Справа № 756/2068/26
Провадження № 2-о/756/173/26
03 березня 2026 року місто Київ
Суддя Оболонського районного суду міста Києва Ткач М.М., розглянувши матеріали заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Кругового Дмитра Сергійовича про встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування,
Представник заявника - адвокат Круговий Д.С. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з заявою, в якій просить встановити факт недостовірності та спростувати наступну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3/ Незалежного антикорупційного проекту " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", а саме фактичні твердження: "БЕБ викрило фірми експортера зерна Коваленка у махінаціях з податками" - заголовок публікації; "БЕБ веде розслідування щодо корупційних схем групи компаній «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_2 , що порушує податкове законодавство здійснюючи експортні операції з використанням готівки" - перший абзац публікації.
З наданих матеріалів вбачається, що заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірної інформації, посилаючись на те, що особи, які поширили недостовірну інформацію, невідомі, а відповідно до ст. 277 ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 18.02.2026 вказана заява була залишена без руху, на виконання якої представником заявника подано заяву.
Проаналізувавши матеріали заяви про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування, суд вважає за необхідне зазначити наступне, виходячи з такого.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільний справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Національним законодавством, а саме ч.1 ст. 277 ЦК України, передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ст. 275 ЦК України вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.
Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Отже, відповідно до статті 275 ЦК України, захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК України) тощо.
Спростування недостовірної інформації може здійснюватись як у спосіб захисту честі, гідності, ділової репутації, так і встановлення факту недостовірної інформації. У той же час, перший розрахований на наявність спору та здійснюється в порядку позовного провадження, другий, - коли метою є лише встановлення факту, що має юридичне значення та здійснюється в порядку окремого (непозовного) провадження.
З наданих матеріалів убачається, що заявник звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування, посилаючись на те, що особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, а відповідно до ст. 277 ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина шоста статті 294 ЦПК України).
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац 3 частини четвертої статті 277 ЦК України).
Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснено, що відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зазначено, що: «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, зобов'язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім'я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв'язатися. Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом «в» цієї частини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц (провадження № 61-5189св18) вказано, що: «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації».
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
У зв'язку з цим, вирішуючи питання про те, в якому порядку має відбуватися захист чи відновлення порушених або оспорюваних прав, інтересів особи, суд має виходити не лише з характеру інформації, яку особа просить визнати недостовірною та спростувати (є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням), а й з того, чи наявний суб'єкт, що поширив відповідну інформацію.
Так, заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту недостовірної інформації та її спростування саме в порядку окремого провадження, посилаючись на те, що оскаржувана стаття, розміщена на вебсайті в мережі Інтернет, при цьому, відсутні дані про власника вебсайту. Також заявник не має можливості встановити власника ресурсу (власника вебсайту), на якому було поширено публікацію з недостовірною інформацією.
Проте, суд не погоджується з такими твердженнями заявника з огляду на наступне.
Даними довідки з відомостями про власника вебсайту (вебсторінки) ТОВ «Центр компетенції з формування доказів у мережі Інтернет «Веб-Фікс» від 15.01.2026 № 7/2026-Д за результатами дослідження інформаційного наповнення вебсайту зроблено висновок про те, що на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3 розміщена інформація, зокрема, наступні ідентифікатори адреса: АДРЕСА_1 телефони: НОМЕР_2, НОМЕР_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_6. Наведені ідентифікатори не надають можливості встановити власника вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_3. Враховуючи викладене, знеособленість даних про реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4 в службі WHOIS а також те що це доменне ім'я зареєстровано в публічному домені .media, що не належить до українського сегменту мережі Інтернет реєстратор доменного імені та хостинг-провайдер є іноземними суб'єктами, з метою встановлення власника вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_3 можливо витребувати відповідно до законодавства (зокрема в судовому порядку):
- дані про реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4 - реєстратора цього доменного імені - Realtime Register B.V. та/або реселера (посередника реєстратора доменного імені) - UAB «Dominant Plius»;
- дані про отримувача послуг хостингу щодо розміщення програмного забезпечення вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_3 на спеціалізованому веб-сервері та забеспечення доступу до нього з мережі Інтернет- у хостинг-провайдера цього вебсайту- Vultr Holdigs LLC;
- дані про володільця облікового запису , що використовується для розміщення вебсайту: ІНФОРМАЦІЯ_3 у мережі Інтернет - у реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_4 та/або отримувача послуг хостингу ( а.с. 78-84).
Враховуючи знеособленість даних про реєстранта доменного імені в службі WHOIS, а також те, що це доменне ім'я ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровано в публічному домені, що не належить до українського сегменту мережі Інтернет, реєстратор доменного імені та хостинг-провайдер є іноземними суб'єктами, з метою встановлення власника вебсайту можливо витребувати відповідно до законодавства дані про реєстранта доменного імені та/або реселера (посередника реєстратора доменного імені), дані про отримувача послуг хостингу щодо розміщення програмного забезпечення вебсайту, дані про володільця облікового запису , що використовується для розміщення вебсайту, у тому числі у судовому порядку, про що прямо зазначено у відповідній довідці ТОВ «Центр компетенції з формування доказів у мережі Інтернет «Веб-Фікс».
Відповідно до ст. 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно влучити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Проте своїм правом отримати необхідний доказ у вищезазначеному порядку заявник не скористався.
Крім того, зі змісту викладеної на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_3/ інформації, яку заявник просить визнати недостовірною і спростувати, автором статті від ІНФОРМАЦІЯ_5 є ОСОБА_3 .
Підсумовуючи викладене, належними відповідачами у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких має встановити особа, яка звертається до суду, а відтак наведені вище обставини дозволяють дійти висновку, що якщо ідентифікація осіб відповідачів є можливою, це виключає встановлення факту недостовірної інформації в порядку окремого провадження.
Проаналізувавши заяву та додані до неї документи, беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що посилання представника заявника на неможливість встановлення особи, яка поширила недостовірну інформацію стосовно заявника та звернення до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування в окремому проваджені, є передчасними.
Таким чином, заявник не надав суду переконливих доказів неможливості ідентифікувати власника вебсайту: ІНФОРМАЦІЯ_3 та автора відповідного інформаційного матеріалу.
Натомість, заява про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування може бути розглянута в порядку окремого провадження лише за умови, що особа, яка поширила таку інформацію, невідома та її неможливо ідентифікувати.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Враховуючи той факт, що із поданої заявником заяви про встановлення факту розповсюдження недостовірної інформації та її спростування, а також матеріалів доданих до неї, вбачається спір про право між заявником та власником вебсайту, автором статті, особи яких можливо встановити, витребувавши відповідні відомості, вказана вимога не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а даний спір може бути вирішено шляхом подачі позовної заяви в порядку позовного провадження до суду відповідно до положень ст.ст. 27, 175, 177 ЦПК України.
Подібного висновку дійшов Харківський апеляційний суд у постанові від 18.02.2026 у справі № 638/21401/25.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, відмовити у відкритті провадження у справі за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Кругового Дмитра Сергійовича про встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування.
Керуючись статтями 293 - 294, 315, 316, 318, 353-355 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Кругового Дмитра Сергійовича про встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 03.03.2026.
Суддя М. М. Ткач