17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 460/26732/23
адміністративне провадження № К/990/51117/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
суддя-доповідач - Бевзенко В.М.,
судді: Шарапа В.М., Чиркін С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року (прийняте у складі головуючого судді Нор У.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року (ухвалену у складі головуючої судді Бруновської Н.В., суддів: Довгої О.І., Шавеля Р.М.), у справі №460/26732/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним та скасування розпорядження від 18 жовтня 2023 року № 290-р, -
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» (далі - позивач, ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ») звернулося до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач, НКРЕКП), в якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 18 жовтня 2023 року № 290-р щодо усунення виявлених порушень.
На обґрунтування позовних вимог ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» вказало, що відповідач прийняв розпорядження № 290-р від 18 жовтня 2023 року «Про усунення порушень ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ», яким зобов'язав позивача усунути порушення підпункту 25 пункту 2.2 глави 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16 лютого 2017 року № 201 (далі - Ліцензійні умови № 201), у частині дотримання мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів та постачання природного газу, затверджених НКРЕКП, для чого у строк до 01 листопада 2023 року сплатити компенсацію 326 споживачам за недотримання Мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів та постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 21 вересня 2017 року № 1156 (у редакції постанови НКРЕКП від 11 жовтня 2022 року № 1415; далі - Мінімальні стандарти № 1156), про що повідомити НКРЕКП.
Позивач зазначив, що він не погоджується з прийнятим відповідачем розпорядженням, оскільки вважає, що компенсація за недотримання мінімальних стандартів якості послуг постачання природного газу не надається у випадках, якщо таке недотримання спричинено доведеними форс-мажорними обставинами, що підтверджується відповідно до чинного законодавства; діями споживача, що призвели до затримки у наданні послуг. Також, позивач звернув увагу на відсутність шкоди, завданої споживачам, оскільки переплату всім заявникам повернуто у повному обсязі. Додатково вказав, що не має можливості ідентифікувати особу, якій має бути здійснена компенсація, оскільки у Товариства відсутні будь-які взаємовідносини з такими фізичними особами та вони не є споживачами Товариства, а заяви про отримання компенсації від споживачів не надходили.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 14 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що виявлені в ході проведення перевірки порушення позивачем Ліцензійних умов підтверджені належними та допустимими доказами, а тому суди дійшли висновку, що спірне розпорядження № 290-р прийняте НКРЕКП з дотриманням вимог законів України від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (далі - Закон № 1540-VIII) та від 09 квітня 2015 року № 329-VIII «Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII), на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, а тому у силу вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо посилання позивача на форс-мажорні обставини суди попередніх інстанцій зауважили, що на час проведення перевірки позивача останнім не було надано копії документів уповноваженої установи, які б підтверджували настання випадків, які можливо віднести до обставин непереборної сили - форс-мажору. З урахуванням судової практики, викладеної, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22, від 13 липня 2023 року у справі № 560/9742/22, суди першої та апеляційної інстанції вказали, що лист Торгово-промислової палати України (далі - ТПП) від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, а тому не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень статті 14 Закону України від 02 грудня 1997 року № 671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон № 671/97-ВР), і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
3. У грудні 2024 року ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» подало касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/26732/23 та ухвалити нову постанову про задоволення позову ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ».
Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що наразі відсутній висновок Верховного Суду (не сформовано практики щодо подібних правовідносин, які склались у цій справі) щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, спір у яких виник щодо наявності підстав нарахування попереднім постачальником природного газу компенсації побутовим споживачам згідно Мінімальних стандартів № 1156 та механізму надання споживачеві такої компенсації попереднім постачальником, з яким у споживача припинені правовідносини.
Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення абзацу першого пункту 3.5 глави ІІІ, підпунктів 3.7, 3.8, 3.10 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156, абзацу четвертого пункту 24 розділу ІІІ та пункту 11 розділу V Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання), внаслідок чого, на думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованих висновків про правомірність спірного розпорядження НКРЕКП.
Неправильне застосування вищенаведених норм матеріального права ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» вбачає у тому, що прийнятими НКРЕКП нормативно-правовими актами не передбачено обов'язку попереднього постачальника щодо повернення переплат у 5-денний термін, встановлений абзацом четвертим пункту 24 розділу ІІІ Правил постачання та, крім того, вказує на неможливість повернення переплат у зазначений термін зумовлена дією форс-мажорних обставин, а тому скаржник вважає, що компенсація споживачам за недотримання Мінімальних стандартів не підлягає нарахуванню.
ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» зазначає, що виникнення переплати зі сторони побутових споживачів у 2023 році було зумовлено тим, що відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 08 червня 2022 року № 198 (далі - наказ № 198) з 01 травня 2022 року всіх побутових споживачів ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» переведено на постачальника «останньої надії» ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», а фактично таке переведення відбулося в липні 2022 року після офіційного опублікування 15 липня 2023 року наказу Міністерства енергетики України № 216 від 28 червня 2022 року «Про внесення змін до наказу Міністерства енергетики України від 08 червня 2022 року № 198» в Офіційному віснику України.
Скаржник зазначає, що внаслідок того, що наказом № 198 або будь-яким іншим нормативно-правовим актом не було визначено чіткого механізму та процедури переведення побутових споживачів на постачальника природного ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та врегулювання процедури перенесення (делегації) дебіторської заборгованості, що наявна у ТОВ не надавалась компенсація споживачам у звітному «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» та інших постачальників природного газу до нового постачальника, виникла ситуація, що призвела до масових звернень побутових споживачів до ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» щодо повернення коштів у зв'язку із переплатою. Наведене, як вважає скаржник, спричинило неможливість вчасного опрацювання (у 5-денний термін, встановлений пунктом 24 Розділу ІІІ Правил постачання) такої кількості звернень, яка сягає понад 49 тисяч.
На думку представника ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ», надаючи тлумачення положенням абзацу першого пункту 3.5 глави ІІІ, підпунктів 3.7, 3.8, 3.10 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156, необхідно розмежовувати суб'єктні статуси «постачальника» та «попереднього постачальника», які впливають на виникнення зобов'язання щодо виплати компенсації споживачам. Зокрема, скаржник вважає, що такий обов'язок у силу вимог вищенаведених норм Мінімальних стандартів № 1156 виникає саме у постачальника, а не у попереднього постачальника. При цьому суди попередніх інстанцій установили на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» відсутні договірні відносини із побутовими споживачами з травня 2022 року, позивач не постачає природний газ вказаним споживачам й не виставляє рахунки попереднім споживачам за поставлений природний газ, тобто позивач станом на 2023 рік перебував у статусі попереднього постачальника.
Скаржник вважає, що у силу вимог пункту 11 розділу V Правил постачання та пункту 3.10 розділу ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 у випадку, коли компенсація за недотримання мінімальних стандартів нараховується попереднім постачальником, така компенсація може бути надана побутовому споживачу виключно за зверненням такого побутового споживача із заявою за формою, наведеною в додатку 4 до Мінімальних стандартів № 1156 про її виплату на банківський рахунок згідно з пунктом 3.8. стандартів.
Окрім того, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували суперечності спеціальних норм матеріального права, а саме дію двох норм права: пункту 3.2 Мінімальних стандартів № 1156 та абзацу четвертого пункту 24 розділу ІІІ Правил постачання, де перша передбачає обов'язок для попереднього постачальника повертати переплати, а друга - не передбачає такого обов'язку.
З посиланням на практику Верховного Суду, викладену, зокрема, у постановах від 09 липня 2020 року у справі № 823/647/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 826/18792/16, від 17 червня 2020 року у справі № 826/17578/15, скаржник вважає, що з огляду на вищенаведену суперечність норм права суди попередніх інстанцій повинні були застосувати принцип, визначений частиною сьомою статті 4 Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», який визначає, що у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків суб'єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб'єкта господарювання.
29 січня 2025 року від ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» надійшло клопотання про передачу справу № 460/26732/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що питання обов'язку нарахування попереднім постачальником природного газу компенсації побутовим споживачам згідно Мінімальних стандартів № 1156 вимог та механізму надання споживачеві такої компенсації попереднім постачальником, з яким у споживача припинені договірні правовідносини, становить на сьогоднішній день виключну правову проблему, оскільки НКРЕКП впродовж 2024-2024 років проводились численні аналогічні позапланові перевірки ліцензіатів - колишніх постачальників природного газу та невиконання розпоряджень НКРЕКП.
На підтвердження існування виключної правової проблеми з питання застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» вказує на те, що адміністративними судами першої та апеляційної інстанцій розглядається велика кількість аналогічних справ, де відповідачем є НКРЕКП, зокрема, це справи № 620/4039/24, № 380/16680/24, № 140/4936/24, № 140/8177/24, № 120/6977/24, № 120/4228/24, № 120/11367/24, № 120/13147/24, № 240/31863/23, № 240/75,4/23, № 260/3383/24, № 260/4626/24, № 460/3892/24, № 460/8849/24, № 460/10444/24, № 460/6060/24, № 460/388/25 та інші.
Позиція інших учасників справи
4. 24 січня 2025 року від НКРЕКП надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «РІВНЕГАЗЗБУТ», в якому зазначається, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про доведеність виявлених під час перевірки порушень, а тому спірне розпорядження є правомірним та не підлягає скасуванню, з огляду на що відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
На спростування тверджень касаційної скарги щодо прийняття спірного розпорядження № 290-р без врахування статусу позивача, як попереднього постачальника природного газу відповідач зазначив, що дотримання вимог пункту 3.10 розділу ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 є основною вимогою для позивача за умови діючої та не скасованої ліцензії, оскільки відповідно до пункту 1.2 глави 1 Ліцензійних умов № 201 вони є обов'язковими для суб'єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з постачання природного газу.
НКРЕКП також вказує на безпідставність доводів скаржник щодо необхідності врахування компенсації виключно у рахунках за спожитий природний газ (тобто діючим постачальником) та виключно за заявою споживачів, оскільки відповідно до пункту 3.10 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 відсутність додаткової заяви про надання компенсацій від споживачів не є підставою для ненадання компенсації, а подання такої заяви є правом споживача, а не обов'язком.
На спростування доводів скаржника про те, що на сьогоднішній день діють дві суперечливі одна одній норми права, а саме: пункту 3.2 Мінімальних стандартів № 1156 та абзацу четвертого пункту 24 розділу ІІІ Правил постачання, відповідач зазначає, що вищезазначені норми чітко передбачають для ліцензіата строк для повернення переплати споживачам, а саме - п'ять робочих днів після отримання вимоги споживачів, а тому представник НКРЕКП вважає, що твердження позивача про те, що у ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» були відсутні підстави, як у попереднього постачальника, повертати такі переплати побутовим споживачам на підставі їхніх вимог є необґрунтованими.
30 січня 2025 року від НКРЕКП надійшли заперечення на клопотання позивача щодо передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в яких відповідач з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 640/17351/19 зауважив, що ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» не довів, що ця адміністративна справа містить відповідні ознаки для її віднесення до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Зокрема, НКРЕКП зазначає, що позивач не вказав, чому саме така справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права або у чому полягає встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист, а також які існують кількісні та якісні критерії наявності виключної правової проблеми.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Суди попередніх інстанцій на підставі зібраних у справі доказів установили, що ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» є підприємством, що здійснює господарську діяльність із постачання природного газу на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 16 травня 2017 року № 653.
НКРЕКП проаналізувала реєстри надання послуг та письмових звернень споживачів, реєстри надання компенсацій споживачам постачальників природного газу за 1-й квартал 2023 року, що подаються до НКРЕКП відповідно до вимог Інструкції щодо заповнення форми звітності № 4-НКРЕКП-газ-якість-постачання (квартальна) «Звіт щодо показників комерційної якості надання послуг з постачання природного газу та надання компенсації споживачам», яка затверджена постановою НКРЕКП від 10 листопада 2022 року № 1416 (далі - Інструкція № 1416), на яких заповнюється форма звітності № 4-НКРЕКП газ-якість-постачання (квартальна), за даними яких за 1-й квартал 2023 року ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» не надавалась компенсація споживачам у звітному періоді.
Зі змісту пункту 3.3 Інструкції № 1416 суди попередніх інстанцій установили, що затримка у наданні послуг внаслідок форс-мажорних обставин або з вини споживачів має бути документально підтверджена.
На підставі постанови НКРЕКП від 28 червня 2023 року № 1167 та посвідчення на проведення планової перевірки від 12 вересня 2023 року № 445 у період з 18 вересня 2023 року по 22 вересня 2023 року контролюючий орган провів позапланову виїзну перевірку щодо дотримання ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» вимог законодавства та Ліцензійних умов № 201 за період діяльності з 01 липня 2022 року по 15 вересня 2023 року.
22 вересня 2023 року за результатами планової перевірки дотримання суб'єктом господарювання ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» вимог законодавства та Ліцензійних умов № 201 контролюючий орган склав акт № 396, в якому зафіксував низку порушень законодавства та Ліцензійних умов допущених позивачем при здійсненні господарської діяльності з постачання природного газу, а саме:
- підпункту 25 пункту 2.2 глави 2 Ліцензійних умов № 201 у частині дотримання Мінімальних стандартів № 1156, а саме: пункту 3.1 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156;
- пункту 3.2 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 щодо повернення переплати вартості природного газу на поточний рахунок побутового споживача, у тому числі повернення переплати попередніми постачальниками, або надання обґрунтованої відповіді споживачу щодо повернення суми переплати - у строк не більше 5 робочих днів з дня отримання письмової вимоги побутового споживача;
- пункту 3.4 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 у частині сплати споживачу компенсації у розмірах, наведених у додатку 3 до цих Стандартів та вимог, у разі недотримання мінімальних стандартів якості послуг постачання природного газу, зазначених у пункті 3.2 цієї глави.
29 вересня 2023 року ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» подало письмові пояснення (заперечення) на акт перевірки № 337-Сл-3409-0923.
18 жовтня 2023 року НКРЕКП постановою № 1923 відповідно до статей 17, 19, 22 Закону № 1540-VIII, статті 59 Закону № 329-VIII на ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» наклала штраф у розмірі 164016,00 гривень.
Крім того, 18 жовтня 2023 року НКРЕКП винесла спірне розпорядження № 290-р, яким зобов'язав позивача усунути порушення підпунктів 25 пункту 2.2. глави 2 Ліцензійних умов № 201 у частині дотримання Мінімальних стандартів № 1156, для чого у строк до 01 листопада 2023 року сплатити компенсацію 326 споживачам за недотримання Мінімальних стандартів № 1156 (у редакції постанови НКРЕКП від 11 жовтня 2022 року №1415), про що повідомити НКРЕКП.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
6. Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7. Одним із доводів касаційної скарги є неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень абзацу першого пункту 3.5 глави ІІІ, підпунктів 3.7, 3.8, 3.10 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156, абзацу четвертого пункту 24 розділу ІІІ та пункту 11 розділу V Правил постачання.
8. Неправильне застосування вищенаведених норм матеріального права скаржник вбачає у тому, що суди попередніх інстанцій не розмежували суб'єктні статуси «постачальника» та «попереднього постачальника» та не врахували, що зобов'язання щодо виплати компенсації споживачам відповідно до вищезазначених норм Мінімальних стандартів № 1156 виникає саме у постачальника, а не у попереднього постачальника, а тому враховуючи, що у ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» відсутні договірні відносини із побутовими споживачами з травня 2022 року, позивач перебував у статусі попереднього постачальника.
9. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
10. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
11. Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1540-VIII регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики: діяльності з транспортування, розподілу, зберігання ( закачування, відбору) надання послуг установки LNG, постачання природного газу.
12. За змістом статей 1 та 3 Закону № 1540-VIII НКРЕКП (далі також - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
13. Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
14. Статтею 19 Закону № 1540-VIII передбачено, що Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю. Перевірка проводиться на підставі рішення Регулятора.
15. Постановою НКРЕКП від 14 червня 2018 року № 428 затверджено Порядок контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов (далі - Порядок № 428).
16. Згідно з положеннями пункту 10.1 Порядку № 428 у разі виявлення порушень законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг та/або ліцензійних умов НКРЕКП розглядає на засіданні, що проводиться у формі відкритого слухання, питання відповідальності ліцензіата та приймає рішення про застосування до нього санкцій.
17. Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави дійти висновку про те, що НКРЕКП є органом, уповноваженим здійснювати державний контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, що проводять діяльність у сфері енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових перевірок; у разі виявлення порушень у діях таких суб'єктів, застосувати до них за результатом проведення перевірок санкції.
18. З огляду на таке обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірне розпорядження № 290-р прийняте НКРЕКП у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, позаяк, перевірка ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» проведена НКРЕКП на підставі постанова № 1167 від 28 червня 2023 року, яка прийнята відповідно до пунктів 2 та 3 частини сьомої статті 19 Закону № 1540-VIII.
19. Відповідно до частини другої статті 22 Закону № 1540-VIII за порушення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг до суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у відповідній сфері, та суб'єктів, що належать до особливої групи споживачів, Регулятор може застосовувати санкції у вигляді: 1) застереження та/або попередження про необхідність усунення порушень; 2) накладення штрафу; 3) зупинення дії ліцензії; 4) анулювання ліцензії.
20. Зі змісту частин другої-восьмої статті 59 Закону № 329-VIII слідує, що правопорушеннями на ринку природного газу, зокрема є: порушення ліцензіатами відповідних ліцензійних умов провадження господарської діяльності.
21. У разі скоєння правопорушення на ринку природного газу до відповідних суб'єктів ринку природного газу можуть застосовуватися санкції у виді: 1) попередження про необхідність усунення порушень; 2) штрафу; 3) зупинення дії ліцензії; 4) анулювання ліцензії.
22. Під час визначення санкцій за порушення, передбачені цією статтею, Регулятор враховує серйозність і тривалість правопорушення, наслідки правопорушення для інтересів ринку природного газу та його суб'єктів, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини. Поведінка правопорушника, спрямована на зменшення негативних наслідків правопорушення, негайне припинення правопорушення після його виявлення, сприяння виявленню правопорушення Регулятором під час перевірки вважаються пом'якшуючими обставинами. Поведінка правопорушника, спрямована на приховування правопорушення та його негативних наслідків, на продовження вчинення правопорушення, а також повторне вчинення правопорушення на ринку природного газу вважаються обтяжуючими обставинами.
23. Рішення Регулятора про накладення санкцій за порушення, передбачені цією статтею, може бути прийняте протягом 30-денного строку з дня складення акта перевірки. Накладення санкцій, передбачених цією статтею, не допускається, якщо порушення було виявлено через п'ять або більше років після його скоєння (у разі триваючого порушення - його припинення) або виявлення його наслідків. За одне правопорушення на ринку природного газу може застосуватися лише один вид штрафної санкції (штраф) або штраф разом із зупиненням дії ліцензії. Рішення про накладення санкцій Регулятором оскаржуються в судовому порядку.
24. Відповідно до статті 22 Закону № 1540-VIII суб'єкти господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, несуть відповідальність за правопорушення у сферах енергетики та комунальних послуг, визначені законами України «Про природні монополії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про ринок електричної енергії», «Про ринок природного газу», «Про трубопровідний транспорт», «Про теплопостачання», «Про питну воду та питне водопостачання», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» та іншими законами, що регулюють відносини у відповідних сферах.
25. У разі виявлення порушень законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор у 30-денний строк з дня складення акта перевірки розглядає питання відповідальності суб'єкта господарювання, його посадових осіб на своєму засіданні та приймає рішення про застосування до суб'єкта господарювання санкцій та/або застосування адміністративного стягнення до посадової особи такого суб'єкта господарювання. При застосуванні санкцій Регулятор має дотримуватися принципів пропорційності порушення і покарання та ефективності санкцій, які мають стримуючий вплив.
26. Як установили суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, в акті № 396, складеному НКРЕКП за результатом перевірки позивача, зафіксовано такі порушення останнім законодавства та Ліцензійних умов: підпункту 25 пункту 2.2 глави 2 Ліцензійних умов № 201 у частині дотримання пункту 3.1 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156; пункту 3.2 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 щодо повернення переплати вартості природного газу на поточний рахунок побутового споживача, у тому числі повернення переплати попередніми постачальниками, або надання обґрунтованої відповіді споживачу щодо повернення суми переплати - у строк не більше 5 робочих днів з дня отримання письмової вимоги побутового споживача; пункту 3.4 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 у частині сплати споживачу компенсації у розмірах, наведених у додатку 3 до цих стандартів та вимог, у разі недотримання мінімальних стандартів якості послуг постачання природного газу, зазначених у пункті 3.2 цієї глави.
27. Згідно з пунктом 1.2 глави 1 Ліцензійних умов № 201 ці Ліцензійні умови є обов'язковими для суб'єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з транспортування природного газу.
28. Відповідно до пункту 2.2 глави 1 Ліцензійних умов № 201 господарська діяльність з транспортування природного газу здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про ринок природного газу», чинних Кодексу газотранспортної системи, Кодексу газосховищ, Кодексу газорозподільних систем, Правил постачання природного газу, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, які регулюють ринок природного газу.
29. Підпунктом 29 пункту 2.2 глави 2 Ліцензійних умов № 201 при провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен дотримуватися таких організаційних вимог, зокрема дотримуватись мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів та постачання природного газу, затверджених НКРЕКП.
30. Відповідно пункту 1.1 глави І Мінімальних стандартів № 1156 ці Стандарти та вимоги визначають перелік мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів природного газу, що регулюють відносини, пов'язані з розподілом та постачанням природного газу відповідно до мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів, захистом прав споживачів та наданням оператором газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) або постачальником природного газу (далі - постачальник) компенсації за недотримання мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів при наданні послуг розподілу та постачання природного газу споживачам або замовникам (у випадку недотримання мінімальних стандартів та вимог до якості обслуговування споживачів під час приєднання до газових мереж).
31. Пунктом 1.2 цієї ж глави передбачено, що дія цих Стандартів та вимог поширюється на Операторів ГРМ та постачальників природного газу.
32. Дія цих Стандартів та вимог не поширюється на правовідносини між Операторами ГРМ/постачальниками та споживачами/замовниками, що виникли під час зупинення дії ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу/постачання природного газу.
33. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі доказів установили, що ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» є підприємством, що здійснює господарську діяльність із постачання природного газу на підставі чинної ліцензії, а тому правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про поширення на позивача вимог Мінімальних стандартів № 1156.
34. Згідно з положеннями пункту 3.2 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 повернення переплати вартості природнього газу на поточний рахунок побутового споживача, у тому числі повернення переплати попередніми постачальниками, або надання обґрунтованої відповіді споживачу щодо повернення суми переплати має бути здійснено у строк не більше 5 робочих днів з дня отримання письмової вимоги побутового споживача.
35. За змістом пункту 3.4 глави ІІІ Мінімальних стандартів передбачено, що у разі недотримання мінімальних стандартів якості послуг постачання природного газу, зазначених у пункті 3.2 цієї глави, постачальник сплачує споживачу компенсацію у розмірах, наведених у додатку 3 до Мінімальних стандартів № 1156.
36. У пункті 3.5 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 зазначено, що постачальник надає споживачу компенсацію за недотримання мінімальних стандартів якості послуг постачання природного газу шляхом врахування суми відповідної компенсації у рахунку за спожитий природний газ у строк не більше 45 днів з дня недотримання мінімального стандарту якості (у разі недотримання мінімального стандарту, визначеного підпунктом 2 пункту 3.2 цієї глави, - з дати зміни умов договору постачання природного газу для непобутових споживачів).
37. Згідно з пунктом 3.8 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 компенсація надається, у тому числі шляхом перерахування коштів споживачу за банківськими реквізитами.
38. Системний аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що Мінімальні стандарти № 1156 є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання, які мають чинну ліцензію на постачання природного газу, незалежно від того, чи здійснюють вони фактичне постачання природного газу споживачам на момент виникнення спору. При цьому статус суб'єкта господарювання як «попереднього постачальника» природного газу, з яким у побутового споживача припинені договірні відносини, не звільняє такого суб'єкта від обов'язку дотримання Мінімальних стандартів № 1156, зокрема щодо: повернення переплати вартості природного газу; дотримання встановленого строку такого повернення; надання компенсації споживачеві у разі недотримання мінімальних стандартів якості.
39. Таким чином, вищезазначене спростовує доводи ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» про те, що обов'язок надання компенсації виникає виключно у «постачальника», а не у «попереднього постачальника», що не відповідає положенням пункту 3.2 глави ІІІ та не узгоджується з пунктами 3.4 та 3.8 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156, нівелює публічно-правову природу обов'язків ліцензіата з постачання природного газу та позбавляє споживачів ефективного захисту, що суперечить меті регулювання на ринку природного газу.
40. На цій підставі Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що виявлені НКРЕКП порушення під час провадження позивачем господарської діяльності з постачання природного газу Мінімальних стандартів № 1156 не можуть бути спростовані тим, що ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» у період проведення перевірки та допущення порушення мав статус попереднього постачальника. З огляду на таке, відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень абзацу першого пункту 3.5 глави ІІІ та підпункту 3.8 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156.
41. Ще одним доводом касаційної скарги є те, що у силу вимог пункту 11 розділу V Правил постачання та пункту 3.10 розділу ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 у випадку, коли компенсація за недотримання мінімальних стандартів нараховується попереднім постачальником, така компенсація може бути надана побутовому споживачу виключно за зверненням такого побутового споживача із заявою за формою, наведеною в додатку 4 до Мінімальних стандартів № 1156 про її виплату на банківський рахунок згідно з пунктом 3.8 стандартів.
42. З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3.6 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 передбачено, що постачальник самостійно визначає факт недотримання мінімальних стандартів якості послуг постачання природного газу, визначає споживача, якому він має надати компенсацію за недотримання мінімальних стандартів якості, та надає таку компенсацію без додаткового звернення зі сторони споживача.
43. У пункті 3.9 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 видно, що постачальник зобов'язаний поінформувати споживача про надання йому компенсації. При цьому, таке інформування може здійснюватися листом протягом 10 робочих днів з дня надання компенсації
44. У разі ненадання постачальником компенсації за недотримання мінімальних стандартів якості послуг постачання природного газу в порядку, визначеному пунктом 3.4 цієї глави, споживач має право самостійно звернутися до постачальника із заявою за формою, наведеною в додатку 4 до цих Стандартів та вимог (пункт 3.10 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156).
45. Суди попередніх інстанцій установили на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» наявні усі необхідні дані для надання компенсації відповідно до пункту 3.8 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156, зокрема банківські реквізити споживачів, оскільки зазначені дані надавалися споживачами разом із письмовими вимогами щодо повернення переплати та відповідно до яких ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» здійснено повернення коштів вказаним споживачам з порушенням установлених строків.
46. Суди першої та апеляційної інстанцій також установили, що за інформацією, наданою ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» під час проведення контролюючим органом перевірки, виплати компенсації заявникам (326 споживачам), зазначені в таблиці 1 та 2 акта перевірки № 396, на момент проведення перевірки не здійснювалась.
47. З огляду на таке, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність додаткової заяви про надання компенсацій від споживачів у силу вимог пункту 3.10 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 не є підставою для ненадання компенсації, а подання такої заяви є правом споживача, а не обов'язком.
48. Оскільки скаржник у касаційній скарзі просить викласти правовий висновок щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, спір у яких виник щодо наявності підстав нарахування попереднім постачальником природного газу компенсації побутовим споживачам згідно Мінімальних стандартів № 1156 та механізму надання споживачеві такої компенсації попереднім постачальником, з яким у споживача припинені правовідносини, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
49. Оскільки Мінімальні стандарти № 1156 поширюються на всіх без виключення суб'єктів господарювання, які мають чинну ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу, статус суб'єкта господарювання як «попереднього постачальника» природного газу, з яким у побутового споживача припинені договірні відносини, не звільняє такого суб'єкта від обов'язку дотримання Мінімальних стандартів № 1156, зокрема щодо повернення переплати вартості природного газу; дотримання встановленого строку такого повернення, а також надання компенсації споживачеві у разі недотримання мінімальних стандартів якості.
50. Відповідно до підпункту 3 пункту 3.2 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 обов'язок повернення переплати вартості природного газу у строк не більше п'яти робочих днів з дня отримання письмової вимоги споживача прямо поширюється, у тому числі, на попередніх постачальників, а недотримання такого строку є порушенням мінімального стандарту якості послуг постачання природного газу, а тому у такого постачальника виникає обов'язок сплатити споживачеві компенсацію у розмірах, передбачених додатком 3 до Мінімальних стандартів № 1156 відповідно до пункту 3.4 глави 3 цих Стандартів.
51. Компенсація за недотримання мінімальних стандартів якості має надаватися постачальником самостійно, без необхідності подання споживачем додаткової заяви, оскільки відповідно до пункту 3.6 глави 3 Мінімальних стандартів № 1156 саме постачальник зобов'язаний встановити факт недотримання мінімального стандарту; визначити споживача, якому має бути надана компенсація, а також надати таку компенсацію з власної ініціативи. При цьому відсутність звернення (заяви) споживача про надання компенсації не є підставою для ненадання такої компенсації, а подання заяви за формою, визначеною додатком 4 до Мінімальних стандартів № 1156, відповідно до пункту 3.10 глави 3 цих Стандартів, є реалізацією права споживача у випадку порушення постачальником обов'язку щодо надання компенсації, а не передумовою виникнення такого обов'язку.
52. У випадку, коли між попереднім постачальником та побутовим споживачем припинені договірні відносини і такий постачальник не здійснює виставлення рахунків за спожитий природний газ, надання компенсації здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок споживача відповідно до пункту 3.8 глави 3 Мінімальних стандартів № 1156, за наявними у постачальника банківськими реквізитами споживача.
53. Таким чином, припинення договірних відносин між побутовим споживачем та попереднім постачальником природного газу не усуває і не обмежує обов'язок такого постачальника нарахувати та надати компенсацію за недотримання мінімальних стандартів якості, якщо порушення цих стандартів було допущено під час здійснення ним ліцензованої діяльності.
54. Стосовно доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій суперечності спеціальних норм матеріального права, а саме - пункту 3.2 Мінімальних стандартів № 1156 та абзацу четвертого пункту 24 розділу ІІІ Правил постачання, де перша передбачає обов'язок для попереднього постачальника повертати переплати, а друга - не передбачає такого обов'язку, та необхідність у зв'язку з цим надання тлумачення норм права на користь суб'єкта господарювання з урахуванням статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», колегія суддів зазначає таке.
55. Згідно з пунктом 24 розділу ІІІ Правил постачання розрахунковим періодом за договором постачання природного газу побутовим споживачам є календарний місяць, крім випадку зміни постачальника відповідно до розділів V та VI цих Правил, коли для попереднього постачальника розрахунковий період має визначатися як сума газових діб місяця, що передували даті зміни постачальника, а для нового - як сума газових діб місяця, наступних за датою зміни постачальника.
56. При здійсненні постачання природного газу в рамках базової річної пропозиції оплата рахунка (платіжного документа) постачальника має бути здійснена не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.
57. При здійсненні постачання природного газу в рамках комерційної пропозиції постачальника строк оплати рахунка постачальника визначається комерційною пропозицією постачальника.
58. У разі переплати сума переплати зараховується в рахунок оплати на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу протягом п'яти робочих днів після отримання такої вимоги.
59. Отже, пункт 3.2 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 та абзац четвертий пункту 24 розділу ІІІ Правил постачання дійсно регулюють одне й те саме правовідношення - повернення переплати, встановлюючи однаковий строк - не більше 5 робочих днів з дня отримання вимоги споживача та не містять взаємовиключних приписів. У свою чергу Мінімальні стандарти № 1156 є спеціальним нормативно-правовим актом, який деталізує якість наданих послуг, а також визначає наслідки їх недотримання, водночас Правила постачання мають загальний регулятивний характер.
60. При цьому той факт, що пункт 24 розділу ІІІ Правил постачання не містить юридично-буквально формулювання щодо «попередніх постачальників», не означає відсутності такого обов'язку, оскільки цей обов'язок прямо та спеціально закріплений у пункті 3.2 Мінімальних стандартів № 1156.
61. Частина сьома статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з огляду на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 823/647/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 826/18792/16, від 17 червня 2020 року у справі № 826/17578/15, застосовується виключно за наявності неоднозначного (множинного) тлумачення норм права.
62. Однак у справі, що розглядається, норми Мінімальних стандартів № 1156 та Правил постачання є достатньо чіткими та узгодженими у частині регулювання обов'язку попереднього постачальника щодо надання компенсації за порушення строків повернення переплати, зокрема й без заяви споживача.
63. На цій підставі колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість доводів скаржника у частині існування двох суперечливих спеціальних норм, оскільки таке не підтвердилося у процесі розгляду справи та надання Судом тлумачення положень підпункту 3 пункту 3.2 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 та пункту 24 розділу ІІІ Правил постачання у їхньому системному взаємозв'язку.
64. Вирішуючи заявлене скаржником клопотання про передачу справи № 460/26732/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керується таким.
65. ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» обґрунтовує необхідність такої передачі тим, що питання обов'язку нарахування попереднім постачальником природного газу компенсації побутовим споживачам згідно Мінімальних стандартів № 1156 та вимог та механізму надання споживачеві такої компенсації попереднім постачальником, з яким у споживача припинені договірні правовідносини, становить на сьогоднішній день виключну правову проблему, оскільки НКРЕКП впродовж 2024-2024 років проводились численні аналогічні позапланові перевірки ліцензіатів - колишніх постачальників природного газу та невиконання розпоряджень НКРЕКП.
66. Разом з тим, відповідно до частини п'ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
67. Отже, сам по собі масовий характер спорів, на що посилається скаржник, не є достатнім і самостійним критерієм для визнання наявності виключної правової проблеми. Усталена практика Верховного Суду (зокрема, викладена у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 640/17351/19) виходить з того, що виключна правова проблема має місце тоді, коли норма права є об'єктивно невизначеною або суперечливою; існують різні, взаємовиключні підходи касаційних судів до її застосування або наявна прогалина у правовому регулюванні, що унеможливлює однозначне вирішення спору.
68. Скаржник не обґрунтував наявність жодної з цих умов у цій справі, зокрема питання, на яке посилається скаржник, а саме - обов'язок попереднього постачальника природного газу нараховувати та виплачувати компенсацію побутовим споживачам за недотримання мінімальних стандартів якості, врегульоване чітко та системно положеннями пунктів 3.2, 3.4, 3.6, 3.8, 3.10 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156 та Правил постачання природного газу. Отже, спір зводиться не до вирішення нової або складної правової проблеми, а до оцінки правильності застосування чітких норм матеріального права до встановлених обставин, що не входить до функціонального призначення Великої Палати Верховного Суду.
69. Таким чином, доводи ТОВ «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» про наявність виключної правової проблеми зводяться до незгоди з правовою оцінкою судів, не підтверджені наявністю нормативної колізії або різної правозастосовної практики, тобто не відповідають критеріям, встановленим статтею 346 КАС України, у зв'язку з чим Суд вважає, що у задоволенні клопотання про передачу справи № 460/26732/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
70. Ураховуючи вищезазначене, доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме - положень абзацу першого пункту 3.5 глави ІІІ, підпунктів 3.7, 3.8, 3.10 глави ІІІ Мінімальних стандартів № 1156, абзацу четвертого пункту 24 розділу ІІІ та пункту 11 розділу V Правил постачання, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи. Також не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про суперечливу дію спеціальних норм матеріального права, а саме -пункту 3.2 Мінімальних стандартів № 1156 та абзацу четвертого пункту 24 розділу ІІІ Правил постачання.
71. Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
72. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди ухвалили судові рішення при дотриманні норм процесуального права та правильно застосували норми матеріального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
73. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій. У них також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
74. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не перерозподіляються.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -
Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» про передачу справи № 460/26732/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВНЕГАЗ ЗБУТ» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/26732/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач В. М. Бевзенко
Судді: С. М. Чиркін
В. М. Шарапа