Справа № 600/2446/25-а
Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
17 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не виплати при звільненні винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року, у розмірі 1 млн гривень.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно з витягом із послужного списку на сержанта запасу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 №14-ПС від 09 грудня 2021 року був призваний на строкову військову службу і направлений для її проходження до військової частини НОМЕР_2 . У складі зазначеної військової частини ОСОБА_1 перебував у період з 09 грудня 2021 року по 25 січня 2022 року.
У період з 25 січня 2022 року по 03 лютого 2022 року позивач перебував у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , що також підтверджується наказом від 25 січня 2022 року №23-ОС
У період з 03 лютого 2022 року по 16 березня 2022 року позивач проходив службу у складі відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип В) ІНФОРМАЦІЯ_4 .
16 березня 2022 року позивач уклав із начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на 3 роки до 15 березня 2025 року
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16 березня 2022 року №86-ОС позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу строком на 3 роки.
Як вбачається з витягу з послужного списку позивача, після укладення контракту про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу від 16 березня 2022 року він проходив службу у складі відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (тип В) ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 16 березня 2022 року по 17 січня 2023 року) та відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_4 (з 17 січня 2023 року по 16 березня 2025 року).
Разом з цим, як свідчить зміст довідки НОМЕР_3 прикордонного загону від 20 жовтня 2023 року №12/4634, ОСОБА_1 у період з 17 липня 2023 року по 26 вересня 2023 року перебував в оперативному підпорядкуванні начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, виконував завдання у зоні ведення активних бойових дій та приймав участь у заходах з відсічі збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи в межах Донецької області.
25 вересня 2023 року позивач отримав поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №452, виданою 27 вересня 2023 року військової частиною НОМЕР_4 .
Як вбачається зі змісту довідки госпітальної ВЛК №78 від 18 січня 2024 року, отримане позивачем поранення визнано таким, що пов'язане із захистом Батьківщини.
31 січня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_8 видано ОСОБА_1 посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13 березня 2025 року №266-ОС з позивачем припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «ж» (у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14 березня 2025 року №271-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку із закінченням строку служби. Остаточною датою звільнення ОСОБА_1 з військової служби вважається 16 березня 2025 року.
Як свідчать наявні у справі матеріали, до звільнення з військової служби позивач 25 лютого 2025 року через свого безпосереднього начальника звертався до командира НОМЕР_5 прикордонного загону з рапортом, в якому просив вирішити питання щодо нарахування та виплати коштів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 (пункти 2-4).
За результатами розгляду рапорту позивача від 25 лютого 2025 року відповідач листом від 24 березня 2025 року повідомив про відсутність порядку здійснення виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року. Зазначено, що про вирішення питання щодо нарахування та виплату коштів згідно вказаної постанови позивач буде повідомлений додатково після надходження порядку здійснення таких виплат.
У квітні 2025 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153.
Листом від 09 травня 2025 року відповідач повідомив позивача про відсутність у нього права на виплату одноразової грошової винагороди з тієї підстави, що він був прийнятий на військову службу до 24 лютого 2022 року, а саме з 09 грудня 2021 року, а тому на нього не поширюються норми Постанови №153.
Додатково у квітні 2025 року позивач направив звернення до Міністерства внутрішніх справ України та Адміністрації Державної прикордонної служби України з проханням зобов'язати НОМЕР_5 прикордонний загін нарахувати та виплатити винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року.
Листом від 22 квітня 2025 року Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила позивача про відсутність підстав для виплати йому винагороди, передбаченої Постановою №153.
Водночас листом від 07 травня 2025 року Адміністрація Державної прикордонної служби України рекомендувала позивачу повторно звернутись до керівництва військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_5 прикордонного загону) для прийняття рішення щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у зв'язку з виданням наказу від 09 квітня 2025 року №115 «Про організації виплати одноразової грошової винагороди».
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необгрунтованості вимог позивача, відтак і відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Суд вважає, що укладення позивачем контракту від 16 березня 2022 року не свідчить про факт припинення ним проходження військової служби, на яку він був призваний ще 09 грудня 2021 року. При цьому з витягу з послужного списку позивача вбачається, що у ньому відсутні відомості про винесення відносно нього наказу про звільнення з військової служби, тобто з 09 грудня 2021 року по 16 березня 2025 року позивач безперервно проходив військову службу. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність відмови відповідача, викладеної у листах від 24 березня 2025 року та від 09 травня 2025 року, у нарахуванні та виплаті позивачу винагороди на підставі абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 в редакції, яка діяла на момент звернення позивача до відповідача з рапортом про її виплату.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XI, частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин другої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ (у редакції закону станом на час призову позивача на військову службу) передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Положення №1115/2009 громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом.
Згідно з абзацом 4 пункту 3 Положення №1115/2009 у добровільному порядку (за контрактом) в Держприкордонслужбі громадяни проходять військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153, якою погоджено пропозицію Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (експериментальний проект) (далі - Постанова №153).
Зазначена постанова набрала чинності 13 лютого 2025 року.
Так, пунктом 3 Постанови №153 (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що: 1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби; 2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони; 3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Абзацом другим пункту 4 Постанови №153 (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Отже, наведеними вище приписами визначена сукупність умов для набуття військовослужбовцем права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн. Так, на виплату зазначеної вище винагороди у розмірі 1 млн грн можуть претендувати громадяни України, які:
- входять до числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
- на момент набрання чинності Постановою №153 не досягли 25 років і були прийняті або призвані на військову службу під час введення в Україні воєнного стану;
- на момент набрання чинності Постановою №153 продовжували проходження військової служби у військових званнях рядового або сержантського складу, незалежно від виду служби;
- брали безпосередню участь, зокрема, у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, при цьому період участі військовослужбовця у бойових діях за сукупністю має становити не менше шести місяців (станом на дату набрання чинності Постановою №153).
Відтак, однією з умов для виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн є прийняття або призов особи віком до 25 років на військову службу саме під час дії воєнного стану, тобто у період з 24 лютого 2022 року, по 13 лютого 2025 року (дата набрання чинності Постановою №153).
Дана постанова в редакції на період проходження позивачем військової служби за контрактом та звільнення з військової служби, передбачала:
- особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
Згідно довідки № 12/4634 від 20.10.23р. виданою військовою частиною НОМЕР_4 АДРЕСА_1 , позивач в період з 17 липня 2023 року до 26 вересня 2023 виконував обов'язки в зоні бойових дій.
25 вересня 2023 позивач був пораненим, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення контузії каліцтва) № 452 від 27.09.2023р. виданою військовою частиною НОМЕР_4 АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі позивач вказує, що протягом періоду проходження військової служби, та станом на день звільнення, виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 згідно наказу від 14.03.25 № 271-ОС, коштів передбачених п. 4 ПКМУ 153 позивачу виплачено не було.
Згідно п. 293 Положення 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що Постанова 153, для підвищення мотивації до проходження цій категорії громадян України військової служби під час дії воєнного стану, передбачає винагороду в розмірі 1 млн. грн. за тривалість проходження військової служби в бойових умовах військовослужбовцям, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час дії воєнного стану.
В свою чергу, винагорода, передбачена Постановою 153 не виплачується військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 4 у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. Інших умов та підстав не виплати винагороди передбаченої п. 4, Постанова 153 не передбачає.
Таким чином, оскільки громадяни України можуть бути призвані на строкову (базову) військову службу, призвані на військову службу по мобілізації на період дії воєнного стану, або добровільно прийняті на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, колегія суддів вважає, що Постанова 153 передбачає виплату винагороди в розмірі 1 млн. грн. за тривалість проходження військової служби в бойових умовах військовослужбовцям які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час дії воєнного стану.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року №942 було внесено зміни до Постанови №153, зокрема, доповнено пункт 4 абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу», що, на думку колегії суддів, підтверджує право позивача на отримання такої винагороди.
Варто зазначити, що зміни, внесені до Постанови 153 направлені на врегулювання обставин для виплати винагороди усім категоріям військовослужбовців, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
Таким чином, Постанова Кабінету Міністрів України № 942 від 30 липня 2025 року набрала чинності 07 серпня 2025 року, але поширюється на правовідносини передбачені Постановою 153 з початку введення правового режиму воєнного стану.
Разом з тим, зробивши висновок, що указаною постановою було, фактично, розширено перелік осіб, які мають право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн. передбаченої абзацом другим пункту 4 Постанови №153, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що наведені приписи постанови Уряду набрали чинності уже після виникнення між позивачем та відповідачем спірних у цій справі відносин, а тому не можуть бути застосовані до них.
Зважаючи на внесені Постановою № 942 зміни до Постанови №153, колегія судддів відмічає, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.
Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови № 153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.
При цьому, суд констатував, що позивач не позбавлений права на звернення до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом другим пункту 4 Постанови №153, враховуючи зміни до неї, внесені постановою Кабінету Міністрів України №942 від 30 липня 2025 року, які набрали чинності 07 серпня 2025 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року, у розмірі 1 млн гривень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, у зв'язку із цим рішення суду першої інстанції необхідно скасувати.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не виплати ОСОБА_1 при звільненні винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року;
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11 лютого 2025 року, у розмірі 1 млн гривень.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.