Справа № 120/7065/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
17 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №023830032970 від 24.03.2025 про відмову в призначенні позивачеві дострокової пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 21.02.1994 по 20.05.1998 в ЗАТ «Славтек», а також зарахувати до стажу з розрахунку один місяць служби за три місяці періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, згідно з довідкою №1578 від 25.05.2024, та призначити з 17.03.2025 пенсію за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 17.03.2025 звернувся до відповідача із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду заяви позивача, відповідачем прийнято протиправне рішення №023830032970 від 24.03.2025 про відмову в призначенні пенсії.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.12.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830032970 від 24.03.2025.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 21.02.1994 по 20.05.1998.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
17.03.2025 позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до відповідача із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За наслідками розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення №023830032970 від 24.03.2025 про відмову в призначенні позивачеві пенсії.
Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (не менше 25 років).
Відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи в російській федерації з 21.02.1994 по 20.05.1998, оскільки російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідач дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 20 років 01 місяць 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи в російській федерації з 21.02.1994 по 20.05.1998 та дійшов висновку, що рішення відповідача №023830032970 від 24.03.2025 про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком є необґрунтованим і протиправним та необхідність зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 21.02.1994 по 20.05.1998.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що станом на дату звернення Позивача із заявою про призначення пенсії був відсутній міжнародний договір з Російською Федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території Російської Федерації.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що запровадивши постановою №119 зміни до постанови №393, кабінет Міністрів України скасував порядок пільгових умов призначення пенсій, тим самим позбавивши військовослужбовців права на пільгове обчислення вислуги років, а відтак і права на призначення пенсій на пільгових умовах. Таке правове регулювання спірних правовідносин вказує на те, що, встановлюючи постановою №119 пільгові умови визначення розміру пенсії за вислугу років особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, Кабінет Міністрів України діяв не в межах повноважень визначених Законом №2262-ХІІ.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
Ст. 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової сл р.н.) звернувся до відповідача із заявою про призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст. 56 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Ч. 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.
Відповідно до записів № 12-14 трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач в період з 21.02.1994 по 20.05.1998 працював на території російської федерації.
Водночас вказаний період не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача адже оскільки російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Оцінюючи ці доводи, суд враховує положення частини другої статті 10 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з якими права громадян України, які працюють за кордоном, забезпечуються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Закон № 2783-ІХ зупинив застосування Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 Україна вийшла з Угоди від 13.03.1992, а сама російська федерація припинила участь у цій Угоді з 01.01.2023. Після зупинення дії Конвенції 1993 року документи, видані органами російської федерації, приймаються в Україні лише після легалізації (апостилювання).
Разом з тим, за інформацією Виконавчого комітету СНД, дія Угоди 13.03.1992 для України припиняється 19.06.2023. Оскільки спірний стаж набуто до цієї дати, правовідносини підлягають оцінці за нормами законодавства та міжнародних угод, чинних на час здійснення трудової діяльності.
Статті 1, 6 Угоди 13.03.1992 передбачають, що пенсійне забезпечення громадян здійснюється за законодавством держави проживання, а для встановлення права на пенсію враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої держави-учасниці, у тому числі на території колишнього СРСР до набрання чинності Угодою.
Угода між урядом України та урядом російської федерації від 14.01.1993 визначає, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою від 13.03.1992, а трудовий стаж, набутий на території обох держав, взаємно визнається та обчислюється за законодавством держави, на території якої здійснювалася трудова діяльність.
Таким чином, положення вказаних міжнародних договорів передбачають обов'язкове зарахування стажу, здобутого на території держав-учасниць, незалежно від того, де сплачувалися страхові внески, а також використання відповідного заробітку для обчислення пенсії. Документи, видані до 01.12.1991 або в межах дії Угоди, підлягають прийняттю без легалізації.
Частина друга статті 4 Угоди 15.04.1994 також встановлює взаємне визнання трудового стажу, у тому числі пільгового та спеціального.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд застосовує правові норми в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Отже, Угода 13.03.1992 підлягає застосуванню при визначенні спірного стажу, оскільки діяла в період набуття позивачем такого стажу.
Припинення дії Угоди або вихід України з неї не можуть бути підставою для неврахування стажу, здобутого до ухвалення відповідних рішень. Навпаки, такий стаж має враховуватися при встановленні права на пенсію та її обчисленні.
Надані позивачем документи не можуть бути відхилені лише з огляду на припинення співпраці з державою-агресором. Відмова відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право на зарахування стажу не пов'язується з політичними обставинами чи припиненням дипломатичних відносин.
Таким чином, стаж, набутий позивачем на території держав-учасниць Угоди, а також відповідний заробіток, підлягають обов'язковому врахуванню при визначенні права на пенсію та при її обчисленні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи в російській федерації з 21.02.1994 по 20.05.1998 та необхідність зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 21.02.1994 по 20.05.1998.
Відповідно до вимог чинного законодавства, для призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачеві необхідно мати не менше 25 років страхового стажу.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що загальний страховий стаж позивача після зарахування оспорюваних періодів становитиме 24 роки 04 місяці 03 дні, що не досягає мінімально встановленої вимоги для призначення дострокової пенсії за віком.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів військової служби під час особливого періоду у кратному розмірі, колегія суддів зазначає зазначає наступне.
Згідно зі ст. 57 Закону України "Про пенсійне забезпечення" військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов'язку, а також перебування в партизанських загонах і з'єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.
Відповідно до п. 11 ст. 11 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), поліцейські, особи рядового і начальницького складу, у тому числі ті, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та “Про військовий обов'язок і військову службу".
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій (абз. 5 ст. 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до абз. 2 п. 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» також передбачено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 17.07.1992 прийняв Постанову №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», пунктом 3 якого встановлено, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: а) один місяць служби за три місяці: участь у бойових діях у воєнний час.
Варто зауважити, що пункт 3 Порядку №393 до 19.02.2022 був викладений у такій редакції: до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: а) один місяць служби за три місяці: участь у бойових діях у воєнний час.
Однак, Кабінет Міністрів України постановою від 16.02.2022 № 119 (набрала чинності 19.02.2022) вніс зміни до згаданого пункту, внаслідок чого пільгове обчислення календарної вислуги можливе тільки для визначення розміру пенсії, а не її призначення.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.06.2025 при розгляді справи № 360/665/24, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
З урахуванням того, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії (17.03.2025) пункт 3 Порядку № 393 діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди проходження військової служби під час особливого періоду та воєнного стану підлягають зарахуванню до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, в календарному обчисленні, тобто повної кількості календарних днів, а не в кратному розмірі.
Колегія суддів зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 28.08.2025 по справі №640/13694/22 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 травня 2024 року про визнання протиправними та нечинними пункту 4, підпункт 1 пункту 5, пункти 6, 7 Порядку №393, разом з тим, за змістом ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а тому враховуючи дату набрання чинності рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 у справі №640/13694/22 (28.08.2025), станом на 24 березня 2025 року (дата прийняття оскаржуваного рішення) приписи пункту 4, підпункту 1 пункту 5, пунктів 6, 7 Порядку №393 були чинними, а відтак, визнання у судовому порядку пункту 4, підпункт 1 пункту 5, пунктів 6, 7 Порядку №393 нечинними, не породжували для відповідача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.