Провадження № 22-ц/803/2495/26 Справа № 199/1647/25 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 32
03 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Макарова М.О., Пищиди М.М.,
при секретарі - Карпенко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
на додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року у складі судді Богун О.О.
у справі за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 15 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у задоволенні позову відмовлено й заявником на підтвердження своїх вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не надано жодних доказів, що підтверджують сплату за надані послуги адвоката.
Не погодившись з додатковим рішенням суду, ФОП ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила додаткове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити, стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача на користь відповідача, з тих підстав, що в позові відмовлено, оскільки сам факт відмови у позові є достатнім для покладання на позивача компенсації судових витрат, що прямо передбачено законодавством. Вказує, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано достатньо належних та допустимих доказів, на що суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 15 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
У липні 2025 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшла заява ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, оскільки у зв'язку з розглядом справи понесені витрати на професійну правничу допомогу, розподіл яких судом не проводився.
Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції посилався на відсутністю підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявником на підтвердження вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не надано жодних доказів, що підтверджують сплату за надані послуги адвоката.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, апеляційної скарги, надання консультацій тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду першої інстанції було надано договір №б/н про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2024 року, ордер адвоката серія АЕ №1363800 до договору №б/н про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2024 року, додаткова угода №б/н від 17 липня 2025 року до договору №б/н про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2024 року, акт приймання-передачі послуг № б/н від 17 липня 2025 року до договору №б/н про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2024 року на суму 20000,00 грн., розрахунок правової (правничої) допомоги від 17 липня 2025 року на суму 20000,00 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20 (провадження № 61-2042св22), від 01 листопада 2022 року у справі №757/24445/21-ц (провадження № 61-9163св22), від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21 (провадження № 61-19990ск21).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрати на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частини п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок про те, що згідно з частинами п'ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статті 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Колегія суддів звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу повинні відповідати критерію необхідності - чи було їх вчинення обов'язковим, і чи доцільним було їх виконання - чи вплинули вони на перебіг розгляду справи.
Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, колегія вважає, що наявні в матеріалах справи та надані суду документи є підставою для частково відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу з іншої сторони, адже розмір у 20000,00 грн. документально не обґрунтований та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, ціни позову, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 8000,00 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги.
На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини справи не встановив, тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення заяви.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 03 березня 2026 року
Повний текст судового рішення складено 17 березня 2026 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: М.О. Макаров
М.М. Пищида