17 березня 2026 р. Справа № 520/30264/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В.) від 14.01.2026 по справі № 520/30264/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Харківській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по інвалідності 2 групи; зобов?язати Головне управління ПФУ в Харківській області поновити нарахування та виплату пенсії по інвалідності 2 групи ОСОБА_1 за довідкою від 30.03.2022 серії 12АAB № 327702 з 09.08.2025 на час дії воєнного стану в Україні та протягом 6 місяців після його закінчення та виплатити заборгованість з 09.08.2025.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду ІІ групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії, а саме з 09.08.2025. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії позивачу проводилась відповідно до підпункту 14-6.1 пункту 14-6 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» без результатів повторного огляду на період дії воєнного стану з 01.04.2023 по 08.08.2025. Звертає увагу, що статтею 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою. Зауважує, що з урахуванням матеріалів пенсійної справи підстави для подовження виплати пенсії позивачу відсутні.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є особою з інвалідність 2 групи у зв'язку з загальним захворюванням, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 30.03.2022 серії 12 ААВ № 327702 з датою переогляду 30.03.2023.
З серпня 2022 року ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка виплачувалась до 08.08.2025.
У зв'язку з припиненням виплати пенсії ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою вх. № 25534/П-2000-25 від 11.08.2025, в якій просив: визнати протиправними дій органу Пенсійного фонду України, які полягають у припиненні ОСОБА_1 виплати пенсії по інвалідності у зв'язку з не проходженням оцінювання повсякденного функціонування; зобов'язати Пенсійний фонд України поновити позивачу виплату пенсії по інвалідності, починаючи з 09.08.2025.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.09.2025 позивача повідомлено, що оскільки згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 327702 черговий огляд позивача був призначений на березень 2023 року, тобто припав на період дії воєнного стану, виплату пенсії подовжено по 08.08.2025. У серпні поточного року нарахована пенсія за період з 01.08.2025 по 08.08.2025. З 09.08.2025 виплату пенсії припинено. Запропоновано позивачу пройти оцінювання повсякденного функціонування.
Вважаючи, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії по інвалідності, позивач ініціював даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду ІІ групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії, а саме з 09.08.2025.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі статтею 34 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.
Статтею 35 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності.
Якщо особі встановлено інвалідність нижчої групи, пенсія виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності.
У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність.
У разі якщо особа не з'явилася для проведення оцінювання (повторного оцінювання) повсякденного функціонування особи у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому мало бути проведено оцінювання (повторне оцінювання) повсякденного функціонування такої особи.
У разі якщо строк оцінювання повсякденного функціонування особи пропущено особою з інвалідністю з поважних причин або у разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності поновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, але не більш як за три роки, якщо експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи визнає її за цей період особою з інвалідністю. При цьому якщо під час наступного оцінювання повсякденного функціонування особі з інвалідністю встановлено іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.
Якщо виплату пенсії особі з інвалідністю припинено у зв'язку з відновленням здоров'я або якщо така особа не отримувала пенсію внаслідок нез'явлення без поважних причин для проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, у разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня наступного встановлення інвалідності, за умови що після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. Якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.
Експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи зобов'язані до запровадження електронної інформаційної взаємодії між відповідними інформаційно-комунікаційними системами повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про результати оцінювання повсякденного функціонування особи в частині встановлення інвалідності у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 14-6.1 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, яким призначено пенсію по інвалідності або пенсію у зв'язку з втратою годувальника, у яких строк припинення виплати такої пенсії припадає на період дії воєнного стану, надзвичайного стану в Україні, у разі неможливості проходження повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування особи з причин, визначених Кабінетом Міністрів України, виплата пенсії продовжується до дати проведення повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування особи або протягом шести місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, надзвичайного стану в Україні (для осіб, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у період дії воєнного стану, - не менш як на весь строк їхньої військової служби). Якщо при повторному огляді, оцінюванні повсякденного функціонування особі з інвалідністю встановлено іншу групу (підгрупу) інвалідності, розмір пенсії, виплату якої продовжено відповідно до цього пункту, переглядається з місяця, наступного за місяцем надходження повідомлення про встановлення інвалідності до територіального органу Пенсійного фонду України.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначено Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" № 2961-IV від 06.10.2005 (далі по тексту - Закон № 2961-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
У розумінні частини 8 статті 7 Закону № 2961-IV (в редакції на час встановлення позивачу групи інвалідності) медико-соціальні експертні комісії визначають групу інвалідності, її причину і час настання.
Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 12-1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» прийнято постанову «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи дітям на період дії воєнного стану на території України» від 08.03.2022 №225, якою визначено деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи дітям на період дії воєнного стану на території України.
Пунктом 3 Постанови № 225 передбачено, що повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення:
дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 917.
При цьому інвалідність продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.
У разі коли в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю встановлений строк повторного огляду, що припав на період дії воєнного стану на території України, в дитини з інвалідністю відсутня можливість пройти лікарсько-консультативну комісію закладу охорони здоров'я, їх індивідуальна програма реабілітації продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд і не отримано відповідну індивідуальну програму реабілітації.
Також, 15.11.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи", пунктом 2 якої установлено, що:
з 1 січня 2025 р. експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;
проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров'я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
За потреби та/або в разі відсутності затвердженої спроможної мережі закладів охорони здоров'я на території регіону оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться також у визначених Міністерством охорони здоров'я закладах охорони здоров'я державної форми власності та визначених розпорядженням начальника (голови) обласної, Київської міської державної адміністрації (військової адміністрації) за погодженням з Міністерством охорони здоров'я закладах охорони здоров'я комунальної форми власності;
оцінювання повсякденного функціонування особи проводиться з використанням електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи після початку її функціонування.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 1338 з моменту припинення повноважень, прав і обов'язків медико-соціальних експертних комісій щодо проведення медико-соціальної експертизи встановлення інвалідності повнолітнім особам, здійснення інших повноважень, прав і обов'язків, визначених Положенням про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, здійснюється експертними командами відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Особам з інвалідністю, повторний огляд яких був призначений з 1 січня 2025 р., але які не пройшли його своєчасно, строк інвалідності продовжується до дати прийняття рішення за результатами проведення оцінювання повсякденного функціонування, але не довше ніж до 1 липня 2025 року.
У разі коли особі інвалідність (із зазначенням строку повторного огляду) була встановлена до набрання чинності цією постановою відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи", і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, але яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 8 березня 2022 р. № 225 "Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України" не проходила такий повторний огляд в медико-соціальних експертних комісіях:
чоловіки віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, зобов'язані у період з 1 квітня 2025 р. до 1 листопада 2025 р. пройти оцінювання повсякденного функціонування відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;
інші особи, за винятком тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, проходять оцінювання повсякденного функціонування до 1 квітня 2026 року.
До числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, належать:
особи, місцем проживання яких є території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством розвитку громад та територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації;
особи, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, не чують, не розмовляють, не бачать (на обидва чи одне око), не мають очей (ока), кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, в яких наявне онкологічне захворювання, інтелектуальні порушення чи психічні розлади, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми, причина інвалідності з дитинства.
Для осіб, направлення яких на проведення оцінювання повсякденного функціонування є неможливим відповідно до підстав, визначених абзацами дванадцятим, п'ятнадцятим - сімнадцятим цього пункту, оцінювання повсякденного функціонування переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування. При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) для таких осіб продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування воєнного стану, якщо раніше не буде проведено оцінювання повсякденного функціонування особи. Абзаци п'ятнадцятий - вісімнадцятий цього пункту не застосовуються для осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та чоловіків віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності, із зазначення строку повторного огляду.
Отже, системний аналіз викладених вище правових норм надає підстави стверджувати, що у зв'язку з введенням на території України воєнного стану, державою створені правові засади щодо проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України, при цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжено до останнього числа шостого місяця після припинення/скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не було проведено повторний огляд.
При цьому, особам, повторний переогляд яких припадає на період дії воєнного стану та які проживають на території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством розвитку громад та територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації, продовжено строк проходження оцінювання повсякденного функціонування до 1 квітня 2026 року.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, 30.03.2022 позивачу була встановлена інвалідність рішенням МСЕК відповідно до довідки серії 12 ААВ № 327702 (із зазначенням строку повторного огляду 30.03.2023, тобто до набрання чинності Постановою № 1338 і дата повторного огляду припадає на час існування воєнного стану на території України.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, станом на 30.03.2023 Харківська міська територіальна громада з 15.09.2022 включена до території можливих бойових дій без визначення дати припинення можливості бойових дій.
Отже, позивач, якому встановлена інвалідність із визначенням строку повторного огляду до набрання чинності Постановою № 1338, який припадає на час існування воєнного стану на території України, проживаючи на території, яка включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, відноситься до категорії інших осіб, які проходять оцінювання повсякденного функціонування до 1 квітня 2026 року.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , що правомірно мало наслідком задоволення позовних вимог у цій частині.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Колегією суддів встановлено, що при зверненні позивача до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії по інвалідності останнім було дотримано всіх визначених законодавством умов для такого поновлення.
Відтак, враховуючи, що підстав для припинення виплати позивачу пенсії по інвалідності у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки ГУ ПФУ у Харківській області - поновити виплату такої пенсії.
Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії по інвалідності як інваліду ІІ групи з моменту фактичного припинення виплати пенсії, а саме з 09.08.2025.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 по справі № 520/30264/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко