Справа № 541/2048/25 Номер провадження 22-ц/814/1258/26Головуючий у 1-й інстанції Морозовська О. А. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
16 березня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Чумак О.В.,
розглянула в судовому засіданні в м. Полтаві, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (в подальшому - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором №00421-10/2023 від 02.10.2023 в сумі 31900 грн., судовий збір 2422,40 грн. та 7000 грн. витрат на правничу правову допомогу.
В обґрунтування заявлених вимог посилалось на те, що 02.10.2023 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №00421-1-/2023 в електронній формі, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 8000 грн. на власні потреби строком на 360 днів, стандартна процентна ставка становить 2,5% в день, а ОСОБА_1 зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки.
Кредитні кошти були перераховані на рахунок клієнта з використанням реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 , між тим позичальник в порушення умов договору, не виконав свої зобов'язання, що призвело до виникнення вищевказаної заборгованості.
Згідно укладеного 29 січня 2024 року договору факторингу №29012024-1 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», останнє набуло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 .
В досудовому порядку боржник кредитну заборгованість не погасив, у зв'язку з чим новий кредитор звернувся до суду з позовом про стягнення останньої.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №00421-10/2023 від 02.10.2023 в сумі 31900 грн., судовий збір 2422,40 грн. та 7000 грн. витрат на правничу правову допомогу.
Ухвалюючи рішення, місцевий суд дійшов висновку про наявність кредитних правовідносин між сторонами, правомірність переходу права вимоги від первісного кредитора до нового, невиконання умов договору позичальником, що призвело до виникнення заборгованості, яку стягнув згідно наданого позивачем розрахунку.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Вказує на недоведеність позивачем укладення спірного кредитного договору та перерахування йому коштів.
Звертає увагу на розмір нарахованих відсотків 23900 грн. в порівнянні з сумою кредиту - 8000 грн., що є несправедливим, суперечить принципам добросовісності та розумності, а відтак свідчить про дисбаланс договірних правовідносин на шкоду позичальника як споживача.
Вважає завищеним розмір витрат на правову допомогу, яку суд стягнув в повному обсязі, незважаючи, що розгляд справи відбувся без участі сторін.
16 березня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, визнання явки учасників справи обов'язковою, з можливістю участі в режимі відеоконференції, яке було відхилене колегією суддів як необґрунтоване.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про її часткове задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 02.10.2023 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №00421-10/2023, відповідно до умов якого позичальник отримав 8000 грн. на власні потреби строком на 360 днів, зі стандартною процентною ставкою в 2,5% в день.
Укладанню договору передувало звернення ОСОБА_1 до фінансової установи з заявою-анкетою на отримання фінансового кредиту.
Заява-анкета та кредитний договір були підписані позичальником за допомогою електронного підпису W1305.
Кредитні кошти були перераховані на рахунок клієнта з використанням реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 .
29 січня 2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір №29012024-1, згідно умов якого останнє набуло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 .
Листом від 30 січня 2024 року первісний кредитор повідомив ОСОБА_1 про відступлення прав вимоги за кредитним договором до ТОВ «ФК «Кредит -Капітал» та надав нові реквізити для погашення заборгованості.
Неналежне виконання умов кредитного договору призвело до виникнення заборгованості в сумі 31900 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 8000 грн. та відсотками - 23900 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд дійшов висновку про доведеність між сторонами кредитних правовідносин, правомірність переходу права вимоги до нового кредитора та неналежне виконання позичальником умов договору, що призвело до виникнення заборгованості, яку суд стягнув відповідно до наданого розрахунку. Також суд стягнув понесені позивачем витрати на правову допомогу в повному обсязі, зважаючи на задоволення позовних вимог та доведеність їх розміру.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками суду.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Із прийняттям ЗУ «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Згідно ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону №675-VIII.
Як вбачається з анкети-заяви на отримання фінансового кредиту ОСОБА_1 надав ТОВ «Стар Файненс Груп» та підтвердив свої особисті дані, ІПН, електронну пошту, номер телефону, номер картки отримувача та інше.
На підставі вказаної анкети-заяви було укладено з ТОВ «Стар Файненс Груп» кредитний договір про споживчий кредит №00421-10/2023, який було підписано 02.10.2023 електронним підписом ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором W1305 та з боку товариства директором Кононенко Є.О.
Колегія суддів вважає, що кредитний договір було укладено у відповідності до ЗУ «Про електронну комерцію» і апелянтом не спростовано його укладання.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів укладання спірного договору та переказу коштів позичальнику, відхиляються колегією суддів як безпідставні.
Так, позивачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про витребування в АТ «КБ «Приватбанк» інформації щодо належності платіжної картки НОМЕР_1 відповідачу та зарахування 02.10.2023 коштів в сумі 8000 грн. на вказану картку.
Згідно відповіді банку, дійсно на ім'я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку НОМЕР_1 , на яку в свою чергу здійснено 02.10.2023 переказ в сумі 8000 грн.
Вказане спростовує твердження позичальника щодо відсутності як укладання договору, так і факту перерахування кредитних коштів.
Що стосується незгоди відповідача з розміром нарахованих відсотків, який на його думку є завищеним, то останній було обраховано виходячи з узгодженої між сторонами в кредитному договорі відсоткової ставки 2,5% в день, жодних інших нарахувань, як то пеня чи інші штрафні санкції застосовано не було.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що заборгованість обрахована первісним кредитором з моменту укладання кредитного договору по дату укладання договору факторингу, не дивлячись на те, що строки дії самого договору ще прожовувались до 25.09.2024.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн., місцевий суд виходив з доведеності понесених витрат фінансовою установою в зазначеному розмірі, погодився з їх реальністю та співмірністю, у зв'язку з чим стягнув останні з боржника в порядку розподілу судових витрат по справі.
Заперечуючи стягнутий судом розмір витрат на адвоката, відповідач ОСОБА_1 вказував, що розгляд справи відбувся без участі сторін, справа є малозначною та типовою, а отже підготовка документів не становить значної складності.
Матеріалами справи доводиться, що інтереси ТОВ «ФК «Кредит -Капітал» в суді першої інстанції представляв адвокат Усенко М.І., який в позовній заяві обґрунтовував витрати на правову допомогу в сумі 7000 грн., до якої віднесено - консультацією клієнта, ознайомленням з кредитною справою, складання та направленням позовної заяви до суду.
За змістом ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення та відповідно зменшення присудженого судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу з наступних підстав.
Так, при визначенні суми витрат на правову допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема такі як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Тобто, в кожній конкретній справі при визначенні розміру відшкодування суд має виходити як з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), так і критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно висновків, викладених в постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при встановленні розміру відшкодування витрат за надання правничої допомоги, крім іншого, мають бути враховані такі критерії як розумність розміру таких витрат, їх справедливість та пропорційність.
Матеріалами справи доводиться складання адвокатом позовної заяви, відповіді на відзив, клопотання про витребування доказів, які були сформовані та подані через систему «Електронний суд».
Розгляд справи відбувся без участі сторін в судовому засіданні.
Враховуючи категорію розглянутої судом першої інстанції справи, яка є малозначною, а самі спірні правовідносини урегульовані усталеної судовою практикою, беручи до уваги ціну позову - 31900 грн. та аналізуючи вказаний адвокатом обсяг наданої правничої допомоги, виходячи з засад розумності та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшити визначений судом першої інстанції розмір оплати за надану правничу допомогу з 7000 грн. до 3000 грн.
За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрат на правничу правову допомогу змінити, зменшивши стягнуту суму з 7000 грн. до 3000 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 17 березня 2026 року.
Судді: О. І. Обідіна С.Б. Бутенко О.В. Чумак