17 березня 2026 року
м. Київ
справа №420/9495/24
адміністративне провадження № К/990/4978/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025 по справі №420/9495/24 за позовом Підприємства «ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025, позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 19.01.2024 №2795/15-32-23-01, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 45.701.302,00 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
Від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 273,790,00 грн.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2024, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025, заяву Підприємства «ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 273.790,00 грн задоволено частково. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Підприємства «ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (адреса: вул. Отамана Головатого, 67/69, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 30127924) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 170.000,00 грн. (сто сімдесят тисяч гривень). У решті заяви відмовлено.
До Верховного Суду 03.02.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025 по справі №420/9495/24.
Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження.
Скаржником вказано підставою касаційного провадження пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що суди неправильно застосували положення п.п.39.1.1, п.п.39.1.2, п.п.39.1.3 п.39.1 ст.39, п.п.39.3.2.3 п.п.39.3.2 п.39.3 ст.39, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.140.5.1 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України, щодо застосування яких наразі відсутній висновок Верховного Суду.
Податковим органом зазначено, що у матеріалах справи наявний експертний висновок, який враховано судом апеляційної інстанції. Водночас, Головне управління ДПС в Одеській області надало обґрунтовані пояснення, що експерт не врахував окремі норми Податкового кодексу України та рекомендації Настанов ОЕСР, які мають безпосереднє значення для правильного застосування норм матеріального права. Зокрема, податковим органом вказано на недооблік цих норм і рекомендацій, що призвело до неповного та необ'єктивного аналізу контрольованих операцій експертом. На думку скаржника, суди прийняли рішення на підставі неповних доказів, що суперечить вимогам статей 71, 72, 77, 90 КАС України, які зобов'язують суд встановлювати істинні обставини справи на підставі всебічного дослідження доказів.
Контролюючим органом в касаційній скарзі також було зазначено підставою касаційного оскарження пункт 4 частини 4 статті 328, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України, в заяві про усунення недоліків уточнено, що судом не враховано, що застосований платником податків метод чистого прибутку для контрольованих операцій 2015 року не відповідає критеріям найбільш доцільного методу, визначеним у п.39.3 ст.39 ПКУ та Настановах ОЕСР. Контролюючим органом проведено аналіз можливості застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни, який є більш обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи. Відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах унеможливлює правильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій. Суди не надали належної оцінки доказам, які підтверджують невідповідність умов контрольованих операцій принципу «витягнутої руки», що призвело до неправильного визначення податкових зобов'язань.
Головне управління ДПС в Одеській області також не погоджується з додатковим рішеннями про стягнення судових витрат. На думку скаржника, розмір заявлених витрат на правничу допомогу у сумі 170000 грн є надмірним і не співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг. Податковим органом зазначено, що суд не надав належної оцінки аргументам Головного управління ДПС щодо обґрунтованості заявлених витрат, що є підставою для перегляду додаткового рішення.
Верховний Суд зауважує, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Контролюючим органом не обґрунтовано, в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, що, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Документації трансферного ціноутворення за 2015 рік, при застосуванні методу чистого прибутку позивач використовував відомості про рівні чистої рентабельності витрат по таким зіставним компаніям як ТОВ «Павлоградзернопродукт», ТОВ «Ново-Санжарський елеватор», ТОВ «Росток-Трейд», ТОВ «Зовнішагротранс 1», Фірма «Давос» у формі ТОВ. Позивачем у цій документації були досліджені усі доступні методи, передбачені п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 ПК України, зокрема, проаналізована можливість застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни, методу витрати плюс та методу ціни перепродажу перед тим, як обрати метод чистого прибутку. В цій документації позивач обґрунтував висновок щодо недоцільності застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни, виходячи з наступних узагальнених обставин та доводів.
Акт перевірки не містить будь-яких зауважень правильності здійснених позивачем у Документації трансферного ціноутворення за 2015 рік відповідних розрахунків в межах обраного методу ціноутворення, а також вибору показника рентабельності, згідно з яким проводиться розрахунок діапазону ринкової рентабельності зіставних компаній; розрахунку діапазону рентабельності зіставних компаній, вибору сторони контрольованої операції, що тестується; групування операцій для аналізу, тощо.
Обґрунтованість застосування позивачем такого методу за 2015 рік була також предметом оцінки судових експертів у висновку судової експертизи №294/192. У висновку судової експертизи №294/192 експертами зазначено, що за перевіряємий період 2015-2019 років перевіряючими застосована різна неоднозначна інформація з різних джерел про поставки тільки за умовами РОВ (Інкотермс), без врахування умов постачання позивачем товарів покупцю Black Sea Commodities LTD на умовах СР, FAS,FОВ Одеський морський торговий порт (Інкотермс), що привело до визначення збільшення показника заниження об'єкту оподаткування.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що використані позивачем у 2015-2019 роках для цілей трансфертного ціноутворення загальнодоступні джерела інформації відповідають вимогам ПК України та є належними джерелами інформації для встановлення дотримання цін принципу «витягнутої руки», а отже неправомірно не були прийняті відповідачем.
Твердження відповідача про те, що оскільки у 2016-2019 роках позивач використовував метод порівняльної неконтрольованої ціни, то такий метод він мав використовувати і за 2015 рік, суди відхилили, зазначивши, що така позиція відповідача не ґрунтується на вимогах ст.39 ПК України, оскільки, по-перше - необхідно враховувати особливості кожної контрольованої операції окремо, а не виключно посилатися на методи, які були застосовані платником податку в інших періодах для дослідження відповідності умов контрольованої операції принципу витягнутої руки; по-друге - ст.39 ПК України не позбавляла позивача права на альтернативу у виборі методів, передбачених цієї статтею, оскільки прямої заборони щодо застосування іншого методу, ніж методу порівняльної неконтрольованої ціни, чинним податковим законодавством не передбачено, і на час проведення контрольованих операцій у 2015 році не було підстав для застосування положень підпункту 39.2.1.3 статті 39 ПК України, оскільки відповідний Перелік товарів, що мають біржове котирування, та світових товарних бірж для встановлення відповідності умов контрольованих операцій принципу «витягнутої руки» набув чинності лише у вересні 2016 року.
Крім того, судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що податковий орган безпідставно здійснив в акті перевірки власний розрахунок діапазону цін (рентабельності) та медіани такого діапазону для КО позивача з компанією Black Sea Commodities LTD (ОАЕ) з експорту сільськогосподарської продукції із застосуванням ставок перевалки за даними КА УкрАгроКонсалт, не врахувавши реальну ставку перевалки цієї зернової продукції, яку здійснювало ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» за фіксованою ставкою 3,9 дол. США за одну тонну.
Щодо оскарження додаткового судового рішення про розподіл витрат на правничу допомогу, суди попередніх інстанцій дійшли зауважили, що з, враховуючи критерії реальності, розумності та співмірності розміру судових витрат із складністю справи (виходячи з предмету судового розгляду) та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, співмірним за вказаними критеріями розміром судових витрат позивача на надання йому професійної правничої допомоги є сума 170000 грн. Скаржником аргументованого спростування таким висновкам не наведено.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судом апеляційної інстанції правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Скаржником не враховано роз'яснення Верховного Суду щодо викладення підстав касаційного оскарження, наведені в ухвалах по дній справі. Повторно подана касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України).
Податковим органом вказано, що вперше касаційну скаргу було подано у встановлений законом строк, повторну касаційну скаргу подано без надмірних зволікань. Скаржником зауважено про наявність об'єктивних перешкод зі своєчасним поданням касаційної скарги через ведення російською федерацією військових дій проти України (ракетні обстріли, повітряні тривоги, відсутність світла, обмеженість Інтернету, перебої зв'язку), надмірне навантаження податкового органу (здійснення роботи за Головне управління ДПС у Херсонській області), вчинено посилання на практику Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків.
Розглянувши дане клопотання, Верховний Суд дійшов висновку, що воно є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Касаційну скаргу подано вдруге 03.02.2026, попередню касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 29.12.2025.
Верховний Суд зазначає, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, тобто, саме проявлений контролюючим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
Уточнена касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває раніше встановлених недоліків.
Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги.
Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб'єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Питання поновлення строку на оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо скаргу подає суб'єкт владних повноважень і не наводить належного обґрунтування причин, які унеможливили подання скарги у більш стислий строк.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано належними доводами зволікання з повторним поданням касаційної скарги, не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Одеській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025, додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025 по справі №420/9495/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.09.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025, додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025 по справі №420/9495/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва Р.Ф. Ханова В.П. Юрченко