Справа № 240/19087/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько Оксана Григорівна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
17 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні в період з 29 січня 2020 року по 20 лютого 2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити за період з 29 січня 2020 року по 20 лютого 2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державнисічня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року залишено без розгляду.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року, залишено без розгляду з підстав, визначених статтею 123 КАС України.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року із наведенням поважних причин пропуску цього процесуального строку з доданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
На виконання вимог цієї ухвали суду, представником позивача подано заяву, у якій він просить врахувати, що грошовий атестат не є належним доказом повідомлення позивача про порушене право, та просить суд поновити строк звернення до суду з позовом у цій справі.
Залишаючи позовну заяву позивача частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що в частині вимог про здійснення перерахунку основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 20.02.2024 року, позов поданий з пропуском тримісячного строку звернення до суду, що встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Спірним у цій справі періодом, за який виникли правовідносини щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення та виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток у належному, на його думку, розмірі, є період з 19.07.2022 року по 20.02.2024 року.
Суд враховує, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Ч. 3 ст. 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Визначаючись щодо строку звернення до суду з цим позовом суд вірно врахував правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, предмет спору у якій склав перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року, що уподібнює правовідносини у справі №460/21394/23 зі спірними. Характерною особливістю спірних правовідносин у справі №460/21394/23, як і у справі, що розглядається, є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України.
Судова палата зазначила, що спірний період (з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року у справі № 460/21394/23) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) та після цього.
Судова палата виснувала, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З огляду на таке, судова палата дійшла згоди у тому, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата резюмувала, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
З огляду на це, доводи представника позивача про те, що грошовий атестат не містить даних про нараховане грошове забезпечення у розрізі узятого до обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не є належним повідомленням у розумінні статті 233 КЗпП України про нараховані при звільненні суми не узгоджуються із висновками Верховного Суду, а тому відхиляються судом.
Суд вірно зауважив, що отримавши грошовий атестат із вказаними нарахованими сумами грошового забезпечення, із зазначенням нарахованих за кожним видом конкретних сум, позивач не був позбавлений реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, зокрема, щодо розрахунку грошового забезпечення, включаючи дані щодо узятого до обрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У згаданій постанові Верховний Суд висловився про те, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з позовом відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104) начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, вибуття до нового місця служби.
Як встановлено у підпункті 11.3 пункту 11 Правил, зокрема, грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо, підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації. Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунка військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач був обізнаний з виплаченими спірними сумами грошового забезпечення з отриманням грошового атестата при звільненні з військової служби, як і не спростовує реальної змоги при виявленні зацікавленості щодо належного грошового забезпечення упродовж служби проявити належну увагу нарахованим та виплаченим сумам та переконатися у правильності розрахунку.
Варто зазначити, що грошове забезпечення є щомісячним регулярним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
В свою чергу, позивачем позивача не наведено жодних обставин, які слугували реальною перешкодою для вчинення позивачем активних заходів задля обізнаності щодо розрахунку спірного грошового забезпечення, як і прояву зацікавленості щодо свого права на належне грошове забезпечення. А відтак, отримавши грошове забезпечення, - дізнатись щодо його складових та, відповідно, за бажання, переконатись чи правильно воно обчислюється.
Покликання позивача на те, що про порушення прав стало відомо лише після отримання відповіді Військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит про проведення перерахунку грошового забезпечення за спірний період (від 26 вересня 2024 року № 13586) суд вірно визнав безпідставним, оскільки, як виснував Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі № 200/1643/24 вирішуючи питання строку звернення до суду у справі за подібних зі спірними правовідносин, "дата отримання позивачем повідомлення про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, направленого відповідачем листом від 16 лютого 2024 року №09/02/118, у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами, вона лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права.".
Таким чином, за відсутності жодних доказів на підтвердження у розумінні процесуального закону поважності причин пропуску строку звернення до суду в частині заявлених позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року, суд першої інстанції, в частині означених вимог позивача, вірно застосував процесуальні наслідки, передбачені частиною третьою статті 123 КАС України залишаючи такі вимоги без розгляду.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.