17 березня 2026 р. Справа № 520/4882/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.09.25 по справі № 520/4882/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області, апелянт), в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 09 січня 2025 року № 2000-0304-8/5298, яким йому відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути його заяву від 03 січня 2025 року про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, зарахувавши до його страхового стажу період навчання з 01.09.1988 по 29.06.1998, та періоди роботи з 01.10.1997 по 25.11.1998, з 01.11.1998 по 17.07.2001, з 12.10.2001 по 05.10.2005, з 07.10.2005 по 01.03.2006, з 02.03.2006 по 02.07.2006, з 03.07.2006 по 01.06.2007, з 06.06.2007 по 08.04.2009, з 01.09.2010 по 13.06.2012, з 14.06.2012 по 11.01.2013, з 14.01.2013 по 10.01.2014, з 13.01.2014 по 11.01.2016.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 позовну заяву задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 09 січня 2025 року №203850003595 (за вих.№2000-0304-8/5298), яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 січня 2025 року про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1988 по 29.06.1998, та періоди роботи з 01.10.1997 по 25.11.1998, з 01.11.1998 по 17.07.2001, з 12.10.2001 по 05.10.2005, з 07.10.2005 по 01.03.2006, з 02.03.2006 по 02.07.2006, з 03.07.2006 по 01.06.2007, з 06.06.2007 по 08.04.2009, з 01.09.2010 по 13.06.2012, з 14.06.2012 по 11.01.2013, з 14.01.2013 по 10.01.2014, з 13.01.2014 по 11.01.2016.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відсутні правові підстави для зарахування періоду роботи позивача в Російській Федерації згідно з трудовою книжкою: з 01.10.1997 по 25.11.1998, з 01.11.1998 по 17.07.2001, з 12.10.2001 по 05.10.2005, з 07.10.2005 по 01.03.2006, з 02.03.2006 по 02.07.2006, з 03.07.2006 по 01.06.2007, з 06.06.2007 по 08.04.2009, з 01.09.2010 по 13.06.2012, з 14.06.2012 по 11.01.2013, з 14.01.2013 по 10.01.2014, з 13.01.2014 по 11.01.2016, оскільки з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Отже, до загального страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Апелянт зазначив, що взяти до уваги період навчання позивача в Російській Федерації з 01.09.1988 по 29.06.1998 згідно з дипломом від 29.06.1998 НОМЕР_1 та уточнюючою довідкою від 20.03.2001 №01-24/40 неможливо у зв'язку з відсутністю апостиля. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ч.1 ст.32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач працює, право на пенсійну виплату у нього відсутнє.
У зв'язку з припиненням з 19.06.2023 дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав ( далі- СНД) в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав , та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів.
Апелянт зазначив, що 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
З 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Таким чином, на думку апелянта, ГУ ПФУ в Харківській області діяло відповідно до норм чинного пенсійного законодавства, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому позовні вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Позивач ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 - залишити без змін.
Він зазначив, що 01.12.2022 прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» № 2783-IX (далі по тексту - Закон № 2783-IX).
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Позивач вказав, що станом на 24 лютого 2022 року документи, видані на території Російської Федерації, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом № 2783-IX від 01.12.2022, тому надані ним документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №960466, ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи з 19.11.2024 за загальним захворюванням (а.с.22-23).
03.01.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через веб-портал звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі-Закон №1058-ІV) .
До заяви позивачем було надано: - копію трудової книжки від 18.09.1984 НОМЕР_2 ; - копію диплому від 29.06.1998 НОМЕР_1 ; - копію архівної довідки від 20.03.2001 №01-24/40; - заяву, в якій зазначив про нездійснення позивачу іншою державою пенсійних виплат за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року (з 18.09.1984 по 16.10.1985; з 30.12.1987 по 25.01.1988 ; з 07.06.1990 по 09.10.1990) за межами України у республіках колишнього Союзу РСР.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 . ГУ ПФУ в Харківській області прийнято рішення про відмову у призначені пенсії від 09.01.2025 № 203850003595 (вих.№2000-0304-8/5298) у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вказано, що за наданими документами вік заявника на день звернення за пенсією складає 57 років, його страховий стаж складає 12 років 10 місяців 28 днів. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи в Російській Федерації відповідно до трудової книжки від 18.09.1984 НОМЕР_2 з 01.10.1997 по 25.11.1998, з 01.11.1998 по 17.07.2001, з 12.10.2001 по 05.10.2005, з 07.10.2005 по 01.03.2006, з 02.03.2006 по 02.07.2006, з 03.07.2006 по 01.06.2007, з 06.06.2007 по 08.04.2009, з 01.09.2010 по 13.06.2012, з 14.06.2012 по 11.01.2013, з 14.01.2013 по 10.01.2014, з 13.01.2014 по 11.01.2016, оскільки з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Таким чином, до загального страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Крім того, у Рішенні пенсійного органу зазначено, що документи, які складені за кордоном за участю іноземних властей, або які від них виходять приймаються органами України на розгляд лише при наявності консульської легалізації, якщо інше не передбачено законодавством України або міжнародним договором, учасником якого є Україна і держава перебування. Порядок консульської легалізації встановлюється Міністерством закордонних справ України (стаття 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президент а України від 02.04.1994 № 127/94). Відповідно до статті 3 Конвенції 1961 року, єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Таким чином, взяти до уваги період навчання в Російській Федерації з 01.09.1988 по 29.06.1998 згідно з дипломом від 29.06.1998 АВС 0908639 та уточнюючої довідки від 20.03.2001 №01-24/40 неможливо у зв'язку з відсутністю апостиля.
Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 09.01.2025 №203850003595, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ч.1 ст.32 Закону №1058-ІV.
Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, суд першої інстанції зазначив, що незважаючи на вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328, яка припинилась через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з угоди, що сталося не раніше , ніж 30.05.2023, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі Російської Федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Крім того, надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Щодо проставлення апостилю на документах, суд першої інстанції зазначив, що Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04.02.2023 №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" (далі-Постанова №107), якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з Російської Федерації та Республіки Білорусь діяли, і виготовлені або засвідчені там документи приймалися на території України без спеціального посвідчення, з прийняттям Постанови №107 документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
З огляду на вказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на пенсійне забезпечення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ч.1 та ч.4 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.1 ст.30 Закону №1058-ІV пенсія по інвалідності призначається у разі встановлення особі інвалідності, за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.32 Закону №1058-ІV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років..
Ч.1 ст.44 Закону №1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Під час судового розгляду встановлено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком (03.01.2025) досяг 57 років.
Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 09.01.2025, на момент звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії (03.01.2025) його страховий стаж склав 12 років 10 місяців 28 днів. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи в Російській Федерації відповідно до трудової книжки від 18.09.1984 НОМЕР_2 з 01.10.1997 по 25.11.1998, з 01.11.1998 по 17.07.2001, з 12.10.2001 по 05.10.2005, з 07.10.2005 по 01.03.2006, з 02.03.2006 по 02.07.2006, з 03.07.2006 по 01.06.2007, з 06.06.2007 по 08.04.2009, з 01.09.2010 по 13.06.2012, з 14.06.2012 по 11.01.2013, з 14.01.2013 по 10.01.2014, з 13.01.2014 по 11.01.2016, оскільки з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Таким чином, до загального страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 1, 2 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (втратила чинність 04.07.2023) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 (дію зупинено у відносинах України з Російською Федерацією 25.07.2023) підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01.01.2004 додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Разом з тим, згідно з правовим висновком Верховного Суду, який сформульовано у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22, відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах Російської Федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
3гідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці.
Як встановлено із записів у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_3 від 18.09.1984 він працював на території Російської Федерації в періоди:
з 01.10.1997 (запис № 16) по 25.11.1998 (запис № 17), з 01.11.1998 (запис № 19) по 17.07.2001 (запис №20), з 12.10.2001 (запис № 21) по 05.10.2005 (запис № 22), з 07.10.2005 (запис №23) по 01.03.2006 (запис № 24), з 02.03.2006 (запис № 25) по 02.07.2006 (запис №26), 03.07.2006 (запис № 27) по 01.06.2007 (запис №28), з 06.06.2007 (запис №29) по 08.04.2009 (запис №30), з 01.09.2010 (запис № 35) по 13.06.2012 (запис №36), з 14.06.2012 (запис №37) по 11.01.2013 (запис №38), з 14.01.2013 (запис №39) по 10.01.2014 (запис №40), з 13.01.2014 (запис №41) по 11.01.2016 (запис №42).
Автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірний періоди відповідачем не оспорюється. Трудова книжка позивача містить усі належним чином внесені записи про його роботу у спірні періоди, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ані виправлень/підтирань, ані інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.
Щодо посилання апелянта на відсутність підстави для зарахування спірного періоду позивача до страхового стажу, враховуючи припинення участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідно до якої проводилось взаємне визнання та зарахування стажу колегія суддів зазначає.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Отже, незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди до її розірвання, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі Російської Федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Колегія суддів висновує, що денонсація Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993 у відносинах із Російською Федерацією, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 у відносинах із Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан означає, що вказані Угоди та Конвенція припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.
Колегія суддів наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. Працюючи за межами України, позивач мав легітимні очікування щодо свого пенсійного забезпечення відповідно до означених вище Угод.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, зробленим ним у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Колегія суддів вважає, що наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи на території Російської Федерації з 01.10.1997 по 25.11.1998, з 01.11.1998 по 17.07.2001, з 12.10.2001 по 05.10.2005, з 07.10.2005 по 01.03.2006, з 02.03.2006 по 02.07.2006, з 03.07.2006 по 01.06.2007, з 06.06.2007 по 08.04.2009, з 01.09.2010 по 13.06.2012, з 14.06.2012 по 11.01.2013, з 14.01.2013 по 10.01.2014, з 13.01.2014 по 11.01.2016.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду його навчання на території Російської Федерації з 01.09.1988 по 29.06.1998 згідно з дипломом від 29.06.1998 НОМЕР_1 та архівною довідкою від 20.03.2001 №01-24/40 у зв'язку з відсутністю апостиля, колегія суддів зазначає наступне.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 04.02.2023 №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймаються на території України без спеціального посвідчення.
Зважаючи на той факт, що станом на 24 лютого 2022 року Конвенція і Протокол до неї у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь були чинними, виготовлені або засвідчені на території цих держав документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. З прийняттям цієї постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 документи цих держав і надалі приймаються на території України без спеціального посвідчення, але лише під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
З огляду на вказане, наданий позивачем диплом про вищу освіту на території Російської Федерації серії АВС 0908639 від 29.06.1998 та архівна довідка від 20.03.2001 №01-24/40, видана ОСОБА_1 . Московською державною геологорозвідувальною академією, не можуть піддаватися сумніву через не проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений, та позбавляти позивача права на пенсійне забезпечення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не зарахування відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання на території Російської Федерації з 01.09.1988 по 29.06.1998, та періодів роботи на території Російської Федерації з 01.10.1997 по 25.11.1998, з 01.11.1998 по 17.07.2001, з 12.10.2001 по 05.10.2005, з 07.10.2005 по 01.03.2006, з 02.03.2006 по 02.07.2006, з 03.07.2006 по 01.06.2007, з 06.06.2007 по 08.04.2009, з 01.09.2010 по 13.06.2012, з 14.06.2012 по 11.01.2013, з 14.01.2013 по 10.01.2014, з 13.01.2014 по 11.01.2016 є необґрунтованим, а рішення ГУ ПФУ В Харківській області від 09.01.2023 №203850003595, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню із зобов'язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 вищезазначені періоди його навчання та роботи на території Російської Федерації.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 311, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі № 520/4882/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін