17 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 158/67/26 пров. № А/857/7934/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Вербінець Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника громадянина російської федерації ОСОБА_1 - адвоката Мусаєва Магомеда Гасановича на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 січня 2026 року, ухвалене суддею Костюкевичем О.К. у м.Ківерці о 10:22, повний текст якого складений 19 січня 2026 року, у справі № 158/67/26 за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -
09 січня 2026 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області звернувся до суду про продовження строку затримання особи громадянина російської федерації ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 січня 2026 року позов задоволено частково.
Продовжено строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 4 (чотири) місяці. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник відповідача - адвокат Мусаєв Магомед Гасанович оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги, покликаючись на підпункти 11 та 28 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 №360, зазначає, що зверненню позивача до суду з відповідним позовом про затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 (шість) місяців, повинні передувати певні дії та заходи, спрямовані на ідентифікацію його особи, зокрема в базах даних, розпорядником яких є ДМС. Однак, з позовної заяви та рішення суду першої інстанції вбачається, що позивач не вжив жодних заходів, спрямованих на ідентифікацію особи відповідача, встановлення дати перетину ним кордону та встановлення обставин, що перешкоджали виїхати відповідачу з території України у встановлений законом строк.
Згідно доводів апеляційної скарги, позивач під час ухвалення рішення про видворення з території України ОСОБА_1 не зажадав від останнього пояснення щодо терміну його перебування в Україні, причини не виїзду з території України в установлений законом строк, та інші обставини, які мають істотне значення для прийняття відповідного рішення. Суд першої інстанції на вищевказані обставини не звернув увагу, лише констатував дії позивача і частково задовольнив адміністративний позов. Зауважує, що адміністративний позов про затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 6 (шість) місяців, ґрунтується на рішенні позивача від 17.07.2025 №8010100100000478 про примусове видворення з України іноземця, громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке відповідачу не було вручене в установленому законом порядку. Так, в рішенні про примусове видворення з території України ОСОБА_1 , яке було прийняте без його участі, відсутній його підпис про отримання рішення. Зауважує, що відповідач не відмовився від отримання рішення про примусове видворення, оскільки в полі «від підпису відмовився» відсутня запис про посадову особу, найменування органу, а також ім'я, прізвище і підпис посадової особи, яка повинна була у разі відмови відповідача від підпису та отримання рішення, заповнити відповідне поле. Отже, дану обставину суд першої інстанції не досліджував та не врахував під час ухвалення оскаржуваного рішення
Крім того, суд першої інстанції не з'ясував причини приїзду відповідача до України, чим займався відповідач тривалий час, відсутність правопорушень у відповідача, оскільки він не перебуває у розшуку, а також наявність у відповідача зв'язків в Україні, що має істотне значення для обрання до відповідача відповідного виду запобіжного заходу.
22.12.2017 відповідач приїхав в Україну з метою легалізації, а саме: отримання дозволу на працевлаштування. 20.03.218 зареєстрував ТОВ «Вінтваринництво» (ЄДРПОУ 42009702). У травні 2018 року відповідач втратив паспорт через крадіжку документів, про що органами поліції в м. Вінниці було відібрано від відповідача відповідну заяву та видано йому відповідний документ для звернення в посольства і оформлення нового паспорту. 18.04.2019 головним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС України у Вінницькій області ОСОБА_2 прийнято рішення №18 про примусове повернення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженим заступником начальника УДМС України у Вінницькій області. Отже, втрата паспорту через крадіжку документів була об'єктивною причиною невиконання рішення про примусове повернення від 18.04.2019, а не умисним ухилянням.
Також суд першої інстанції під час обрання відповідного заходу, передбаченого частиною 1 статті 289 КАС України, не з'ясував наявність у відповідача поручителя. В продовження наведених доводів представник скаржника повідомляє суд про готовність ГО «Дагестанська діаспора в Україні» (ЄДРПОУ 41024342) взяти ОСОБА_1 на поруки, гарантуючи його явку до ДМС, суду чи консульства, сприяння в ідентифікації та контроль за поведінкою. Це усуває ризик ухиляння, який суд визнав підставою для затримання та позбавляє зайвих витрат з державного бюджету на затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що 17.07.2025 працівниками ГУ «Д» ДЗНД СБУ виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України.
Зі слів Відповідача встановлено, що він прибув на територію України в 2019 році, перетнувши державний кордон через пункт пропуску державного кордону, що межує з Республікою Білорусь. Після закінчення законного строку перебування, територію України не покинув.
З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи отримання статусу особи без громадянства до компетентних органів відповідач не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.
У відповідача відсутні документи на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України.
Відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не застосовується.
Документи, які б підтверджували законне перебування на території України у відповідача відсутні.
Станом на момент звернення до суду з цим позовом особу Відповідача не ідентифіковано - у іноземця відсутні документи, на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надають право перетину державного кордону для виїзду з України.
17.07.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та відібрано розписку про ознайомлення зі змістом і отримання цього рішення.
В той же день, 17.07.2025, працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області затримано відповідача для з'ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч. 2 ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, строком на 72 години та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ).
На момент затримання у відповідача були відсутні будь які документи, які б могли посвідчувати його особи та давали право перетину державного кордону у напрямку виїзду з території України.
18.07.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернулось до Ківерцівського районного суду Волинської області з адміністративним позовом до відповідача про його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до ПТПІ строком на 6 (шість) місяців.
19.07.2025 Ківерцівський районний суд Волинської області задовлльнив адміністративний позов у справі № 158/2100/25 та ухвалив затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк, визначений ч. 11 ст. 289 КАС України, достатній для виконання судового рішення, але який не може перевищувати 6 (шість) місяців.
Не погоджуючись з рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області Відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Восьмого апеляційного адміністративного суду, постановою якого у справі №158/2100/25 від 02.09.2025 у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
На момент звернення до суду з цим позовом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було вжито вичерпних заходів, передбачених чинним законодавством, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення відповідача.
18.07.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області надіслано запит до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням у сприянні в ідентифікації Відповідача. На даний момент відповіді від Департаменту консульської служби МЗС України не надходило.
29.08.2025 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно надіслано запит до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням у сприянні в ідентифікації Відповідача. На даний момент відповіді від Департаменту консульської служби МЗС України не надходило.
Неможливість реалізації рішення суду у встановлений строк слугувало підставою для звернення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з позовом до суду про продовження строку затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 строк шість місяців.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи є обставиною за якої неможливо ідентифікувати іноземця, що є підставою для продовження строку затримання відповідно до частини одинадцятої ст.289 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов'язки, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) відповідно до частини 3 статті 3 якого іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Згідно з частиною 4 статті 30 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або
Статтею 289 КАС України встановлено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які особи без громадянства затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №353/271/150 від 23 квітня 2012 року, (далі - Інструкція) згідно з положеннями пункту 6 розділу ІІІ "Порядок дій посадових осіб органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ під час ініціювання рішень щодо примусового видворення іноземців за межі України" строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.
У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців.
Відповідно до частини 11 статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (частина 12 статті 289 КАС України).
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003).
Європейський суд з прав людини, судова практики якого підлягає застосуванню як джерело права, у справі «Ливада проти України» (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року «Справа «Анатолій Руденко проти України», стало остаточним 17 липня 2014 року (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі», заява №26629/95, пункт 78, ЄСПЛ 2000-III, та «Станєв проти Болгарії» [ВП], заява №36760/06, пункт 143, ЄСПЛ 2012).
Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
Відповідно до пункту 113 рішення ЄСПЛ у справі «Чахал проти Великої Британії», будь-яке позбавлення волі відповідно до §1 (f) ст.5 конвенції буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим відповідно до §1 (f) ст.5 конвенції (рішення у справах «Куїн проти Франції», «Коломпар проти Бельгії»).
З огляду на вище викладене, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Норма ч.12 ст.289 КАС України покладає на позивача обов'язок зазначити у позовній заяві про продовження строку затримання дії або заходи, які вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця чи особи без громадянства, для забезпечення виконання рішення про примусове видворення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що під час вирішення позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов'язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства та/або неможливість забезпечення примусового видворення особи. При цьому, на позивача покладено обов'язок висвітлити, які дії або заходи вживалися для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, для забезпечення примусового видворення особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Так, позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку визначеного частиною дванадцятою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України - 09.01.2026, при цьому строк затримання відповідача закінчується - 18.01.2026.
На даний час відповідач перебуває на території України незаконно, оскільки у нього відсутні будь-які документи, які надають йому право на перетин державного кордону, що в свою чергу робить неможливим для відповідача самостійно залишити територію України.
Саме неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи є обставиною, за якої неможливо ідентифікувати іноземця, що є підставою для продовження строку затримання відповідно до частини одинадцятої ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем неодноразово вживались заходи щодо належної ідентифікації відповідача, однак, на час розгляду справи не отримано такої інформації.
З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що чинним законодавством наведено перелік підстав про продовження строку утримання іноземців та осіб без громадянства, серед яких визначено неможливість забезпечити примусове видворення на виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи постанову, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 242, 289, 271, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника громадянина російської федерації ОСОБА_1 - адвоката Мусаєва Магомеда Гасановича залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 січня 2026 року у справі №158/67/26 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 17.03.26