Житомирський апеляційний суд
Справа №296/6978/25 Головуючий у 1-й інст. Пилипюк Л. М.
Категорія 76 Доповідач Григорусь Н. Й.
17 березня 2026 року м.Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.
суддів Галацевич О.М., Панкеєвої В.А.
з участю секретаря
судового засідання Болейко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/6978/25 за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу №1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 22 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Пилипюк Л.М. у м. Житомирі,
У червні 2025 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з Житлово-будівельного кооперативу №1 166 714,08 грн середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати по день її фактичного розрахунку та 1 667,14 грн витрат по сплаті судового збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 25.07.1989 по 01.04.2022 працювала на посаді головного бухгалтера в Житлово-будівельному кооперативі №1.
В день звільнення відповідач в порушення вимог ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗпП України не надав їй письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні та не сплатив нараховану та не виплачену заробітну плату, внаслідок чого вона була змушена звернутись до суду з відповідним позовом.
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 18.07.2024 (справа №296/7892/22) її позов було задоволено частково та стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу №1 на її користь 48 007,19 грн заборгованості по заробітній платі, 104 196,30 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку та 6 519 грн компенсації втрати частини доходів із порушенням строків виплати заробітної плати. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 03.06.2025 вказане рішення змінено та збільшено розмір заборгованості по заробітній платі з 48 007,19 грн до 77 359,95 грн, а також розмір компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати з 6 519 грн до 9 395,57 грн.
Заборгованість, визначена судовими рішеннями не виплачена, її період становить з 02.04.2022 по 03.06.2025 та продовжується по цей час.
Посилаючись на вказані обставини, просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 22 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Зазначила, що у справі №296/7892/22 вона просила стягнути середній заробіток за період з 02.04.2022 по 01.10.2022. У зв'язку із прийнятою постановою Житомирського апеляційного суду від 03.06.2025 вона не скористалася повністю своїми правами, передбаченими ст. 117 КЗпП України, щодо стягнення середнього заробітку за невиплачену заробітну плату при звільненні за період з 02.10.2022 по 18.01.2023. Отже, відмовивши їй у задоволенні даних вимог, суд першої інстанції порушив норми ст. 117 КЗпП України та не врахував правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №810/451/17.
Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Приведьон В.М. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представники відповідача ЖБК №1 адвокат Шкляєв К.В. та ОСОБА_2 апеляційну скаргу вважали необґрунтованою та в її задоволенні просили відмовити.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25 липня 1989 року по 01 квітня 2022 року працювала в Житлово-будівельному кооперативі № 1 на посаді головного бухгалтера (а.с. 7-8).
Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 18 липня 2024 року (справа № 296/7892/22) з Житлово-будівельного кооперативу №1 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати в розмірі 48 007,19 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 104 196,30 гривень, з яких підлягає утримання податків і обов'язкових платежів, 6 519 гривень компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати (а.с. 11-13).
За результатами апеляційного розгляду вказаної справи постановою Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2025 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 18 липня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати змінено, збільшено розмір заборгованості по заробітній платі, яка підлягає стягненню із Житлово-будівельного кооперативу № 1 на користь ОСОБА_1 , з 48 007,19 гривень до 77 359,95 гривень, а також розмір компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати з 6 519 гривень до 9 395,57 гривень (а.с. 14-16).
Таким чином з Житлово-будівельного кооперативу № 1 на користь ОСОБА_1 стягнуто: 1) заборгованість по заробітній платі в розмірі 77 359,95 гривень; 2) середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 104 196,30 гривень; 3) компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 9 395,57 гривень.
З копії постанови головного державного виконавця Корольовського ВДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Первушиної Ю. О. від 30 серпня 2024 року встановлено, що 30 серпня 2024 виконавче провадження (ВП № 756825554) щодо примусового виконання рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 18 липня 2024 року (справа № 296/7892/22) закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто в зв'язку з повним фактичним виконанням боржником рішення суду (а.с. 74).
Крім того, копією постанови старшого державного виконавця Корольовського ВДВС у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Копаниці Є. О. від 04 серпня 2025 року підтверджено, що виконавче провадження (ВП № 78554952) щодо примусового виконання рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 18 липня 2024 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2025 року (справа № 296/7892/22)закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», тобто в зв'язку з повним фактичним виконанням боржником рішення суду (а.с. 75).
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 04.11.2025 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу №1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині вимог за період з 02.04.2022 по 01.10.2022 (а.с. 81-82).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції із застосуванням норм ст. 94, ч. 1 ст. 47, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13 ЦПК України, виходив з того, що позивач використала своє право на судовий захист у спірних правовідносинах, отримала рішення суду про стягнення на її користь всіх сум, належних їй при звільненні. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 18 липня 2024 року (справа № 296/7892/22) набрало законної сили після апеляційного перегляду 03 червня 2025 року та станом на дату розгляду цієї справи вказане рішення роботодавцем виконано.
Отже, місцевий суд вже визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 104 196,30 гривень. Саме в межах розгляду справи № 296/7892/22 позивачу належало доводити право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні. У вказаній справі позивач не була позбавлена права збільшити позовні вимоги та/або надавати пояснення про застосування ст. 117 КЗпП щодо строку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте цим правом вона не скористалась, обмежившись оскарженням рішення місцевого суду лише в певній частині.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії», заява № 52854/99).
Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред'явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19 (провадження № 61-1251св23)).
Рішенням ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про те, що постанова Житомирського апеляційного суду від 03.06.2025 у справі № 296/7892/22, якою задоволена спірна сума заборгованості та яку не визнавав відповідач, є підставою даного позову, є непереконливими та не спростовують висновків місцевого суду, оскільки позивач у справі № 296/7892/22 на власний розсуд визначила позовні вимоги, зокрема і ті, що стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, рішення суду в означеній частині не оскаржувала. Суд акцентує увагу на тій обставині, що ОСОБА_1 звільнена з роботи 01 квітня 2022 року, тобто до набрання чинності ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція ст. 117 КЗпП України не передбачала обмеження строку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від справі №810/451/17, є помилковими, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 22 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складено 17 березня 2025 року.