17 березня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/8218/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07.03.2022 по 20.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік";
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення), грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії за період з 07.03.2022 по 20.05.2023, з розрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 з 07.03.2022 по 30.10.2024, яка здійснювала нарахування та виплату його грошового забезпечення і мала оформити остаточний розрахунок при його переміщенні. Під час переміщень до військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 позивачу не було надано грошових атестатів та документів фінансової звітності, а під час отримання цих документів 08.11.2025 стало відомо про неправильне нарахування грошового забезпечення у період з 07.03.2022 по 20.05.2023. З метою отримання фінансових документів представником позивача було направлено адвокатський запит Вих.№10/11-2 від 10.11.2025, який відповідач не отримав, що підтверджує недобросовісну поведінку частини. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з вимогою про перерахунок і виплату грошового забезпечення за вказаний період.
Ухвалою судді від 15.12.2025 відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику та встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву (а.с.66-67).
Копії позовну заяву та ухвали судді від 15.12.2025 доставлено відповідачу до його електронного кабінету, про що відповідальним працівником суду було складено відповідні довідки (а.с.68-69).
У встановлений судом строк відповідач правом надіслати відзив на позовну заяву не скористався.
Також, ухвалою суду від 27.02.2026 було зобов'язано позивача протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали подати до суду додаткові докази (а.с.73-74).
Копію ухвалу від 27.02.2025 доставлено представнику позивача в його електронний кабінет, про що відповідальним працівником суду складено відповідну довідку (а.с.75).
У встановлений судом строк вимоги ухвали від 27.02.2025 позивачем не виконано.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Так, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 14.09.2025 року №266 солдат ОСОБА_2 , колишній номер обслуги зенітного кулеметного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 , вважається таким, що 19.08.2025 повернувся після самовільного залишення частини та перебуває на тимчасовому обліку у військовій частині НОМЕР_5 та з 19.08.2025 зарахований на всі види забезпечення, крім котлового забезпечення (а.с.32).
Згідно з наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України №1777-РС від 10.10.2025 позивача, який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_4 , призначено водієм-заправником автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти підрозділу пального та мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_3 (а.с.29).
Враховуючи вказане, наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 17.10.2025 №299 позивача з 17.10.2025 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (на продовольчому забезпечення перебуває у військовій частині НОМЕР_3 ) (а.с.15).
На виконання розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.08.2025 №142249/С/2-2024 та відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.10.2025 №1777-РС на адресу командирів військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 було надано витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 17.10.2025 №299 та припис на солдата ОСОБА_3 (а.с.14, 15зв.).
Також, на виконання розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.08.2025 №142249/С/2-2024 та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 17.10.2025 №299 на адресу командира військової частини НОМЕР_3 було надано грошовий, речовий та служби РАО атестати на солдата ОСОБА_3 (а.с.16-18).
Інші документи кадрового та фінансового обліку військовослужбовця ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні.
При цьому, як зазначив представник позивача, у період з 07.03.2022 по 30.10.2024 позивач проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , а остання нараховувала йому грошове забезпечення (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Незгода позивача з такими діями зумовила його звернення до суду з даним позовом.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами першою, другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (далі - Постанова № 704).
Пунктом 3 Постанови № 704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Пунктом 11 Порядку № 260 передбачено, що у разі змін розмірів (норм) щомісячних основних або додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби (у тому числі під час відряджень, відпусток, навчання, звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, перебування на лікуванні в лікарняних закладах та розпорядженні тощо) здійснюється перерахунок грошового забезпечення з дня, з якого відбулися відповідні зміни, за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні за періоди цих змін.
З аналізу наведених норм убачається, що обов'язок щодо нарахування, виплати, а також перерахунку грошового забезпечення покладається на відповідну військову частину (орган, установу), у якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на грошовому забезпеченні, на підставі відповідних наказів командира та в межах затверджених асигнувань.
У разі порушення прав військовослужбовця на отримання належного грошового забезпечення законодавством йому надано право звернутися до відповідної військової частини (органу, установи), з якою він перебуває у службових правовідносинах, з вимогою про усунення такого порушення, а у разі її невиконання - право на звернення до суду за захистом порушеного права.
При цьому обов'язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально визначених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, однак вимагає, щоб таке порушення було належним чином обґрунтованим.
Спірні правовідносини у даній справі стосуються правомірності дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму та обов'язку здійснити його перерахунок і виплату за період з 07.03.2022 року по 20.05.2023 року.
Слід зазначити, що документів кадрового та фінансового обліку військовослужбовця ОСОБА_4 за період проходження військової служби з 07.03.2022 по 30.10.2024 в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, на підтвердження обставин отримання позивачем доходів представник позивача до матеріалів позову долучив витяг з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно з яким позивач у період з 07.03.2022 по 20.05.2023 отримував заробітну плату (грошове забезпечення), зокрема, в Інституті сільського господарства степу Національної академії аграрних наук України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та військовій частині НОМЕР_8 (а.с.11-12).
Жодних належних та допустимих письмових доказів, які б підтверджували факт проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у вказаний період, перебування його на грошовому забезпеченні у цій військовій частині, а також здійснення нею нарахування та виплати грошового забезпечення, матеріали справи не містять.
Водночас, позивачем також не надано до суду доказів звернення до тих суб'єктів, з якими він фактично перебував у службових правовідносинах у спірний період, зокрема до ІНФОРМАЦІЯ_2 та військової частини НОМЕР_8 , з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення, а також доказів прийняття ними рішень чи допущення бездіяльності.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що між позивачем та зазначеними суб'єктами виник публічно-правовий спір.
Судом враховано, що відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визначення відповідача, предмета і підстав позову є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідача та обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).
Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 та від 20.01.2021 у справі № 203/2/19 дійшов висновку про те, що склад сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спірних правовідносин, а незалучення належного суб'єкта за наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Крім того, відповідно до положень статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України заміна неналежного відповідача можлива лише за згодою позивача, а залучення співвідповідача - за наявності спору з відповідним суб'єктом.
У цій справі з огляду на відсутність спору з належними суб'єктами та відсутність доказів звернення позивача до них суд не має підстав ні для заміни первісного відповідача, ні для залучення співвідповідачів. Таким чином, процесуальним наслідком пред'явлення позову до неналежного відповідача є відмова у його задоволенні.
Згідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, враховуючи межі заявлених позовних вимог, системний аналіз норм чинного законодавства України та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН