Справа № 620/4237/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ
17 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Чаку Є.В.
суддів: Сорочка Є.О.
Коротких А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в якому просив:
- визнати протиправним призупинення виплати по сторонньому догляду з 01.04.2025;
- визнати протиправним призупинення виплати по побутовому догляду з 01.11.2023;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області відновити виплати по сторонньому догляду з 01.04.2025 і побутовому обслуговуванню з 01.11.2023;
-компенсувати моральну шкоду в розмірі 55750,00 грн.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 08 жовтня 2025 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призупинення з 01.03.2025 виплати ОСОБА_1 щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд). Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.03.2025 поновити ОСОБА_1 виплату щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд) та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум. Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 8000,00 грн. В решті позову відмовив.
Позивач подав апеляційну скаргу в якій зазначив, що судом не надано правової оцінки питанню призупинення виплати по побутовому догляду з 01.11.2023 та не вирішено вказану позовну вимогу.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1 групи (трудове каліцтво), про що йому видано відповідне посвідчення. Інвалідність позивачу встановлена безтерміново відповідно до висновку МСЕК від 25.06.2001.
Відповідно до довідки від 25.06.2001 ступінь втрати професійної трудової працездатності ОСОБА_1 з 01.07.2001 становить 100% (безтерміново). Позивач потребує: санітарно-курортного лікування, придбання або компенсації за ліки, призначені для лікування захворювання, пов'язаного з ушкодженням здоров'я.
У зв'язку з наведеним позивач перебував на обліку як отримувач страхових виплат внаслідок трудового каліцтва та до 01.01.2023 отримував виплату на побутове обслуговування в розмірі 25% від мінімальної заробітної плати.
Після передачі відповідних функцій до ГУПФУ в Чернігівській області виплату спірних коштів припинено.
Не погоджуючись з припиненням виплати на побутове обслуговування в розмірі 25 % позивач звернувся до суду з позовом.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі № 620/17379/23 скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року та прийнято нову постанову якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про призупинення ОСОБА_1 виплат по сторонньому догляду і побутовому обслуговуванню. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок виплат по побутовому обслуговуванню з 01.01.2023 по 01.11.2023 ОСОБА_1 та виплатити належні суми. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем 16.04.2025 було виплачено грошову компенсацію за надання соціальної послуги догляду вдома (побутового обслуговування) за період з 01.01.2023 по 01.11.2023 в сумі 16750 грн.
При цьому листом від 26.02.2025 відповідач повідомив позивача про те, що виплата компенсації на надання соціальної послуги догляду вдома можлива у разі отримання відповідачем медичного висновку, яким позивачу встановлено потребу у постійному сторонньому догляді та або побутовому обслуговуванні.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч.3 статті 42 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, реабілітацію у сфері охорони здоров'я, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого.
Якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілий тимчасово втратив працездатність, Фонд фінансує всі витрати на його лікування.
Сума витрат на необхідний догляд за потерпілим залежить від характеру цього догляду, встановленого МСЕК, і не може бути меншою (на місяць) за: 1) розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 2) половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на постійний сторонній догляд; 3) чверть розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни тощо).
Витрати на догляд за потерпілим відшкодовуються Фондом незалежно від того, ким вони здійснюються.
Потребу потерпілих у спеціальному медичному, постійному сторонньому догляді та побутовому обслуговуванні визначає МСЕК.
Якщо МСЕК встановлено, що потерпілий потребує кількох видів допомоги, оплата проводиться за кожним її видом окремо.
Отже, потреба потерпілому постійного стороннього догляду і побутового обслуговування визначається висновками медико-соціальної експертної комісії та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення).
При цьому, потерпілим фінансуються витрати на необхідні види догляду, зокрема медичний догляд та постійний сторонній догляд, за прямими наслідками виробничої травми чи професійного захворювання згідно з потребою.
Постановою правління Фонду соціального страхування України 25.02.2021 № 8 відповідно до статей 7, 9, 10, 16, 36 та 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" правління Фонду соціального страхування України затверджено Положення про фінансування витрат на спеціальний медичний, постійний сторонній догляд та побутове обслуговування потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке є чинним.
Згідно п. 1.2 Положення, постійний сторонній догляд - вид догляду, яким забезпечуються особи з інвалідністю із значно вираженою важкістю, функціональними порушеннями в організмі, зумовленими професійним захворюванням, травмою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно приймати їжу, забезпечувати туалет, потребують допомоги при прогулянках тощо).
Побутове обслуговування - вид догляду, яким забезпечуються особи з інвалідністю (одинокі особи з інвалідністю у разі неможливості розміщення їх у будинках-інтернатах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, пансіонатах ветеранів війни та праці) з вираженим або значним обмеженням життєдіяльності, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій, не здатні до самообслуговування, оскільки мешкають у несприятливих соціально-побутових умовах (відсутність централізованого водопостачання, опалення, каналізації, громадського транспорту тощо).
За п. 1.3 Положення, потерпілим фінансуються витрати на необхідні види догляду за рахунок коштів Фонду соціального страхування України (далі - Фонд) відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) за прямими наслідками виробничої травми чи професійного захворювання згідно з потребою, визначеною висновками медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення) (далі - ІПР).
Потреба потерпілих у забезпеченні необхідними видами догляду встановлюється на визначений термін.
Відповідно до п.2.1 Положення, облік потерпілих, які мають право на забезпечення необхідними видами догляду (далі - облік), ведуть органи Фонду за місцем зберігання справ про страхові виплати.
За п. 3.1, 3.2, 3.8 Положення, фінансування витрат на необхідні види догляду здійснюється виконавчою дирекцією Фонду та органами Фонду за рахунок та в межах коштів, передбачених у бюджеті Фонду, кошторисів відповідних органів Фонду та в межах фінансових можливостей Фонду на ці цілі.
Фінансування витрат на необхідні види догляду здійснюється органами Фонду, шляхом: щомісячного поштового переказу за місцем постійного проживання потерпілого; щомісячного перерахування відповідних сум на поточний рахунок, відкритий у банківській установі, вказаний в заяві потерпілого.
Фінансування витрат на необхідні види догляду припиняється у випадках, визначених статтею 46 Закону.
Згідно п. 3.7 Положення, потерпілому не відшкодовуються витрати на спеціальний медичний догляд, постійний сторонній догляд та побутове обслуговування, призначені за рішенням МСЕК, на період надання стаціонарної медичної допомоги у закладах охорони здоров'я, медичної реабілітації у закладах охорони здоров'я, санаторно-курортних, реабілітаційних закладах (відділеннях), якщо надання цих послуг передбачено умовами договору з цими закладами.
Потерпілому не відшкодовуються витрати на постійний сторонній догляд, призначений за рішенням МСЕК, під час перебування у санаторно-курортних, реабілітаційних закладах (відділеннях) із супроводжуючою особою, у разі якщо такій супроводжуючій особі проживання та харчування у цих закладах фінансується за рахунок коштів Фонду.
Колегія суддів зазначає, що вказане Положення не скасоване та є чинним.
01.01.2023 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 21 вересня 2022 р. № 2620-ІХ.
Відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону від 21 вересня 2022 р. № 2620-ІХ припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Постановою КМУ від 29.11.2022 року № 1323 Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно п. 3 Постанови № 1323 доручено Пенсійному фонду України з 02.01.2023 забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.
За положенням ч.1 ст. 40 Закону, здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Згідно ст. 20 Закону України "Про соціальні послуги" оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах здійснюється шляхом аналізу документів, фактів та інформації, зібраних під час спілкування з особою/сім'єю та їхнім найближчим оточенням, а також отриманих від юридичних та фізичних осіб у встановленому порядку.
Оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах здійснюють фахівець із соціальної роботи, соціальний працівник, соціальний менеджер. У разі необхідності до оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах залучаються медичні, педагогічні працівники, психологи, реабілітологи, ерготерапевти та інші фахівці.
Оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах здійснюється протягом п'яти робочих днів з дня одержання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг.
Порядок оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Постановою Кабінету міністрів Україні від 28 квітня 2023 року № 438 (далі - Постанова № 438) Деякі питання організації забезпечення соціальними послугами з догляду та медичними послугами потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які їх потребують відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та частини сьомої статті 16 Закону України "Про соціальні послуги" затверджено Порядок організації надання деяких соціальних послуг з догляду та медичних послуг потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (далі - Порядок № 438).
Згідно п.2 Постанови № 438 потерпілим внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яким згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії та/або медичним висновком про здатність до самообслуговування та потребу в сторонній допомозі, та/або випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією (довідкою до такого акта огляду), та/або відповідно до індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення) визначено потребу в спеціальному медичному догляді та/або постійному сторонньому догляді, та/або побутовому обслуговуванні, та/або додатковому харчуванні, та/або предметах догляду за потерпілим (далі - потерпілі), надаються соціальна послуга догляду вдома та/або соціальна послуга натуральної допомоги з урахуванням результатів оцінювання потреб потерпілого в соціальних послугах, проведеного згідно із Законом України "Про соціальні послуги", а також медичні послуги відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я, Закону України "Про державні фінансові гарантії" медичного обслуговування населення у межах програми медичних гарантій (у разі необхідності), зокрема медична послуга з надання мобільної паліативної допомоги (у разі необхідності);
соціальна послуга догляду вдома надається потерпілому в один з обраних ним таких способів:
юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які є надавачами соціальних послуг або фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на професійній основі, в порядку, визначеному цією постановою;
шляхом виплати щомісячної грошової компенсації за надання соціальної послуги догляду вдома потерпілому членом сім'ї потерпілого або іншою особою в розмірах, визначених цією постановою;
6) на період воєнного стану в Україні та протягом одного місяця після його припинення чи скасування у випадку фізичної неможливості проведення оцінювання потреб потерпілого в соціальних послугах відповідно до підпункту 2 цього пункту у зв'язку з тимчасовою відсутністю потерпілого за місцем його проживання, пов'язаною з перебуванням за кордоном або на тимчасово окупованих територіях, потерпілому можуть надаватися соціальні послуги, передбачені абзацом третім підпункту 3 та/або підпунктом 4 цього пункту;
7) у разі коли потерпілі одночасно мають право на щомісячну грошову компенсацію за надання соціальної послуги догляду вдома відповідно до цієї постанови та на допомогу та/або надбавку на догляд відповідно до інших актів законодавства, потерпілим за їх вибором надається щомісячна грошова компенсація за надання соціальної послуги догляду вдома відповідно до цієї постанови або допомога та/або надбавка на догляд відповідно до інших актів законодавства.
В пункті 3 Постанови № 438 вказано, що витрати на надання соціальних послуг потерпілим відшкодовуються за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 5 Постанови:
1) повідомлення від органу Пенсійного фонду України про надання потерпілому соціальних послуг та медичних послуг, зокрема медичної послуги з надання мобільної паліативної допомоги, є підставою для надання соціальних послуг з урахуванням результатів оцінювання потреб потерпілого в соціальних послугах, проведеного згідно ізЗаконом України Про соціальні послуги;
2) розмір щомісячної грошової компенсації за надання соціальної послуги догляду вдома потерпілому членом сім'ї потерпілого та/або іншою особою, якому згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії або з медичним висновком про здатність до самообслуговування та потреби в сторонній допомозі та/або випискою з акта огляду медико-соціальної експертної комісії (довідкою до такого акта огляду) та/або відповідно до індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (у разі її складення) визначено потребу у: спеціальному медичному догляді, - становить розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на день її виплати; постійному сторонньому догляді, - становить половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день її виплати; побутовому обслуговуванні, - становить чверть розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день її виплати.
У разі визначення необхідності у щомісячній грошовій компенсації соціальної послуги догляду вдома та щомісячній грошовій компенсації вартості заходів, необхідних для надання соціальної послуги натуральної допомоги, відповідні виплати проводяться одночасно.
Пунктом 13 Порядку передбачено, що виплата щомісячної грошової компенсації за надання соціальної послуги догляду вдома та/або щомісячної грошової компенсації вартості заходів, необхідних для надання послуги натуральної допомоги потерпілому, проводиться щомісяця у грошовій формі разом із виплатою призначеної йому страхової виплати внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у спосіб, обраний потерпілим для виплати такої страхової виплати.
Позивач оскаржує дії відповідача саме щодо протиправного припинення (невиплати) витрат по сторонньому догляду з 01.04.2025 і побутовому обслуговуванню з 01.11.2023.
Суд зазначає, що матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд наголошує, що перелік підстав для припинення виплати є вичерпним та передбачає можливість припинення виплат лише у випадках, прямо передбачених законом.
Аналіз вищезазначених норм свідчить, що у відповідача не було передбачених Законом № 1105 підстав для припинення призначених згідно висновку МСЕК виплат витрат за постійний сторонній догляд та побутовому обслуговуванню, оскільки такі витрати включаються до складу страхових виплат.
Суд зазначає, що ГУ ПФУ як правонаступник Фонду, якому перейшли всі права та обов'язки останнього, безпідставно припинив виплачувати з 01.11.2023 страхові виплати по побутовому обслуговуванню та з 01.04.2025 виплати по сторонньому догляду.
Крім того, суд зауважує, що згідно зі ст.22 Конституції України 254к/96-ВР конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії, заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії, заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S.W. проти Об'єднаного Королівства, заява № 20166/92, пункт 36).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України, № 20372/11, пункт 65; рішення від 21 жовтня 2013 року у справі Дель Ріо Прада проти Іспанії, заява № 42750/09, пункт 93).
Враховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що припинення позивачу з 01.11.2023 та з 01.04.2025 виплати раніше призначених щомісячних страхових виплат здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених Законом №1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом.
Колегія суддів зазначає, що згідно частини 7 ст. 41 Закону №1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці". Отже, позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції дійшов правильно висновку про наявність підстав для визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призупинення з 01.03.2025 виплати ОСОБА_1 щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд) та зобов'язання з 01.03.2025 поновити ОСОБА_1 виплату щомісячної грошової компенсації на догляд (постійний сторонній догляд) та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум.
Разом з тим судом першої інстанції залишено поза увагою позовну вимогу позивача про визнання протиправним призупинення виплати по побутовому обслуговуванню з 01.11.2023, не надано жодної оцінки та помилково відмовлено у задоволенні останньої.
Отже в цій частині позовних вимог рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призупинення з 01.11.2023 виплати ОСОБА_1 виплати по побутовому обслуговуванню та зобов'язання з 01.11.2023 поновити ОСОБА_1 виплату щомісячної грошової компенсації по побутовому обслуговуванню та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум.
В частині вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.
В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння Головного управління, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням Головного управління та вини Головного управління в її заподіянні, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволені судом безпідставно.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Так, позивач зазначає, що заподіяна йому моральна шкода полягає в хвилюваннях, переживаннях.
Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли йому моральну шкоду.
Разом з тим, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно зазначив, що позивачем не доведено, що саме сума у розмірі 55750 грн. є співмірною із завданою шкодою, та не надано будь-якого обґрунтування або розрахунку, а тому зважаючи на розмір стягнутої матеріальної шкоди, стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної моральної шкоди в розмірі 8000 грн. відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення , в тому числі є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призупинення з 01.11.2023 виплати ОСОБА_1 виплати по побутовому обслуговуванню та зобов'язання з 01.11.2023 поновити виплату по побутовому обслуговуванню.
Ухвалити нове рішення в цій частині позовних вимог про задоволення позовних вимог.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призупинення з 01.11.2023 виплати ОСОБА_1 виплати по побутовому обслуговуванню.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.11.2023 поновити ОСОБА_1 виплату по побутовому обслуговуванню та у зв'язку з цим провести виплату недоотриманих сум.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О. Сорочко
А.Ю.Коротких