12 березня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 703/1675/23
Провадження № 22-ц/821/625/26
категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
за участю секретаря - Кукушкіної А. О.,
учасники справи:
скаржник - ОСОБА_1 ,
представник скаржника - адвокат Рачковська Аліна Олексіївна,
орган, дії якого оскаржуються - державний виконавець відділу ДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області Київського МУЮ Коваленко А. А.,
стягувач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 січня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії старшого державного виконавця ВДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваленка А. А. та визнання дій стягувача ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами,-
29 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на неправомірні дії старшого державного виконавця ВДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області Київського МУ МЮУ Коваленка А. А. та визнання дій стягувача ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами.
Скарга обґрунтована тим, що рішенням суду від 15 липня 2025 року було задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої затопленням квартири в розмірі 109399,54 грн.
Ухвалою суду від 11 грудня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 та розстрочено виконання рішення суду від 15 липня 2025 року терміном на 6 місяців.
Скаржниця зазначає, що не зважаючи на ухвалу суду про розстрочення виконання рішення від 15 липня 2025 року представник стягувача отримав виконавчий лист та пред'явив його до виконання на повну суму боргу у розмірі 109399,54 грн, не повідомивши орган ДВС про наявність ухвали суду від 11 грудня 2025 року.
19 грудня 2025 року державним виконавцем Коваленком А. А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення всієї суми боргу, про стягнення виконавчого збору та арешт коштів боржника.
Вважає, що в результаті таких дій зі сторони органу ДВС було неправомірно накладено арешт на пенсійну карту боржниці та заблоковано доступ до користування її коштами.
22 грудня 2025 року вона звернулась до ДВС із заявою про врахування ухвали суду від 11 грудня 2025 року, однак жодної реакції з боку виконавця не послідувало.
Таким чином вважає, що виконавче провадження було відкрите неправомірно, оскільки термін примусового виконання рішення суду ще не настав, а нарахування виконавчого збору на всю суму боргу є незаконним, оскільки у разі пред'явлення до виконання виконавчого документу, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум за якими сплинув строк сплати.
Щодо зловживання процесуальними правами з боку стягувача скаржниця зазначає, що оскільки стягувачу та його представнику було достеменно відомо про ухвалу суду від 11 грудня 2025 року, однак заяву про відкриття виконавчого провадження подано представником без повідомлення органу ДВС про наявність ухвали суду про розстрочку виконання рішення суду, такі дії з боку стягувача вважає зловживанням його процесуальними правами. В зв'язку з тим, що стягувач не повідомив державного виконавця про існування ухвали суду від 11 грудня 2025 року, чим допустив порушення своїх процесуальних прав, то просила суд застосувати до нього захід процесуального примусу у вигляді штрафу.
Крім того зазначає, що в зв'язку з передчасним відкриттям виконавчого провадження в неї виникла необхідність звернення до суду із даною скаргою, а тому вона зверталася за правовою допомогою у її написанні та сплатила адвокату кошти в розмірі 6000 грн.
В зв'язку з вищевикладеним скаржник просила суд: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу ДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області Київського МУЮ Коваленка А. А. при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 109399,54 грн в повному обсязі, постанови про стягнення виконавчого збору від 19 грудня 2025 року, постанови про арешт коштів боржника; скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника та про стягнення виконавчого збору; визнати дії стягувача ОСОБА_2 в частині пред'явлення виконавчого листа № 703/1675/23 без повідомлення органів ДВС про наявність ухвали суду від 11 грудня 2025 року про розстрочення виконання рішення суду - зловживання процесуальними правами; постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету штрафу у сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб із стягувача ОСОБА_2 за зловживання процесуальними правами; стягнути з Відділу ДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 січня 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано дії стягувача ОСОБА_2 в частині пред'явлення виконавчого листа № 703/1675/23 від 18 грудня 2025 року до виконання без повідомлення органу державної виконавчої служби про наявність ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2025 року зловживанням процесуальними правами.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету штраф в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3028,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн.
В іншій частині скаргу залишити без задоволення.
Ухвала суду мотивована тим, що дії державного виконавця в частині відкриття провадження, винесення постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника були прийняті відповідно до закону, державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень та не порушував прав, свобод та законних інтересів скаржниці тому в цій частині вимоги скарги до задоволення не підлягають. Крім того, станом на час розгляду скарги виконавче провадження № 79855157 від 19 грудня 2025 року не проводиться, всі заходи проведені під час його виконання скасовано, а виконавчий лист № 703/1675/23 повернуто ОСОБА_2 без прийняття до виконання.
В частині визнання дій стягувача ОСОБА_2 щодо пред'явлення виконавчого листа № 703/1675/23 від 18 грудня 2025 року до виконання без повідомлення органу ДВС про існування ухвали суду від 11 грудня 2025 року про розстрочення виконання рішення суду зловживанням процесуальними правами, суд прийшов до висновку про їх задоволення, оскільки в діях стягувача ОСОБА_2 суд вбачав зловживання своїми процесуальними правами, а саме не повідомлення органу державної виконавчої служби про обставини, які впливають на виконання рішення суду та розстрочують його виконання.
Також суд вважав за необхідність застосування до стягувача ОСОБА_2 за зловживання процесуальними правами, заходу процесуального примусу у вигляді штрафу в дохід державного бюджету в сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3028 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі від 21 січня 202 року ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального, просить ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 січня 2026 року скасувати та постановити нову, якою в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що на час подання виконавчого листа до примусового виконання рішення суду від 15 липня 2025 року, ухвалу суду від 11 грудня 2025 року законної сили не набрала та нею фактично не змінено виконання основного рішення суду.
Розстрочка виконання рішення за виконавчим листом № 703/1675/23 можлива лише після набрання ухвалою суду від 11 грудня 2025 року, законної сили.
Отже, на час подання виконавчого листа до примусового виконання не настали обставини щодо розстрочки виконання судового рішення в розумінні ч. 4 ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження».
Таким чином, аналіз чинного законодавства свідчить про те, що в стягувача відсутні зловживання процесуальними правами.
Суд першої інстанції помилково стягнув з ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн, оскільки ОСОБА_1 просила вказані витрати стягнути з Відділу ДВС у м. Сміла.
Відзив на апеляційну скаргу.
23 лютого 2023 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Рачковської А. О. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 січня 2026 року - залишити без змін.
Вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено факт зловживання своїми процесуальними правами ОСОБА_2 , а саме не повідомлення органу державної виконавчої служби про обставини, які впливають на виконання рішення суду та розстрочують його виконання та вірно вжив заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо витрат на правничу допомогу, оскільки саме дії стягувача ОСОБА_2 привели до порушення прав ОСОБА_1 у зв'язку з чим вона вимушена була звернутися до адвоката за правовою допомогою та до суду із даною скаргою.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.
Фактичні обставини справи
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає не в повній мірі.
Частиною 1 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною 1 ст. 447-1 ЦПК України, яка регламентує право звернення із скаргою до суду, визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скаржниця ОСОБА_1 , керуючись вимогами ст. 447-1 ЦПК України, звертаючись до суду із скаргою на непромірні дії старшого державного виконавця ВДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області Київського МУЮ України Коваленко А. А., посилалась на те, що відкривши 19 грудня 2025 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 703/1675/23 від 18 грудня 2025 року, державний виконавець порушив її права, оскільки термін примусового виконання рішення суду, за її твердженням, ще не настав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області № 703/1675/23 від 15 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 87075,94 грн майнової шкоди, 8000 грн моральної шкоди, 8250 грн витрат за проведення експертизи, 5000 грн витрат на правову допомогу та 1073,60 грн судового збору, а всього 109399,54 грн.
Отже рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області № 703/1675/23 від 15 липня 2025 року набрало законної сили13 листопада 2025 року.
На виконання зазначеного рішення суду 18 грудня 2025 року судом видано виконавчий лист № 703/1675/23, який був поданий на виконання стягувачем ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Пунктом 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
19 грудня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваленком А. А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнової шкоди, моральної шкоди, витрат за проведення експертизи, витрат на правову допомогу та судових витрат на загальну суму 109399,54 грн (ВП № 79855157). Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження та роз'яснено право на її оскарження у порядку та строки визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Також 19 грудня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваленком А. А. винесено постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 на користь ВДВС в розмірі 10939,95 грн.
Крім того, 19 грудня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коваленком А. А. винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 .
Даною постановою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім кошитів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржниці ОСОБА_1 .
Отже, державний виконавець, отримавши від стягувача ОСОБА_2 виконавчий лист № 703/1675/23 від 18 грудня 2025 року, діяв на підставі приведеного Закону та в межах наданих йому повноважень, не пізніше наступного дня відкрив виконавче провадження, виніс постанову про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника, про що повідомив сторін виконавчого провадження.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу ДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області Київського МУЮ Коваленка А. А. при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження про примусове стягнення з ОСОБА_1 боргу в сумі 109399,54 грн в повному обсязі, постанови про стягнення виконавчого збору від 19 грудня 2025 року та постанови про арешт коштів боржника.
22 грудня 2025 року ОСОБА_1 старшому державному виконавцю відділу ДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області Київського МУЮ Коваленку А. А. було подано заяву про долучення до матеріалів ВП № 79855157 копії ухвали Смілянського міськрайонного суду від 11 грудня 2025 року, яка, відповідно, не вступила в законну силу.
Після проведеної перевірки заступником начальника відділу ДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського МУЮ України постановою про скасування процесуального документу № 79855157 від 05 січня 2026 року скасовано документ «Постанова про відкриття виконавчого провадження» від 19 грудня 2025 року, відповідно було скасовано і заходи процесуального виконання такі як стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 та про арешт коштів боржника.
З копії повідомлення про повернення виконавчого документу без прийняття до виконання від 05 січня 2026 року вбачається, що виконавчий лист № 703/1675/23 повернуто стягувачу ОСОБА_2 , оскільки виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Таким чином станом на час розгляду скарги судом першої інстанції виконавче провадження № 79855157 від 19 грудня 2025 року не проводилось, всі заходи проведені під час його виконання скасовані, а виконавчий лист № 703/1675/23 повернуто ОСОБА_2 без прийняття до виконання.
Згідно ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
За викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги скарги ОСОБА_1 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 79855157 від 19 грудня 2025 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 19 грудня 2025 року та постанови про арешт кошів боржника від 19 грудня 2025 року не підлягають до задоволення, оскільки оскаржувані скаржницею постанови були скасовані державним виконавцем 05 січня 2026 року.
Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії державного виконавця в частині відкриття провадження, винесення постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт коштів боржника були прийняті відповідно до Закону, державний виконавець діяв в межах наданих йому повноважень та не порушував прав, свобод та законних інтересів скаржниці, тому в цій частині вимоги скарги до задоволення також не підлягають.
Що стосується вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання дій стягувача ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами, колегія суддів виходить з наступного.
Задовольняючи вимоги в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що стягувачем ОСОБА_2 надано до державної виконавчої служби виконавчий лист № 703/1675/23 без ухвали суду від 11 грудня 2025 року та не повідомлено державного виконавця про наявність обставин таких, як розстрочка виконання рішення суду, державним виконавцем було відкрито виконавче провадження на всю суму боргу та в зв'язку з цим було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та накладено арешт на кошти боржниці.Таким чином, в діях стягувача ОСОБА_2 суд вбачав зловживання своїми процесуальними правами, а саме не повідомлення органу державної виконавчої служби про обставини, які впливають на виконання рішення суду та розстрочують його виконання.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в даній частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, яка регламентує неприпустимість зловживання процесуальними правами та на яку, зокрема, посилався суд при задоволенні вимог в приведеній частині, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно п. 1) ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Частиною 4 ст. 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Із приписів цієї статті вбачається, що суд зобов'язаний вживати заходів у разі невиконання учасником судового процесу його обов'язків.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
За змістом положень цивільного процесуального закону зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню правильного рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи висловлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються на зовні законній юридичній підставі. Механізм зловживання процесуальними правами полягає в тому, що особа, яка бажає мати певний юридичний результат, вчиняє процесуальні дії (бездіяльність), зовні «схожі» на ті юридичні факти, з якими пов'язується настання необхідного результату.
Очевидно, що суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права повинен здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права, тому процесуальним законодавством передбачено, що певні процесуальні дії можуть бути розцінені як зловживання процесуальними правами, якщо відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково та розстрочено їй виконання рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 липня 2025 року у справі № 703/1675/23, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 87075,94 грн майнової шкоди, 8000 грн моральної шкоди, 8250 грн витрат за проведення експертизи, 5000 грн витрат на правову допомогу та 1073,60 грн судового збору, а всього 109399,54 грн терміном на 6 місяців з дня набрання законної сили ухвали суду та встановлено графік погашення заборгованості. Роз'яснено, що ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів з дня її проголошення.
Про існування зазначеної ухвали суду від 11 грудня 2025 року достеменно було відомо, як стягувачу так і його представнику, оскільки вони брали участь в судовому засіданні під час розгляду заяви ОСОБА_1 та заперечували проти її задоволення.
Ухвалу суду від 11 грудня 2025 року було отримано представником стягувача, адвокатом Холодняком В. М. 12 грудня 2025 року, через електронний кабінет.
Частиною 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
У відповідності до ч. 8 приведеної статті особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Суд першої інстанції констатував, що отримуючи виконавчий лист № 703/1675/23, представник стягувача адвокат Холодняк В. М. достеменно знав, що рішення суду від 15 липня 2025 року розстрочено і термін його примусового виконання станом на час отримання виконавчого листа не настав. Однак, не зважаючи на те, що строк примусового виконання рішення суду від 15 липня 2025 року не настав та таке виконання буде можливе лише за умови не сплати боржницею ОСОБА_1 боргу в термін зазначений в ухвалі суду від 11 грудня 2025 року, ОСОБА_2 пред'явив виконавчий лист про стягнення всієї суми боргу до виконання.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що такі дії стягувача завдали шкоди боржниці ОСОБА_1 , оскільки відносно неї передчасно було відкрито виконавче провадження та застосовано заходи примусового виконання рішення суду.
В подальшому, постановою заступника начальника ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського МУЮ від 05 січня 2026 року скасовано процесуальний документ «постанова про відкриття провадження».
Повідомлення державного виконавця та постанова від 05 січня 2026 року стягувачем та його представником не оскаржувались та є чинними.
Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Апеляційний суд констатує, що у виконавчому процесі можливим є зловживання як матеріальними, так і процесуальними правами, що полягає в їх реалізації, зокрема всупереч правам та інтересам інших суб'єктів цих відносин і принципам справедливості, розумності, добросовісності.
Водночас апеляційний суд враховує, що суб'єкти виконавчого процесу як правило мають прямо протилежні інтереси в цих процесах, зокрема стягувач та боржник у виконавчому процесі, - вони не мають обов'язку діяти у взаємних інтересах, так само, як і погоджувати свої діяння з іншими учасниками цих правовідносин.
У даному випадку, варто враховувати реалізацію принципу диспозитивності як одного із принципів цивільного процесу, що полягає в тому числі й у тому, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Принцип диспозитивності також є одним із принципів виконавчого процесу (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»). Принцип диспозитивності лежить в основі руху виконавчого провадження, передбачаючи необхідність прояву ініціативи сторін у межах визначених законом. Один із визначальних аспектів реалізації принципу диспозитивності в діях суб'єктів виконавчого провадження полягає в можливості вільного розпорядження своїми матеріальними і процесуальними правами, необхідності виявлення ініціативи для досягнення бажаних цілей і впливу на рух виконавчого провадження.
Кожен суб'єкт виконавчого процесу вправі розпоряджатися своїми правами за своїм розсудом, а забезпечувати права та інтереси інших суб'єктів цього процесу він не зобов'язаний (тут очевидна кореляція з конституційним приписом про те, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, - ст. 19 Конституції України).
За таких умов не можна вважати зловживанням правами у виконавчому процесі те, що ці права реалізуються всупереч правам інтересам інших суб'єктів цього процесу.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що подання стягувачем ОСОБА_2 до ДВС виконавчого листа для виконання рішення, яке набрало законної сили та неподання ухвали про розстрочку виконання даного рішення, яка не набрала законної сили не є прямим зловживанням процесуальними правами, проте це є суттєвим порушенням обов'язку боржника повідомити виконавця про зміну порядку виконання в разі набрання ухвалою законної сили. Це призводить до продовження примусового стягнення (арешту рахунків, майна), незважаючи на отриману розстрочку.
Проте, як встановлено судом, постановою заступника начальника ВДВС у м. Смілі Черкаського району Черкаської області Київського МУЮ від 05 січня 2026 року скасовано процесуальний документ «постанова про відкриття провадження»,відповідно було скасовано і заходи процесуального виконання такі як стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 та про арешт коштів боржника.
В зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилкового визнав дії стягувача ОСОБА_2 , а саме, неподання ухвали про розстрочку виконання рішення до виконавчої служби, як зловживання процесуальними правами, тому вимоги скаржника ОСОБА_1 в цій частині не підлягають до задоволення.
Що стосується вимоги скарги ОСОБА_1 про стягнення із стягувача ОСОБА_2 в дохід держави штрафу в сумі трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за зловживання процесуальними правами, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки така вимога є похідною від вимоги про визнання дій стягувача ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами, в задоволенні якої апеляційним судом відмовлено, тому вона також не підлягає до задоволення.
Оскільки, за наслідками розгляду справи в суді апеляційної інстанції в задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовлено, тому підстав для стягнення на її користь витрат на правничу допомогу понесених в суді першої інстанції немає, а відтак підлягає скасуванню ухвала Смілянського міськрайонного суду Черкаської області і в цій частині.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги частково, скасування ухвали суду першої інстанції від 07.01.2026 в частині задоволених вимог та витрат на професійну правничу допомогу та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 . В іншій частині ухвала суду залишається без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 січня 2026 року в частині визнання дій стягувача ОСОБА_2 зловживанням процесуальними правами, стягнення штрафу та витрат на правничу допомогу - скасувати та ухвалите нове судове рішення.
В задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині визнання дій стягувача ОСОБА_2 в частині пред'явлення виконавчого листа № 703/1675/23 від 18 грудня 2025 року до виконання без повідомлення органу державної виконавчої служби про наявність ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2025 року зловживанням процесуальними правами, стягнення з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету штрафу - відмовити.
В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 17 березня 2026 року.
Головуюча Л. І. Василенко
Судді О. В. Карпенко
О. М. Новіков