3244/24.
Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано заяву про усунення недоліків, заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження.
Скаржником вказано, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, даний спір має значний суспільний інтерес, справа має виняткове значення для контролюючого органу та всієї системи адміністрування податків.
Верховний Суд зауважує, що доводи податкового органу мають загальний характер та не містять достатніх обґрунтувань, тому не можуть сприйматись судом, як виключний випадок, а ухвалені у цій справі судові рішення на поточний день не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України. На думку скаржника, проблемним питанням, що стало підставою для оскарження податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області від 08.12.2023 №860558- 24/02-27, яким визначено мінімальне податкове зобов'язання позивачеві ОСОБА_1 , відповідно до законодавчо встановлених норма - пп. 170.14.3 п. 170.14 ст. 170 Податкового кодексу України, є визначення платника МПЗ (мінімального податкового зобов'язання) при отриманні землі для ведення фермерського господарства, при відсутності за таким господарством державної реєстрації прав на земельну ділянку, та відсутність позиції Верховного Суду у даній категорії справ.
Верховний Суд зазначає, що скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягала помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Як встановлено зі змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду, з договорів оренди земельних ділянок, за користування якими позивачеві нараховано мінімальне податкове зобов'язання, судом встановлено, що такі надані для ведення фермерського господарства. Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 по справі № 320/6885/23 вказав, що у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб'єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов'язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов'язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства. Тобто, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника. Беручи до уваги, що земельні ділянки, за які позивачеві нараховано оскаржуване податкове зобов'язання, фактично перебувають у користуванні саме юридичної особи фермерського господарства «Гнидюк-Агро», а позивач, який отримав такі земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення фермерського господарства», здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, обов'язок щодо сплати мінімального податкового зобов'язання покладено саме на фермерським господарством, до якого перейшли права й обов'язки землекористувача. Окрім того, фермерське господарство «Гнидюк-Агро» є платником єдиного податку четвертої групи. Так, відповідно до декларації за період 2022 року фермерським господарством «Гнидюк-Агро» визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 579614,41 грн. У додатку 1 до декларації платника податків відображено усі земельні ділянки, якими користується ФГ. Отже, відповідний обов'язок вже виконало засноване позивачем фермерське господарство «Гнидюк-Агро», яке є фактичним землекористувачем.
Контролюючим органом такі висновки суду не спростовано. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства, посилань на практику Верховного Суду без доведення подібності правовідносин у справах, висловлення незгоди з наданою судом апеляційної інстанції правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, однак скаржником не вказано дану підставу касаційного оскарження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Скаржником не враховано роз'яснення Верховного Суду щодо викладення підстав касаційного оскарження, наведені в ухвалах по дній справі. Повторно подана касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України).
В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження контролюючим органом вказано, що первинна касаційна скарга була направлена податковим органом в межах строку, встановленого частиною 1 статті 329 КАС України, зі сторони контролюючого органу не було зловживання процесуальними правами, як при поданні первинної касаційної скарги (без пропущення строків), так і при поданні касаційної скарги вдруге (без пропущення строків) та інші рази (подання скарг у найкоротші терміни від отримання ухвал про повернення та без будь-яких затримок).
Розглянувши дане клопотання, Верховний Суд дійшов висновку, що воно є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Касаційну скаргу подано втретє 17.02.2026, попередні скарги повернуто ухвалами Верховного Суду від 12.01.2026, від 09.02.2026.
Верховний Суд зазначає, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, тобто, саме проявлений контролюючим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
Уточнена касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває раніше встановлених недоліків.
Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги.
Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб'єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано належними доводами зволікання з повторним поданням касаційної скарги, не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Вінницькій області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №120/3244/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 у справі №120/3244/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва Р.Ф. Ханова В.П. Юрченко