Справа № 320/32897/24 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
11 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участі представника позивача Джумурата В.М., представника відповідача Каспрової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
Рух справи.
11.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бюро економічної безпеки України (відповідач 1), Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області (відповідач 2), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України від 13.06.2024 № 216-к "Про звільнення ОСОБА_1 " (з посади заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області, 17 травня 2024 року, у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», із припиненням державної служби);
- поновити ОСОБА_1 з 18.05.2024 на посаді заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області;
- стягнути з Територіального управління БЕБ у Львівській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.05.2024 до моменту фактичного поновлення на публічній службі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний наказ прийнято без врахування принципів верховенства права та законності, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності.
Позивач наголосив, що Закон України «Про очищення влади» передбачає люстрацію невиправдано великої кількості посадовців без необхідності доведення того, що дані особи несуть потенційну загрозу демократії або правам людини.
Позивач вважає, що сам по собі факт зайняття особою певної посади, розглядається як презумпція вчинення протиправних діянь, що є грубим порушенням принципу винуватості.
Позивач наголошує, що перебуваючи на посаді своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) не міг сприяти і не сприяв узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, та його службова діяльність не була пов'язана з будь-якими антидемократичними подіями.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 р. у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ не підлягає скасуванню як протиправний, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Позивач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій він просить скасувати його, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції, та після її надходження до апеляційного суду, ухвалою від 17.12.2025 призначено до слухання у відкрите судове засідання на 28.01.2026.
З поважних причин слухання справи продовжувалось.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача 1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та подав клопотання про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, проте у попередньому засіданні у режимі відеоконференції надав пояснення та підтримав доводи відзивів відповідачів.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України неявка представника відповідача 2 не перешкоджає розгляду справи по суті.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача 1, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини справи встановлені судом.
Наказом Бюро економічної безпеки України №431-к від 21.07.2023 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області, без конкурсного відбору з 24 липня 2023 року, до дня призначення на цю посаду переможця конкурсного відбору, але на строк не більше 12 (дванадцяти) місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.
12.10.2023 набрав чинності Закон України від 20.09.2023 №3384IX «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання деклараціий осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану», яким було відновлено процедуру проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» стосовно осіб, призначених у період воєнного стану.
31.01.2024 позивач у зв'язку зі змінами вказаного законодавства, подав на ім'я в.о. Директора Бюро економічної безпеки України заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (т.1 а.с.46).
Вказана заява подана відповідно до Додатку №1 до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563 (в редакції Постанови КМУ від 03.11.2019 №903).
У зазначеній заяві позивач відповідно до статей 4 і 6 Закону України «Про очищення влади» повідомив, що заборони, передбачені частиною 3 або 4 статті 1 Закону, щодо нього не застосовуються.
Також, позивач повідомив про те, що декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік ним подано відповідно до вимог розділу VII Закону України «Про запобігання корупції».
05.02.2024 відповідачем 1 було складено Повідомлення про початок проходження перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади», згідно якого 05.02.2024 було розпочато проведення перевірки щодо ОСОБА_1 , заступника Територіального управління БЕБ у Львівській області (т.1 а.с.48).
Для проведення перевірки подавалися копії: заяви особи про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; копія сторінок паспорта громадянина України у формі книжечки з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу паспорта та місце проживання; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб платників податків; трудової книжки та декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік подана відповідно до вимог розділу VII Закону України «Про запобігання корупції».
Також, відповідачем 1 надсилалися до ряду державних органів запити про надання відомостей щодо позивача , а саме до Національного агентства з питань запобігання корупції (т.1 а.с.49), Служби безпеки України, (т.1 а.с.51), Офісу Генерального прокурора (т.1 а.с.53) та Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (т1 а.с.55).
08.05.2024 Національне агентство з питань запобігання корупції листом № 90-12/32080-24 від 08.05.2024 повідомило, що пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» перевірці підлягає достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, доходам, отриманим із законних джерел. Законом України «Про запобігання корупції» до повноважень Національного агентства віднесено проведення перевірки достовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, доходам, отриманим із законних джерел, лише під час здійснення видів контролю, передбачених ст.51-1 та ст.51-4 цього Закону. Статтею 11 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено повноваження Національного агентства, які не є вичерпними, однак з огляду на статус Національного агентства можуть визначатися лише законами. Таким чином, у Національного агентства відсутні законодавчо визначені підстави для участі у запитуваній перевірці. У зв'язку з вищевказаним, запит Бюро економічної безпеки України від 05.02.2024 №11/11.2/1181-24 про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» щодо ОСОБА_1 було повернуто без розгляду (т.1 а.с.57).
Службою безпеки України листом від 23.02.24 №24/187858-л (вх. БЕ №3335/0/3-24 від 05.04.2024) повідомлено, що в результаті перевірки наявних матеріалів, відсутні будь-які відомості щодо ОСОБА_1 (т.1 а.с. 58).
Офісом Генерального прокурора листом від 01.03.2024 №07/1/1-286 вих.24 (вх. БЕБ №3320/0/3-24) повідомлено, що ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року працював на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури (т.1 а.с.59).
Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України (м.Києві) листом від 26.03.2024 №6771/1.1/17-24 (вх. БЕБ №4683/0/3-24 від 29.03.2024) надано Витяг з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», згідно якого інформація щодо позивача у вказаному реєстрі відсутня (т.1 а.с.60).
15.05.2024 року керівником Департаменту персоналу Бюро економічної безпеки України складено Довідку (Додаток №5 до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563 (в редакції постанови КМУ від 25 березня 2015 року №167) про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (т.1 а.с.61).
З Довідки вбачається, що відповідно до пунктів 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади» та Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №563, Бюро економічної безпеки України проведено перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», щодо позивача.
За результатами проведеної перевірки встановлено, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, передбачені частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Критерії на підставі яких застосовуються заборони: - у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року посади визначені пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а саме з 31.10.2011 по 11.12.2012 обіймав посаду першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України. У період з 12.12.2012 по 21.06.2013 обіймав посаду першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; - у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду визначену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та не був звільнений в цей період з відповідної посади за власним бажанням, а саме з 21.06.2013 по 02.04.2014, обіймав посаду заступника прокурора Миколаївської області (звільнено з займаної посади в порядку переведення).
16.05.2024 року в.о. Директора Бюро економічної безпеки України, відповідно до пункту 8 частини першої статті 83, статті 89 Закону України «Про державну службу» та статті 24 Закону України «Про відпустки», та на підставі розгляду Довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» від 15 травня 2024 року, видано наказ №216-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області, 17 травня 2024 року, у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», із припиненням державної служби (т.1 а.с.45).
Вказані обставини підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законами України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1682-VII), Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 563 (далі - Порядок № 563), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Так, статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначені в Законі України «Про очищення влади» від 27.01.2015 № 132-VIII (далі - Закон № 132-VIII).
У статті 1 Закону № 132-VIII визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
У пункті 4 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 5 Закону № 1682-VII організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
Перевірці підлягають: достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.
Постановою Кабінету Міністрів України № 563 затверджено Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади»; перелік органів, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Підпунктом 7 пункту 2 Порядку № 563 передбачено, що перевірка проводиться щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, Національного банку
Згідно із положеннями абзацу 1 пункту 4 Порядку №563 організація проведення перевірки покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 563 керівник органу або голова суду згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ).
Пунктом 6 Порядку № 563 передбачено, що рішення про початок проведення перевірки в органі оприлюднюється в день його прийняття на офіційному веб-сайті органу, в якому проводиться перевірка, та в той самий день доводиться відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 563 особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу власноручно написану заяву (далі - заява) про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1 або про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 2.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 563 повідомлення особою, яка підлягає перевірці, в заяві про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, або неподання нею заяви у строк, зазначений у пункті 8 цього Порядку, є підставою для звільнення особи з посади, що вона обіймає, не пізніш як на третій день після подання такої заяви або закінчення строку подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої відповідно частиною третьою або четвертою статті 1 Закону.
12.10.2023 набрав чинності Закон України від 20.09.2023 №3384IX «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану», яким було відновлено процедуру проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» стосовно осіб, призначених у період воєнного стану.
Отже, у зв'язку з набранням чинності 12.10.2023 Закону № 3384 відновлено процедуру проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно осіб, призначених у період воєнного стану.
Проте, Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України, стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
Парламентська Асамблея Ради Європи у Керівних принципах для забезпечення відповідності законів про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права зауважила таке:
«Щоб відповідати вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед люстрація повинна бути спрямована на загрози основоположним правам людини і процесу демократизації; помста ніколи не може бути метою таких законів, також не допускається політичне або соціальне зловживання результатами люстраційного процесу. Мета люстрації полягає не в покаранні тих осіб, які вважаються винними, - що є завданням прокурорів, які використовують кримінальне законодавство, - а в захисті новоствореної демократії.
Люстрація має здійснюватися спеціально створеною незалежною комісією шанованих суспільством громадян, запропонованих главою держави та затверджених парламентом;
Люстрація може бути застосована тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб'єкт люстрації, створенню вільної демократії, зокрема шляхом використання конкретної посади, яку обіймає цей суб'єкт, для порушення прав людини або блокування демократичних процесів;
Люстрація не може бути використана для покарання, відплати або помсти; покарання може накладатися тільки за минулу злочинну діяльність на підставі чинного Кримінального кодексу України та відповідно до усіх процедур і гарантій кримінального переслідування;
Люстрація повинна обмежуватися посадами, щодо яких є всі підстави вважати, що суб'єкти, які їх обіймають, становитимуть значну небезпеку для прав людини і демократії, тобто посади державної служби, які передбачають значну відповідальність за визначення або виконання державної політики та заходів, що стосуються внутрішньої безпеки або щодо посад державної служби, які передбачають надання наказу та/або вчинення порушення прав людини, таких як правоохоронні органи, служба безпеки і розвідки, судові органи та прокуратура ».
Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) на 101 Пленарній сесії схвалила проміжний висновок щодо Закону України «Про очищення влади», згідно з яким:
«Застосування люстраційних заходів до періоду правління радянської комуністичної влади через стільки років після закінчення цього режиму та набрання чинності демократичної конституції в Україні потребують переконливих причин для виправдання наявності конкретної загрози, яку колишні комуністи наразі становлять для демократії; Комісія вважає, що важко виправдати таку пізню люстрацію.
Застосування люстраційних заходів щодо недавнього періоду, упродовж якого пан ОСОБА_1 був Президентом України, зрештою поставить під сумнів реальне функціонування положень Конституції та законодавства України, як демократичної держави, заснованої на принципі верховенства права.
Закон України «Про очищення влади» містить кілька серйозних недоліків і потребує перегляду принаймні таких положень: - люстрація повинна стосуватися тільки посад, які дійсно можуть становити значну загрозу для прав людини та демократії; перелік посад, які підлягають люстрації, має бути переглянутий; - вина має бути доведена у кожному конкретному випадку та не може припускатися на підставі лише приналежності до категорії органів державної влади; критерії для люстрації мають бути переглянуті; - відповідальність за проведення процесу люстрації повинна бути знята з Міністерства юстиції України та покладена на спеціально створену незалежну комісію за активної участі громадянського суспільства; - процедура люстрації повинна поважати гарантії справедливого судового розгляду (право на захисника, рівність сторін, право бути вислуханим особисто); судове провадження має призупиняти адміністративне рішення щодо люстрації до ухвалення остаточного рішення; Закон України «Про очищення влади» має прямо передбачати ці гарантії».
За змістом статті 32 Конвенції питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
За приписами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Вимогами ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Пунктом І розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) визначено, що цей Порядок застосовується для обчислення середньої заробітної плати вимушеного прогулу.
Частиною 3 пункту 2 розділу II Порядку визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюєтеся виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При цьому відповідно до підпункту «б» пункту 4 розділу III Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Так, суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що з 12.10.2023 було відновлено процедуру проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», стосовно осіб, призначених у період воєнного стану, і відповідач 1 встановив стосовно позивача заборону, передбачену частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади», щодо зайняття такої посади і тому відповідно до пункту 8 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» наказом БЕБ від 16.05.2024 № 216- к позивача було правомірно звільнено з посади заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області.
Проте, колегія суддів з таким висновком не погоджується і зазначає наступне.
Аналіз положень пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв'язку з частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII надає підстави для висновку, що заборони, установлені частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб'єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
Водночас, з аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади пов'язується із самим лише фактом зайняття ними певних посад, зокрема, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла особа своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв'язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
При цьому, слід враховувати, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 04.06.2020 у справі № 817/3431/14 та, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, вони є обов'язковими для врахування колегією суддів при розгляді цієї справи.
Разом з тим, Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону № 1682, наголошує на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.
У Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) Парламентська асамблея Ради Європи звернула увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади.
Так, у пункті 12 Асамблея зазначила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також дійшов висновку, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111).
У зв'язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі «Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства» [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі «Жданока проти Латвії» [ВП] (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV). Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі «Жданока проти Латвії», пункт 115) (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункти 292-293).
У справі «Полях та інші проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що обмежувальні заходи, передбачені Законом № 1682-VII, не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При цьому, з вищевикладених норм національного законодавства вбачається, що звільненню позивача в порядку Закону № 1682-VII та застосуванню до нього відповідних заборон повинно передувати проведення ретельної перевірки його відповідності конкретним критеріям із дослідженням безпосередньо його діяльності на певній посаді та індивідуально визначеної поведінки.
Разом з тим, без аналізу індивідуальної поведінки особи неможливо встановити наявність її вини та переконатися у застосуванні до неї саме індивідуальної відповідальності, а не колективної.
Аналогічний правовий підхід та правові висновки застосовано Верховним Судом у постанові від 04.06.2020 у справі № 817/3431/14, 815/3599/15.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача спірним наказом було звільнено з посади заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області в силу займаної ним посади у період з 2011 по 2014 роки.
І це не є спірним і підтверджено відповідними доказом.
Так, у Довідці Департаменту персоналу Бюро економічної безпеки України від 15.05.2024 зазначено, що позивач у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав сукупно не менше одного року посади визначені пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади», а саме з 31.10.2011 по 11.12.2012 обіймав посаду першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами СБУ, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України. У період з 12.12.2012 по 21.06.2013 обіймав посаду першого заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України; - у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду визначену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» та не був звільнений в цей період з відповідної посади за власним бажанням, а саме з 21.06.2013 по 02.04.2014 обіймав посаду заступника прокурора Миколаївської області (звільнено з займаної посади в порядку переведення).
Ця довідка стала підставою для прийняття спірного наказу про звільнення позивача.
Отже, у зв'язку із перебуванням позивача на певних посадах його було звільнено на підставі положень Закону України «Про очищення влади».
Відповідачі не заперечували проти вказаних обставин.
Крім того, перевірка у відношенні позивача згідно з вимогами статті 5 Закону № 1682-VII та в Порядку № 563 фактично не проводилася, обставини щодо особистої протиправної поведінки позивача не перевірялися і принцип індивідуалізації люстраційних заходів не був дотриманий, а натомість відповідачем застосовано інструмент формального звільнення позивача з посади із застосуванням до нього колективної відповідальності.
Відповідачами не надано суду доказів щодо спростування такого висновку.
Отже, з огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про протиправність спірного наказу щодо звільнення позивача з посади, доводи позивача заслуговують уваги, а висновки суду першої інстанції є помилковими.
Судова колегія наголошує, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані, та становить непропорційне втручання у права позивача на працю та приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.04.2013 р. по справі «Вєренцов проти України» зазначено, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Бюро економічної безпеки України від 16.05.2024 № 216-к "Про звільнення ОСОБА_1 " (з посади заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області, 17 травня 2024 року, у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", із припиненням державної служби) підлягають задоволенню.
Щодо інших позовних вимог, то позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було незаконно звільнено протиправним наказом, а саме на посаді заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області, і поновлений з дати з якої було звільнено, а саме з 18 травня 2024.
Такі вимоги грунтуються на нормі закону, зокрема, ст.235 КЗпП України, тому доводи позивача в цій частині заслуговують на увагу.
Крім того, з відповідача 2 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.05.2024 до 11.03.2026 у розмірі 954 315,34 грн., оскільки такі вимоги також грунтуються на нормі ст.235 КЗпП України.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується виходячи зі середньоденного заробітку позивача 2017.58 грн. помножене на кількість днів вимушеного прогулу - 473.
Вказаний розрахунок зроблено на підставі довідки про заробітну плату позивача надану відповідачем 2 (т.1 а.с.7).
Відповідачі не заперечували проти правильності обрахування цієї суми.
Таким чином, вказані похідні позовні вимоги також підлягають задоволенню, оскільки грунтуються на нормі закону, і доводи апелянта в цій частині також заслуговують на увагу.
Аналізуючи всі інші доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Отже, всі інші доводи сторін не заслуговують уваги, оскільки вони не спростовують вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції.
Статтею 371 КАС України визначено, коли судові рішення підлягають негайному виконанню, зокрема присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді і стягнення суми за один місяць підлягають негайному виконанню.
Відтак, враховуючи вищевикладене, слід констатувати, що усі доводи апелянта заслуговують на увагу, оскільки вони спростовують неправильні висновки суду першої інстанції, і тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 квітня 2008 року в справі «Вассерман проти Росії» вказав, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що внаслідок порушення норм матеріального права, суд першої інстанції невірно вирішив справу за суттю вимог, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Повний текст постанови виготовлено 16.03.2026.
Керуючись статтями 308, 309, 310, 313, 315, 317, 321. 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 р. - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України, Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Бюро економічної безпеки України від 16.05.2024 № 216-к "Про звільнення ОСОБА_1 " (з посади заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області, 17 травня 2024 року, у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", із припиненням державної служби);
Поновити ОСОБА_1 з 18 травня 2024 на посаді заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області.
Стягнути з Територіального управління БЕБ у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 18.05.2024 до 11 березня 2026 у розмірі 954 315,34 (дев'ятсот п'ятдесят чотири тисячі триста п'ятнадцять гривень тридцять чотири копійки).
Допустити до негайного виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Територіального управління БЕБ у Львівській області з 18 травня 2024 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк