17 березня 2026 року
м. Київ
справа №280/5538/25
адміністративне провадження №К/990/8652/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Уханенка С.А., Желєзного І.В.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жовтан Олександр Володимирович, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - В/ч НОМЕР_1 НГУ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 НГУ щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153);
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 НГУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі пункту 4 Постанови № 153.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2025, адміністративний позов задоволено повністю.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 НГУ задоволено, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі № 280/5538/25 скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 НГУ про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жовтан Олександр Володимирович, звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Разом із цим, з 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Постанови № 153.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Обґрунтовуючи необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування пункту 4 Постанови № 153, скаржник вказує про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо відсутності протиправної бездіяльності відповідача, мотивований тим, що позивач був призваний на військову службу у віці до 25 років до введення воєнного стану Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, що виключає одну із основних умов одержання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена Постановою № 153. Однак скаржник зауважує, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153» від 30.07.2025 № 942, яка набрала чинності 07.08.2025, було внесено зміни до Постанови № 153, зокрема доповнено пункт 4 абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».
За наведених обставин скаржник переконує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на виплату одноразової грошової винагороди в результаті довільного трактування положень пункту 4 Постанови № 153, що є підставою для скасування оскаржуваної постано.
У контексті необхідності формування висновку щодо застосування вказаної норми, касатор також стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що на час розгляду справи не встановлено порушене право позивача на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови № 153, оскільки ним не було дотримано визначеної процедури звернення щодо її виплати, а саме: не подано до свого безпосереднього командира рапорт про її виплату з усіма необхідними документами, не відповідають фактичним обставинам справи.
З огляду на наведене, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не можна вважати такими, що пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті вони зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Поряд із цим необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
За доводами скаржника, наявна судова практика свідчить про відсутність єдиного підходу до застосування положень пункту 4 Постанови № 153, що обґрунтовує необхідність втручання Верховного Суду для формування єдиної правозастосовної практики з цього приводу та вказує про необхідність забезпечення справедливого та однозначного застосування вказаної норми до ситуацій, коли військовослужбовців позбавляють передбаченої пунктом 4 Постанови № 153 одноразової грошової винагороди. Зазначені правовідносини є масовими, стосуються значної кількості військовослужбовців Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, та вже спричинили значну кількість спорів.
Водночас, за доводами скаржника, аналіз відповідної судової практики свідчить про відсутність єдиного підходу до застосування цих положень. Суди першої та апеляційної інстанцій по-різному тлумачать положення пункту 4 Постанови № 153 щодо порядку реалізації військовослужбовцями права на одноразову грошову винагороду, а також визначення кола військовослужбовців, які мають право на її отримання, що призводить до ухвалення протилежних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та створює правову невизначеність, що в свою чергу порушує принцип рівності перед законом. Скаржник окремо зауважує, що апеляційні суди застосовують різні підходи при вирішенні спорів щодо виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям, котрі до введення в Україні воєнного стану були призвані на строкову службу, а в подальшому, під час дії воєнного стану, добровільно уклали контракт на проходження військової служби.
Крім того касатор наводить доводи про виняткове значення цієї справа учасника справи, який подає касаційну скаргу, з огляду на характер спірних правовідносин, наслідки оскаржуваного судового рішення та істотний вплив цього рішення на реалізацію касатором його суб'єктивних матеріальних прав та становить значний суспільний інтерес, зауважуючи, що спір у цій справі стосується реалізації права військовослужбовця на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн, яка є однією із соціальних гарантій для осіб, що безпосередньо беруть участь у бойових діях та забезпечують оборону держави в умовах воєнного стану. Зауважує, що питання належного грошового забезпечення військовослужбовців в умовах дії правового режиму воєнного стану набуває особливого значення, оскільки своєчасне, повне та справедливе отримання передбачених державою виплат є однією з ключових гарантій соціального захисту військовослужбовців та матеріальної стабільності.
Водночас, обґрунтування наявність обставин, наведених у підпунктах «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не позбавляє скаржника обов'язку належним чином обґрунтувати наявність підстав касаційного оскарження, визначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції касаційну скаргу у новій редакції із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жовтан Олександр Володимирович, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії- залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) касаційну скаргу у новій редакції із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
С.А. Уханенко
І.В. Желєзний ,
Судді Верховного Суду