Справа № 755/20575/25
"23" лютого 2026 р. місто Київ
Дніпровський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю, -
ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000 гривень, щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, та аліменти на її утримання, як дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю, у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 гривень, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення цього позову.
28 листопада 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва відкрито провадження у цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Положеннями статті 174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до статей 174, 178 Цивільного процесуального кодексу України відповідач не скористався своїм правом та не направив до суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти неї.
На підставі ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Судом встановлено, що з 31 серпня 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування у шлюбі у подружжя народилася дитина - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10 березня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва ухвалено рішення, яким шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований 31 січня 2017 року Дніпровським районним у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис за № 116 - розірвано.
Виходячи з положень статей 181, 182 Сімейного кодексу України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.
Отже, судовий (спірний) спосіб виконання обов'язку утримувати дитину, тобто стягнення аліментів на підставі рішення суду, є можливим у разі відсутності домовленості (договору) між батьками про сплату аліментів.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
У частині третій статті 181 Сімейного кодексу України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже, обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків або інших законних представників дитини є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти (постанова Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19).
З своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20).
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
При визначенні розміру аліментів на утримання дитини, суд виходить з матеріального становища кожної із сторін спору, а саме те, що дитина проживає разом з матір'ю, перебуває на її утриманні, а також враховує наявність у матеріалах справи доказів, які підтверджують сплату відповідачем аліментів у добровільному порядку, відтак, відповідно до вимог сімейного законодавства дитина має право на отримання матеріальної допомоги з боку своїх батьків.
Відповідач ОСОБА_2 , батько дитини, є особою працездатного віку, доказів про наявність медичних протипоказань встановлених відповідачу щодо працевлаштування та заняття певними видами діяльності суду не надано, інших утриманців та соціальних зобов'язань, що в сутності впливає на матеріальне становище, також суду не надано, крім того, відповідач не скористався правом подати докази на спростування заявлених вимог.
Разом з тим, звернувшись до суду з позовом про стягнення аліментів у розмірі 20 000 гривень 00 копійок, щомісячно, на дитину, позивач виходила виключно з власної оцінки майнового стану відповідача та наявності у нього матеріальної можливості сплачувати аліменти у зазначеному розмірі.
Однак позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами здатність відповідача сплачувати аліменти на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 20 000 гривень, чим не виконано вимоги частини 3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з положень частини 3 статті 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Стаття 184 Сімейного кодексу України передбачає можливість визначення розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі.
Це відповідна (фіксована) сума коштів на утримання дитини, яка не є одноразовим платежем, а твердою грошовою сумою, визначеною судом на утримання дитини до її повноліття.
Змістом частини першої та другої статті 184 СК України визначено, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
За таких обставин, з урахуванням положень статті 182 СК України та статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», де встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить - 3196 гривень на одну особу в розрахунку на місяць, суд враховуючи як матеріальне становище позивача, яка проживає з дитиною, є особою працездатного віку, так і матеріальне становище відповідача, який є особою працездатного віку, наявності у нього хронічних захворювань, які б суттєво впливали на його фізичний стан та перешкоджали сплачувати аліменти, судом не встановлено, вважає, що розмір аліментів який буде стягуватись на утримання дитини повинен бути встановлений у твердій грошовій сумі, та беручи до уваги щоденну потребу дитини, вважає, що розмір аліментів який буде стягуватись на утримання дитини сторін повинен бути встановлений у розмірі 10 000 гривень, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. При визначенні розміру аліментів, суд враховуючи насамперед інтереси дитини, її право на належний рівень життя та забезпечення нормальної життєдіяльності, виходить із засад розумності та справедливості, враховує можливість відповідача надавати допомогу у зазначеному розмірі, якої буде достатньо, з урахуванням подальшого утримання дитини з боку позивача, для забезпечення належного матеріального утримання малолітньої дитини та її гармонійного розвитку.
З огляду на викладене, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини підлягають частковому задоволенню, ухвалюючи рішення суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000 гривень, щомісячно, з проведенням індексації відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
З урахуванням положень частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, у зв'язку з чим суд присуджує відповідачу до сплати аліментів на утримання малолітньої дитини починаючи з 14 жовтня 2025 року (дата направлення позову до суду засобами поштового зв'язку) та до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до ст. 430 ч. 1 п. 1 Цивільного процесуального кодексу України рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Слід також зазначити, що сторони не позбавлені можливості у майбутньому звернутись до суду з позовом або про зміну порядку та способу стягнення аліментів, або про зміну їх розміру. Окрім того, в разі понесення позивачем додаткових витрат на дитину, він має право на відшкодування їх матір'ю дитини в порядку і розмірі, визначеному статтею 185 Сімейного кодексу України.
Щодо стягнення аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина 3 статті 51 Конституції України).
Так, за загальним правилом, передбаченим статтею 75 Сімейного кодексу України, встановлено, що дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Право на утримання має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
У той же час Сімейним кодексом України визначені особливості надання утримання дружині з якою проживає дитина з інвалідністю.
Статтею 88 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.
Частина 1 даної статті встановлює підстави, за яких виникає зазначене вище право: один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю; дитина не може обходитися без постійного стороннього догляду; цей з подружжя опікується нею; другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Відсутність хоча б однієї із перерахованих підстав не призводить до виникнення відповідного юридичного складу та не надає особі права на утримання.
Доказування у такій категорії справ має ґрунтуватися на сукупності доказів. Інвалідність дитини підтверджується відповідним висновком МСЕК. Проживання з дитиною слід доводити довідкою житлово-експлуатаційної організації та показами свідків. Опікування над дитиною та неможливість дитини обходитись без постійного стороннього догляду слід підтвердити відповідними медичними документами, в тому числі рекомендаціями лікарів, випискою з амбулаторної картки хворого, довідкою лікувальної установи тощо. Не менш важливим є доказування платоспроможності платника аліментів.
Особливістю цього права є його тривалий характер, оскільки воно триває протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.
З матеріалів справи вбачається, що 10 травня 2022 року ОСОБА_3 , 2018 року народження, видано посвідчення про державну соціальну допомогу як дитині-інваліду та призначено соціальну допомогу.
Відповідно до консультативного висновку ЛКК № 171/2021 від 29 вересня 2021 року, виданого КНП «Консультативно-діагностичний центр дитячий Дарницького району м. Києва», дитина ОСОБА_3 по даній патології не потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 року № 2961-IV (з подальшими змінами): дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначення інвалідності дитини доповнено посиланням на те, що стійкий розлад функцій організму зумовлює обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.
Статтею 19 Закону України «Про охорону дитинства» визначено безпосередній причинний зв'язок інвалідності з потребою у сторонньому догляді, як форми додаткової соціальної допомоги та захисту.
Норма статті 88 Сімейного кодексу України встановлює підстави, за яких виникає зазначене вище право: один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною-інвалідом; дитина не може обходитися без постійного стороннього догляду; цей з подружжя опікується нею; другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Отже, виходячи з аналізу наведеної норми, обов'язковими умовами виникнення права на утримання одного з подружжя, з яким проживає дитина-інвалід, є не тільки наявність в дитини інвалідності, але й неспроможність дитини обходитись без постійного стороннього догляду, а також наявність в другого з подружжя можливості надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивач не надала суду доказів про те, що малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду, неспроможна обходитись без постійного стороннього догляду, а також доказів можливості відповідачем сплачувати аліменти у визначеному позивачем розмірі, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю, слід відмовити.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю, підлягає частковому задоволенню.
Крім того, у відповідності до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та в порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь Держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок (позовна вимога про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини).
Враховуючи наведене та керуючись статтями 24, 84, 88, 180, 181, 182, 183, 185 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 280, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та дружини, з якою проживає дитина з інвалідністю, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 гривень 00 копійок, щомісячно, починаючи з 14 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Сторони цивільного процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуального кодексу України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.