13 березня 2026 рокуСправа №160/25462/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0467252407 від 14.08.2025р., -
05.09.2025р. через систему «Електронний суд» Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0467252407 від 14.08.2025р., яким позивачеві було нараховано суму грошового зобов'язання за платежем - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД та за невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства у сумі 240 659,45 гривень.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте безпідставно, оскільки висновки контролюючого органу про порушення ним вимог законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності є помилковими, зробленими в результаті невірного тлумачення чинного законодавства, без урахування дійсних обставин виконання зобов'язань за контрактами. Позивач зазначив у позові, що між ним (як продавцем) та S.C.Primadis Corporation S.R.L - резидентом Румунії - (як покупцем) був укладений торгівельний зовнішньоекономічний контракт №21/11 від 21.11.2022р. за змістом якого позивач як продавець зобов'язувався поставити товар (вугілля деревне), а покупець - оплатити товар, розрахунок 100%, базова валюта контракту Євро. Укладенню цього контракту передувало повне виконання контракту №15/09 від 15.09.2021р., строк якого сплинув 20.11.2022р. в рамках якого станом на 21.11.2022р. ним було поставлено товар на загальну суму 573796,03 Євро, а покупцем, в свою чергу, проведено оплату за цей товар в сумі 592 488,81 Євро на його користь, відтак, за рахунок проведених передплат в рамках майбутнього договору у позивача утворилась кредитна заборгованість перед покупцем в сумі 18 692,78 Євро. 01.07.2022р., 26.08.2022р., 06.09.2022р. та 29.09.2022р. на адресу покупця-нерезидента був поставлений товар (брендовані паперові пакети (мішки) за чотирма Проформами, у яких номер контракту не визначено, проте, позивач вважає, що контролюючим органом безпідставно не було надано оцінку листу покупця-нерезидента №1 від 09.11.2022р., у якому було висловлено прохання до позивача вважати оплати за Проформами (18692,78 євро) передплатою за продукцію і саме по майбутньому контракту, що підтверджено Актом звіряння взаєморозрахунків та листами-уточненнями. Тобто, на переконання позивача, у даних правовідносинах фактично відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог контрагентів, що не суперечить господарському та цивільному законодавству України і є одним із законних способів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань, припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не забороняється та використання такого способу розрахунку за зовнішньоекономічними операціями згідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не містить жодних обмежень. За викладеного, позивач вважає, що зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося правомірно і за наявності для того підстав для завершення граничних строків розрахунків, відповідно, порушення строків розрахунків у даному випадку не має, що виключає правову підставу для застосування до нього пені за ст.13 Закону України «Про валюту та валютні операції». Також позов обґрунтований і численними правовими висновками Верховного Суду, зокрема, викладеними у постанові від 18.04.2024р. у справі №420/11771/23 та інших.
Ухвалою суду від 15.09.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 14.10.2025р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази на підтвердження правомірності прийняття оспорюваного ППР, виходячи з вимог ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Наведена ухвала суду разом з позовом була отримана, зокрема, відповідачем у системі Електронний суд через його електронний кабінет 06.09.2025р. (адміністративний позов), 17.09.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням учасників справи виходячи з вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, а також і особисто представником відповідача під розписку 01.02.2024р., про що свідчать довідки про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача, відповідна розписка представника відповідача, наявні в матеріалах справи.
На виконання вищенаведеної ухвали суду, через систему «Електронний суд» 29.09.2025р. від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було направлено позивачу 15.08.2025р. рекомендованим листом (трекінг відправлення №0601181982865) та повернуто поштою 26.08.2025р. з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що вважається належним врученням документу згідно до п.42.2 ст.42 ПК України. По суті позову відповідач зазначив, що під час опису Проформ у акті перевірки було допущено зайве зазначення номеру та дати контракту №15/09 від 15.09.2021р., але по суті вказані Проформи укладені в межах додаткової угоди від 01.11.2022р., укладеної до контракту від 15.09.2021р. №15/09; перевіркою встановлено, що станом на 23.06.2025р. за контрактом №15/09 від 15.09.2021р. рахується кредиторська заборгованість в сумі - 18692,78 євро, а за контрактом №21/11 від 21.11.2022р. рахується протермінована дебіторська заборгованість в сумі 18746,52 євро; Законом №2473 та постановами №7 та №18 не передбачено можливості завершення здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операцією з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог. У зв'язку із наведеним, за наслідками перевірки, встановлено порушення позивачем ч.2 ст.13 Закону №2473-УІІІ при виконанні умов контракту від 21.11.2022р. №21/11 за період з 01.01.2024р. по 23.06.2025р. в частині не надходження валютної виручки в сумі 18746,52 євро за вказаним контрактом, відтак, позивачеві нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД) на загальну суму 240 659,45 грн. обґрунтовано, відповідно до норм чинного законодавства, тому оспорюване податкове повідомлення-рішення скасуванню не підлягає.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 13.03.2026р. через велику завантаженість справами, перебування судді у щорічних відпустках, як наслідок, об'єктивну неможливість здійснення судочинства у такий період, строк розгляду даної справи був продовжений у відповідності до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 13.03.2026р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 13.03.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 02.09.2019р. зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 , основним видом діяльності за КВЕД є - неспеціалізована оптова торгівля, перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області (Дніпровська ДПІ) про що свідчать відомості, які містяться у копії Витягу з ЄДРПОУ від 20.09.2025р., наявного у справі.
У період з 23.06.2025р. по 27.06.2025р. посадовими особами контролюючого органу відповідно до ст.ст.19-1, 20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, 79 ПК України, закону №2473-УІІІ у зв'язку із надходженням від НБУ податкової інформації від 20.05.2024р., від 19.08.2024р., від 17.12.2024р. та від 17.01.2025р. щодо фактів порушення ФОП ОСОБА_1 норм валютного законодавства України, на підставі наказу від 01.05.2025р. №2901-п була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства України при виконанні умов зовнішньоекономічного контракту від 21.11.2022р. №21/11, укладеного з компанією - S.C.Primadis Corporation S.R.L (резидентом Румунії) за період з - 01.01.2024р. по 23.06.2024р. за результатами якої був складений акт №3011/04-36-24-07/ НОМЕР_1 від 04.07.2025р.
За висновками наведеного акту перевірки було встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 ч.2 ст.13 Закону №2473-УІІІ при виконанні умов зовнішньоекономічного контракту від 21.11.2022р. №21/11 за період з 01.01.2024р. по 23.06.2025р. в частині не надходження валютної виручки в сумі 18746,52 євро.
На підставі вказаних вище висновків акту перевірки, посадовою особою контролюючого органу 14.08.2025р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» за №0467252407 за яким за порушення ч.2 ст.13 закону №2473-УІІІ, а саме: за порушення строку розрахунку у сфері ЗЕД до позивача було застосовано штрафні санкції у вигляді нарахування пені у сумі 240 659, 45 грн., що підтверджено змістом копії наведеного рішення та відповідного розрахунку штрафних санкцій, що є додатком до цього рішення.
Позивач, не погоджуючись із наведеним вище податковим повідомленням-рішенням, звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.
Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства визначає Закону України «Про валюту і валютні операції» №2473-УІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 13 вказаного Закону врегульовано особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Зокрема частиною першої статті 13 встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.
Згідно частини третьої вказаної статті у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).
Частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» встановлена відповідальність за порушення встановлених строків розрахунків, а саме порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).
Отже, за порушення граничних строків розрахунків, що встановлюються Національним банком України встановлено відповідальність у вигляді пені.
Відповідно до п. 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №7 (далі - Інструкція №7), граничні строки розрахунків за операціями з експорту й імпорту товарів становлять 365 календарних днів.
Відповідно до пп. 5 п. 10 розділу III Інструкції №7 банк, крім підстав, передбачених у пункті 9 розділу III цієї Інструкції, має право завершити здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за наявності документів про припинення зобов'язань за операціями з експорту, імпорту товарів зарахуванням зустрічних однорідних вимог у разі дотримання сукупності таких умов:
- вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;
- вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання.
Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.
Згідно із положеннями частини четвертої статті 6 та частини першої статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України, та самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (стаття 601 ЦК). Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України, згідно з частиною третьою якої господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Отже, залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним із законних засобів врегулювання сторонами своїх взаємних зобов'язань. Водночас, для проведення зарахування необхідна сукупність певних наведених вище умов.
При тлумаченні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов'язаннях, де кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки.
Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов'язань. Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов'язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов'язань можуть бути різними.
Із цього приводу Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду та Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в низці судових рішень (постанова від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18; постанова від 16.04.2019 у справі №911/483/18; постанова від 21.11.2018 у справі №755/9929/15-ц) дотримуються послідовної позиції щодо умов, яким мають відповідати вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, зокрема, вони мають: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань із передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їхню правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Аналогічні висновки відображено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29.12.2021 у справі № 826/17678/15, від 07.12.2023 у справі №420/21182/21.
Також, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31.01.2020 у справі №1340/3649/18 сформував правову позицію, відповідно до якої резидент є вільним у виборі форми розрахунків за зовнішньоекономічними операціями з-поміж тих, що не суперечать законам України, а тому перебування таких операцій на валютному контролі саме по собі не спричиняє наслідку у вигляді застосування штрафних санкцій (пені), передбачених статтею 4 Закону №185/94-ВР. Припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є складовою гарантованого Конституцією України права на свободу підприємницької діяльності та може бути обмежено виключно законами України.
При цьому як вже зазначалось вище, припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог можливе при дотриманні наведених вище вимог в сукупності.
Суд нагадує, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов'язаннях, де кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки.
Як встановлено судом із матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 як продавцем було укладено контракт №15/09 від 15.09.2021р. з нерезидентом - S.C.Primadis Corporation S.R.L, Румунія як покупцем на поставку вугілля з твердолистяних порід (далі - Товар), країна походження товару - Україна, країна призначення - країни Європейського союзу, валюта розрахунків - Євро.
На виконання вказаного договору, ФОП ОСОБА_1 отримав на розрахунковий рахунок у банку АТ КБ «ПриватБанк» кошти за вказаним Контрактом №15/09 у сумі 592 488,81 євро у період з 24.09.2021р. по 31.12.2022р.
В той же час, відвантажено позивачем як продавцем Товару за вказаним договором було на суму 573 896,03 євро.
Станом на 31.12.2022р. рахується кредиторська заборгованість перед покупцем - (компанією S.C.Primadis Corporation S.R.L, Румунія) за згаданий вище Товар у сумі 18692,78 євро.
01.11.2022р. до Контракту №15/09 була укладена Додаткова угода за якою п.2 Базових умов Контракту було доповнено підпунктом 2.7 та встановлено, що строк контракту спливає 20 листопада 2022 року.
Тобто, із наведених обставин слідує, що строк дії згаданого вище Контракту №15/09 сплинув 20.11.2022р.
Далі, 21.11.2022р. між ФОП ОСОБА_1 як продавцем, та компанією - S.C.Primadis Corporation S.R.L, резидентом Румунії, як покупцем було укладено Контракт №21/11 на поставку вугілля древесного, країна походження товару - України, Країна призначення товару - країни Європейського союзу, валюта розрахунків - Євро.
У період з 24.11.2022р. по 23.06.2025р. на виконання наведеного вище Контракту №21/11 на розрахунковий рахунок у банку - КБ «Акордбанк» ФОП ОСОБА_1 за відвантажений ним товар, було отримано кошти в сумі 516 815,10 євро.
В той же час, відвантажено позивачем як продавцем Товару за вказаним договором було на суму 535 561,62 євро.
Станом на 23.06.2025р. рахується дебіторська заборгованість покупця (за компанією S.C.Primadis Corporation S.R.L, Румунія) за згаданий вище Товар в сумі 18 746,52 євро.
Разом з тим, обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо відсутності порушення позивачем законодавства у сфері ЗЕД щодо дотримання строків розрахунків за Контрактом №21/11 від 21.11.2022р., позивач посилається на те, що у даному випадку відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог контрагентів, що підтверджено Актом звіряння взаєморозрахунків та Листом-уточненням директора компанії S.C.Primadis Corporation S.R.L, Румунія за вих.№1 від 09.11.2022р. щодо прохання зарахування суми 18 692,78 євро (як передплати за закупівлю паперових брендованих пакетів для деревного вугілля) з метою виконання умов постачання по майбутньому контракту.
Досліджуючи умови вищезазначених двох Контрактів №15/09 від 15.09.2021р. та №21/11 від 21.11.2022р. на предмет наявності зустрічності вимог контрагентів, суд зазначає наступне.
Так, як зазначалося уже судом вище та відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов'язаннях, де кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, і навпаки.
Наведене правозастосування узгоджується і з правовими висновками, які були сформовані Верховним Судом і у постанові від 20.01.2026р. у справі №320/8245/23.
Разом з тим, із наданих позивачем до позову документів, факту одночасної участі сторін у двох зобов'язаннях, а саме: укладення у цей же самий період між вказаними двома контрагентами будь-яких Контрактів, де б компанія S.C.Primadis Corporation S.R.L, Румунія виступала продавцем Товару (кредитором), а ФОП ОСОБА_1 (боржником) покупцем, судом не встановлено, а позивачем таких доказів не надано.
Зміст вказаних вище Контрактів №15/09 та №21/11 свідчить про те, що вони були укладені у різні періоди та останній контракт було укладено після спливу терміну дії Контракту №15/09 (термін дії сплинув 20.11.2022р.), що не може свідчити про одночасність їх виникнення.
При цьому, за обома згаданими контрактами позивач виступав у якості лише продавця товару.
А з урахуванням того, що позивач - ФОП ОСОБА_1 у вересні 2021р. не укладав жодних контрактів з вказаним контрагентом - компанією S.C.Primadis Corporation S.R.L, Румунія, де б остання брала зобов'язання по постачанню будь-якого товару, а позивач виступав би покупцем цього товару (таких доказів суду не надано), наведена у вказаному Листі-уточненні за вих. №1 від 09.11.2022р. інформація не може розцінюватися судом як зустрічність зарахування однорідних вимог, що виникають із взаємних зобов'язань між двома особами (кредитор за одним зобов'язанням має бути боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням має бути кредитором за другим).
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що позивачем - ФОП ОСОБА_1 та компанією - S.C.Primadis Corporation S.R.L (Румунія) даних вимог дотримано не було.
Таким чином, із аналізу встановлених вище обставин та приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах Листом-уточненням за вих. №1 від 09.11.2022р. про зарахування передплати на суму 18 692,78 грн. по майбутньому контракту між учасниками згаданих Контрактів (де позивач по ним виступав продавцем товару) мало місце лише погодження порядку проведення розрахунків.
За викладених обставин, суд констатує, що у межах спірних правовідносин вимоги про зарахування передплати по майбутньому договору не були зустрічними.
Відтак, наведені встановлені судом обставини виключають можливість зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов'язаннях за вказаними Контрактами та припинення цих зобов'язань, що в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для завершення здійснення валютного нагляду за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту/імпорту товарів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог Національним банком України в силу приписів Постанови НБУ №18.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що оспорюване податкове повідомлення рішення про застосування до позивача штрафних санкцій у вигляді пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, а саме: в частині не надходження валютної виручки в сумі 18 746,52 євро за контрактом №21/11 від 21.11.2022р. у розмірі 240 659,45 грн. є правомірним та законним.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Однак, протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням встановлених обставин у даній справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, які регулюються спірні правовідносини та вищенаведених правових висновків Верховного Суду, належними, достатніми та допустимими доказами позивачем не доведена.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, доводи позивача про необхідність застосування до даних спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду, викладених у численних його постановах, зокрема, у постанові від 18.04.2024р. у справі №420/11771/23 та інших, з огляду на те, що під час розгляду судом даної справи було встановлено, що за укладеними двома контрактами, що є предметом цього спору, не виникає зустрічних однорідних вимог (за двома контрактами позивач виступав продавцем, а компанія-нерезидент-покупцем товару), а відтак, наведені правові висновки у вказаних постановах не є релевантними до правовідносин у даній справі, тому не підлягають застосуванню в силу ч.5 ст.242 КАС України.
Усі інші аргументи позивача, викладені у позові, вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги все вищевикладене та перевіривши правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення у відповідності до вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення від 14.08.2025р. прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи наведене та те, що судом не встановлено протиправності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафних санкцій у вигляді нарахування пені у сумі 240 659,45 грн., а позивачем таких доказів суду не надано, тому суд приходить до висновку, що наведене вище податкове повідомлення-рішення від 14.08.2025р. визнанню протиправним та скасуванню у судовому порядку не підлягають.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.
За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 2406,59 грн. сплаченого згідно платіжного документу №1.289207275.1 від 02.09.2025р. не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0467252407 від 14.08.2025р. - відмовити повністю.
Всі судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва