Справа № 761/12118/25
Провадження №1-кп/761/2885/2026
іменем України
16 березня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретарів с/з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
провівши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) судовий розгляд у кримінальному провадженні №22024000000001024 від 31 жовтня 2024 року щодо:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Уссурійськ Приморського краю російської федерації, громадянина російської федерації, судді Південного окружного військового суду російської федерації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7
З лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією частини території України. У ході вказаного міжнародного збройного конфлікту 24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початок так званої спеціальної військової операції, що полягала у здійсненні повномасштабного вторгнення Збройних Сил Російської Федерації, інших збройних формувань РФ та підконтрольних їм угруповань іррегулярних збройних формувань на територію України.
Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ та ін.)».
Відповідно до ст. 2, спільної для Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 року, ці конвенції, як і інші акти законів і звичаїв війни (міжнародного гуманітарного права), застосовуються до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни, у тому числі до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
Статтею 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 03.07.1954, передбачено, що військовополоненими є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать, серед іншого, до особового складу збройних сил сторони конфлікту.
Згідно зі ст. 5 Конвенції вона застосовується до осіб, визначених статтею 4, з моменту, коли вони підпадають під владу супротивника, до їхнього остаточного звільнення та репатріації.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 18.08.1989 Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи властями, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів. Особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Додаткового протоколу будь-який комбатант, як це визначено у статті 43, який потрапляє під владу супротивної сторони, є військовополоненим.
Відповідно до вимог ст. 99 Конвенції жодного військовополоненого не можна передавати до суду або засуджувати за дію, яка не заборонена законодавством держави, що тримає в полоні, або міжнародним правом, чинним на момент здійснення цієї дії.
Статтею 129 Конвенції передбачено, шо Високі Договірні Сторони зобов'язуються приймати будь-які законодавчі акти, необхідні для встановлення ефективних кримінальних покарань для осіб, які вчиняють або віддають накази вчиняти будь-які із серйозних порушень цієї Конвенції, визначених у наступній статті.
Відповідно до ст. 130 Конвенції серйозними порушеннями, про які йдеться в попередній статті, є ті, що пов'язані з будь-яким з таких діянь, якщо їх учинено проти осіб або майна, які користуються захистом цієї Конвенції, зокрема, умисне позбавлення його прав на справедливе та належне судове розслідування, передбачених цією Конвенцією.
При цьому, Конвенція і Додатковий протокол є обов'язковими для виконання як на території Російської Федерації, так і на тимчасово окупованій РФ частині території України, над якою вона здійснює ефективний контроль, оскільки вони були ратифіковані рішеннями компетентних органів влади Союзу Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, а саме Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17.04.1954 та Постановою Верховної Ради СРСР від 04.08.1989 відповідно.
Згідно статті 8 (2) (vi) Римського статуту умисне позбавлення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, права на справедливий і звичайний суд є воєнним злочином.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан (строк дії якого надалі неодноразово продовжувався) та доручено військовому командуванню, зокрема, Національній гвардії України разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Так, наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.07.2023 № 178мтд солдата ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду водія інженерно - позиційного відділення інженерно- саперного взводу 6-го батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 .
На підставі наказу т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2023 №245мтд солдата ОСОБА_7 з 01.10.2023 відряджено до оперативно-тактичного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » оперативно - стратегічного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » для виконання бойового завдання.
У період з 07 год 35 хв до 07 год 50 хв 23.12.2023 водій інженерно-позиційного відділення інженерно-саперного взводу 6-го батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_7 брав безпосередню участь у стримуванні збройної агресії Російської Федерації, виконуючи бойове завдання на території Серебрянського лісництва, y районі населеного пункту Діброва Сєвєродонецького району Луганської області, потрапив у полон до супротивника та відповідно до ст. ст. 4, 5 Конвенції набув статус військовополоненого.
У подальшому, невстановленими співробітниками Слідчого комітету Російської Федерації стосовно ОСОБА_7 , який набув статусу військовополоненого, порушено кримінальну справу та останньому пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205.3 та ч. 2 ст. 205.5 КК РФ, тобто у проходженні навчання з метою здійснення терористичної діяльності та участі в діяльності організації, яка у відповідності до законодавства Російської Федерації визнана терористичною.
За результатами досудового розслідування наведеної кримінальної справи невстановленими співробітниками СК РФ складено і підписано обвинувальний висновок, який затверджено невстановленими співробітниками прокуратури Російської Федерації, та кримінальну справу направлено до Південного окружного військового суду Російської Федерації для розгляду.
20.03.2024 вищезазначена кримінальна справа надійшла до суду, де 21.03.2024 об 11 год. 14 хв. її зареєстровано за № 1-220/2024.
22.03.2024 об 11 год. 15 хв. кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_7 передано для розгляду судді ОСОБА_4 .
За наслідками судового розгляду, у період з 11 год. 00 хв. до 14 год. 38 хв. 03.05.2024 суддя ОСОБА_4 , усвідомлюючи існування міжнародного збройного конфлікту, перебуваючи в приміщенні Південного окружного військового суду Російської Федерації за адресою: вул. Мечнікова, 75Б, м. Ростов-на-Дону, Російська Федерація, грубо порушуючи вимоги ст. ст. 99, 130 Конвенції та ст. 43 Додаткового протоколу, діючи умисно, усвідомлюючи, що ОСОБА_7 у розумінні ст. ст. 4, 5 Конвенції є військовополоненим, тобто особою, яка перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права, постановив іменем Російської Федерації незаконний вирок у справі № 1-220/2024, яким визнав винуватим та засудив за фактичну участь у міжнародному збройному конфлікті водія інженерно-позиційного відділення інженерно-саперного взводу 6-го батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_7 , який мав право брати безпосередню участь у воєнних діях, і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 18 (вісімнадцять) років, позбавивши останнього його прав на справедливе та належне судове розслідування.
Ухвалою Апеляційного військового суду Російської Федерації від 12.08.2024 зазначений вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Такі дії ОСОБА_4 , органом досудового розслідування кваліфіковані за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, як порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 здійснювався у порядку спеціального судового провадження на підставі ухвали суду від 20 серпня 2025 року.
Так, змістом абз. 1 ч. 3 ст. 323 КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Згідно положень ч. 2 ст. 297-1 КПК України вбачається, що серед переліку злочинів, щодо яких може здійснюватися спеціальне досудове розслідування, наявне посилання на ст. 438 КК України, за якою пред'явлено обвинувачення ОСОБА_4 .
У судовому засіданні допит обвинуваченого ОСОБА_4 не здійснювався з причин проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження на підставі ч. 3 ст. 323 КПК України.
Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 (діє на підставі Доручення №004-260012552 від 24.10.2024), що була забезпечена державою, а саме Північним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги.
При цьому, обвинувачений викликався до суду через засоби масової інформації, зокрема, шляхом опублікування повісток про виклик у газеті «Урядовий кур'єр», на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора, а також шляхом розміщення оголошень про його виклик на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду міста Києва. Крім того, про виклик обвинуваченого повідомлялася особисто його захисник - адвокат ОСОБА_6 .
Обвинувачений ОСОБА_4 жодного разу до суду не прибув, заяв про неможливість взяти участь у судовому розгляді суду не подавав, письмових пояснень із повідомленням поважності причин своєї неявки до суду не надіслав, що свідчить про його небажання скористатися передбаченими чинним КПК України правами обвинуваченого.
Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених чинним законодавством. Стороною обвинувачення, захисником обвинуваченого та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого.
В той же час, ухилення обвинуваченого від правосуддя, суд оцінює як реалізацію його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п.«g» п.3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), та як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Прокурор в ході судових дебатів висловив позицію, щодо повної доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованому йому кримінального правопорушення. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винним та призначити відповідне покарання в межах санкції ч. 1 ст. 438 КК України.
У судових дебатах захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 зазначила, що вона не мала можливості узгодити позицію щодо пред'явленого обвинувачення зі своїм підзахисним, оскільки зв'язок у неї з ним відсутній.
Крім того, захисник звернула увагу на те, що під час судового розгляду не було надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про підозру та про розгляд судом справи відносно нього, оскільки публікації відповідних оголошень не завжди гарантують обізнаність особи про кримінальне провадження. Тому вона наполягала на тому, що всі досліджені судом докази поза розумним сумнівом не доводять вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і просила виправдати його за ч. 1 ст. 438 КК України через недоведеність його вини.
Захисник вважала обсяг доказів, досліджений судом, недостатнім для ухвалення обвинувального вироку щодо обвинуваченого, а тому просила виправдати ОСОБА_4 .
Однак, незважаючи на позицію захисника, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, повністю підтверджується наступними доказами, які відповідають вимогам, передбаченим у ст.ст. 84-88 КПК України.
Так, допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 суду повідомив, що проходив військову службу з 17 липня 2023 року, наказом головного частини був зарахований на посаду водія інженерно-саперного взводу 6-го батальйону, але фактично виконував обов'язки медика відділення в першому батальйоні, присягу прийняв в кінці серпня, було присвоєно військове звання - солдат. Під час служби за ним була закріплена зброя ЮР-15 українського виробництва - штурмова гвинтівка. Після призначення на посаду в жовтні 2023 проходив бойове злагодження безпосередньо в районі бойових дій.
На запитання прокурора зазначив, що проходив донавчання та перевірку на профпридатність на посаді медика відділення під час бойового злагодження в районі міст Лиману та Слов'янськ. Крім цього, з серпня по вересень 2023 року проходив навчання за військовою спеціальністю стрілець в центрі сухопутних військ «Десна» з іншими військовослужбовцями. Зазначив, що на бойові завдання його відправили 01 жовтня 2023 в район міста Лиман та Кремінна (Серебрянське лісництво в Луганської області).
Щодо обставин потрапляння в полон зазначив, що 23 грудня 2023 року відбулася невдала ротація з бойової позиції і тоді він та ще один його побратим виходили з позиції та вийшли на російських військовослужбовців. Відбувся вогневий контакт, побратим був відразу ж вбитий, а він ( ОСОБА_7 ) продовжував бій з намаганням відступити, але не зміг, внаслідок чого і потрапив в полон.
Перше його місце утримання (несвободи) було йому не відоме, якісь фсб-шні підвали, можливо це було місто Краснодон Луганської області. Надалі його перевезли в СІЗО №1 міста Луганськ, де проти нього вже було відкрите кримінальне провадження. Після цього його етапували в місто Ростов-на-Дону російської федерації, де відбувався безпосередньо суд, там перебував до початку червня 2024 року, після чого адвокат написав апеляційну скаргу і його перевезли в місто Новочеркаськ СІЗО №5 Ростовської області.
Повідомив, що апеляція не дала жодних результатів, тому він був етапований відбувати покарання в місто Мінусінськ Красноярського краю (тюрма). Щодо порушення відносно нього кримінального провадження зазначив, що в нього виникли здогадки про відкрите відносно нього кримінальне провадження, коли йому давали підписувати пусті листки формату А4 у відповідних місцях, де вже стояли крапки і в нього не було можливості відмовитися. Пізніше в Луганську (січень-лютий 2024) представники ФСБ йому повідомили, що відносно нього відкрито кримінальне провадження за статтями 205.3, 205.5 ч. 2 КК РФ. Досудове розслідування здійснював слідчий ФСБ, який має українське громадянство ОСОБА_8 .
На запитання прокурора зазначив, що жодних слідчих дій під час досудового розслідування інкримінованого йому кримінального правопорушення не проводилося, виключно психіатрична експертиза. Вони скопіювали все те, що вибили з нього працівники ФСБ ще до того, як було відкрито кримінальне провадження та написали це більш юридичною мовою. Слідчий запитував тільки уточнюючі дані, які були вже були попередньо ними отримані.
Вказав, що як тільки його привезли в Луганськ, відносно нього обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Під час досудового розслідування в Луганську був призначений адвокат, однак даних пригадати не зміг. Адвокат говорив йому: «Все підписуй і буде тобі краще». Під час слухання справи він ( ОСОБА_7 ) був присутній, щодо заміни захисника йому прав та обов'язків не роз'яснювали. В березні 2024 року йому була видана копія обвинувального акту за статтями 205.3, 205.5 ч. 2. КК РФ.
З матеріалами досудового розслідування ознайомлювався лише пізніше, незадовго до відправлення в Ростов . Розгляд справи відбувався в Ростові в Південному окружному військовому суді одним суддею ОСОБА_10 справі приймав участь також і прокурор, з якого органу прокуратури він був не пригадав. Захист здійснював адвокат ОСОБА_11 , який з'явився вже пізніше, однак ким він був залучений сказати не зміг. Зазначив, що загалом відбулося три судових засідання під час яких він перебував безпосередньо в залі, під час судового засідання був допитаний. Свідки в судовому засіданні не допитувалися, однак зачитувалися їх показання, це були військові і працівники ФСБ, які приймали участь у допитах на самому початку. В останньому слові під час судового засідання повідомив, що не вважає себе терористом, а свій підрозділ терористичною організацією, воював за незалежність своєї країни на її ж території. Для постановлення рішення суд видалявся до нарадчої кімнати, а 3 травня 2024 року суддею ОСОБА_43 винесено вирок та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 18 років. Копію вироку було вручено особисто.
Зазначив, що не хотів подавати апеляцію на вирок, бо думав, що це прискорить і збільшує шанси на швидкий обмін, але адвокат порадившись з його мамою вирішили подати апеляцію. Апеляційний розгляд відбувався в дистанційному режимі, на той час він знаходився вже в СІЗО №5 міста Новочеркаськ Ростовської області і 12 серпня і відбувся розгляд справи. Суддею одноособово ухвалено вирок першої інстанції залишити без змін.
Касаційна скарга теж подавалася на рішення апеляційної інстанції, однак вирок було залишено без змін. Покарання відбував з 01 листопада 2024 року у тюрмі міста Мінусінськ, Красноярський край, а 04 липня 2025 року повернувся з полону на територію України.
На запитання захисника зазначив, що жодної конкретики щодо суті обвинувачення не було, обвинувачували просто в участі в терористичній організації (12 бригада спеціального призначення «Азов»). Вказав, що суддю про знущання над ним не повідомляв, бо це особисто для нього було небезпечно, але коли був допит і його про це запитали, то він зазначив, що не може про це нічого сказати, однак це його твердження судом було проігноровано.
На запитання суду зазначив, що суть обвинувачення в першій інстанції йому була роз'яснена. На суді не заперечував приналежність до свого підрозділу, проте заперечував той факт, що вказаний підрозділ є терористичною організацією. Суду повідомляв, що він є військовослужбовцем та захищав свою державу. Суддя не тиснув на нього та не примушував надавати показання.
Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до наступних висновків.
Так, вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю доведена сукупністю зібраних в кримінальному провадженні та дослідженими в судовому засіданні доказами, окрім показань потерпілого ОСОБА_7 , зокрема, письмовими доказами, які суд вважає належними та допустимими, а саме:
- випискою з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора від 30.04.2024, згідно якої наявне підтвердження про перебування ОСОБА_7 у полоні держави-агресора через Центральне агенство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста, інформація про стан його здоров'я відсутня;
- довідкою від 06.02.2024 року № 957 за підписом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_12 про перебування громадянина України з числа осіб визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах», яка видана солдату ОСОБА_7 про те, що він дійсно в період з 23.12.2023 по теперішній час (станом на 06.02.2024) перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України;
- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.07.2023 №178мтд, згідно якої солдата ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу частини та інших видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та призначено ОСОБА_7 , який відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, згідно статті 22 пункту 5 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та розпорядження командувача Національної гвардії України від 24.02.2022 року №27/9/1/3/М-282т-Е прибув для проходження військової служби, військова служба за призовом під час мобілізації із ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаду водія інженерно-саперного взводу 6-го батальйону спеціального призначення (ВОС-790037П), з 17 липня 2023 року;
- військовим квитком серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_7 , виданого 07 листопада 2023 року, згідно якого ОСОБА_7 20.07.2023 прийняв військову присягу у військовій частині НОМЕР_1 . З 17.07.2023 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія, того ж дня йому присвоєно військове звання - солдат, а 09.11.2023 ОСОБА_7 видано зброю;
- сповіщенням сім'ї №40/57 від 28.12.2023 №8347, згідно якого ОСОБА_7 вважається зниклим безвісти за особливих обставин з 23.12.2023 р. під час виконання бойового завдання щодо захисту Батьківщини в районі населеного пункту Діброва Луганської області;
- сповіщенням сім'ї №40 від 22.01.2024 №092, згідно якого ОСОБА_7 під час виконання бойових завдань на території Серебрянського лісництва в районі населеного пункту Діброва Сєвєродонецького району Луганської області перебуває у полоні з 26.12.2023 р.;
- карткою - повідомленням про взяття в полон ОСОБА_7 ;
- листами ОСОБА_7 від 08.04.2024, 09.04.2024, 22.04.2024 та 14.05.2024 в яких зазначає, що перебуває в полоні на території рф. Повідомляє родині, що відносно нього триває судовий розгляд кримінального провадження за ст. 205.5 КК рф (обвинувачується в тероризмі);
- вироком Південного окружного військового суду від 03 травня 2024 року, постановленого суддею ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205.3 та ч. 2 ст. 205.5 Кримінального кодексу російської федерації та призначено покарання у виді позбавлення волі: за ст. 205.3 КК рф строком на 16 (шістнадцять років); за ч. 2 ст. 205.5 КК рф строком на 12 (дванадцять років). У відповідності до ч. 3 ст. 69 КК рф остаточне покарання за сукупністю злочинів ОСОБА_7 призначено шляхом часткового складання призначених покарань у вигляді позбавлення волі на строк 18 (вісімнадцять років), з відбуванням перших 3 (трьох) років у в'язниці, а іншу частину строку покарання у виправній колонії суворого режиму;
- вимогою голови суду ОСОБА_13 від 19.07.2024 №ОСП-55/6888, згідно якого доручено Керівнику ФКУ СІЗО організувати відеоконференцію з Апеляційним військовим судом з метою забезпечення участі засудженого ОСОБА_7 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції та сповістити останнього про призначене судове засідання під розписку;
- рішенням Апеляційного суду від 12 серпня 2024 року, постановленого колегією з кримінальних справ Апеляційного військового суду в складі: головуючого судді ОСОБА_14 , суддів ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , згідно якого вирок Південного окружного військового суду від 03 травня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишено без змін, а апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_17 - без задоволення;
- протоколом огляду від 04 березня 2025 року, відповідно до якого під час допитів 13.06.2024 та 14.10.2024 у кримінальному провадженні №22022000000000130 від 02.04.2022 свідком ОСОБА_18 надані копії документів щодо народження її сина ОСОБА_7 , проходження ним військової служби, потрапляння у полон та незаконного засудження судовими органами російської федерації, а також оптичний диск із статтями про ОСОБА_7 , виявленими свідком у мережі Інтернет.
Копії документів, які були оглянуті:
- окремі сторінки паспорта громадянки України ОСОБА_18 на 5 арк.;
- свідоцтво про народження ОСОБА_7 НОМЕР_3 на 1 арк.;
- паспорт громадянина України ОСОБА_7 на 2 арк.;
- першу сторінку паспорта громадянина України ОСОБА_19 для виїзду за кордон на 1 арк.;
- картку фізичної особи - платника податків на 1 арк.;
- виписку з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави- агресора від 30.04.2024 на 1 арк.
У виписці серед іншого зазначено, що наявне підтвердження від держави- агресора через Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста про перебування ОСОБА_19 у полоні.
- інформацію з Реєстру Луцької міської територіальної громади від 05.07.2023 на 1 арк.
- довідку про перебування у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах від 06.02.2024 на 1 арк.;
Як вбачається з цієї довідки, ОСОБА_20 з 23.12.2023 перебуває в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.
- витяг з ЄРДР № 12023030580004012 від 28.12.2023 на 1 арк.;
З витягу слідує, що Луцьким районним управлінням поліції ГУНП у Волинській області розслідується кримінальне провадження за фактом безвісного зникнення «військовослужбовця» ОСОБА_19 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України;
- витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України від 17.07.2023 за №178 мтд на 1 арк.;
Як вбачається з цього наказу, солдата ОСОБА_19 , який прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації з ІНФОРМАЦІЯ_7 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_1 .
- окремі сторінки військового квитка серії НОМЕР_4 , виданого 07.11.2023 ОСОБА_21 на 7 арк.;
Оглядом записів у цьому документі серед іншого встановлено, що 20.07.2023 ОСОБА_7 прийняв військову присягу у в/ч НОМЕР_1 . З 17.07.2023 він проходив службу в/ч НОМЕР_1 на посаді водія. Того ж дня йому присвоєно військове звання - солдат, а 09.11.2023 ОСОБА_21 видано зброю.
- сповіщення сім'ї № 40 від 22.01.2024 та № 40/57 від 28.12.2023, виданих військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_7 на 1 арк.;
Як слідує із цих документів, під час виконання бойового завдання на території Серебрянського лісництва в районі н/п Діброва Сєвєродонецького району Луганської області 26.12.2023 ОСОБА_20 потрапив у полон;
- вирок Південного окружного військового суду РФ від 03.05.2024 (на рос. мові на 12 арк.);
Як вбачається із цього документа, Південним окружним військовим судом РФ у складі: головуючого ОСОБА_22 , помічників судді ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , за участі прокурорів відділу прокуратури Ростовської області ОСОБА_25 та ОСОБА_26 , підсудного ОСОБА_19 , захисника ОСОБА_27 розглядалася у відкритому судовому засіданні кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205.3 та ч. 2 ст. 205.5 КК РФ.
За результатами розгляду ОСОБА_19 визнано винуватим у вчиненні злочинів і призначено покарання за сукупністю скоєного у вигляді позбавлення волі строком на 18 років.
На 12 сторінці вироку між словами «Председательствующий» та « ОСОБА_4 » виявлено підпис головуючого у справі судді ОСОБА_4 . Нижче на цій же сторінці містяться копії відтисків гербової печатки Південного окружного військового суду РФ та прямокутного штампу.
У штампі біля запису «Подпись судьи» виявлено підпис, за виконанням аналогічний попередньому. В графі «Помощник судьи» міститься підпис та зазначено прізвище та ініціали « ОСОБА_23 ». Також зазначено дату - «9 мая 2024 года».;
- картку повідомлення про взяття в полон на 1 арк.;
У картці містяться відомості (на рос. мові) щодо військовополоненого ОСОБА_19 , його близьких родичів, номер телефону, адреса проживання тощо;
- Листи ОСОБА_19 з місць несвободи;
У зазначених документах містяться звернення ОСОБА_19 до близьких родичів. ОСОБА_20 зокрема повідомляє, що перебуває у полоні на території РФ, зазначає про порушення відносно нього кримінальної справи, обвинувачення у тероризмі, судовий процес, можливий обмін тощо;
- Ухвалу Апеляційного військового суду РФ №55-387/2024 від 12.08.2024 (на рос. мові) на 9 арк.;
Як вбачається із цього документа (фактично, роздрукованої фотокопії ухвали), колегією у кримінальних справах Апеляційного військового суду РФ у складі головуючого ОСОБА_14 , суддів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , при секретарі ОСОБА_28 , за участі засудженого ОСОБА_19 , захисників - адвокатів ОСОБА_29 , ОСОБА_17 , прокурора відділу Головної військової прокуратури РФ ОСОБА_30 , розглядалася апеляційна скарга адвоката ОСОБА_27 на вирок Південного окружного військового суду РФ від 03.05.2024, яким ОСОБА_19 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205.3 та ч. 2 ст. 205.5 КК РФ.
За наслідками апеляційного розгляду, вирок суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На 9 сторінці ухвали біля слів «Председательствующий» та «Судьи» виявлено підписи ймовірно суддів судової колегії. Нижче на цій же сторінці містяться копії відтисків гербової печатки Апеляційного військового суду РФ та прямокутного штампу із написами: «Копия верна. Нач. отдела обеспечения судопроизводства Апелляционного военного суда ОСОБА_31 ». У штампі виявлено рукописний підпис та зазначено дату - «19 августа 2024 года».
- листа начальнику СІЗО-3 ГУФСВП по Ростовській області від 29.07.2024 1 арк.;
У даному документі повідомляється про призначення на 10 год 00 хв (за місцевим часом) 12.08.2024 у приміщенні Апеляційного військового суду РФ судового засідання у справі за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_17 на вирок Південного окружного військового суду РФ від 03.05.2024 відносно ОСОБА_19 , зазначається про необхідність організувати відеоконференцію із приміщення СІЗО та повідомити ОСОБА_32 під розписку про призначене засідання.
- протоколом огляду від 05 липня 2024 року з додатками, яким проведено огляд інтернет-сторінки «Банк судебных решений», при огляді якої виявлено «Решение Верховного Суда Российской Федерации», зі змісту якого встановлено, що 02.08.2022 Верховний Суд РФ у складі судді ОСОБА_33 при секретарі ОСОБА_34 , розглянувши в закритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Генерального прокурора РФ «про визнання українського воєнізованого націоналістичного об'єднання «Азов» (інші найменування, що використовуються: батальйон «Азов», полк «Азов») терористично організацією та заборону її діяльності на території РФ, вирішив даний адміністративний позов задовольнити повністю; визнати українське воєнізоване націоналістичне об'єднання «Азов» (інші найменування, що використовуються: батальйон «Азов», полк «Азов») терористичною організацією і заборонити її діяльність на території РФ;
В ході даного огляду надалі здійснено перехід на офіційну сторінку Верховного суду Російської Федерації та встановлено, що адміністративний позов Генерального прокурора РФ надійшов до суду 11.05.2022. у справі відбулося 3 засідання, 2 з яких проходило у закритому режимі, 1- у частково закритому. 02.08.2022 суддею ОСОБА_35 прийнято рішення про задоволення позову у повному обсязі;
- рішенням Верховного суду Російської Федерації від 02 серпня 2022 року, згідно якого, задоволено адміністративний позов Генерального прокурора російської федерації та визнано українське воєнізоване націоналістичне об'єднання «Азов» (інші найменування, що використовуються: батальйон «Азов», полк «Азов») терористичною організацією та заборонено його діяльність на території російської федерації;
- протоколом огляду від 30 липня 2024 року з додатками, яким проведено огляд інтернет-сайту «Південний окружний військовий суд» та встановлено, що справа за обвинуваченням ОСОБА_7 надійшла до вищезазначеного суду 20.03.2024, зареєстрована 21.03.2024 і розподілена на суддю ОСОБА_4 . У справі №1-220/2024 проведено три засідання - 28.03.2024, 09.04.2024, 03.05.2024.
Вироком суду від 03.05.2024 ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205.5 ч. 2 та ст. 205.3 КК РФ. На вказаний вирок захисником обвинуваченого ОСОБА_7 , ОСОБА_17 16.05.2024 подана апеляційна скарга, яку 20.05.2024 прийнято до розгляду;
- протоколом огляду від 31 липня 2024 з додатками, яким проведено огляд інтернет-сторінки «Прокуратури Ростовської області Російської Федерації» та встановлено, що 03.05.2024 року о 14 год. 56 хв. на сайті розміщено публікацію: «В Ростовской области за участие в деятельности террористической организации осужден гражданин Украины» та при перегляді вказаної статті виявлено текст наступного змісту: «Южный окружной военный суд вынес приговор по уголовному делу в отношении гражданина Украины ОСОБА_36 . Он признан виновным в совершении преступлений, предусмотренных ч. 2 ст. 205.5 УК РФ (участие в деятельности террористической организации) и ст. 205.3 УК РФ (прохождение обучения в целях осуществления террористической деятельности).
В суде с участием государственного обвинителя установлено, что в июле прошлого года 18-летний молодой человек добровольно заключил контракт о прохождении военной службы в украинском военизированном националистическом объединении «Азов», деятельность которого запрещена на территории Российской Федерации, после чего был направлен в учебный центр вооруженных сил Украины.
С учетом полученных навыков фигурант до декабря 2023 года принимал непосредственное участие в боевых действиях в составе указанного незаконного вооруженного формирования на территории Луганской Народной Республики.
Его преступная деятельность пресечена Вооруженными Силами Российской Федерации.
Суд приговорил ОСОБА_44 к 18 годам лишения свободы с отбыванием первых 3 лет в тюрьме, остальных - в исправительной колонии строгого режима.
Приговор не вступил в законную силу».
- протоколом огляду від 30 серпня 2024 року з додатками, яким проведено огляд інтернет-сторінки «Апеляційного військового суду Російської Федерації» та встановлено, що Апеляційним військовим судом Російської Федерації розглядалася справа №55-387/2024 (головуючий суддя ОСОБА_16 ) за апеляційною скаргою на вирок Південного окружного військового суду від 03.05.2024, яким ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 205.3; ст. 205.5 ч. 2 КК РФ. За результатами розгляду скарги 12.08.2024 постановлено ухвалу, якою вирок суду першої інстанції залишено без змін;
- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2023 № 245мтд, згідно якого ОСОБА_7 направлено в службове відрядження для виконання бойового завдання, з 01 жовтня 2023 року;
- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2023 № 320мтд, згідно якого ОСОБА_7 вважати таким, що зник безвісті за особливих обставин, з 23 грудня 2023 року;
- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2024 № 12мтд, згідно якого вбачається, що ОСОБА_7 потрапив у полон;
- витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2024 № 59мтд, згідно якого вбачається, що ОСОБА_7 був захоплений у полон;
- матеріалами службового розслідування за фактом потрапляння у полон солдата ОСОБА_7 згідно якого на підставі, зокрема, показань військовослужбовців ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 встановлено факт захоплення в полон солдата ОСОБА_7 ;
- протоколом огляду від 01 серпня 2024 року з додатками, яким проведено огляд інтернет-сторінки «Судьи России» та встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 . Отримав вищу юридичну освіту - 22.04.2004 закінчив Державну освітню установу вищої професійної освіти «Далекосхідний юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації» (Владивостоцьку філію), здобув кваліфікацію "Юрист" за « спеціальністю «Юриспруденція». Указом Президента Російської Федерації від 18.03.2020 №195 призначений суддею Тимівського районного суду Сахалінської області. Указом Президента Російської Федерації від 08.12.2023 №937 призначений суддею Південного окружного військового суду;
- протоколом огляду від 01 серпня 2024 року з додатками, яким проведено огляд інтернет-сторінки «Судьи России» та встановлено, що Указом Президента Російської Федерації від 08.12.2023 №937 ОСОБА_4 призначений суддею ІНФОРМАЦІЯ_9 ;
- протоколом огляду від 13 серпня 2024 року з додатками, яким проведено огляд інтернет-сторінки «Південний окружний військовий суд Російської Федерації» та встановлено, що станом на 13.08.2024 суддя Південного окружного військового суду РФ ОСОБА_4 під головуванням якого розглядалася по суті справа №1-220/2024 за обвинуваченням ОСОБА_7 , належить до 2-го судового складу Південного окружного військового суду;
- відповіддю на запит Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 02.08.2024 №18/1/3-25216-22, згідно якої ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_10 . З 08.12.2023 є суддею Південного окружного військового суду рф.
Наведеними вище доказами у їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема дослідженими протоколами оглядів, допитом потерпілого ОСОБА_7 , допитаного безпосередньо під час судового провадження, сумнівів у правдивості якого суд не має, оскільки вони послідовні, логічні та узгоджуються між собою та з іншими доказами кримінального провадження, дослідженими судом, вину ОСОБА_4 доведено поза розумним сумнівом.
Прокурором також долучено у судовому засіданні документи, що підтверджують вжиті заходи щодо виклику обвинуваченого ОСОБА_4 та повідомлення останнього про вчинення стосовно нього процесуальних дій та забезпечення останнього правами на захист.
Інші досліджені судом та долучені до матеріалів справи документи з матеріалів кримінального провадження (витяги з ЄРДР, постанова про створення слідчої групи, постанова про визначення слідчої групи, яка здійснюватиме досудове розслідування, постанови про зміну слідчої групи, постанова про залучення перекладача, постанова про оголошення підозрюваного в розшук від 31 жовтня 2024 року, постанова про визначення групи прокурорів, постанови про зупинення досудового розслідування, постанови про відновлення досудового розслідування, клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 23 грудня 2024 року, постанови про заміну групи прокурорів, постанови про зміну слідчої групи, повідомлення про початок досудового розслідування, повідомлення ОСОБА_4 про підозру вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України від 22 жовтня 2024 року, постанова про об'єднання кримінальних проваджень, постанова про доручення призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням, постанова про виділення матеріалів досудового розслідування та визначення підслідності кримінального провадження від 31 жовтня 2024 року, повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_4 , оголошення про виклик, супровідні листи, доручення, оголошення підозрюваного у розшук від 31 жовтня 2024 року, вимога про надання інформації щодо притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_4 , ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 15 січня 2025 року про обрання підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без зазначення строку дії ухвали та без визначення розміру застави, клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25 лютого 2025 року про здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_4 , повідомлення про завершення досудового розслідування), не підтверджують і не спростовують винуватість ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, однак підтверджують дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування та допустимість отриманих в ході його проведення доказів, тому суд не покладає їх в основу вироку та виключає з числа доказів у справі.
Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Прокурором пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, яка є бланкетною нормою. «Міжнародно-правова» бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті і правила конвенцій, додаткових протоколів до конвенцій або норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 438 КК України.
За диспозицією частини 1 ст. 438 КК України законодавець кримінально-караними визначив наступні діяння: 1) жорстоке поводження з військовополоненими 1.2) або цивільним населенням, 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт, 3) розграбування національних цінностей на окупованій території, 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР України, 6) а також віддання наказу про вчинення таких дій.
Вирішуючи питання щодо винуватості ОСОБА_4 врахуванню з метою подальшої оцінки протиправності дій останнього підлягають наступні норми міжнародного права.
Відповідно до ст. ст. 43, 44 Протоколу І Збройні сили сторони, що перебуває в конфлікті, складаються з усіх організованих збройних сил, груп і підрозділів, що перебувають під командуванням особи, відповідальної перед цією стороною за поведінку своїх підлеглих, навіть якщо ця сторона представлена урядом чи властями, не визнаними супротивною стороною. Такі збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів. Особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу, про який ідеться у статті 33 Третьої конвенції, є комбатантами, тобто вони мають право брати безпосередню участь у воєнних діях. Щоразу, коли сторона, яка перебуває в конфлікті, включає у свої збройні сили напіввоєнну організацію або озброєну організацію, що забезпечує охорону порядку, вона повідомляє про це інші сторони, що перебувають у конфлікті.
Будь-який комбатант, як це визначено у ст. 43, який потрапляє під владу супротивної сторони, є військовополоненим. Хоча всі комбатанти зобов'язані додержувати норм міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, порушення цих норм не позбавляє комбатанта його права вважатися комбатантом або, якщо він підпадає під владу супротивної сторони, його права вважатися військовополоненим, за винятком випадків, передбачених у пунктах 3 і 4.
За загальним визначенням, воєнні злочини - це серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (порушення законів і звичаїв війни), за вчинення яких передбачена кримінальна відповідальність фізичних осіб на національному та міжнародному рівнях. Посилання на серйозні порушення заборон містяться як у договірному, так і у звичаєвому міжнародному гуманітарному праві.
Перелік воєнних злочинів, що становлять серйозні порушення чотирьох Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року.
Отже, Женевські конвенції від 12 серпня 1949 року безумовно є частиною національного законодавства. Україна є стороною усіх Додаткових протоколів до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року.
Відповідно до п. 1 ч. А ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 (далі - Конвенція III) військовополоненими, у розумінні цієї Конвенції, є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій: особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил.
Відповідно до ст. 13 Конвенції III з військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що тримає в полоні, які спричиняють смерть або створюють серйозну загрозу здоров'ю військовополоненого, що перебуває під її охороною, забороняються та будуть розглядатись як серйозне порушення цієї Конвенції. Зокрема, жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовані потребою в проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування військовополоненого та не здійснюються в його інтересах.
Так само військовополонені завжди повинні бути захищеними, зокрема актів насилля чи залякування, а також від образ та цікавості публіки.
Згідно ст. 17 Конвенції III будь-які фізичні чи моральні тортури та будьмо інша форма примусу не можуть застосовуватися до військовополонених для одержання від них будь-яких відомостей. Військовополоненим, які відмовляються відповідати, не можна погрожувати, не можна їх ображати, переслідувати або вдаватися до обмежень їхніх прав.
Відповідно до ст. 130 Конвенції III серйозними порушеннями є ті, що пов'язані з будь-яким з таких діянь, якщо їх учинено проти осіб або майна, які користуються захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдське поводження, зокрема біологічні експерименти, умисне заподіяння тяжких страждань або серйозного тілесного ушкодження або шкоди здоров'ю, примушування військовополоненого до служби в збройних силах ворожої держави або умисне позбавлення його прав на справедливе та належне судове розслідування, передбачених цією Конвенцією.
Стаття 25 (3) Римського статуту закріплює індивідуальну кримінальну відповідальність особи, відповідно до якої особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню за злочин, що підпадає під юрисдикцію Суду, якщо ця особа вчиняє такий злочин особисто, спільно з іншою особою або через іншу особу, незалежно від того, чи підлягає ця інша особа кримінальній відповідальності.
Так, солдат ОСОБА_7 , обіймаючи посаду водія інженерно-позиційного відділення інженерно-саперного взводу 6-го батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у стримуванні збройної агресії Російської Федерації, виконуючи бойове завдання у складі Збройних Сил України.
Тобто, відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, ОСОБА_7 є законним учасником міжнародного збройного конфлікту. Частина 1 статті 43 Додаткового протоколу від 08.06.1977 до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) визнає, що збройні сили підпорядковані внутрішній дисциплінарній системі, яка, поряд з іншим, забезпечує додержання норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів. У ч. 2 ст. 44 Протоколу I наголошено, що всі комбатанти зобов'язані додержуватися норм міжнародного права, застосованого в період збройних конфліктів. З цього обов'язку випливає, що за воєнні злочини, які є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права, комбатанти несуть індивідуальну кримінальну відповідальність.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України.
У розділі XV «Перехідні положення» Конституції України, а саме у статті 1 зазначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.
Статтями 6, 7 Закону України «Про правонаступництво України» передбачено, що Україна підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.
Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Відповідно до ч. 5 ст. 3 КК України закони України про кримінальну відповідальність мають відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано ВР України, й положення ст. 438 КК України в частині інкримінованого злочину такими є.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 Конвенції на додаток до положень, які втілюються в мирний час, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
Як передбачено ст. 6 Конвенції, ця Конвенція повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2.
На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій.
Разом з тим, визначення збройного конфлікту міститься у п. 70 Рішення Апеляційної палати МКТЮ у справі від 2 жовтня 1995 року («The Prosecutor v. Dusko Tadic»), згідно з яким «… збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з часу початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, поки не буде досягнуто мирного вирішення конфлікту. До того моменту міжнародне гуманітарне право продовжує діяти на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, всій території, підконтрольній одній стороні, незалежно від того, чи ведуться там фактичні бої.
Суд також ураховує, що не має бути доведено, що збройний конфлікт мав саме «причинний зв'язок» із вчиненим воєнним злочином, але існування збройного конфлікту має щонайменше відігравати істотну роль у здатності винного вчинити злочин, у його рішенні вчинити злочин, у способі його вчинення або тієї мети, з якою він був вчинений (справа «The Prosecutor v. Kunarac, Kovac and Vukovic», МТКЮ).
Міжнародне гуманітарне право, у т.ч. Конвенція та Додаткові протоколи до неї, застосовується під час збройного конфлікту.
Отже, діяння, викладені в обвинувальному акті щодо ОСОБА_4 , та які мали місце у травні 2024 року, відбувалися під час міжнародного збройного конфлікту і безпосередньо пов'язані з наявністю такого конфлікту.
Так, при вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (ст. ст. 5, 8 Конвенції) тощо.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161,, заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, а також в сукупності з показаннями потерпілого, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так і їх сукупність у взаємозв'язку, суд вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду (стороною обвинувачення), є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого винним у пред'явленому йому обвинуваченні, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011.
Судом також встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. Також судом у повному обсязі було забезпечено змагальність процесу.
Таким чином, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 в інкримінованому йому злочині, кваліфікація його дій, доведена поза розумним сумнівом у повному обсязі.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 02 березня 2021 року у справі №721/115/19, для досягнення пропорційності між злочином та покаранням, основним чинником, який має братися до уваги під час визначення виду та міри покарання за злочин, є ступінь його тяжкості та небезпечності. При призначенні покарання судам слід прагнути до справедливості та пропорційності, а будь-які винятки з цієї мети мають бути належним чином обґрунтовані.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Згідно з правовими орієнтирами, визначеними у ст. ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів, іншими особами у тому числі. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам. Призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, даним, що всебічно характеризують особу винного, адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим злочину проти міжнародного правопорядку в умовах воєнного стану, яка посягає на захист життєво важливих інтересів громадян, а також на суспільні відносини, які забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної і правової держави, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 438 КК України, обмежень для призначення якого з огляду на вимоги ст. 63 КК України згідно матеріалів кримінального провадження не вбачається, що відповідатиме завданням та цілям кримінального покарання, та сприятиме виправленню обвинуваченого та буде достатнім для попередження вчинення ним нових злочинів.
Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.
Обставинами, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 , є вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою, однак обвинувачений ОСОБА_4 не був затриманий та доставлений до слідчого судді для розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв'язку з чим строк відбування покарання слід рахувати із моменту затримання обвинуваченого у порядку виконання цього вироку.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.
Речові докази відсутні.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосувались.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та призначити йому покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.
Запобіжний захід стосовно ОСОБА_4 залишити попередній - тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вказаного вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Суддя Шевченківського
районного суду м. Києва ОСОБА_42