Справа № 320/33097/25 Суддя першої інстанції: Шевченко А.В.
17 березня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостий апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Файдюка В.В.,
суддів - Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, -
У червні 2025 року Державна судова адміністрація України (далі - позивач, ДСА України) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ВПВР ДВС) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 17.04.2025, винесену у виконавчому провадженні НОМЕР_1.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки боржником вчинялися всі залежні від нього дії, спрямовані на виконання рішення суду, а сама по собі відсутність коштів за відповідною бюджетною програмою не належить до суб'єктивних причин невиконання судового рішення, то постанова про накладення штрафу є протиправною. Крім того, суд підкреслив поважність причин пропуску строку звернення до суду із вказаним позовом, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем спірної постанови.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та залишити позовну заяву без розгляду або відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом було неправильно застосовано ряд норм матеріального права, не враховано, що звернення ДСА України щодо отримання додаткового фінансування стосувалося інших, ніж справа №400/10986/23 судових рішень, що виключає можливість стверджувати про вчинення боржником всіх необхідних дій, спрямованих на виконання рішення суду. Окремо наголошує на помилковості висновків суду про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом, оскільки позивач, маючи ідентифікатор доступу до матеріалів виконавчого провадження, мав можливість безперешкодного ознайомлення з його матеріалами, у тому числі і спірною постановою, яка, до того ж, доставлена до його електронного кабінету 17.04.2025.
Після усунення визначених в ухвалі від 31.10.2025 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу у межах встановлених судом строків не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2026 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 17.03.2026.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати, залишивши позов без розгляду, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 07.02.2024 у справі № 440/10986/23, про зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2021та з 01.01.2022 по 31.12.2022, та суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021у сумі 2270,00 грн, на 01.01.2022 у сумі 2481,00 грн, на 01.01.2023 у сумі 2684,00 грн.
Так, постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.03.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Судом першої інстанції також встановлено, що 10.04.2024 та 09.04.2025 ДСА України листами від 08.04.2024 № 10-8753/04 і від 07.04.2025 № 10-6744/25 повідомила Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі № 440/10986/23 у спосіб визначений у рішенні є об'єктивно неможливим. Зокрема, ДСА України наголосила, що зазначене рішення суду першої інстанції у справі № 440/10986/23 можливо виконати лише шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України визначеної (перерахованої) суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя». Фінансування зазначеної бюджетної програми, головним розпорядником якої є ДСА України, здійснюється виключно у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Крім того, вищезазначеним листом ДСА України роз'яснила, що наразі бюджетні кошти програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» розподілені повністю між судами та територіальними управліннями. Також у листі висловлено прохання утриматися від накладення штрафів на ДСА України.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17.04.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на Державну судову адміністрацію України за невиконання рішення суду без поважних причин накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн.
Уважаючи вказану постанову протиправною і такою, що прийнята без урахування всіх обставин, ДСА України звернулося з цим позовом до суду.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 1, 3, 26, 63 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), а також Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845), та ст. 287 КАС України прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, наголосивши про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.
Разом з тим, розглядаючи цей спір по суті, суд першої інстанції не врахував такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, за правилами п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Отже, процесуальний закон, включаючи в себе спеціальну норму щодо строків звернення до адміністративного суду з питань, зокрема, оскарження рішення органу державної виконавчої служби (приватного виконавця), встановлює десятиденний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод або інтересів.
Із аналізу вказаних норм випливає, що законодавець, у тому числі й у ч. 5 ст. 74 Закону, визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби (приватним виконавцем) порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому, за загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У свою чергу, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом десяти днів від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Матеріали справи свідчать, що постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20.03.2024 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 була отримана ДСА України, про що свідчить те, що листом від 08.04.2024 №10/8753/24 позивач направив на адресу відповідача лист, в якому повідомив про вжиття заходів, спрямованих на виконання рішення суду у справі №440/10986/23, у зв'язку з чим просив утриматися від накладення штрафів. Отже, як правильно зазначив апелянт, позивач був обізнаний про існування виконавчого провадження та мав можливість ознайомлюватися з його матеріалами.
Колегією суддів враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону документи виконавчого провадження органам та особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами, надсилаються виключно в електронній формі.
За письмовим зверненням таких осіб документи виконавчого провадження їм додатково надсилаються за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.
Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 затверджено Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження.
Пунктом 2 розділу І указаного Положення передбачено, що автоматизована система виконавчого провадження комп'ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу. Згідно з пунктом 4 Розділу І Положення користувачами системи є, зокрема, сторони виконавчого провадження.
Таким чином, сторони виконавчого провадження (боржник, стягувач) мають право і можливість знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, прийнятими рішеннями та винесеними постановами через мережу Інтернет з використанням ідентифікатору доступу до виконавчого провадження, а отже, у разі отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідно можуть бути обізнані про всі прийняті державним виконавцем подальші рішення та винесені постанови в рамках конкретного виконавчого провадження.
Матеріали справи, зокрема, додані до апеляційної скарги, свідчать, що постанову від 17.04.2025 про накладення штрафу у виконавчому провадженні НОМЕР_1 ДСА України отримало в електронному кабінеті 17.04.2025, що підтверджується повідомленням №5962417 про доставку документа з АСВП до електронного кабінету ЄСІТС.
Викладене, на переконання судової колегії свідчить, що про існування спірної постанови про накладення штрафу від 17.04.2025 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 ДСА України дізналася або повинна була дізнатися на пізніше 18.04.2025, оскільки згадана постанова надійшла до електронного кабінету позивача після 17:00.
Указані обставини, на переконання колегії суддів, спростовують посилання ДСА України, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що про існування згаданої постанови позивач дізнався лише 11.06.2025, отримавши лист Державної казначейської служби України від 11.06.2025 №12-06-06/12723 «Щодо безспірного списання коштів».
Відтак, звернення до суду із вказаним позовом 23.06.2026, тобто більше ніж через два місяці з часу отримання спірної постанови, свідчить про пропуск ДСА України спеціального встановленого ст. 287 КАС України десятиденного строку.
Судовою колегією враховується, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №160/6430/20.
Проте, на переконання судової колегії, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду із вказаним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За усталеною практикою Верховного Суду вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).
Аналогічні правила КАС України розповсюджує й під час перегляду справи в апеляційній та касаційній інстанціях.
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд вказував у постановах від 11.02.2021 у справі №140/2046/19, від 10.06.2020 у справі №620/1715/19, від 23.09.2020 у справі №640/5645/19, від 03.12.2020 у справі №817/660/18, від 17.03.2021 у справі №160/3092/20, від 18.03.2021 у справі № 640/23204/19, від 20.04.2021 у справі №640/17351/19, від 14.07.2022 у справі №380/10649/21, від 09.06.2022 у справі №160/15960/20, від 05.05.2022 у справі №420/6134/21.
Зокрема, у постанові від 10.11.2022 у справі №320/11921/20 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«КАС України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.
Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.
Колегія суддів вважає, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов'язковому порядку має бути з'ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.
Таким чином суд апеляційної інстанції повинен був вжити заходів щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку.
Зі змісту оспорюваного судового рішення слідує, що суд апеляційної інстанції не надав можливості позивачу обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду».
Такий правовий підхід у застосуванні наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду визначений й у постановах Верховного Суду від 14.07.2022 (справа №380/10649/21) та від 28.08.2023 (справа №400/11304/21).
Поряд з цим, враховуючи вказані позиції Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що питання поважності пропуску строку звернення до суду із цим позовом було порушено ДСА України у позовній заяві і такі строки були поновлені судом першої інстанції в оскаржуваному рішення з підстав відсутності доказів отримання спірної постанови раніше ніж 11.06.2025. Правильність відповідних висновків Київського окружного адміністративного суду є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, оскільки відповідні доводи викладені в апеляційній скарзі.
До того ж, позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, а відповідно не надав жодних пояснень на спростування аргументів апеляційної скарги, зокрема, щодо недотримання строків звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин, всупереч висновків суду першої інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Не надано таких доказів чи пояснень і до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, при зверненні 23.06.2025 до суду з цим позовом ДСА України пропущено десятиденний строк, передбачений, п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України, а тому позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду, що було залишено поза увагою суду першої інстанції внаслідок неповного з'ясування всіх фактичних обставин цієї справи.
Судовою колегією враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішивши по суті спір, позовні вимоги щодо якого підлягали залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених 240 цього Кодексу.
Приписи п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. ст. 123, 240, 242-244, 250, 287, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року - скасувати.
Позовну заяву Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.
Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев
Повне судове рішення складено 17 березня 2026 року.