Справа № 320/6341/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.
17 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Златіна С.В.,
суддів: Осіпової О.О., Кравченка Є.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач; ГУ ДПС у Київській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Київській області з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, форми «Ф» від 29 січня 2020 року № 0006923-5005-1027 в сумі 19863, 48 грн. та податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області форми «Ф» від 01 червня 2020 року № 184163-50/718 на суму 19 862,55 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки складене ГУ ДПС у Київській області без врахування фактичних обставин справи та правового режиму нерухомого майна позивача, таким, що базується на довільному трактуванні контролюючим органом положень податкового законодавства України. Належна позивачеві нежитлова будівля літ «Д», розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , за визначенням відноситься до складу об'єктів промисловості, використовується в господарській діяльності позивача ФОП ОСОБА_1 не здається в оренду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нежитлова будівля літ «Д» розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, по-перше, відноситься до будівель промисловості, а по-друге, використовуються у господарській діяльності з виробництва кухонних меблів, з огляду на що, за визначенням не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і не може бути оподаткований цим податком.
Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року, представник ГУ ДПС у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що позивач не надав суду доказів фактичного здійснення господарської діяльності з виробництва кухонних меблів у нежитловій будівлі літ. «Д» розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності: договори, видаткові, податкові, товарно-транспортні накладні тощо.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
13 березня 2026 року представник позивача - Новогребельська Ірина Миколаївна, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Також представником Сидоренка С.В. долучено первинні бухгалтерські документи, які підтверджують використання позивачем у господарській діяльності нежитлової будівлі літ "Д", яка належить йому на праві приватної власності, зокрема: договори купівлі-продажу №04.07.2019, №07.10.2019, №22.04.2020; видаткові накладні №11, №23, №7.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав податкову вимогу Головного управління ДПС у Київській області форми «Ф» від 01 червня 2020 року № 184163-50/718 про нарахування узгодженого зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (основний платіж), в сумі 19 862, 55 грн.
Відповідачем на адвокатський запит, поданий в інтересах позивача, було надано відповідь, що містила копію податкового повідомлення - рішення форми «ф» від 29 січня 2020 року №0006923-5005-1027 про нарахування зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік в сумі 19 863, 48 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу контролюючого органу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду виходить з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, запроваджено місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Спірні правовідносини також врегульовані рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 21 червня 2018 року № 2408-53-УІІ «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Біла Церква на 2019 рік» з додатком.
Відповідно до норм п. 8.3. ст. 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
До місцевих податків належать податок на майно (п. п. 10.1.1. п. 10.1. ст. 10 ПК України).
Пунктом 12.3. ст. 12 ПК України, передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Положеннями п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Базою оподаткування, у відповідності до п.п. 266.3.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами п. п. 266.3.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з п. п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Відповідно до п. п. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Вказані положення ПК України набрали чинності з 1 січня 2015 року. Відтак, з 01.01.2015, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Наведена норма передбачає конкретні типи (види) об'єктів нерухомості, які законом не віднесені до об'єктів оподаткування вказаним податком, а тому, стосовно них контролюючі органи не можуть проводити нарахування податку та виносити обов'язкові до сплати податкові повідомлення-рішення. При цьому, в нормі ПК України міститься прив'язка або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю, та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування.
Так, п. п. "є" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
У силу вимог п. п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.
Колегія суддів зазначає, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки "будівлі промислові", які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування п.п. "ґ" п.14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України, то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.
Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Колегією суддів встановлено, що у одноосібній власності позивача на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.01.2010 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 918533 перебуває земельна ділянка площею 0, 1274 га з кадастровим номером 3210300000:08:010:0008, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Призначення земельної ділянки згідно із п.1.3 Договору купівлі-продажу - для розміщення цеху по виробництву меблів та складу товарів народного вжитку.
На вказаній земельній ділянці розташована нежитлова будівля літ. «Д» загальною площею 476, 0 кв.м., що належить позивачу на праві приватної власності на підставі Договору дарування нежитлової будівлі від 07.04.2008 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Вказана будівля відповідно до інвентаризаційної Справи Білоцерківського МБТІ (копія додається) за цільовим призначенням є цехом з виробництва меблів, а відтак, відносяться до будівель і споруд промислових підприємств, що безпосередньо задіяні у промисловому виробництві.
При цьому, позивач є зареєстрованим як суб'єкт господарювання - фізична особа-підприємець (дата проведення реєстрації - 15.04.1997 року, запис № 2 353 017 0000 002592 від 17.02.2005 року).
Видами діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є:
Код КВЕД 31.02 Виробництво кухонних меблів (основний);
Код КВЕД 31.09 Виробництво інших меблів;
Код КВЕД 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами.
Згідно відомостей копії Державного акту на право власності на земельну ділянку №918533 цільовим призначенням земельної ділянки, з кадастровим номером 3210300000:08:010:0008, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 є «для розміщення цеху по виробництву меблів та складу товарів народного вжитку.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, чинний з 01.01.2001 (далі - ДК 018-2000).
Відповідно до вказаного класифікатора, об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче- огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості». 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7«Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Тож, з наведеного слідує, що належна позивачеві нежитлова будівля літ «Д», розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , за визначенням відноситься до складу об'єктів промисловості, використовується в господарській діяльності позивача ФОП ОСОБА_1 , не здається в оренду, про що свідчать додані до позовної заяви копії документів, при цьому, відповідачем не було наведено та доведено протилежного.
Як вже зазначалось вище, відповідно до п. п. «є» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Виходячи із системного тлумачення положень ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширюваному тлумаченню.
Застосування підпункту «є» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, до спірних правовідносин можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Колегія суддів зазначає, що факт використання позивачем у господарській діяльності нежитлової будівлі літ «Д», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, підтверджується, зокрема копіями договорів купівлі-продажу №04.07.2019, №07.10.2019, №22.04.2020 та видатковими накладними №11, №23, №7, наявними в матеріалах справи.
Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що нежитлова будівля літ «Д» розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, по-перше, відноситься до будівель промисловості, а по-друге, використовуються у господарській діяльності з виробництва кухонних меблів, з огляду на що, за визначенням не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки і не може бути оподаткований цим податком.
Тож, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення, яким позивачу було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте відповідачем без врахування фактичних обставин (статусу та цільового призначення комплексу будівель і споруд як будівель промисловості відповідно до ДК-018-2000 та правовстановлюючих документів), що мають суттєве значення для правильної кваліфікації належних позивачеві об'єктів нерухомості, відтак, спірне рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
За вказаних обставин, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення передбачені статтею 315 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат, з урахуванням приписів статті 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - залишити без змін.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач С.В. Златін
Суддя О.О. Осіпова
Суддя Є.Д. Кравченко
Повний текст судового рішення виготовлено 17 березня 2026 року.