Справа №387/1330/25
2/705/892/26
17 березня 2026 року м. Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого-судді Душина О.В.
при секретарі Ковальчук Т.М.;
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідач - не з'явилась,
представника третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа: Орган опіки та піклування Добровеличківської селищної ради (вул. Незалежності, 12, с. Добровеличківка, Новоукраїнського району, Кіровоградської області) про встановлення факту самостійного виховання дитини,
1. Короткий зміст заявлених вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання дитини, в якому просить: встановити факт самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначено, що 23.11.1996 у Липнязькій сільській раді Добровеличківського району Кіровоградської області був зареєстрований шлюб між позивачем та ОСОБА_3 . Від шлюбу народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
20.09.2016 року Добровеличківський районний суд виніс рішення про розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_3 .
Після припинення шлюбних відносин між сторонами була усна домовленість, що син ОСОБА_5 буде проживати позивачем, оскільки відповідач не мала роботи, власного житла, а також змоги матеріально утримувати сина та забезпечувати його для нормального розвитку та виховання.
Позивач вказує, що 3 липня 2019 року син ОСОБА_5 з ним, він як батько створив всі умови для проживання дитини, здійснює опіку над ним, доглядає та піклується про його стан здоров'я, навчання, харчування, матеріально забезпечує.
31.07.2025 року службою у справах дітей Добровеличківської селищної ради був складений акт обстеження умов проживання в якому зазначено, що ОСОБА_1 з 2019 року самостійно виховує сина ОСОБА_5 , мати проживає в Польщі окремо від дитини , виїхала за кордон на постійне місце проживання. Мати ОСОБА_5 участі у шкільному житті не бере, батьківські збори не відвідує та не підтримує телефонного зв'язку з вчителями навчального закладу. Вказане підтверджується характеристикою Добровеличківського ліцею «Лідер».
Позивач працює у комунальному закладі «Центр культури і дозвілля» на посаді методиста. Вказує, що має стабільну заробітну плату, власний будинок, господарство і має можливість матеріально забезпечувати дитину.
Оскільки ОСОБА_1 з 2019 року самостійно виховує сина ОСОБА_5 відповідно до законодавства України, тому вказує, що має право на відстрочку від мобілізації на підставі рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, у зв'язку з чим змушений звернутися до суду з вказаною позовною заявою.
2. Процесуальні дії у справі, заяви (клопотання) учасників справи.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 жовтня 2025 року було відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.
06.11.2025 до суду від відповідача ОСОБА_3 надійшла заява у якій остання вказує, що позовні вимоги визнає та просить розгляд справи провести без її участі.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 листопалда 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви та просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, повідомлена належним чином.
Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечувала щодо задоволення позовних вимог.
3. Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви та висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши учасників справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 23.11.1996 року. Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2016 року шлюб розірвано.
Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
Як вбачається з довідки №865 від 28.07.2025, виданої Відділом ЦНАП Виконавчого органу - Добровеличківської селищної ради, позивач ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 разом з дітьми: ОСОБА_6 , 2006 року народження, та ОСОБА_4 , 2012 року народження. Вказане також підтверджується Актом обстеження умов проживання від 31.07.2025 року, складеним начальником служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради Яценко В.В. та головним спеціалістом служби у справах дітей Добровеличківської селищної ради Харченко А.О.
ОСОБА_4 є учнем 8 класу Добровеличківського ліцею «Лідер». Відповідно до характеристики, наданої директором школи, ОСОБА_5 старанний, дисциплінований, працелюбний, уважний учень, має навчальні досягнення високого рівня. Наразі проживає з батьком. батько приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться життям сина у школі, підтримує зв'язок з вчителями. Мама не приділяє увагу сину, не цікавиться навчанням, не відвідує батьківські збори та не підтримує зв'язок з вчителем.
Позивач вказує, що неповнолітній син ОСОБА_5 проживає з ним з 2019 року, оскільки колишня дружина ОСОБА_3 перебуває за кордоном у Польщі. Позивач самостійно виховує та піклується про сина, його стан здоров'я, навчання, харчування, тощо. На підтвердження вказаного надає суду копію заяви, написаної ОСОБА_3 20.08.2025 р., яка вказує, що за усною домовленістю між сторонами визначено, що син з липня 2019 року буде проживати з батьком та підтверджує факт того, що ОСОБА_1 самостійно виховує сина.
Відповідно до ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. ст. 122 та 125 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст. ст. 150, 151 СК України.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Закон не передбачає обов'язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку. Натомість, такий факт може бути встановлений та підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
За змістом наведених норм чинного законодавства, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Тобто, встановлення окремим судовим рішенням юридичного факту, який згодом може бути використаний під час вирішення спору про право матеріальне, в даному випаду, при позбавленні батьківських прав, є недопустимим та суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини (п. 51 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22).
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів(дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження факту самостійного виховання дитини, суд дійшов висновку, що під час судового розгляду не знайшов підтвердження вказаний факт, на якому наголошував позивач, що відповідачка не спілкується з сином та не бере участь в його утриманні.
Суд констатує, що факт проживання одного з батьків окремо не підтверджує безумовно факт самостійного виховання та утримання, оскільки проживання матері окремо від сина не впливає на обсяг її обов'язків.
Так, характеристика з місця навчання дитини лише підтверджує ту обставину, що батько, з яким мешкає дитина, безпосередньо спілкується з вчителями. Однак, відсутність спілкування матері з вчителями, не свідчить про її необізнаність щодо навчання її сина.
Крім, того в ході розгляду справи, в судовому засіданні ОСОБА_4 надав суду пояснення та вказав, що він проживає з батьком ОСОБА_1 , спілкується з матір'ю рідко, приблизно раз в місяць розмовляють по телефону, раз у рік ОСОБА_3 навідує сина.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомила суду, що знає сім'ю ОСОБА_8 практично все життя, вказує, що дружина позивача поїхала за кордон у Польщу, тому з 2019 року ОСОБА_1 з дітьми проживає без дружини. Зазначила, що ОСОБА_3 приїжджає рідко, приблизно раз у рік.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні вказала, що вона є директором Центру культури та дозвілля, в якому працює позивач. Пояснила, що ОСОБА_1 проживає з сином ОСОБА_5 , піклується про нього, створив належні умови для проживання дитини. Маму ОСОБА_5 бачила один раз, чи підтримує та відносини з сином сказати не може тому, що не володіє інформацією, знає, що позивач виховує дитину сам.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні вказав, що є старшим братом позивача. Пояснив суду, що після розлучення ОСОБА_1 залишився один з дітьми з 2019 року. Вказує, що ОСОБА_3 знайшла іншого чоловіка та поїхала, залишивши дітей колишньому чоловіку. Знає, що ОСОБА_5 підтримує зв'язок з матір'ю, ОСОБА_3 раз у рік навідує сина.
Отже, зазначені докази не містять підтвердження факту самостійного утримання та виховання дитини лише батьком, а можуть лише свідчити лише про ухилення матері від виконання батьківських обов'язків, що може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
Як вже зазначалося, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Втім, суд не встановив існування (настання) обставин, які б могли свідчити про обмеження або припинення певного обсягу прав матері стосовно дитини.
У матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що відповідачка позбавлена батьківських прав відносно дитини, а також відсутні інші докази, що відповідачка не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин.
Частота спілкування батьків з дитиною є оціночним поняттям та не може об'єктивно свідчити про ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Форма виховання (безпосередні зустрічі, телефонне спілкування, листування тощо) того з батьків, який не проживає разом з дитиною, такж, на думку суду, не може слугувати підставою для визнання факту самостійного виховання одним з батьків, якщо таке спілкування чи виховання має місце. Навіть сам факт з'ясування в бесідах між батьками та дитиною питань щодо особистого життя, дозвілля, успіхів у навчанні вже свідчить про те, що відбувається певний виховний процес неповнолітнього.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини може мати негативні наслідки для матері дитини - оскільки ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Так, зокрема, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.
Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дітей.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення закону вбачається, що взаємні права матері до дитини не припинилися, а тому немає підстав стверджувати, що позивач самостійно виховує сина ОСОБА_5 .
Матеріалами справи та показами свідків не було спростовано факту, що відповідач не здійснює виховного впливу на свого неповнолітнього сина.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову.
Питання щодо судових витрат, суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, а тому понесені позивачем судові витрати не підлягають до відшкодування відповідачем.
Керуючись ст. ст. 13, 81, 89, 263-265, 273, 351, 352, 354 ЦПК України,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа: Орган опіки та піклування Добровеличківської селищної ради (вул. Незалежності, 12, с. Добровеличківка, Новоукраїнського району, Кіровоградської області) про встановлення факту самостійного виховання дитини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.
Повне рішення складено 17 березня 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Третя особа: Орган опіки та піклування Добровеличківської селищної ради (вул. Незалежності, 12, с. Добровеличківка, Новоукраїнського району, Кіровоградської області).
Суддя О.В. Душин