Справа № 640/32496/21 Суддя (судді) першої інстанції: Боженко Наталія Василівна
17 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 , в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення 08.10.2021 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 року по 2021 рік;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки;
- визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по жовтень 2021 року, включно;
- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні та зобов'язати нарахувати невиплачену ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (08 жовтня 2021 року) грошової компенсації за неотримане речове майно;
- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 додаткової доплати до заробітної плати за роботу в період карантину за період з 2020 року по 08 жовтня 2021 року та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову доплату до заробітної плати за роботу в період карантину за період з 2020 року по 08 жовтня 2021 року;
- стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_1 , середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені, з 11 жовтня 2021 року (перший робочий день після звільнення з військової служби), по 13 жовтня 2021 року, а решту заявлених позовних вимог в даному адміністративному позові по день ухвалення рішення у справі, при набранні законної сили.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII за період з 13.10.2017 року по 10.10.2021 року.
Зобов'язано Окремий контрольно-пропускний пункт " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII.
Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 щодо незастосування січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 13.10.2017 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано Окремий контрольно-пропускний пункт " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.
Визнвно протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 10.10.2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації розміром: 4277,02 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;
Зобов'язано Окремий контрольно-пропускний пункт " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром: 4277,02 грн за період з 01.03.2018 року до 10.10.2021 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової доплати згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375 за період з квітня 2020 року по жовтень 2021 року.
Зобов'язано Окремий контрольно-пропускний пункт " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплати згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375 за період з квітня 2020 року по жовтень 2021 року пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Військова частина НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2021 року по 12.10.2021 року розмірі 1119,62 гривень (одна тисяча сто дев'ятнадцять гривень 62 копійки), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач листом від 04.10.2021 року №11/10206 повідомив позивачу, що правові підстави для виплати їй виплат та компенсацій відсутні.
В наявності аналогічний за змістом лист відповідача, наданий на адвокатський запит, однак який має дату 26.11.2021 року №14/6688-21-ВИХ.
Наказом відповідача від 08.10.2021 року №451-ос з позивачем припинено контракт та виключено її із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Вважаючи протиправною невиплату відповідачем усіх належних позивачу виплат та компенсацій, позивач звернулася до суду з цим позовом.
У своїй позовній заяві позивач зазначала, що їй не було виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, право на яку передбачене пунктом 4 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
У листі, наданому позивачу, відповідач зазначив, що у період мобілізації така відпустка військовослужбовцям не надається. Разом з тим у поданому до суду відзиві відповідач уточнив свою позицію, зазначивши, що чинним законодавством не передбачено механізму виплати компенсації за відпустки, які не надаються в період мобілізації. З огляду на це відповідач вважав, що він не мав правових підстав ані для надання позивачу відповідної відпустки, ані для виплати компенсації за невикористані дні такої відпустки.
Разом із письмовими поясненнями відповідач надав суду довідку від 19.02.2025 року №136, з якої вбачається, що додаткова відпустка, передбачена пунктом 4 статті 10-1 Закону №2011-XII, позивачу фактично не надавалася. Водночас у зазначеній довідці міститься інформація про те, що позивач має право на 8 календарних днів такої відпустки.
У своїх письмових поясненнях позивач звернув увагу суду на те, що наведеною довідкою відповідач фактично визнав факт порушення прав позивача. При цьому позивач наголосив, що відповідачем не було пояснено, з яких підстав ним здійснено обчислення кількості днів невикористаної додаткової відпустки лише за період з 13.10.2017 року по 21.12.2018 року, а не за весь період проходження військової служби.
Щодо права позивача на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних, географічних, геологічних, кліматичних чи екологічних умовах, а також в умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, за винятком військовослужбовців строкової служби, надається щорічна додаткова відпустка зі збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається залежно від часу проходження служби в зазначених умовах і не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними та екологічними умовами, а також перелік військових посад, виконання обов'язків за якими пов'язане з підвищеним нервово-емоційним або інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання і тривалість такої щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби у відповідних умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки як на підставі абзацу першого цього пункту, так і відповідно до інших законів, щорічна додаткова відпустка зі збереженням грошового та матеріального забезпечення надається лише за однією з підстав - за вибором самого військовослужбовця.
Згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, і які не використали щорічну основну відпустку або використали її частково, за їх бажанням може бути надана відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу військової частини. У такому випадку їм виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості днів наданої відпустки. Водночас може бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також за дні додаткової відпустки, у тому числі за попередні роки.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII у періоди, визначені пунктами 17 (особливий період) і 18 (воєнний стан) цієї статті, надання військовослужбовцям інших видів відпусток припиняється. Виняток становлять відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у випадках, коли дитина потребує домашнього догляду, - на строк, визначений медичним висновком, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями - одному з них за їх рішенням), а також відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або після поранення, контузії, травми чи каліцтва за висновком військово-лікарської комісії.
Разом з тим припинення надання відпусток на час особливого періоду не означає припинення самого права на відпустку. Таке право може бути реалізоване одним із двох способів: або шляхом фактичного надання відпустки після завершення особливого періоду, який може тривати невизначений час, або шляхом виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18.
Отже, відповідач не мав правових підстав обмежуватися лише можливістю направлення позивача у відповідну відпустку, а повинен був здійснити виплату грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки.
Таким чином, відповідач фактично порушив права позивача, заперечуючи її право на отримання відповідної компенсації.
Водночас відповідач надав інформацію лише щодо кількості невикористаних днів додаткової відпустки за період з 13.10.2017 року по 21.12.2018 року, не навівши жодного обґрунтування відсутності невикористаних днів відпустки за інші періоди проходження служби позивача. Суд зазначає, що така неповнота наданих відомостей сама по собі не перешкоджає захисту прав позивача, оскільки вони були порушені саме через невизнання права на компенсацію як такого, тоді як питання щодо точного визначення кількості днів невикористаної відпустки або правильності розрахунку відповідної компенсації на даний момент фактично не є предметом спору.
З огляду на це, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за весь період проходження позивачем військової служби, не визначаючи при цьому конкретну кількість таких днів, оскільки відповідні правовідносини щодо їх точного визначення ще не виникли і, відповідно, не можуть бути предметом судового розгляду та оцінки.
Отже, зазначена позовна вимога підлягає задоволенню.
У позовній заяві позивач зазначала, що докази виплати їй індексації грошового забезпечення відсутні. Разом з тим вона вказувала, що нарахування індексації здійснювалося відповідачем неправильно та у занижених розмірах. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилалася на те, що відповідачем було неправильно визначено базовий місяць для проведення розрахунку індексації.
У поданому відзиві відповідач зазначив, що індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалася та виплачувалася, що підтверджується відповідною довідкою. У матеріалах справи міститься довідка про виплачену позивачу індексацію грошового забезпечення (а.с. 105), зі змісту якої вбачається, що базовим місяцем для проведення індексації не визначено січень 2008 року.
Суд звертає увагу на те, що позивач проходила військову службу у період з 13.10.2017 року по 10.10.2021 року, що підтверджується наказом про звільнення та довідкою від 19.02.2025 року №136. Таким чином, у даному випадку йдеться як про індексацію грошового забезпечення, так і про так звану індексацію-різницю, яка застосовується починаючи з 01.03.2018 року.
Відповідно до положень статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії. Крім того, до складу грошового забезпечення входять і одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому законодавством прямо передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до вимог закону.
Розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинні забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань кваліфікованим особовим складом, враховувати характер і умови проходження служби, а також стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками інших центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають військові формування або правоохоронні органи, а також керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні засади підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін, з метою забезпечення конституційних гарантій щодо достатнього життєвого рівня населення, визначені Законом України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).
Статтею 2 Закону №1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, отримані ними у гривнях на території України, які не мають разового характеру. До таких доходів, зокрема, належить оплата праці та грошове забезпечення. При цьому індексація проводиться у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних та демографічних груп населення.
Згідно зі статтями 4 та 6 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться у разі, якщо величина індексу споживчих цін перевищує встановлений поріг індексації, який становить 101 відсоток, а з 01.01.2016 року - 103 відсотки.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для подальшого проведення індексації обчислення індексу споживчих цін починається з місяця, наступного за тим, у якому індекс споживчих цін перевищив встановлений поріг індексації.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає після місяця, у якому було офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення підстав, передбачених статтею 4 Закону №1282-XII, розмір індексації визначається шляхом множення доходу, що підлягає індексації у межах прожиткового мінімуму, на величину індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України №1078.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає після місяця офіційного оприлюднення індексу споживчих цін.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, отримані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. До таких доходів належить і грошове забезпечення військовослужбовців.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації визначається як результат множення доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділену на 100 відсотків.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати або грошового забезпечення у разі перевищення індексом споживчих цін встановленого законодавством порогу індексації.
Відповідно до пункту 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, наступного за місяцем опублікування індексу споживчих цін. Індексація проводиться у разі, якщо індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, який з 01.01.2016 року становить 103 відсотки (до цієї дати - 101 відсоток).
У зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №1013, яка набрала чинності 15.12.2015 та застосовується з 01.12.2015, порядок індексації заробітної плати та інших грошових доходів населення зазнав істотних змін.
Зокрема, у новій редакції пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій, стипендій або інших виплат значення індексу споживчих цін у місяці такого підвищення приймається за 100 відсотків, а подальше обчислення індексу для проведення індексації починається з місяця, наступного за місяцем підвищення доходу.
Таким чином, чинне законодавство прямо покладає на підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, обов'язок здійснювати індексацію грошових доходів працівників або військовослужбовців у разі перевищення індексом споживчих цін встановленого порогу індексації.
З огляду на наведені обставини суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (посадових окладів), визначається як базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, тобто приймається за 1 або 100 відсотків. Разом із тим, якщо розмір підвищення грошового доходу є меншим за суму індексації, яка сформувалася у місяці підвищення доходу, базовий період не змінюється. У такому випадку сума індексації за цей місяць визначається з урахуванням величини підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення грошового доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294) було підвищено посадові оклади військовослужбовців, що визначені у Додатку №1 до зазначеної постанови.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що у випадку збільшення заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не підлягає зменшенню на величину такого підвищення. Водночас, якщо відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці такого підвищення при визначенні індексації враховуються всі складові заробітної плати, які мають постійний, а не разовий характер.
Судом встановлено, що зміна розміру посадових окладів відбулася з 01.01.2008 на підставі Постанови №1294. У подальшому розмір посадового окладу було змінено лише з 01.03.2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704).
Отже, враховуючи, що попереднє підвищення посадового окладу за відповідною посадою відбулося у січні 2008 року, для визначення розміру індексації грошового забезпечення військовослужбовця має застосовуватися індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком, починаючи з лютого 2008 року.
Суд зазначає, що базовим місяцем є саме той місяць, у якому було підвищено тарифну ставку або посадовий оклад військовослужбовця за посадою, яку він обіймає. Визначення базового місяця пов'язане виключно зі зміною розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулася у січні 2008 року на підставі Постанови №1294. Саме цей місяць є моментом, коли відбулося збільшення розміру посадового окладу штатної посади. При цьому загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації, нараховану у цьому місяці, тому відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 5 Порядку №1078 січень 2008 року став базовим місяцем для обчислення індексації заробітної плати позивача.
Відповідно до пункту 14 Порядку №1078 роз'яснення щодо застосування положень цього Порядку надає Міністерство соціальної політики України.
Так, згідно з роз'ясненням Мінсоцполітики від 08.08.2017 №48/о/66-17, наданим на запит Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 18.07.2017 №248/3/9/1/863, зміна розміру доплат, надбавок або премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо при цьому не відбулося підвищення посадового окладу.
У роз'ясненні Мінсоцполітики від 18.04.2018 №28/о/66-18 також зазначено, що у випадку збільшення грошового забезпечення за рахунок інших його складових без підвищення посадового окладу сума індексації не підлягає зменшенню на величину такого підвищення.
Крім того, зі змісту роз'яснення Мінсоцполітики від 09.02.2015 №024-106 випливає, що зміна розміру премії, яка здійснюється залежно від фінансових можливостей підприємства, не є підставою для визначення відповідного місяця як базового під час розрахунку індексу для проведення індексації.
Отже, визначення базового місяця залежить виключно від факту зміни тарифної ставки або посадового окладу, що вперше відбулося у січні 2008 року на підставі Постанови №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні, при цьому обмеженість фінансування не впливає на право позивача отримати належну індексацію грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі №420/3131/22 та від 26.10.2023 року.
Повноваження державних органів щодо визначення базового місяця для індексації грошового забезпечення не мають дискреційного характеру, оскільки законодавством передбачено єдиний правомірний і обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, який становить 103 відсотки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.06.2023 у справі №200/7127/21 та від 28.02.2023 у справі №200/6705/21.
Порівняльний аналіз законодавства, що регулює питання індексації грошових доходів населення, свідчить про те, що новим базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення: до 01.12.2015 був місяць прийняття працівника на роботу або місяць підвищення заробітної плати; після 01.12.2015 - місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу).
Такий самий правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.03.2023 у справі №380/4689/21.
З огляду на те, що визначення базового місяця безпосередньо залежить від зміни тарифної ставки (посадового окладу), у межах спірних правовідносин саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.
Справи щодо визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за періоди служби до лютого 2018 року включно є досить поширеними, і відповідний базовий місяць неодноразово визначався Верховним Судом.
Зокрема, правові висновки про те, що у таких спорах базовим місяцем є саме січень 2008 року, містяться у постановах Касаційного адміністративного суду від 23.08.2023 у справі №380/20441/21, від 30.05.2023 у справі №380/3632/21, від 23.08.2022 у справі №420/11625/21, від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, а також від 26.01.2022 у справі №400/1118/21.
Відповідно до положень Порядку №1078 саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Такий же правовий висновок викладено у постанові Касаційного адміністративного суду від 20.10.2022 у справі №400/426/21.
Отже, позовні вимоги за період з 13.10.2017 по 28.02.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог за період з 01.03.2018 по 10.10.2021 суд зазначає таке.
Стосовно так званої «фіксованої» суми індексації необхідно зазначити, що у період існування спірних правовідносин ні Закон №1282-XII, ні Порядок №1078 не містили такого терміна. Вказане поняття використовувалося лише у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 №526, в якому було наведено приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Однак постановою Кабінету Міністрів України №1013 цей додаток було викладено у новій редакції, і починаючи з 01.12.2015 у ньому, як і загалом у Порядку №1078, поняття «фіксована сума індексації» більше не застосовується.
Водночас з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5 та 6 пункту 5 Порядку №1078 фактично закріплено правовий механізм індексації-різниці. Право на таку індексацію виникає лише у випадку, коли у місяці підвищення тарифних ставок або посадових окладів розмір грошового доходу є меншим за суму можливої індексації, яка визначається у цьому місяці.
Абзаци 3 та 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакції, що діяла з 01.12.2015 до 01.04.2021, визначали умови, за яких у місяці підвищення доходу індексація нараховується або не нараховується. Зокрема:
сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок або посадових окладів не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, яка сформувалася у цьому місяці;
якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у відповідному місяці, індексація у такому місяці підлягає нарахуванню.
Абзац 3 пункту 5 Порядку №1078, починаючи з 15.03.2018 і до теперішнього часу, діє у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується у разі, якщо розмір підвищення доходу перевищує суму індексації, яка склалася у цьому місяці.
Абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 застосовується з 01.12.2015 і дотепер у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013. Відповідно до цієї норми, якщо розмір підвищення грошового доходу є меншим за суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням такого підвищення і обчислюється як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу.
Абзац 5 пункту 5 Порядку №1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013. У ньому передбачалося, що у разі збільшення заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок або посадових окладів сума індексації не підлягає зменшенню на величину такого підвищення. Якщо ж відбувається підвищення тарифної ставки або посадового окладу, у місяці такого підвищення враховуються всі складові заробітної плати, що не мають разового характеру.
Починаючи з 02.04.2021 зазначений абзац діє у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2021 №278. Відповідно до цієї редакції, у разі зростання грошового доходу за рахунок інших складових без підвищення тарифних ставок або посадових окладів сума індексації також не зменшується на величину такого підвищення. Якщо ж має місце підвищення тарифної ставки або посадового окладу, у місяці такого підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
У випадку, коли у місяці підвищення тарифних ставок або посадових окладів індексація підлягає нарахуванню, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 (який діє у редакціях постанов Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, від 28.02.2018 №141 та від 31.03.2021 №278) визначає, що така сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок або посадових окладів. Надалі до неї додається поточна індексація, яка формується у випадку, коли індекс споживчих цін перевищує встановлений поріг індексації у розмірі 103 відсотків.
Системний аналіз пункту 1 та абзаців 4 і 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави дійти висновку, що нарахування і виплата індексації-різниці мають щомісячний та фіксований характер, є гарантованими законодавством та обов'язковими для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та виду господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Зважаючи на те, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій у сфері оплати праці, а також беручи до уваги правила та умови нарахування індексації-різниці, встановлені абзацами 3, 4 та 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати такої суми не мають дискреційного характеру.
З урахуванням того, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, а також беручи до уваги положення пунктів 5 та 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача. Саме з цього місяця повинно здійснюватися подальше обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Системний та цільовий аналіз абзаців 3 та 4 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що у березні 2018 року, як у місяці підвищення доходу позивача, відповідач повинен був вирішити питання щодо наявності у позивача права на отримання індексації-різниці та, у разі наявності такого права, визначити її розмір.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання індексації-різниці у випадку, якщо розмір підвищення доходу у березні 2018 року є рівним або меншим за суму можливої індексації, що склалася у цьому місяці.
За наявності такої умови розмір індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.
Буквальне тлумачення зазначених норм свідчить, що для їх застосування суд має встановити такі обставини:
розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу у березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення у березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.
При цьому до обох сум включаються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру, що відповідає положенням другого речення абзацу 5 пункту 5 Порядку №1078.
Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на березень 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у цьому місяці, поділену на 100 відсотків.
Відповідно до приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб у березні 2018 року становив 1762,00 грн.
У зв'язку з тим, що попереднє підвищення тарифних ставок (посадових окладів) військовослужбовців відбулося у січні 2008 року, величина приросту індексу споживчих цін, яка використовується для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, становила 253,3%. Цей показник визначається шляхом віднімання 100% від наростаючого індексу споживчих цін у розмірі 353,3%, у результаті чого отримується значення 253,3%.
Зазначені показники підтверджуються листами Міністерства соціальної політики України від 08.09.2021 №826/3263/фес та від 29.12.2017 №122/о/66-17. Суд визнає правильним наведений у цих листах розрахунок величини приросту індексу споживчих цін, що застосовується для визначення індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року.
При цьому між сторонами спору відсутні розбіжності щодо визначення розміру вказаної величини приросту індексу споживчих цін.
Отже, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача у 2018 році, за умови відсутності підвищення тарифних ставок (посадових окладів) військовослужбовців, мала б становити 4463,15 грн, що обчислюється шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн на величину приросту індексу споживчих цін 253,30%.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2024 у справі №200/16532/21.
У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що під час визначення наявності підстав для виплати індексації-різниці необхідно здійснювати порівняння повного розміру грошового забезпечення за лютий 2018 року та за березень 2018 року, враховуючи всі щомісячні складові грошового забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що у ній міститься архівна відомість №1 за 2018 рік, відповідно до якої розмір грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року становив 9125,28 грн, а у березні 2018 року - 9811,41 грн.
Разом із тим із зазначеної суми за березень 2018 року підлягає виключенню 500,00 грн, які були нараховані як виплата за наказом військової частини НОМЕР_1 , оскільки з архівних відомостей убачається, що ця виплата має одноразовий характер.
Таким чином, фактичний розмір грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, який підлягає врахуванню для цілей визначення індексації, становить 9311,41 грн.
Отже, збільшення грошового забезпечення позивача у березні 2018 року становило 186,13 грн, що визначається як різниця між сумою грошового забезпечення у березні 2018 року (9311,41 грн) та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року (9125,28 грн).
Суд встановив, що у випадку позивача розмір підвищення грошового доходу є меншим за суму індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу. Відповідно до положень абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у березні 2018 року повинна визначатися як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу.
Таким чином, сума індексації-різниці у березні 2018 року становить 4277,02 грн, що обчислюється як різниця між сумою можливої індексації 4463,15 грн та розміром підвищення доходу 186,13 грн.
Отже, позивач має право на отримання від відповідача щомісячної індексації-різниці у розмірі 4277,02 грн, починаючи з 01.03.2018 і до моменту наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби.
Факт невиплати позивачу зазначеної суми індексації грошового забезпечення свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.
У цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб, що відповідає правозастосовній практиці, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2024 у справі №200/16532/21.
Отже, позовні вимоги у зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У позовній заяві позивач зазначала, що така доплата відсутня як така (стор. 14, 16 позовної заяви).
У відзиві відповідач зазначав, що доплата здійснюється пропорційно відпрацьованому часу. При цьому така доплата позивачу здійснена у межах наявних асигнувань.
З відзивом надано довідку про розмір такої доплати за період з 01.01.2020 року по 10.10.2021 рік, відповідно до якої позивачу кошти виплачувались, останній платіж за лютий 2021 року здійснено у грудні 2021 року.
Згідно архівної відомості №1 за 2021 рік та архівної відомості №1 за 2021 рік позивачу нараховано таку доплату за відповідні місяці.
Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375 установлено, що на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період. Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичний характер, а її розмір є пропорційним з розрахунку на місяць, що визначається наказом командира (начальника).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2024 року у справі №600/341/23-а.
Суд зауважує, що відповідач не заперечував ані право позивача на таку доплату, ані визначений позивачем період, за який таку доплату належить виплатити. Натомість посилався на наявність відповідних асигнувань.
Відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року у справі №260/3564/22.
Враховуючи вищевикладене, беручи до увагу ухилення відповідача від надання відомостей щодо періодів, в які позивач несла службу у відповідних умовах, з метою ефективного захисту прав позивача, ця позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну доплату з квітня 2020 року (місяць набрання чинності Постановою №375) по жовтень 2021 року (місяць припинення служби позивачем) пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум. Таким чином забезпечується охоплення усіх неоплачених наразі періодів, а також виключення з визначеного судом часового діапазону оплачених періодів.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ця вимога позивача складається з двох частин:
1) позивача звільнено з 10.10.2021 року (в іншій частині підстав позову позивач зазначає 08.10.2021 року), а кошти виплачені 13.10.2021 року;
2) кошти згідно заявлених вимог - «по день ухвалення рішення у справі, при набранні законної сили».
Щодо другої частини цієї позовної вимоги суд зазначає, що позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки кошти, виплачені на виконання цього рішення суду, наразі не сплачені, в зв'язку з чим неможливо визначити період затримки розрахунку. Більш того, наразі відсутні підстави вважати, що одночасно з таким розрахунком відповідач не виплатить відповідну компенсацію. Тобто, йдеться про вимоги, заявлені на підставі припущення про майбутні дії відповідача, якими буде порушено права позивача. Отже, в цій частині у задоволенні вимоги належить відмовити.
Щодо періоду з 08.10.2021 року (10.10.2021 року) по 13.10.2021 року суд зазначає наступне.
Як вже зазначав суд, позивач проходила службу по 10.10.2021 року, а не по 08.10.2021 року. Це вбачається як з довідки відповідача від 19.02.2025 року №136, так і з наказу відповідача від 08.10.2021 року №451-ос, в якому служба припиняється з 10.10.2021 року.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Оскільки відповідач лише 13.10.2021 року здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні 10.10.2021 року, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо розміру відшкодування в цій справі.
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.
Отже, компенсація нараховується за період з 11.10.2021 року (наступний після звільнення день) по 12.10.2021 року (останній день, в якому не було здійснено розрахунок), тобто - за два дні.
У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22.
Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.
Відповідач ухилився від надання довідки про середньоденне грошове забезпечення позивача, попри витребування таких відомостей судом.
З цих підстав суд здійснює розрахунку на основі наявних архівних відомостей. Позивача звільнено в жовтні 2021 року. Грошове забезпечення за серпень-вересень 2021 року склало 18018,87+16129,31=34148,18 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення дорівнює 34148,18/61=559,81 грн.
Отже, розмір компенсації складає 2 (дні) * 559,81 (середньоденне грошове забезпечення в грн) = 1119,62 грн.
До вказаної суми принцип співмірності застосувати не можливо, оскільки не йдеться про невиплачену частку коштів - в даній справі наразі оцінено лише затримку в 2 дні щодо виплати коштів, щодо яких спір не існував.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню на суму 1119,62 грн.
Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Т.Р. Вівдиченко