Справа № 600/5936/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов Олег Валерійович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
17 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 19.11.2024 року №977010154893 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області здійснити нарахування та виплачувати ОСОБА_1 з 01.11.2024 року підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням проведених платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області, як пенсіонер за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та їй, як примусово переселеному члену сім'ї, особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, належить виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області від 19.11.2024 року №977010154893 про відмову у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.11.2024 року підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням проведених платежів.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції №19 від 19.12.2024 року судового збору у розмірі 1211,20 грн.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 з 11.08.2001 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до довідки Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Хотинської міської ради №16 від 14 січня 2009 року ОСОБА_1 є реабілітованою за статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і згідно рішення XVII сесії Хотинської районної ради IV скликання від 11.08.2005 року користується пільгами зниження оплати житлової площі, комунальних послуг, спожитого природного газу та електроенергії на 50% в межах норм передбачених чинним законодавством.
12.11.2024 року ОСОБА_1 звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо проведення перерахунку пенсії та встановлення підвищення пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Заява позивача від 12.11.2024 року, відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, розглядалась ГУ ПФУ у Вінницькій області.
Розглянувши заяву позивача та надані документи, ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення № 977010154893 від 19.11.2024 року про відмову у перерахунку пенсії Позивачу з встановленням підвищення членам сімей громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані.
Згідно рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області констатовано, що до заяви ОСОБА_1 долучила довідку № 3/7-14744;21851 від 13.11.2008 р., видану Головним управлінням внутрішніх справ по Тюменській області, про реабілітацію, в якій відсутні відомості про факт застосування репресій до заявниці. Відтак, позивачу відмовлено в перерахунку пенсії та встановлення підвищення пенсії, у зв'язку з відсутністю підстав.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є членом сім'ї репресованої особи, визнаний реабілітованим, а відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Суд дійшов висновку, що оскільки позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом, а саме була виселена разом із репресованими по політичним мотивам батьками, відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно пункту “г» частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є необґрунтованою та протиправною.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що до заяви ОСОБА_1 долучила довідку № 3/7-14744;21851 від 13.11.2008 р., видану Головним управлінням внутрішніх справ по Тюменській області, про реабілітацію, в якій відсутні відомості про факт застосування репресій до заявниці. Головним управлінням прийнято законне та обгрунтоване рішення про відмову Позивачу в перерахунку пенсії та встановлення підвищення пенсії, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку з відсутністю на те законних підстав.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час визнання позивача реабілітованою особою) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 року (далі - Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".
Згідно з пунктом 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції, яка почала діяти з 05.05.2018 (далі - Закон №1788-XII), призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі (стаття 58 Закону №1788-XII).
Відповідно до пункту 6 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 1058-IV), до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654, з наступними змінами та доповненнями (далі - Постанова № 654), установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України “Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Згідно із частиною 4 статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10 жовтня 2018 року у справі № 446/1549/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі №446/1515/16-а та від 06 лютого 2019 року у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 та пункту “г» статті 77 Закону № 1788-XII, суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень згаданого Закону, як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Як встановлено судом, батьки позивача були виселені в Тюменську область, де знаходились на спецпоселенні з 1941 року. Під час перебування батьків на спецпоселенні ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою від 11.11.2008 року № 3/7-14744;21851 виданої ГУВД по Тюменской області та свідоцтвом про народження. 11 листопада 1975 року ОСОБА_2 уклала шлюб та змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », про що свідчить свідоцтво про шлюб.
Згідно довідки Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Хотинської міської ради №16 від 14 січня 2009 року ОСОБА_1 визнана реабілітованою за статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» і згідно рішення XVII сесії Хотинської районної ради IV скликання від 11.08.2005 року користується пільгами зниження оплати житлової площі, комунальних послуг, спожитого природного газу та електроенергії на 50% в межах норм передбачених чинним законодавством.
Тобто, позивач є членом сім'ї репресованої особи, визнаний реабілітованим, а відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Отже, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом, а саме була виселена разом із репресованими по політичним мотивам батьками.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість та протиправність відмови відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно пункту “г» частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі №500/5507/23 та від 31.05.2024 у справі №500/3332/23.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.