Справа № 640/22075/20 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
17 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" протиправними;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити і здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування" з 17.04.2020.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" протиправними.
Зобов'язано Головне управління ПФУ в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, зарахувавши до стажу періоди роботи з - з 11 січня 1984 року по 16 січня 1984 року; з 17 січня 1984 року по 28 березня 1984 року; з 29 березня 1984 року по 05 травня 1986 року; з 06 травня 1986 року по 20 травня 1986 року; з 21 травня 1986 року по 05 серпня 1986 року; з 06 серпня 1986 року по 01 лютого 1992 року; з 05 лютого 1992 року по 02 квітня 1993 року; з 24 травня 1993 року по 06 липня 1993 року; з 01 вересня 2004 року по 03 червня 2005 року; з 01 лютого 2010 року по 03 серпня 2010 року.
У задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач є внутрішньо переміщеною особою.
Позивач 05.03.2020 звернувся до управління з заявою про призначення пенсії за віком по Списку №1 відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування".
Відповідач листом від 17.03.2020 № 2600-0314-8/37113 повідомив позивача, що довідка №17/19/76-860, від 17.12.2013 № 21 від 11.03.2014№01/511 від № 17/19/76-860-1 видані підприємствами, що знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, де органи державної влади України не здійснювали свої повноважень, при цьому не взявши до уваги записи в його трудовій книзі.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до положень ч. 1 ст. 46 Конституції України кожен громадянин України наділений гарантованим державою правом на соціальний захист. Таке право охоплює широкий комплекс соціальних гарантій та передбачає, зокрема, забезпечення громадян у випадках повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, настання безробіття з незалежних від особи причин, а також у період досягнення старості чи в інших ситуаціях, прямо передбачених законодавством України. Зазначене конституційне положення закріплює фундаментальний принцип соціальної держави, відповідно до якого держава бере на себе обов'язок забезпечити належний рівень соціального забезпечення громадян у випадках, коли вони об'єктивно не можуть самостійно забезпечувати своє існування.
Поряд із цим, відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на захист своїх прав і свобод у судовому порядку. Зазначена норма передбачає, що кожна особа має можливість звернутися до суду для відновлення порушених прав, а також оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Таким чином, держава забезпечує ефективний механізм судового контролю за діяльністю органів влади та гарантує громадянам можливість захисту їх законних інтересів.
Водночас відповідно до ст. 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина є гарантованими державою і не можуть бути скасовані. Крім того, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних нормативно-правових актів не допускається звуження змісту та обсягу вже існуючих прав і свобод. Це означає, що законодавець не має права приймати такі нормативні акти, які б погіршували становище громадян у частині реалізації їхніх конституційних прав, у тому числі і права на соціальне забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян України, регулюються комплексом нормативно-правових актів, основними з яких є Конституція України, Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788), а також Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058). Закон України №1058 набрав чинності з 1 січня 2004 року, що стало важливим етапом реформування системи пенсійного забезпечення в Україні. До моменту набрання чинності зазначеним Законом питання пенсійного забезпечення громадян регулювалися переважно положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено та гарантовано право громадян України на отримання пенсійних виплат, а також відповідних соціальних послуг, що надаються в межах системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Вказана норма фактично встановлює базову гарантію держави щодо забезпечення осіб, які набули право на пенсійне забезпечення, відповідними матеріальними виплатами та іншими формами соціальної підтримки, що реалізуються через механізми державної пенсійної системи.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виключно законами України, які регулюють сферу пенсійного забезпечення, встановлюються види пенсійного забезпечення, а також визначаються умови, норми і порядок здійснення такого забезпечення. Тобто законодавець прямо передбачив, що всі ключові питання, пов'язані з призначенням, нарахуванням та виплатою пенсій, можуть визначатися лише на рівні законів, що забезпечує стабільність та правову визначеність у сфері пенсійних правовідносин.
Крім того, відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що до моменту повноцінного запровадження системи пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні пенсійні фонди призначення пенсій на пільгових умовах здійснюється за нормами зазначеного Закону. При цьому таке призначення відбувається у разі досягнення особою встановленого пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з частинами першою та другою статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які були зайняті на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1, а також на інших роботах із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. При цьому враховуються результати атестації робочих місць. Також право на відповідні види пенсійного забезпечення мають особи, які працювали на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті, а пенсії за вислугу років призначаються на умовах, визначених частиною четвертою цієї ж статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до положень статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням норм статті 28 цього ж Закону. При цьому на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах або на роботах із особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці, визначеними Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням результатів атестації робочих місць. Така пенсія призначається після досягнення працівником 50-річного віку за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з яких не менше 10 років повинні бути відпрацьовані саме на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з яких щонайменше 7 років 6 місяців має становити робота на відповідних роботах із шкідливими та важкими умовами праці.
До набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV правове регулювання питань пенсійного забезпечення здійснювалося на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Статтею 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях та кооперативах незалежно від форми власності або форми господарювання. Також до стажу роботи включається діяльність, яка здійснювалася на підставі членства у колгоспах та інших кооперативах. При цьому характер роботи, її тривалість, а також наявність перерв у роботі не впливають на можливість зарахування відповідних періодів до стажу роботи.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним та пріоритетним документом, який підтверджує стаж роботи особи, є трудова книжка. Саме вона містить офіційні записи щодо періодів трудової діяльності працівника. Водночас порядок підтвердження наявного трудового стажу у випадку відсутності трудової книжки або відсутності в ній необхідних записів визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання положень статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 12.08.1993 №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пунктів 1 та 2 зазначеного Порядку у випадку відсутності трудової книжки або відсутності в ній відповідних записів трудовий стаж може встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби чи навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи, що підтверджують трудовий стаж, не збереглися, підтвердження такого стажу може здійснюватися органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Згідно з пунктом 3 зазначеного Порядку у випадках відсутності трудової книжки або коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неточні або неправильні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу можуть використовуватися відомості, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Крім того, можуть прийматися довідки, виписки з наказів, особові рахунки, відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори та угоди з відмітками про їх виконання, а також інші документи, які містять інформацію щодо періодів роботи особи.
Пунктом 20 зазначеного Порядку визначено, що у випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, які підтверджують право особи на призначення пенсії на пільгових умовах або пенсії за вислугу років, передбачених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У такій довідці обов'язково повинні бути зазначені: періоди роботи, що підлягають зарахуванню до спеціального стажу; професія або займана посада; характер виконуваної роботи; відповідний розділ, підрозділ, пункт або номер списку виробництв, робіт, професій чи посад, до якого відноситься цей період роботи; а також первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких було видано відповідну довідку.
У випадку, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники знаходяться на тимчасово окупованій території України або на територіях, де проводилася антитерористична операція, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися на підставі відомостей, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, які здійснюють призначення пенсій, мають право вимагати від підприємств, організацій та окремих осіб відповідні документи, необхідні для призначення пенсій, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення чи подання документів для призначення пенсії, а також за видачу недостовірних документів, і зобов'язані відшкодувати заподіяну шкоду.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) під час судового розгляду підлягають оцінці саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто ті мотиви та обґрунтування, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву особи про призначення пенсійних виплат.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи особи, є саме трудова книжка. Використання інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання або архівними установами, можливе лише у випадку відсутності трудової книжки або відсутності у ній відповідних записів про періоди роботи.
Суд зазначає, що наведені положення законодавства фактично встановлюють пріоритет трудової книжки перед іншими документами при визначенні стажу роботи, у тому числі спеціального або пільгового стажу.
Отже, записи, які містяться у трудовій книжці позивача, є достатніми для підтвердження відповідних періодів трудової діяльності, оскільки у ній містяться відомості як про періоди роботи, так і про назви займаних посад та професій.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач працював: з 11 січня 1984 року по 16 січня 1984 року - на посаді учня гірничого; з 17 січня 1984 року по 28 березня 1984 року - проходив курси гірничих підземних робітників; з 29 березня 1984 року по 05 травня 1986 року - працював на посаді підземного гірничого; з 06 травня 1986 року по 20 травня 1986 року - на посаді учня підземного гірника; з 21 травня 1986 року по 05 серпня 1986 року - проходив курси підземного гірника; з 06 серпня 1986 року по 01 лютого 1992 року - працював на посаді підземного гірничого;
з 05 лютого 1992 року по 02 квітня 1993 року - на посаді підземного прохідника; з 24 травня 1993 року по 06 липня 1993 року - на посаді підземного гірничого IV розряду; з 01 вересня 2004 року по 03 червня 2005 року - на посаді гірника III розряду; з 01 лютого 2010 року по 03 серпня 2010 року - на посаді прохідника 5 розряду.
Крім того, позивачем до матеріалів справи були долучені документи, які додатково підтверджують його трудовий стаж та характер виконуваної роботи із зазначенням повного робочого дня. Серед них: копія наказу №16/1 від 19.03.2010, довідка №20 від 11.03.2014, копія наказу №4 від 10.05.2007, довідка №17/19/76-817 від 02.12.2013, довідка №17/19/76-860-2 від 17.12.2013, довідка №17/19/76-860-1 від 17.12.2013, довідка №01/514 від 02.12.2013, довідка №17/19/76-860 від 17.12.2013, копія наказу №222 від 01.12.1994, довідка №21 від 11.03.2014, належним чином завірена виписка з особового рахунку №1028 від 17.12.2013, належним чином завірена виписка з особового рахунку №522, довідка №17/19/76-860-3 від 17.12.2013, а також архівна довідка від 22.12.2013.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не було наведено, а судом у ході розгляду справи не встановлено жодних доказів того, що записи щодо спірних періодів роботи, які містяться у трудовій книжці позивача, не відповідають дійсності або були внесені з порушенням встановленої законодавством процедури.
Також суд зазначає, що обставина, відповідно до якої архівна пенсійна справа позивача знаходиться на території, що тимчасово не контролюється органами державної влади України, у зв'язку з чим відповідач позбавлений можливості перевірити достовірність призначення йому пенсії, сама по собі не спростовує наявності у позивача пільгового стажу, який надає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд також звертає увагу, що доводи відповідача щодо того, що спірні періоди роботи позивача нібито не підтверджені належними доказами, є безпідставними. Це обумовлено тим, що подання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу є необхідним лише у випадку відсутності трудової книжки або коли у ній відсутні записи, які підтверджують право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Разом з тим записи, що містяться у трудовій книжці, а також довідки, наявні у матеріалах справи, підтверджують характер роботи позивача у спірний період відповідно до Списку №1, що, у свою чергу, надає підстави для включення зазначеного періоду до спеціального пільгового стажу.
Таким чином, з урахуванням усіх наведених обставин у їх сукупності, а також після всебічного аналізу матеріалів справи та норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправними.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Т.Р. Вівдиченко