Справа №2-976-08
4-с/705/2/26
17 березня 2026 року м. Умань
Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Душин О.В.
при секретарі Мухартовій Р.О.
за участю представника скаржника Загороднього Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань скаргу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на дії/бездіяльність органу примусового виконання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15, 3 поверх, ЄДРПОУ 43315602),
1.Короткий зміст скарги
ОСОБА_1 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області із скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Скаргу обґрунтовує тим, що 25 квітня 2008 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області ухвалив заочне рішення у справі за позовом Акціонерного Банку «БРОКБІЗНЕСБАНК», правонаступником якого було ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позов задовольнив повністю та стягнув на користь позивача заборгованість у сумі 679 980 доларів США (шістсот сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят доларів) 26 центів, еквівалент у гривнях 3 433 900 (три мільйони чотириста тридцять три тисячі дев'ятсот) грн. 31 коп., за кредитним договором № 235-05ф від 12.09.2005 року, а також судовий збір в розмірі 1700 гривень (одна тисяча сімсот) грн., витрати на ІТ3 в сумі 30 (тридцять) грн.
У подальшому рішення суду було пред'явлено для його примусового виконання до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, яке наразі має назву Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Крім того, рішення суду виконувалося й іншими органами ДВС.
09.12.2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Загородній Є.О. звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з клопотанням про зняття арешту, в якому просив:
1. Зняти арешт з майна, накладений 01.03.2012 о 11:01:46 реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (04050, м.Київ. вул.Мельникова,81 літ.А) №12228640 (підстава накладення арешту: постанова про арешт майна боржника 31479396 від 27.02.2012, прийнята головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Наталією Іванівною);
2. Зняти арешт з майна, накладений 06.06.2013 о 15:01:09 реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Метейко Іваном Миколайовичем №1207307 (підстава для накладення арешту: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 37542125 від 03.06.2013, прийнята Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області).
У клопотаннях про скасування арештів ОСОБА_1 вказав, що наявність обтяження
без будь-яких правових підстав унеможливлює реалізацію у повній мірі ОСОБА_1 своїх прав як власника нерухомого майна. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно є невиправданим втручанням у право на мирне володіння своїм майном (постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20).
У відповідь на клопотання Відділ повідомив про відсутність підстав для зняття арешту з майна у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
ОСОБА_1 з такими висновками органу примусового виконання рішень не погоджується та вказує, що формальне посилання Відділу примусового виконання рішень на положення частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» як на підставу для відмови у знятті арештів фактично ігнорує встановлені судами обставини та суперечить принципу правової визначеності. Державний орган не вправі вибірково застосовувати закон, залишаючи поза увагою обов'язкові висновки судів щодо тотожних правовідносин, тим більше коли йдеться про виконання одного й того ж судового рішення, того ж боржника та того ж стягувача.
Крім того, у відповідях органу ДВС фактично визнається неможливість підтвердити подальший рух виконавчих документів та стан виконання у зв'язку зі знищенням матеріалів виконавчих проваджень. Однак така обставина не може покладатися у негативні наслідки на боржника і слугувати підставою для безстрокового збереження обмежень його права власності. Навпаки, відсутність документально підтверджених даних про чинне виконавче провадження виключає можливість подальшого застосування арешту як заходу примусового виконання.
Таким чином, ситуація, за якої арешти, накладені різними органами ДВС у межах виконання одного і того ж рішення суду, мають різний правовий статус - одні визнані судами такими, що підлягають скасуванню, а інші продовжують існувати без будь-якого матеріально-правового підґрунтя, - свідчить про відсутність єдиного та послідовного підходу з боку органів примусового виконання рішень і створює стан правової невизначеності для ОСОБА_1 .
У таких умовах подальше невжиття заходів щодо зняття арештів фактично нівелює судовий захист, вже наданий заявнику, та зводить нанівець правові висновки апеляційного суду, що є неприпустимим у правовій державі та несумісним із принципом обов'язковості судових рішень.
Відділ не звернув належної уваги на те, що з офіційного повідомлення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (https://www.fg.gov.ua/articles/46505-likvidatsiiu-atbrokbiznesbank- zaversheno.html) слідує, що відповідно до статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) 15 жовтня 2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань №10731110121000818 про державну реєстрацію припинення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БРОКБІЗНЕСБАНК» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим. Згідно зі статтею 52 Закону вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними.
Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БРОКБІЗНЕСБАНК» припинено.
З Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України слідує, що ПАТ «Брокбізнесбанк» є припиненою юридичною особою. Отже, ПАТ «Брокбізнесбанк» ліквідовано без створення правонаступника.
На підставі викладеного просить суд:
1. Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 та заборони його відчуження, які накладені постановою про арешт майна боржника № 31479396 від 27.02.2012, прийнятою головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Наталією Іванівною, зареєстровані 01.03.2012 о 11:01:46 реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за № 12228640;
2. Скасувати арешт з майна ОСОБА_1 та заборону його відчуження, накладені постановою про арешт майна боржника № 31479396 від 27.02.2012, прийнятою головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Наталією Іванівною, зареєстровані 01.03.2012 о 11:01:46 реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за № 12228640;
3. Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 та заборони його відчуження, які накладені постановою про арешт майна боржника № 37542125 від 03.06.2013, прийнятою Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, зареєстровані 06.06.2013 о 15:01:09 реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Метейко Іваном Миколайовичем за № 1207307;
4. Скасувати арешт з майна ОСОБА_1 та заборону його відчуження, накладені постановою про арешт майна боржника № 37542125 від 03.06.2013, прийнятою Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, зареєстровані 06.06.2013 о 15:01:09 реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Метейко Іваном Миколайовичем за № 1207307.
2. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 22.12.2025 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
В судовому засіданні представник скаржника - адвокат Загородній Є.О вимоги скарги підтримав та просив задовольнити.
Представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
3. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 квітня 2008 року у цивільній справі за позовом Акціонерного Банку «БРОКБІЗНЕСБАНК», правонаступником якого було ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов задоволено повністю та стягнуто на користь позивача заборгованість у сумі 679 980 доларів США 26 центів, еквівалент у гривнях 3 433 900 грн. 31 коп., за кредитним договором № 235-05ф від 12.09.2005 року, а також судовий збір в розмірі 1700 гривень грн., витрати на ІТ3 в сумі 30 (тридцять) грн.
Як вбачається з інформаційної довідки №384082213 від 24.06.2024 отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта:
- наявне обтяження за №1207307 у вигляді арешту нерухомого майна, зареєстроване 06.06.2013 на підставі постанови № 37542125 від 03.06.2013, виданої Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, об'єктом якого є майно/права ОСОБА_1 ;
- наявне обтяження за №12228640 у вигляді арешту нерухомого майна, зареєстроване 01.03.2012 на підставі постанови № 31479396 від 27.02.2012, виданої головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Наталією Іванівною, об'єктом якого є все майно ОСОБА_1 .
На адресу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області скаржником ОСОБА_1 було направлено клопотання в якому він просив зняти арешт з майна накладений 01.03.2012 о 11:01:46 реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за № 12228640 (підстава накладення арешту: постанова про арешт майна боржника № 31479396 від 27.02.2012, прийнята головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Наталією Іванівною) та зняти арешт з майна накладений 06.06.2013 о 15:01:09 реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Метейко Іваном Миколайовичем за № 1207307 (підстава накладення арешту: постанова про арешт майна боржника № 37542125 від 03.06.2013, прийнята Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області).
Згідно листа № 3496/2.1-25 від 10.12.2025 відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області надано відповідь представнику ОСОБА_1 - адвокату Загородньому Є.О., з якої вбачається, що дійсно на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження:
- № 31479396 з примусового виконання виконавчого листа №2-976/2008 виданого 24.10.2008, Уманським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Брокбізнесбанк» 679980,26 доларів США, еквівалент в гривнях становить 3 433 900 грн. 31 коп. заборгованості, судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на ІТЗ в сумі 30 грн.
23.05.2012 державним виконавцем у відповідності до п. 2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що була чинна на день прийняття рішення) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.
Перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень (спецрозділ) встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 37542125 з виконання виконавчого листа від 24.10.2008 № 2-976/2008 що видав Уманський міськрайонний суд Черкаської області про стягнути з ОСОБА_1 на користь АБ "Брокбізнесбанк" 679,980 доларів США 26 центрів, еквівалент в гривнях становить 3 433 900 грн.31 коп. заборгованості, судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на ІТЗ в сумі 30 грн.
24.02.2015 державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 343 563,03 грн. та витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 150 грн.
25.02.2015 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у відповідності до п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» та направлено за належністю до Центрального відділу ДВС Черкаського МУЮ для подальшого виконання.
Надати більш детальну інформацію з приводу виконання вказаних виконавчих проваджень не є можливим у зв'язку із знищенням документообігу відділу за перебігом терміну зберігання, відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органам державної виконавчої служби та приватними виконавцями».
Зазначений лист відділу ДВС містить роз'яснення, що відповідно до переліку передбаченому ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», де вказано підстави для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, у відділу відсутні законні підстави для зняття арешту з майна боржника.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їхні права чи свободи.
Згідно з частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна)державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документу стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 606-XIV, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні приписи містяться у статті 40 Закону № 1404-VIII, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується у випадку повного виконання виконавчого документа чи у разі, якщо судове рішення, яке було підставою для видачі виконавчого листа скасовано, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні позиції дотримується Верховний Суд у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21).
Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року, визнано недійсним кредитний договір № 235-05ф, укладений 01.09.2005 між ОСОБА_1 та АТ «Брокбізнесбанк», правонаступником якого був ПАТ «Брокбізнесбанк», також було визнано недійсним договір застави № Т 153, укладений 12.09.2005 між ОСОБА_1 та АТ «Брокбізнесбанк», правонаступником якого був ПАТ «Брокбізнесбанк» (а.с. 14 том 4).
15 жовтня 2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10731110121000818 про державну реєстрацію припинення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БРОКБІЗНЕСБАНК» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим. Згідно зі статтею 52 Закону вимоги кредиторів до банку, що були незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними. Таким чином, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПУБЛІЧНОГОАКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БРОКБІЗНЕСБАНК» припинено.
Також заміни сторони у виконавчому провадженні не відбулося, оскільки ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.02.2020 було відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Фінансова компанія «Депт Фінанс» про заміну сторони її правонаступником.
Отже, оскільки на виконанні в Управлінні забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відсутні виконавчі провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-976/2008, тому наявні підстави для визнання неправомірною бездіяльності відділу примусового виконання рішень суду та зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження № 31479396, № 37542125, оскільки надалі у застосуванні арешту відсутня необхідність.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
У рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, своєю чергою, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.
ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)].
У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
ЄСПЛ вказав на неодмінність перевіряти обмеження прав людини, передбачені у національному законі, визначати наявність обставин для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
Обмеження прав має передбачатися національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатися у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.
Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
Втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
Отже, можна зазначити, що лише за умови дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. З позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
Правовою метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання судового рішення. Тобто, кредитор, на користь якого у боржника виникло зобов'язання за судовим рішенням, яке підлягає примусовому виконанню, має обґрунтовані очікування, що внаслідок накладення арешту на майно боржника та його подальшої реалізації остаточне рішення суду буде виконане. Тож накладення та існування арешту на майно боржника до закінчення примусового виконання судового рішення має важливе значення для забезпечення виконання остаточного судового рішення та реального поновлення прав фізичних та юридичних осіб.
Водночас, встановлюючи, чи не змушений боржник нести надмірний індивідуальний тягар унаслідок такого обмеження, потрібно враховувати, що арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту - забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.
Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження та майнових претензій з боку кредитора, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Судом встановлено, що виконавчий документ у виконавчому провадженні № 31479396 повернуто стягувачу 23 травня 2012 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв'язку з тим, що в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Водночас виконавче провадження № 37542125 закінчено 08 травня 2015 року на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV, тобто у зв'язку з направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
ВПВР у м. Києві надав відповідь на звернення ОСОБА_1 про те, що у зв'язку зі знищенням документів відділу через закінчення терміну зберігання відповідно до Правил матеріали виконавчих проваджень № 31479396 і № 37542125 знищено.
Враховуючи відсутність виконавчих проваджень та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту майна боржника та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту, суд вважає, що наявні підстави для скасування арешту з майна, оскільки за обставин цієї справи незняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
На підставі викладеного, керуючись ЗУ «Про виконавче провадження», ст. ст. 4, 12, 81, 89, 260, 263, 354, 447-451 ЦПК України, суд -
Скаргу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на дії/бездіяльність органу примусового виконання Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15, 3 поверх, ЄДРПОУ 43315602) задовольнити повністю.
Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 та заборони його відчуження, які накладені постановою про арешт майна боржника № 31479396 від 27.02.2012, прийнятою головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Наталією Іванівною, зареєстровані 01.03.2012 о 11:01:46 реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за № 12228640.
Скасувати арешт з майна ОСОБА_1 та заборону його відчуження, накладені постановою про арешт майна боржника № 31479396 від 27.02.2012, прийнятою головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Ахмад Наталією Іванівною, зареєстровані 01.03.2012 о 11:01:46 реєстратором Київської обласної філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за № 12228640.
Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 та заборони його відчуження, які накладені постановою про арешт майна боржника № 37542125 від 03.06.2013, прийнятою Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, зареєстровані 06.06.2013 о 15:01:09 реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Метейко Іваном Миколайовичем за № 1207307.
Скасувати арешт з майна ОСОБА_1 та заборону його відчуження, накладені постановою про арешт майна боржника № 37542125 від 03.06.2013, прийнятою Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, зареєстровані 06.06.2013 о 15:01:09 реєстратором Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області Метейко Іваном Миколайовичем за № 1207307.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду
Повний текст ухвали складений 17 березня 2026 року.
Суддя О.В. Душин