Номер провадження 2/754/2736/26
Справа №754/6818/25
Іменем України
26 лютого 2026 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Зотько Т.А.
за участю секретаря судового засідання Юхименко А.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
Позивач ОСОБА_1 в особі своєї представниці - адвокатки Діденко Н. О. звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з вищевказаним позовом. Позовна заява обґрунтована тим, що 25 лютого 2025 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код № НОМЕР_1 отримав у позику на підставі розписки у ОСОБА_1 кошти у розмірі - 10 000 (десять тисяч) доларів США. Строком повернення позики до 20 березня 2025 року.Неодноразовими зверненнями позивача до відповідача щодо повернення позики переносилися обіцянками щодо повернення коштів, натомість станом на 09 квітня 2025 року позичальник - ОСОБА_2 , перестав виходити на зв'язок, позику не повернув. 10 квітня 2025 року цінним листом № 0113304230028 з повідомленням про вручення позивач направив на адресу відповідача претензію щодо повернення грошових коштів. Станом на сьогодні відповідач гроші позивачу не повернув, на зв'язок не виходить.Отже, відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього договором позики зобов'язань та повернення боргу.
Ухвалою судді від 07.05.2025 було відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого розгляду справи.
Ухвалою, постановленою шляхом внесення до протоколу судового засідання від 09.09.2025, було закрито підготовчий розгляд справи та призначено в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні встановивши загальний порядок дослідження доказів.
Представниця позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання не прибув, повідомлявся про розгляд справи належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції суду, яка була отримана членом сім'ї ОСОБА_3 23.05.2025 року, про що міститься відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Відповідно до положень ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи те, що у справі достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважав за можливе розглянути справу без участі відповідача на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи та, враховуючи положення ст. ст. 280-281 ЦПК України постановити заочне рішення у справі.
Суд, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, дійшов до наступних висновків.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частинами 1-2 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей та є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Судом встановлено, що 25 лютого 2025 року між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_2 був укладений договір позики, який сторони оформили розпискою в порядку, передбаченому ст. 1047 ЦК України. За договором позики відповідач отримав у власність від позивача грошові кошти в сумі 10 000 (десять тисяч) доларів США.
Вказані обставини підтверджуються копією розписки про отримання коштів у борг від 25.02.2026 року, долученої до матеріалів справи (а.с.12).
Відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростовано факт укладання вказаного договору позики, що оформлений вищевказаною розпискою.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
За умовами Договору позики відповідач зобов'язався повернути кошти до 20 березня 2025 року, що підтверджується розпискою. Станом на сьогоднішній день відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, зазначену в розписці суму в передбачені даною розпискою строки не повернув. Зі змісту позовної заяви відповідач в добровільному порядку грошові кошти не повертає. В ході розгляду справи відповідачем вимоги позовної заяви не спростовані.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно зі ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (статті 77-80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
За офіційним курсом Національного банку України на дату подачі позову курс становить - 41,75 доларів США. на 28.04.2025 року. А так, на дату подачі позовної заяви еквівалент суми боргу 10 000 доларів США становить у розмірі - 417 500 грн. 00 коп.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з тим, що умови договору, укладеного між сторонами, залишаються невиконаним відповідачем, індекс інфляції та три проценти річних підлягають нарахуванню за період з 21.03.2025 р. по 28.04.2025 р.
Приписами ч. 1 ст. 611 ЦПК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1-3 ст. 549 ЦК України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, зазначену в розписці суму в передбачені наданою ним розпискою строки не повернув. Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає заборгованість за договором позики від 25.02.2025 року у сумі 432 667, 26 гривень, яка складається з: 417 500, 00 грн. - сума боргу; 13 828, 97 грн. - пеня; 1 338, 29 - 3% річних.
Відповідно до ст. 269 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Заява про внесення виправлень розглядається протягом десяти днів після її надходження. Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.
Питання виправлення описки вирішено без повідомлення учасників справи.
Судом, при виготовленні повного тексту рішення суду, встановлено, що при виготовленні та проголошенні вступної та резолютивної частини рішення суду від 26.02.2026 було допущено арифметичну помилку в зазначенні сукупного розміру заборгованості відповідача за договором позики, а саме у резолютивній частині вказано про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 452 667,26 гривень, в той час як сукупний розмір боргу становить 432 667, 26 гривень, який складається з: 417 500, 00 грн. - сума боргу; 13 828, 97 грн. - пеня; 1 338, 29 - 3% річних.
Враховуючи вищевикладене, зазначена арифметична помилка при виготовленні вступної та резолютивної частини рішення суду від 26.02.2026 у справі була допущена механічно, а відтак суд вважає за можливе її виправити під час виготовлення повного тексту рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
На підтвердження надання правової допомоги представником позивача надано угоду про надання правової допомоги від 02.01.2025 року, укладену між позивачем та адвокаткою Діденко Н. О., додаткову угоду №1 до угоди про надання правової допомоги від 21.03.2025, акт про прийняття-передачі наданих послуг від 28.04.2025 року.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, а саме: витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що наявні в матеріалах справи документи, надані стороною позивача не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, тієї обставини, що представник позивача не приймав участі у судових засіданнях та адвокатом не надано доказів на підтвердження вартості виготовлення додатків до позовної заяви, а підготовку та направлення запиту, суд вважає явно завищеним, а відтак приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000, 00 грн.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у сумі 4 526, 67 грн.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 202, 207, 526, 610, 626, 629, 639, 1046, 1047, 1049,1050 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 15-16, 76-81, 89, 141, 209, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу- задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у загальному розмірі 432 667,26 гривень, витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 526, 67 гривень, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 гривень.
В задоволенні інших вимог позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дані відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду виготовлено 12.03.2026.
Суддя: Т. А.Зотько