Справа № 991/2224/26
Провадження 1-кс/991/2321/26
12 березня 2026 року м.Київ
Суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , за участі захисника ОСОБА_3 , підозрюваної ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву захисника підозрюваної ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_3 про відвід слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 від участі у кримінальному провадженні № 42025000000001123 від 27.11.2025,
До Вищого антикорупційного суду надійшла заява захисника підозрюваної ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_3 про відвід слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 (далі - Заяви) від участі у кримінальному провадженні № 42025000000001123 від 27.11.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 369, ч. 3 ст. 28 ч. 4 ст. 368 КК України (далі - Кримінальне провадження), у якій він просить:
- відвести слідчого суддю Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 від участі у Кримінальному провадженні, в тому числі від розгляду справи № 991/2224/26 за клопотанням прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_5 про продовження строку дії обов'язків, покладених на ОСОБА_6 .
Заявлений відвід мотивований таким:
1) порушено встановлений ч. 3 ст. 35 КПК України порядок визначення слідчого судді. Так, згідно з матеріалами Кримінального провадження автоматизований розподіл справи за клопотанням сторони обвинувачення про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу (далі - Клопотання) відбувся 16.01.2026 о 14:08, За результатами якого для розгляду зазначеного Клопотання було визначено слідчого суддю ОСОБА_7 . Водночас вручення стороні захисту матеріалів Клопотання відбулося у цей же день о 15:45. При цьому, як зазначає сторона захисту, з огляду на те, що копія матеріалів Клопотання спочатку вручається стороні захисту, а вже після цього Клопотання з доданими матеріалами подається до суду, фактичне надходження Клопотання до суду могло відбутися лише близько 16:30, тобто після здійснення автоматизованого розподілу справи. Крім того, за твердженням сторони захисту, детектив Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) під час вручення стороні захисту матеріалів Клопотання повідомив, що зазначене Клопотання розглядатиме слідчий суддя ОСОБА_7 . За таких обставин, на думку сторони захисту, виникає ситуація, за якої спочатку було визначено конкретного слідчого суддю, а вже після цього матеріали клопотання були фактично подані до суду. Такий алгоритм, як зазначає сторона захисту, суперечить вимогам ст. 35 КПК України, якою передбачено обов'язковість визначення слідчого судді шляхом автоматизованого випадкового розподілу саме після надходження повного пакету матеріалів до суду.
2) існують інші обставини, що викликають сумніви у неупередженості слідчого судді ОСОБА_7 . Як зазначено у Заяві, висновок про можливу упередженість слідчого судді ОСОБА_7 сторона захисту робить на підставі аналізу його процесуальної поведінки під час розгляду ряду питань у межах цього Кримінального провадження. Зокрема, ухвалою слідчого судді ОСОБА_7 від 19.01.2026 у справі № 991/468/26 було надано дозвіл на проведення обшуку у транспортному засобі та за відповідною адресою, при тому що фактично обшук було проведено 13-14.01.2026 без ухвали слідчого судді, за відсутності, на думку сторони захисту, об'єктивних ознак невідкладності та підстав, передбачених ч. 3 ст. 233 КПК України. У зв'язку з цим сторона захисту вважає, що під час розгляду вищезазначеного клопотання слідчим суддею не було належним чином забезпечено принцип змагальності сторін, оскільки його розгляд здійснювався без повідомлення сторони захисту. Крім того, під час судових засідань 16.01.2026 та 21.01.2026, реагуючи на доводи сторони захисту щодо необхідності об'єднання матеріалів судового розгляду, а також щодо можливості постановлення окремої ухвали з питань порушення презумпції невинуватості, слідчий суддя ОСОБА_7 , за твердженням сторони захисту, висловив позицію щодо невизначальної ролі судової практики Верховного Суду для суду першої інстанції. На думку сторони захисту, така позиція ставить під сумнів дотримання принципів правової визначеності та єдності судової практики, а також суперечить завданню суду забезпечувати передбачуваність та послідовність правозастосування. При цьому сторона захисту вважає, що публічне заперечення слідчим суддею обов'язковості рішень Верховного Суду виходить за межі допустимих професійних стандартів. Також сторона захисту зазначає, що під час вирішення питання про накладення арешту на майно 21.01.2026 слідчий суддя ОСОБА_7 об'єднав в одному судовому розгляді два різних за правовою природою та предметом судового контролю провадження за клопотаннями про арешт майна. На думку сторони захисту, таке об'єднання суперечить вимогам КПК України та призвело до істотного обмеження процесуальних прав підозрюваної ОСОБА_6 , зокрема щодо повноцінної реалізації принципів змагальності та рівності сторін. За твердженням сторони захисту, судовий розгляд відбувався в умовах обмеженого часу для виступів сторін, без належного дослідження доводів та доказів сторони захисту щодо кожного з клопотань окремо, що, на її думку, унеможливило надання повної правової оцінки обставинам, які мали самостійне значення для кожного з них. Крім того, під час розгляду клопотань про накладення арешту на майно 20.01.2026 слідчий суддя ОСОБА_7 постановив ухвалу про проведення закритого судового розгляду, попри заперечення сторони захисту та, на її переконання, за відсутності передбачених законом підстав. Водночас наступного дня, 21.01.2026, слідчий суддя скасував своє попереднє рішення та постановив проводити розгляд у відкритому судовому засіданні. На думку сторони захисту, КПК України не передбачає можливості самостійного скасування слідчим суддею власної ухвали за відсутності встановлених законом процедур перегляду судових рішень. Також захисник посилається на самоусунення слідчого судді ОСОБА_7 від здійснення судового контролю у цьому Кримінальному провадженні під час розгляду окремих клопотань та скарг сторони захисту. На переконання сторони захисту, це є реакцією слідчого судді на подання ОСОБА_6 та групою народних депутатів України дисциплінарних скарг до Вищої ради правосуддя щодо його діяльності. Крім того, у Вищій раді правосуддя зареєстровано повідомлення судді ОСОБА_7 про втручання в його діяльність під час здійснення правосуддя, зокрема під час розгляду клопотань про арешт майна у цьому Кримінальному провадженні. З огляду на викладене сторона захисту вважає, що між стороною захисту ОСОБА_6 та слідчим суддею ОСОБА_7 існує конфлікт інтересів, що викликає обґрунтовані сумніви у його неупередженості.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_3 завлений відвід підтримав, просив задовольнити.
У судовому засіданні підозрювана ОСОБА_6 підтримала позицію свого захисника. Додатково зазначила, що при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу слідчим суддею ОСОБА_7 було порушено принцип рівності сторін, зокрема відмовлено у задоволенні клопотань сторони захисту про допит свідка та витребування доказів. Також звернула увагу, на некоректні, на її думку, висловлювання слідчого судді ОСОБА_7 при виході до нарадчої кімнати.
Прокурор САП ОСОБА_5 у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні Заяви, заявлений відвід вважає безпідставним, оскільки доводи сторони захисту зводяться до незгоди з раніше прийнятими слідчим суддею у цьому Кримінальному провадженні рішеннями. Зазначив, що відсутній будь-який конфлікт інтересів між стороною захисту ОСОБА_6 та слідчим суддею ОСОБА_7 , оскільки вказане не констатовано жодним рішенням. Такі посилання сторони захисту є лише припущеннями, не підтверджені достатніми доказами та не можуть бути підставою для відводу слідчого судді.
Згідно ч. 3 ст. 81 КПК України, особа, якій заявлено відвід, - слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду Заяви, в судове засідання не з'явився, письмових пояснень або інших заяв не надав.
Враховуючи положення ч. 3 ст. 81 КПК України, з метою дотримання розумних строків розгляду заяви про відвід, що є одним з пріоритетних завдань кримінального провадження, з метою дотримання прав, свобод та інтересів учасників провадження та забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду, суддя дійшов до висновку, що відсутність слідчого судді не перешкоджає розгляду заяви про відвід, та вважає можливим провести розгляд Заяви за його відсутності.
Дослідивши зміст Заяви, додані до неї матеріали та заслухавши позицію учасників судового провадження, суддя приходить до такого висновку.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 80 КПК України, заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.
Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює право на справедливий суд, кожна людина має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У відповідності до положень п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього є неможливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Важливою процесуальною гарантією реалізації права кожної людини на справедливий судовий розгляд незалежним і безстороннім судом у кримінальному провадженні України є інститут відводів (самовідводів) професійних суддів і присяжних, який являє собою сукупність процесуальних норм, що передбачають ініціювання та вирішення питання про недопущення судді до участі або усунення його від участі в кримінальному провадженні за наявності обставин, що виключають таку участь.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію, визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім.
Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).
Статтями 75 та 76 Кримінального процесуального кодексу України передбачено вичерпний перелік підстав для відводу (самовідводу) судді (слідчого судді).
Так, 4, 5 ч. 1 ст. 75 КПК України встановлено, що слідчий суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості та у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
Судовим розглядом встановлено, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у Кримінальному провадженні, у межах якого ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 369 КК України.
10.03.2026 до Вищого антикорупційного суду подано клопотання прокурора САП ОСОБА_5 , погоджене Генеральним прокурором ОСОБА_8 , про продовження строку дії обов'язків, покладених на ОСОБА_6 у Кримінальному провадженні.
Шляхом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказане клопотання передано на розгляд слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 .
У судовому засіданні 11.03.2026 стороною захисту ОСОБА_9 (підозрюваної та його захисником ОСОБА_3 ) на підставі п. 4, 5 ч. 1 ст. 75 КПК України заявлено відвід слідчому судді ОСОБА_7 .
Щодо наявності підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК України, для відводу слідчого судді ОСОБА_7 .
Мотивуючи Заяву та доводи щодо порушення встановленого ч. 3 ст. 35 КПК України порядку визначення слідчого судді ОСОБА_7 при розгляді 16.01.2026 клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу у вигляді застави щодо підозрюваної ОСОБА_6 (далі - Клопотання), захисник вказує на те, що вказане Клопотання надійшло до Вищого антикорупційного суду вже після проведення автоматизованого розподілу, оскільки його розподіл відбувся раніше, ніж стороні захисту було вручено його матеріали.
Відповідно до Звіту про автоматизований розподіл від 15.01.2026 судову справу № 991/414/26 за Клопотанням розподілено на суддю ОСОБА_7 15.01.2026 о 14:03:19.
Згідно розписки ОСОБА_6 , наданої детективу НАБУ ОСОБА_10 , нею було отримано примірник Клопотання з додатками 15.01.2026 о 15:41 год.
Таким чином, розподіл між суддями судової справи № 991/414/26 за Клопотанням відбувся раніше, ніж примірник такого Клопотання було вручено стороні захисту ОСОБА_6 , що не спростовувалось прокурором у судовому засіданні під час розгляду Заяви.
Статтею 184 КПК України регламентовано порядок подачі та вимогу до змісту клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжних заходів.
Так, згідно ч. 1 ст. 184 КПК України клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 184 КПК України до клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу додаються підтвердження того, що підозрюваному, обвинуваченому надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу.
Разом з цим, згідно п. 1 ч. 1 ст. 35 КПК України, у суді функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система та/або її окремі підсистеми (модулі), що забезпечують, зокрема, об'єктивний і неупереджений розподіл матеріалів кримінального провадження між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості проваджень для кожного судді.
Частиною 3 статті 35 КПК України встановлено, що визначення судді (запасного судді, слідчого судді), а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретного провадження здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою та/або її окремою підсистемою (модулем) під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом випадковості та в хронологічному порядку з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження на кожного суддю, заборони брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання (крім перегляду за нововиявленими обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядженням, а також інших передбачених законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ. Після визначення судді (запасного судді, слідчого судді) або судді-доповідача для конкретного судового провадження не допускається внесення змін до реєстраційних даних щодо цього провадження, а також видалення цих даних з Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи та/або її окремої підсистеми (модуля), крім випадків, установлених законом.
Особливості розподілу кримінальних проваджень та інших передбачених законом процесуальних документів, що подаються до суду, встановлюються Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 12 ст. 35 КПК України).
Згідно з п. 136 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.08.2021 № 1845/0/15-21 зі змінами) до початку функціонування підсистеми автоматизованого розподілу справ у складі ЄСІТС визначення складу суду та присяжних здійснюється відповідно до вимог розділу IV цього Положення засобами автоматизованої системи документообігу суду.
Відповідно до п. 2.3.1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39, які набрали чинності 01.04.2025, розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.
Інструкція з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17.10.2023 № 485), визначає загальні правила ведення діловодства в місцевих та апеляційних судах України, регламентує порядок роботи з документами з моменту їх надходження чи створення до знищення в установленому порядку або передачі до державної архівної установи.
Згідно ч. 7 Розділу II вказаної інструкції при надходженні до суду судової справи (матеріалів кримінального провадження) перевіряється наявність додатків, зазначених у супровідному листі суду, здійснюється огляд стану справи (наявність томів, повнота підшивання матеріалів справи, наявність опису, відповідність змісту опису фактичній наявності документів, належність оформлення і засвідчення підписами опису справи).
Аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що при надходженні до суду будь-якого клопотання/скарги/заяви уповноважений працівник суду перевіряє фактичну наявність додатків, зазначених у відповідному клопотанні/скарзі/заяві, а не їх відповідність вимогам КПК України. При цьому працівник суду, уповноважений здійснювати автоматизований розподіл судових справ, не наділений повноваженнями надавати оцінку повноті пакета документів, доданих до клопотання/скарги/заяви. Відтак, наявність певних недоліків у поданому клопотанні/скарзі/заяві не перешкоджає його автоматизованому розподілу слідчому судді і не свідчить про порушення встановленого ч.3 ст.35 КПК України порядку визначення слідчого судді.
Доводи сторони захисту про те, що детектив НАБУ під час вручення матеріалів Клопотання повідомив про його розгляд саме слідчим суддею ОСОБА_7 , не свідчать про порушення встановленого ч.3 ст.35 КПК України порядку визначення слідчого судді, оскільки автоматизований розподіл справи на час зазначеного повідомлення вже відбувся .
Щодо наявності підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, для відводу слідчого судді ОСОБА_7 .
Мотивуючи Заяву та доводи щодо упередженості слідчого судді ОСОБА_7 , захисник вказує на процесуальну поведінку слідчого судді під час розгляду ряду питань у межах цього Кримінального провадження, а також на прийняті ним судові рішення.
З приводу розгляду слідчим суддею ОСОБА_7 клопотання про надання дозволу на проведення обшуку без участі сторони захисту, хоч обшук уже був проведений без ухвали слідчого судді, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.
При цьому, клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора (ч. 4 ст. 234 КПК України).
Отже, положеннями КПК України прямо визначено коло суб'єктів, які можуть брати участь при розгляді вищезазначеної категорії клопотань, до якого сторона захисту не входить, то розгляд слідчим суддею клопотання про надання дозволу на проведення обшуку після його проведення без участі сторони захисту не свідчить про упередженість слідчого судді та не може бути підставою для його відводу.
При цьому, якщо сторона захисту не згодна з висновками слідчого судді, які містяться у відповідному рішенні, постановленому за результатом розгляду вищезазначеного клопотання, то заперечення проти такої ухвали можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді (ч. 3 ст. 309 КПК України).
Разом з тим, у справі ЄСПЛ «Корнієць та інші проти України», на яку посилалась сторона захисту, у п. 71 зазначено «повертаючись до способу, у який національні суди розглядали клопотання слідчих про ex post facto легалізацію обшуків, проведених в квартирах заявників, Суд зауважує, що відповідні ухвали, викладені у загальних формулюваннях, які по суті відтворюють клопотання слідчих, переконливо не демонструють, що було здійснено ретельну оцінку обставин кожної справи, зокрема щодо питання про існування законних підстав для проведення обшуків без попередньої ухвали суду про надання дозволу на проведення обшуку, та чи дійсно існували невідкладні випадки, які б виправдовували відповідні обшуки. Той факт, що заявники не мали можливості подати зауваження або іншим чином взяти участь у розгляді ex officio, з огляду на відсутність відповідної нормативно-правової бази, як вбачається, сприяв такому низькому рівню розгляду.» (https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22languageisocode%22:[%22UKR%22],%22appno%22:[%222599/16%22,%226904/16%22,%2212704/16%22],%22documentcollectionid2%22:[%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-247421%22]})
Таким чином, порушенням, встановленим ЄСПЛ у вказаній справі, є не факт розгляду клопотання про обшук у відсутність заявників, а те, що «...ухвали, викладені у загальних формулюваннях, які по суті відтворюють клопотання слідчих, переконливо не демонструють, що було здійснено ретельну оцінку обставин кожної справи, зокрема щодо питання про існування законних підстав для проведення обшуків без попередньої ухвали суду про надання дозволу на проведення обшуку, та чи дійсно існували невідкладні випадки, які б виправдовували відповідні обшуки».
Таким чином, оскільки положення КПК України чітко регулюють питання складу учасників при розгляді клопотання про обшук, в тому числі ex post facto, а висновок ЄСПЛ у справі «Корнієць та інші проти України» щодо основних допущених порушень стосується загальності формулювань в ухвалі слідчого судді та переконливості обгрунтування існування законних підстав для проведення невідкладних обшуків, суддя приходить до висновку, що розгляд слідчим суддею ОСОБА_7 клопотання про обшук ex post facto, що був проведений без участі сторони захисту, не свідчить про будь-яку упередженість слідчого судді.
Щодо доводів сторони захисту з приводу висловлювань слідчого судді ОСОБА_7 з приводу ролі судової практики Верховного Суду для суду першої інстанції, суддя зазначає таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як вбачається з матеріалів Заяви, під час розгляду окремих клопотань у межах цього Кримінального провадження слідчий суддя ОСОБА_7 висловлював позицію щодо практики Верховного Суду при вирішенні окремих процесуальних питань. Водночас самі по собі такі висловлювання щодо практики Верховного суду свідчать лише про наявність у слідчого судді певного підходу до застосування норм кримінального процесуального законодавства і не можуть розцінюватися як прояв упередженості чи нехтування вимогами закону. Доводи заяви про відвід не свідчать, що слідчий суддя висловлювався з приводу висновків Верховного суду.
Практика Верховного Суду та висновки, викладені у постановах Верховного Суду, не є тотожними поняттями. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є сформульованим судом підходом до застосування відповідної норми права у конкретній справі, тоді як практика Верховного Суду формується шляхом багаторазового застосування певних правових підходів у різних справах, але вони не обов'язково зафіксовані у висновках.
Крім того, як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, на предмет подібності слід оцінювати ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39).
Таким чином, висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому суди першої інстанції не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи і застосовувати їх автоматично без урахування особливостей іншого кримінального провадження.
Доводи сторони захисту щодо порушень слідчим суддею ОСОБА_7 процесуальних прав підозрюваної ОСОБА_6 внаслідок об'єднання проваджень за клопотаннями про арешт майна, суддя відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України матеріали кримінального провадження можуть об'єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими статтею 217 цього кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 217 КПК України у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об'єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).
Таким чином, хоча положення КПК України прямо не передбачають можливості об'єднання окремих клопотань, зокрема клопотань про скасування заходів забезпечення кримінального провадження, зміст наведених положень ст. 334 та 217 КПК України дає підстави вважати, що суд наділений дискреційними повноваженнями вирішувати питання про їх об'єднання з метою забезпечення повного, всебічного та ефективного розгляду справ в розумні строки.
Разом з тим, зі змісту ухвали слідчого судді ОСОБА_7 від 19.01.2026 у справі №991/415/26, якою об'єднано в одне провадження матеріали клопотань сторони обвинувачення про арешт майна, вбачається що при вирішенні питання про доцільність об'єднання матеріалів таких судових справ в одне судове провадження слідчий суддя обгрунтував своє рішення відповідним чином.
Незгода сторони захисту з таким рішенням не свідчить про упередженість слідчого судді.
Крім того, у разі наявності у сторони захисту сумнівів щодо повноти судового розгляду клопотань про арешт майна, вона не позбавлена можливості під час досудового розслідування оскаржити відповідну ухвалу слідчого судді про арешт майна в апеляційному порядку.
Щодо доводів сторони захисту з приводу зміни слідчим суддею ОСОБА_7 свого рішення про розгляд клопотань про арешт майна у закритому судовому засіданні, суддя зазначає наступне.
Положеннями ст. 27 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 27 КПК України.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Крім того, як вбачається зі змісту Заяви та підтверджено стороною захисту у судовому засіданні, після наведення стороною захисту заперечень щодо закритого розгляду клопотань про арешт майна, слідчий суддя ОСОБА_7 погодився з їх доводами та постановив нове рішення, змінивши своє попереднє рішення про розгляд клопотань у закритому судовому засіданні.
Таким чином, зміна слідчим суддею раніше прийнятого процесуального рішення на протилежне свідчить лише про врахування доводів сторони захисту та реалізацію принципу змагальності сторін, а тому не може вказувати на упередженість слідчого судді або бути підставою для його відводу.
Посилання сторони захисту щодо самоусунення слідчого судді ОСОБА_7 від здійснення судового контролю у цьому Кримінальному провадженні під час розгляду окремих клопотань та скарг сторони захисту, суддею відхиляються оскільки постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження або про закриття провадження за клопотанням є процесуальним рішенням слідчого судді щодо можливості розгляду відповідних скарг чи клопотань у порядку судового контролю.
Статтею 309 КПК України передбачений вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Крім цього, як неодноразово зазначав Верховний Суд, у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи частини четвертої статті 399 КПК. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі пункту 17 частини першої статті 7 та частини першої статті 24 КПК, які його гарантують, з огляду на положення частини шостої статті 9 КПК, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суддя дійшов до висновку, що доводи сторони захисту ОСОБА_6 фактично зводяться до її незгоди із прийнятими раніше слідчим суддею ОСОБА_7 у Кримінальному провадженні рішеннями.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року та інших.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 року щодо незалежності, ефективності та обов'язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї.
Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ст. 310 КПК України, оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку.
Положеннями ч. 1-2 ст. 309 КПК України визначено перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді (ч. 3 ст. 309 КПК України).
Таким чином, законність прийнятих слідчим суддею рішень при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законодавством процесуального контролю та повинно здійснюватися шляхом апеляційного перегляду. Такі рішення не є підставою для відводу слідчого судді.
Щодо доводів сторони захисту з приводу наявності конфлікту інтересів між стороною захисту ОСОБА_6 та слідчим суддею ОСОБА_7 , що обумовлено їх зверненнями, зокрема до Вищої ради правосуддя.
Згідно ч. 1 , 4 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя зобов'язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.
Відповідно до матеріалів Заяви, суддя ОСОБА_7 звернувся до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора з повідомленням про втручання в його діяльність судді щодо здійснення правосуддя з боку третіх осіб, які не є учасниками кримінального провадження.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Таким чином, суддя не має ототожнювати сторону кримінального провадження з третіми особами та зобов'язаний здійснювати розгляд справи справедливо і безсторонньо (в іншому випадку суддя зобов'язаний заявити собі самовідвід). Водночас відсутні будь-які дані, що слідчий суддя ОСОБА_7 ототожнює третіх осіб, відносно яких він подав заяву про втручання, зі стороною захисту ОСОБА_6 .
Сторона захисту посилається на неможливість не ототожнення ОСОБА_11 та депутатів з її фракції, стосовно яких суддя ОСОБА_7 повідомив про втручання в його діяльність внаслідок суб'єктивних причин, однак такі доводи суддею не приймаються до уваги, оскільки є припущенням, на якому не може грунтуватись рішення суду.
Разом з тим, будь-яка особа має право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) (стаття 107 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Чинним законодавством не передбачено жодних обмежень права будь-якої особи на звернення до Вищої ради правосуддя зі скаргою стосовно дисциплінарного проступку судді, в тому числі й обмежень щодо звернення учасника судового провадження з дисциплінарною скаргою на стадії досудового розслідування.
У зв'язку із цим, саме лише подання учасником судового провадження скарги на дії судді до Вищої ради правосуддя не перешкоджає слідчому судді продовжувати судовий нагляд за досудовим розслідуванням та виконувати обов'язок справедливо, безсторонньо та своєчасно вирішувати справу відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства та не спричиняє конфлікту інтересів.
Сумніви сторони захисту щодо неупередженого розгляду судових справ в межах Кримінального провадження слідчим суддею ОСОБА_7 та прийняття за результатом їх розгляду обґрунтованих, вмотивованих та законних рішень, мають суб'єктивний, а не об'єктивний характер, жодними належними та допустимими доказами не підтверджуються, а заявлений відвід не містить належних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність підстав для відводу, що передбачені зазначеними нормами Кримінального процесуального кодексу України.
Те, що сторона захисту внаслідок суб'єктивних міркувань сумнівається в об'єктивному розгляді судових справ у межах Кримінального провадження та прийнятті законних та обґрунтованих судових рішень, не свідчить про упередженість слідчого судді ОСОБА_7 та, як наслідок, не тягне за собою усунення його від участі у Кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
До загальних засад кримінального провадження відноситься диспозитивність (п. 19 ч. 1 ст. 7 КПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 26 КПК України (Диспозитивність), слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Таким чином, інші доводи сторони захисту, які не зазначені у заяві про відвід, у тому числі щодо висловлювань слідчого судді ОСОБА_7 під час виходу до нарадчої кімнати під час розгляду Клопотання, не є предметом розгляду Заяви, переданої на розгляд судді в цій справі, а тому знаходяться за межами предмету розгляду в цій справі.
Водночас це не позбавляє сторону захисту права заявити інший відвід слідчому судді ОСОБА_7 з відповідних підстав, що може бути предметом окремого розгляду.
Враховуючи викладене, суддя приходить до висновку, що в ході розгляду Заяви про відвід не встановлено порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді та не встановлено існування обставин, які б викликали сумнів у об'єктивності, безсторонності та неупередженості слідчого судді ОСОБА_7 при участі у Кримінальному провадженні та які, у свою чергу, унеможливлювали б постановлення ним об'єктивних судових рішень, а відтак, заявлений відвід не містить належних, конкретних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність передбачених чинним законодавством підстав для його задоволення.
Керуючись статтями 75, 81, 309, 369-372, 376 КПК України, суддя
Відмовити у задоволенні заяви ахисника підозрюваної ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_3 про відвід слідчого судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 від участі у кримінальному провадженні № 42025000000001123 від 27.11.2025.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СУДДЯ ОСОБА_1