Справа № 761/3136/26
Провадження № 1-кс/761/3186/2026
04 лютого 2026 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження № 62023000000000004 від 03.01.2023, -
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах . ОСОБА_5 звернулася до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням, в якому просила скасувати арешт майна, накладеного ухвалою Київського апеляційного суду від 22.05.2025 у справі № 761/9748/25, на грошові кошти в розмірі 115 485 доларів США, 13 100 євро та 41 000 гривень, які було вилучено 27.02.2025 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 .
У судовому засіданні представник власника майна клопотання підтримала та просила його задовольнити.
Прокурор у судовому засідання заперечувала проти задоволення клопотання.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши представника власника майна та прокурора, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснювалося досудове розслідування кримінального провадження № 62023000000000004 від 03.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 62023000000000004 від 03.01.2023.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.05.2025 вказну ухвалу було скасована та постановлено нову, якою задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_6 , а саме на грошові кошти в розмірі 148 135 доларів США, 13 755 євро та 41 000 гривень.
Під час вирішення питання про накладення арешту на вказане майно колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду встановила, що прокурором у клопотанні, відповідно до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, доведено, що існують правові підстави для накладення арешту на вищевказане майно з метою забезпечення збереження вказаного майна як речового доказу, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, зіпсоване, знищене, перетворене, відчужене.
Звертаючись до суду з даним клопотанням представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_3 як на підставу для скасування накладеного арешту посилалася на законність походження вилучених під час обшуку коштів, а також порушення права ОСОБА_5 , оскільки майно є спільною сумісною власністю подружжя у відповідності до ст. 60 Сімейного кодексу України.
Так, приписами статей 131, 132 КПК України передбачено, що арешт майна віднесений до заходів забезпечення кримінального провадження, які вживаються за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування відповідного заходу забезпечення.
Згідно ч. 1 ст. 174 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідчий суддя зауважує, що розгляд клопотання про скасування арешту майна не є формою перегляду законності та обґрунтованості ухвали про його накладення.
Механізм скасування арешту передбачає перевірку нових доводів, обставин чи доказів, які стали відомі чи з'явилися після накладення арешту та можуть поставити під сумнів висновки суду щодо необхідності застосування відповідного заходу забезпечення кримінального провадження. Водночас такі нові обставини мають бути належним чином підтверджені та поставити під сумнів обґрунтованість висновків суду, викладених в ухвалі про накладення арешту.
Як вбачається з матеріалів клопотання та долучених до нього документів, вони не містять належного обґрунтування та доказів того, що на даній стадії досудового розслідування вищезазначений захід забезпечення втратив свою актуальність та які б спростували висновки, викладені в ухвалі від 22.052025, що дає суду підстави дійти до висновку, що необхідність арешту на зазначене в клопотанні майно на теперішній час не відпала та арешт накладено обґрунтовано.
При цьому, твердження представника власника майна щодо законності та походження вилучених грошових коштів на даній стадії досудового розслідування є передчасними, оскільки слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Окрім того, не доведено, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту, оскільки провадження у цьому кримінальному провадженні на даний час не закінчено, а арешт було накладено для забезпечення збереження речових доказів, рішення про які згідно з ч. 4 ст. 374 КПК України приймається за результатами остаточного рішення суду.
Подальше збереження раніше застосованих умов накладення арешту на майно є співмірним із завданнями застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Що стосується інших доводів представника власника майна суд зазначає наступне.
Так, стаття 60 Сімейного кодексу України (далі - СКУ) визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 61 СКУ передбачає, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 67 СКУ визначено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Частиною 1 статті 70 СКУ встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Так, набуте ОСОБА_6 майно у період його перебування в шлюбі є спільною сумісною власністю, тому арешт накладено обґрунтовано, оскільки суд чи слідчий суддя в межах кримінального провадження не наділені правом визначати конкретну частку власності кожного із подружжя, враховуючи також правову позицію, наведену в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного суду від 21.11.2018 в справі №372/504/17, від 29.06.2021 в справі №916/2813/18, від 22.09.2020 в справі №214/6174/15-ц, за якої наведені вище норми СКУ свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із членів подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Проте тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За вказаних обставин, під час судового розгляду даного клопотання за наданими матеріали, встановлено, що арешт було накладено обґрунтовано, а втручання органу досудового розслідування у право власності обумовлене законними критеріями, тобто з дотриманням відповідних положень національного законодавства та відповідності верховенства права.
Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання внаслідок відсутності підстав, визначених статтею 174 КПК України, для скасування арешту майна, про які зазначає представник власника майна.
Керуючись ст.ст. 170, 174, 309 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження № 62023000000000004 від 03.01.2023 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1